ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.08.2020 р.Справа № 910/6322/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення від 04.11.19 р.,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Вовчик О.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (відповідач) про визнання недійсним рішення від 04.11.2019 р. про відмову в розгляді справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова Антимонопольного комітету України у відкритті справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" від 04.11.2019 р. не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви допущено очевидну описку, так як оскаржуване рішення про відмову у відкритті справи АМКУ датовано 17.02.2020 р. (вих. №128-29/07-2523). Оскільки така описка не змінює суті спору між сторонами та не може вплинути на результат вирішення справи, суд вважає за можливе розглянути позовні вимоги про скасування рішення АМКУ від 17.02.2020 р. (вих. №128-29/07-2523), без виправлення вказаної описки позивачем.
Ухвалою суду від 08.05.2020 р. відкрито провадження у справі №910/6322/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.05.2020 р.
26.05.2020 р. від відповідача надійшла заява про продовження строків на подання доказів та відзиву на позовну заяву.
Протокольною ухвалою від 27.05.2020 р. відкладено підготовче засідання на 24.06.2020 р.
23.06.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким останній заперечує проти позову та вказує, що оспорювана відмова прийнята у відповідності до положень чинного законодавства України.
24.06.2020 р. від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Статтею 50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Розглянувши зазначене клопотання відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів про можливість впливу рішенням суду в даній справі на права і обов`язки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для залученні НКРЕКП до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Протокольною ухвалою від 24.06.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 23.06.2020 р. про залучення третьої особи та відкладено підготовче засідання на 22.07.2020 р.
02.07.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач навів аргументи на спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві.
Протокольною ухвалою від 22.07.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2020 р.
У судовому засіданні 26.08.2020 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 26.08.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою про порушення (надалі - Заява), у якій вказував на вчинення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) антиконкурентних дій, що полягали у позбавленні позивача можливості здійснювати продаж та встановлення лічильників замовникам приєднання до газорозподільної системи у тому випадку, коли всі інші роботи з проектування та будівництва газопроводу виковуються позивачем.
01 березня 2020 року позивач отримав лист АМКУ вих. №128-29/07-2523 від 17 лютого 2020 року щодо розгляду заяви, якою (надалі - Відмова), в якій Комітет зазначив про неможливість встановити наявність чи відсутність ознак порушень законодавства про захист економічної конкуренції в діях НКРЕКП та/або АТ "Київоблгаз".
Не погодившись з Відмовою, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій зазначає, що прийнята Комітетом Відмова являється протиправною, прийнятою відповідачем на підставі неповно та невірно встановлених обставин, які мають значення для справи, визнання встановленими обставин, які є недоведеними та мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків, які викладені у Відмові, фактичним обставинам справи.
Так, позивач зазначає, що відповідач безпідставно ототожнив введення в експлуатацію вузла обліку та його експлуатацію з його продажем (закупівлею) та встановленням. Комітет вказує, що згідно з пунктом 2 глави 2 розділ І Кодекс ГРМ Оператор ГРМ відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (будівництво) газорозподільної системи, та на законних підставах перебуває у його власності чи користуванні, належні організацію та витрати розподілу природного газу.
Водночас, позивач вказує, що пунктом 1 глави 4 розділу X Кодексу ГРМ визначено, що первинне обстеження вузла обліку на можливість його використання як комерційного здійснюється представниками Оператора ГРМ перед пуском природного газу (що здійснюється в рамках заходів з приєднання до ГРМ, або реконструкції комерційного вузла обліку, або переукладання договору) у точці вимірювання з новим споживачем в присутності безпосереднього споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу). Тобто, Оператор ГРМ здійснює перевірку усієї документації та самого лічильника перед пуском газу, і саме Оператор ГРМ відповідає за його належне функціонування; проте зазначене не стосується продажу лічильника та його встановлення.
Також, позивач не погоджується з висновком Комітету про те, що відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРМ експлуатацію газорозподільних систем, за інформацією НКРЕКП, здійснює Оператор ГРМ; та вказує, що власником газопроводу може бути не тільки Оператор ГРМ, оскільки абзацом 5 пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що власник - юридична особа, або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка на законних підставах володіє та користується об`єктом, зокрема газовими мережами або об`єктом газорозподільної системи.
Таким чином, позивач стверджує, що відповідач здійснив поверхневе дослідження заяви та додаткових пояснень, не надав належної оцінки викладеним у них обставинам справи та не оцінив долучені до них докази, обмежившись поясненнями НКРЕКП, прийнявши їх на віру та не перевіривши вказані у них аргументи.
Також, позивач зазначає, що відповідач не проаналізував положення методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем щодо порядку визначення плати за закупівлю та встановлення лічильника.
У абзаці 9 сторінки 2 Відмови Комітет вказує, що відповідно до пункту 3 розділу V Технічних умов приєднання до газорозподільної системи (додаток 13 до Кодексу ГРМ) закупівля, монтаж та прийняття в експлуатацію вузла обліку забезпечується Оператором ГРМ за рахунок плати за приєднання Замовника. Крім того, пунктом 1 глави 1 розділу V Кодексу ГРМ передбачено, що Оператор ГРМ зобов`язаний здійснювати закупівлю необхідного обладнання (зокрема, газового лічильника) для надання послуг з приєднання на конкурент засадах відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктом 5 розділу І Методології встановлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем (надалі - Методологія) визначено, що у всіх випадках, коли замовник визначає виконавцем розробки проекту зовнішнього газопостачання та/або будівельних робіт газових мереж до його земельної ділянки іншого суб`єкта /крім оператора газотранспортної/газорозподільної системи, приєднання є нестандартним та забезпечується з урахуванням вимог Кодексу газотранспортної тотеми або Кодексу газорозподільних систем. Тобто, позивач вказує, що приєднання, визначене пунктом 5 глави 2 розділу V Кодексу ГРМ, розраховується згідно Методології, як нестандартне приєднання.
Підпунктом 3 пункту 1 розділу III Методології визначено, що граничний рівень плати за приєднання об`єктів замовників, що є нестандартним, визначається оператором газотранспортної/газорозподільної системи в договорі про приєднання з урахуванням вартості встановлення в точці вимірювання вузла обліку із забезпеченням його захисту від несприятливих погодних умов та несанкціонованого доступу, що визначається проектом зовнішнього газопостачання (або в передбачених Кодексом газотранспортної системи/Кодексом газорозподільних систем випадках проектом внутрішнього газопостачання) та його кошторисною частиною.
Таким чином, позивач зазначає, що вартість встановлення та закупівлі вузла обліку включається у плату за приєднання, як окремий елемент, який збільшує її вартість; і фактично вартість встановлення та закупівлі вузла обліку є окремою оплатною носатою (роботою) в рамках приєднання, що відповідач не врахував та не проаналізував.
Як вказує Комітет у Відмові, при наданні послуг з приєднання саме на Оператора покладено обов`язок щодо закупівлі, встановлення та приймання в експлуатацію вузла обліку в точці вимірювання, а в подальшому здійснення заміни, ремонту та планової повірки такого вузла. При цьому, позивач зазначає, що положеннями Кодексу ГРМ, які зазначені у Заяві, як антиконкурентні дії НКРЕКП, визначено обов`язок Оператора ГРМ на закупівлю та встановлення вузла обліку, саме тому позивач і подав Заяву до АМКУ.
Водночас, НКРЕКП зазначила, що Кодексом ГРМ не заборонено споживачам самостійно забезпечити закупівлю та встановлення вузла обліку газу в інших випадках, не пов`язаних з наданням послуг з приєднання об`єкта замовника (наприклад за власним бажанням споживача, забезпечити власний діючий об`єкт газопостачання вузлом обліку у разі небажання розраховуватись за загальнобудинковим засобом обліку.
З цього приводу позивач вказує, що закупівля та встановлення лічильника у вже збудованому газопроводі, яким користується Оператор ГРМ, від закупівлі та встановлення вузла обліку під час здійснення приєднання, з технічної точиш зору нічим не відрізняється; проте положення, які були визначені у Заяві, як такі, що обмежили доступ позивача на ринок приєднання до газорозподільної системи протиправно позбавили замовника приєднання можливості самостійно здійснити закупівлю та встановлення вузла обліку, а позивача - можливості продати такий вузол обліку та здійснити його встановлення.
За доводами позивача, наведене вище ще раз вказує на те, що відповідач не провів належного дослідження обставин справи, не оцінив усіх доказів, та зробив передчасні висновки, що призвело до прийняття необґрунтованої Відмови.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що оспорювана Відмова прийнята у відповідності до положень чинного законодавства України та є законною і обґрунтованою, з огляду на те, що Комітетом не було виявлено обмежень конкуренції на ринку встановлення лічильників газу; а доводи позивача, викладені в позові, є необґрунтованими і недоведеними.
В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України"; Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції"; "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Статтею 7 цього Закону визначено повноваження Антимонопольного комітету України. Так, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, серед іншого:
- розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
- перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;
- надавати обов`язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб`єктам господарювання, об`єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;
- звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв`язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
- звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;
- здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції та Законом України "Про здійснення державних закупівель" та Законом України "Про публічні закупівлі".
Правилами статті 35 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:
- збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;
- отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:
- заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов`язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи (стаття 36 ЗУ "Про захист економічної конкуренції").
Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Комітет листами від 25.11.2019 № 128-29/07-15480 та від 30.01.2020 № 128-29/07-1669 направив вимоги про надання інформації до НКРЕКП та відповідно до AT "Київоблгаз".
Листом від 15.01.2019 № 7-01/438 (вх. Комітету від 15.01.2020 № 7-01/438) НКРЕКП надала відповідь на вимогу Комітету та зазначила, що взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначені Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824.
Відповідно до положень пункту 2 глави ІІ Кодексу ГРМ до складу ГРМ входять споруди і пристрої на газопроводах на місця надходження природного газу в ГРМ до пунктів призначення (об`єктів споживачів або суміжних Операторів ГРМ).
Згідно з пунктом 2 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ Оператор ГРМ відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (будівництво) газорозподільної системи, яка на законних підставах перебуває у його власності чи користуванні, належну організацію та виконання розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу Ш Кодексу ГРМ експлуатацію газорозподільних систем, за інформацією НКРЕКП, здійснюють виключно Оператори ГРМ.
НКРЕКП зазначила, що відповідно до пункту 3 розділу V Технічних умов приєднання до газорозподільної системи (додаток 13 до Кодексу ГРМ) закупівля, монтаж та прийняття в експлуатацію вузла обліку забезпечуються Оператором ГРМ за рахунок плати за приєднання Замовника. Крім того, положеннями пункту 1 глави 1 розділу V Кодексу ГРМ передбачено, що Оператор ГРМ зобов`язаний здійснювати закупівлю необхідного обладнання (зокрема, газового лічильника) для надання послуг з приєднання на конкурсних засадах відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, при наданні послуг з приєднання саме на Оператора ГРМ покладено обов`язок щодо закупівлі, встановлення та приймання в експлуатацію вузла обліку в точці вимірювання, а в подальшому здійснення заміни, ремонту та планової повірки такого вузла обліку.
Зазначене, згідно з наданою НКРЕКП інформацією, забезпечує оптимізацію витрат Оператора ГРМ на утримання, говірку, ремонт, заміну парку газових лічильників, тощо, а також можливість безперешкодного доступу для зняття показів лічильника природного газу.
Відповідно до положень пункту 13 глави 2 розділу V Кодексу ГРМ, при забезпеченні послуги з приєднання об`єкта замовника до газорозподільної системи Оператор ГРМ має право залучати третіх осіб на умовах договору підряду.
Водночас, НКРЕКГІ зазначила, що Кодексом ГРМ не заборонено споживачам самостійно забезпечити закупівлю та встановлення вузла обліку газу в інших випадках, не пов`язаних з наданням послуг з приєднання об`єкта замовника (наприклад за власним бажанням споживача, забезпечити власний діючий об`єкт газоспоживання вузлом обліку у разі небажання розраховуватися за загальнобудинковим засобом обліку).
При цьому, за інформацією НКРЕКП, у таких випадках процедура встановлення зазначеного вузла обліку має здійснюватися у відповідності до глави 2 розділу X Кодексу ГРМ.
Як вказує позивач, визначаючи виключно Оператора ГРМ особою, яка має право закупляти та встановлювати лічильники газу, НКРЕКП фактично позбавляє Товариство можливості здійснювати закупівлю (продаж замовникам) та встановлення (монтаж) лічильників природного газу (вузлів обліку).
Згідно з положеннями статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Як вбачається з матеріалів справи, під час аналізу матеріалів, необхідних для дослідження дій НКРЕКП, Комітетом досліджувався, зокрема, вплив дій НКРЕКП на конкуренцію; і за результатом проведеного дослідження Комітет не виявив фактів, які б свідчили б про наявність підстав для початку розгляду справи про порушення НКРЕКП законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідач зазначає, що про результат розгляду Заяви позивач був повідомлений листом Комітету від 17.02.2020 № 128-29/07-2523; при цьому, на дату надання відповіді ТОВ "ТСКНОВ" Комітет не отримав інформацію від AT "Київоблгаз".
За результатами аналізу інформації, надісланої AT "Київоблгаз" листом від 10.03.2020 №810-Лв-3637-0320 (вх. Комітету від 12.03.2020 № 8-07/3267) було виявлено, що протягом періоду дії положень Кодексу ГРМ, що оскаржуються позивачем, в зоні ліцензійної діяльності AT "Київоблгаз", іншими суб`єктами господарювання (окрім AT "Київоблгаз"), зокрема на умовах підряду, було встановлено більше лічильників природного газу, ніж було встановлено самим AT "Київоблгаз". При цьому, як зазначило AT "Київоблгаз", ТОВ "ТСКНОВ" не зверталось до нього щодо співпраці в частині встановлення лічильників природного газу на умовах підряду.
В ході розгляду Заяви Комітет встановив, що діяльність зі встановлення лічильників природного газу на території ліцензійної діяльності AT "Київоблгаз" здійснювали також інші суб`єкти господарювання, крім AT "Київоблгаз". Так, за інформацією AT "Київоблгаз", для забезпечення послуги з приєднання об`єкта: замовника до газорозподільної системи на території Києво-Святошинського району Київської області за період з 2015-2019 рр. AT "Київоблгаз" уклало близько 1800 договорів підряду з 10 суб`єктами господарювання.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими висновки Комітету про те, що за результатами проведеного за заявою позивача дослідження не було виявлено обмежень конкуренції на ринку встановлення лічильників природного газу, що, в свою чергу, є підставою для відмови в порушенні Антимонопольним комітетом України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає передбачених ст. 59 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" підстав для скасування чи визнання недійсними рішення Антимонопольного комітету України про відмову в порушенні справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, викладеного в листі АМКУ від 12.02.2020 р. №128-29/07-2523, у зв`язку з чим вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та спростованими належним чином і в установленому законом порядку відповідачем.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, спростованими належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 17.02.2020 р. (вих. №128-29/07-2523).
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 02.09.2020 р.
Суддя Н.І. Зеленіна
