ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 804/3648/16

адміністративне провадження № К/9901/43526/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» Приходько Юлії Вікторівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Степаненко В.В. від 28 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сафронова С.В., Поплавського В.Ю., Чепурнова Д.В. від 6 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (далі - позивачі) звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК», відповідач - 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач - 2), в якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 грудня 2014 року, яке оформлене протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14, про тимчасове блокування виплати окремим вкладникам в частині блокування коштів за рахунками позивачів, а також зобов`язати відділ організації виплат Фонду зняти блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» включити позивачів до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивачів, як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити позивачів до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 грудня 2014 року, оформлене протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14, про тимчасове блокування виплати окремим вкладникам є незаконним та таким, що порушує права позивачів як вкладників, передбачені статтею 41 Конституції України, а також таким, що було винесене поза межами повноважень відповідачів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачами документально підтверджено розміщення коштів за вкладами у ПАТ «АКТАБАНК», які підлягають відшкодуванню у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідачами не наведено, а судом не встановлено, наявності підстав для невключення позивачів до переліку вкладників, оскільки договори позивачів не визнані нікчемними, а обмеження операцій за рахунками позивачів ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 26 січня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 804/3648/16, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 2 вересня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 804/3648/16 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представником позивачів та відповідачем - 2 подані клопотання про забезпечення їх участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 2 вересня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційні скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб лише затверджує загальний реєстр вкладників, який формується Уповноваженою особою Фонду, а тому позовні вимоги до Фонду вважає передчасними.

Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що розміщення вкладів здійснено позивачами з метою штучного створення зобов`язань Фонду, що є ознакою нікчемності правочинів, визначеною пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Скаржник вказує на неправильність стягнення судами попередніх інстанцій судового збору на користь позивачів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки Фонд не обслуговується в органах Державної казначейської служби України, а тому на його утримання відсутні бюджетні асигнування.

Крім того, скаржник посилається на правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, відповідно до якої на спори, що виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Від представника позивачів надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного встановлення всіх обставин справи та правильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що в період 6-7 серпня 2014 року між позивачами та ПАТ «АКТАБАНК» були укладені наступні договори банківського вкладу «Банківська класика»:

з ОСОБА_1 - № В21-17021/Т/630514 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_2 - № В21-17018/Т/630399 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_3 - № В21-17027/Т/630409 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу - 180 000 грн;

з ОСОБА_4 - № В21-17023/Т/630502 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_5 - № В21-17022/Т/630508 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_6 - № В21-17019/Т/630513 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_7 - № В21-17017/Т/630517 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_8 - № В21-17219/Т/631154 від 7 серпня 2014 року, сума вкладу 194 954,27 грн;

з ОСОБА_9 - № В21-17233/Т/631337 від 7 серпня 2014 року, сума вкладу 47 988,92 грн;

з ОСОБА_10 - № В21-17024/Т/630403 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн;

з ОСОБА_11 - № В21-17026/Т/630394 від 6 серпня 2014 року, сума вкладу 180 000 грн.

Строк вкладу - 1 місяць до 6-7 вересня 2014 року включно, під 18% (вісімнадцять) річних, а також відповідні договори банківських рахунків.

Факт укладання договорів та перерахування коштів (внесення вкладу) підтверджується вищевказаними договорами банківського вкладу «Банківська класика» та відповідними меморіальними ордерами.

На підставі постанови Правління Національного банку України (НБУ) від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16 вересня 2014 року прийнято рішення № 90 про запровадження з 17 вересня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Ю.В.

1 грудня 2014 року Протоколом засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14 погоджено пропозицію Уповноваженої особи щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників ПАТ «АКТАБАНК» згідно переліку, наведеному у листах від 26 листопада 2014 року № 5225 та від 28 листопада 2014 року № 5251, та зобов`язано відділ організації виплат Фонду відобразити блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 січня 2015 року за № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКТАБАНК» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АКТАБАНК» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб та призначено Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» Приходько Ю.В. строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у середині січня 2015 року кожен із позивачів письмово звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою про отримання суми вкладу та процентів по ньому, як це передбачено пунктом 1.1 вищезазначених договорів, а також про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також, 20 січня 2015 року позивачі повторно зверталися із аналогічними заявами до уповноваженої особи Фонду.

З листів-відповідей уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» Приходько Ю.В. судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачів було повідомлено про те, що під час складання списку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок Фонду гарантування фізичних осіб, була виявлена група договорів банківського вкладу (депозиту) та банківського рахунку, укладених за обставин, що можуть вказувати на приготування до заволодіння державними коштами - коштами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом створення умов для отримання компенсації вкладів. З метою встановлення дійсних фактичних обставин справи, які передували вказаним вище операціям, подано заяву до прокуратури м. Дніпропетровська про відкриття кримінального провадження за фактами можливого заволодіння коштами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 вересня 2014 року №576 «Про віднесення ПАТ «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» на депозитних рахунках: ОСОБА_1 № В21-17021/Т/630514, ОСОБА_2 № В21-17018/Т/630399, ОСОБА_3 № В21-17027/Т/630409, ОСОБА_4 № В21-17023/Т/630502, ОСОБА_5 № В21-17022/Т/630508, ОСОБА_6 № В21-17019/Т/630513, ОСОБА_7 № В21-17017/Т/630517, ОСОБА_10 № В21-17024/Т/630403, ОСОБА_11 № В21-17026/Т/630394 знаходилась сума по 180 000 грн; ОСОБА_8 № В21-17219/Т/631154 - 194 954,27 грн; ОСОБА_9 № В21-17233/Т/631337 - 47 988,92 грн.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачів не було включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду, у зв`язку з тим, що договори банківського вкладу від 6-7 серпня 2014 року мають ознаки нікчемності на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачами та ПАТ «АКТАБАНК», оскільки на підставі цих договорів у позивачів не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачам.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивачів у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачами не доведено наявності правових підстав вважати договори банківського рахунку від 6-7 серпня 2014 року та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних договорів, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення позивачів до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як суб`єкти владних повноважень та сторони у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довели правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у правовідносинах щодо наслідків нікчемності до правочинів, укладених з ПАТ «АКТАБАНК», міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 820/168/16, від 6 листопада 2019 року у справі № 820/3181/18, від 22 січня 2020 року у справі № 805/2223/15-а.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК» включити позивачів до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивачів, як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, слід залишити без змін.

Стосовно посилання скаржника на позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, відповідно до якої категорія справ щодо банків, які знаходяться в стадії ліквідації, не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 лютого 2016 року (справа № 826/2043/15) та 15 червня 2016 року (справа № 826/20410/14), щодо непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів відшкодування за вкладами.

Стосовно доводів скаржника про необґрунтованість стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивачів сплаченого останніми судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування/їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з резолютивної частини рішень судів попередніх інстанцій, позов було задоволено у повному обсязі.

Відповідно, у силу частини першої статті 94 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) судові витрати понесені позивачами підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Враховуючи, що відповідач - 1 - Уповноважена особа Фонду згідно пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, а також те, що відповідачем - 2 є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно, понесені позивачами судові витрати належить стягнути саме з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як суб`єкта владних повноважень.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про стягнення судового збору, сплаченого позивачами за подання адміністративного позову, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 821/3484/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/19229/16, від 6 березня 2019 року у справі № 826/829/16, від 22 березня 2019 року у справі № 820/12125/15.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позовна вимога щодо скасування протоколу про блокування коштів не підлягає задоволенню у зв`язку із наступним.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 11 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду.

Виконавча дирекція Фонду складається з семи членів. Директор - розпорядник Фонду та його заступники входять до складу виконавчої дирекції Фонду за посадою.

Рішення виконавчої дирекції Фонду приймаються на засіданнях простою більшістю голосів за умови участі в засіданні не менше ніж чотирьох членів виконавчої дирекції. У разі рівного розподілу голосів голос директора - розпорядника Фонду є вирішальним.

Частиною першою статті 14 Закону № 4452-VI передбачено, що директор - розпорядник Фонду підписує протоколи засідання виконавчої дирекції.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що Виконавча дирекція Фонду є колегіальним органом, організаційною формою роботи якого є засідання. Результат проведення засідання оформлюється протоколом.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 6 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно положень частини першої статті 4 КАС України (у чинній редакції) рішенням суб`єкта владних повноважень може прийматися у формі нормативно-правового або індивідуального акта.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що протокол засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14 про тимчасове блокування виплати окремим вкладникам не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, оформлення такого протоколу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як колегіального органу.

Отже, оскільки протокол засідання Виконавчої дирекції Фонду є документом, який фіксує хід та результати засідання, та не є актом суб`єкта владних повноважень (нормативно-правовим або індивідуальним актом) у розумінні статті 4 КАС України, такий протокол не може бути предметом оскарження.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 826/9566/16.

Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій частині слід скасувати, а провадження у справі закрити відповідно до статті 354 КАС України.

Також колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивачів до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також про зобов`язання Фонду зняти блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до правової позиції, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 712/10864/16-а, від 5 грудня 2018 року у справі № 826/2211/15, а також Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2018 року у справі № 826/722/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 808/1713/15, визначено, що оскільки позивачів не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судами у Фонду не було підстав для включення позивачів до загального реєстру вкладників. Фонд здійснює виплату відшкодування коштів вкладникам на підставі отриманого від Уповноваженої особи Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, однак в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що така інформація про позивачів не була включена до зазначеного переліку, а тому спірні відносини між позивачами та Фондом на час звернення до суду не виникли, в зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що права позивачів у цій частині є порушеними.

Стосовно зобов`язання Фонду зняти блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування вкладів фізичних осіб колегія суддів звертає увагу, що у силу вимог пунктів 5, 10 розділу ІІ та пунктів 4, 5, 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі рішення приймаються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі поданої Уповноваженою особою фонду інформації, яка протягом процедури ліквідації може доповнюватися.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивачів до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та про зобов`язання зняти блокування рахунків слід відмовити, відповідно рішення судів попередніх інстанцій у цій частині слід скасувати.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла до висновку, що касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати у частині визнання протиправним протоколу Виконавчої дирекції Фонду про блокування рахунків, а провадження у справі у цій частині - закрити; скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов`язання Фонду гарантування вкладів включити позивачів до загального реєстру вкладників та розблокування рахунків позивачів та прийняти у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні цих позовних вимог; в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовільнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 грудня 2014 року, яке оформлене протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 250/14, про тимчасове блокування виплати окремим вкладникам в частині блокування коштів за рахунками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а провадження у справі у цій частині закрити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року скасувати у частині зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у публічному акціонерному товаристві «АКТАБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також зобов`язання відділу організації виплат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зняти блокування у файлах «D» та «Z» Узагальненої бази даних Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та прийняти у цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко