Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що, на думку позивача, відмова АМК України у розгляді справи прийнята на підставі неповного та невірного установлених обставин, які мають значення для справи, визнання установленими обставин, які є недоведеними та мають значення для справи. На думку позивача, відповідач безпідставно ототожнив введення в експлуатацію вузла обліку та його експлуатацію з його продажем (закупівлею) та установленням.

Позивач зазначав, що пунктом 1 глави 4 розділу X Кодексу ГРМ визначено, що первинне обстеження вузла обліку на можливість його використання як комерційного здійснюється представниками Оператора ГРМ перед пуском природного газу (що здійснюється в рамках заходів з приєднання до ГРМ, або реконструкції комерційного вузла обліку, або переукладання договору) у точці вимірювання з новим споживачем в присутності безпосереднього споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу). Тобто, Оператор ГРМ здійснює перевірку усієї документації та самого лічильника перед пуском газу, і саме Оператор ГРМ відповідає за його належне функціонування; проте зазначене не стосується продажу лічильника та його установлення.

Також, позивач не погоджувався з висновком Комітету про те, що відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРМ експлуатацію газорозподільних систем, за інформацією НКРЕКП, здійснює Оператор ГРМ; та вказує, що власником газопроводу може бути не тільки Оператор ГРМ, оскільки абзацом 5 пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що власник - юридична особа, або фізична особа, або фізична особа - підприємець, яка на законних підставах володіє та користується об`єктом, зокрема газовими мережами або об`єктом газорозподільної системи.

На думку позивача, відповідач здійснив поверхневе дослідження заяви та додаткових пояснень, не надав належної оцінки викладеним у них обставинам справи та не оцінив долучені до них докази, обмежившись поясненнями НКРЕКП, прийнявши їх на віру та не перевіривши вказані у них аргументи.

Також, позивач зазначає, що відповідач не проаналізував положення методології установлення плати за приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем щодо порядку визначення плати за закупівлю та установлення лічильника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції визнав обґрунтованими висновки АМК України про те, що за результатами проведеного за заявою позивача дослідження не було виявлено обмежень конкуренції на ринку встановлення лічильників природного газу, що, в свою чергу, є підставою для відмови в порушенні АМК України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Суд не встановив, передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підстав для скасування чи визнання недійсним рішення АМК України про відмову в розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, викладеної в листі АМК України від 17.02.2020 №128-29/07-2523, у зв`язку з чим визнав позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та спростованими належним чином і в установленому законом порядку відповідачем.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в порушенні АМК України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки за результатами проведеного за заявою позивача дослідження відповідачем не було виявлено обмежень конкуренції на ринку установлення лічильників природного газу.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що апелянтом належними засобами доказування не доведено суду наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій перевірено дотримання органами АМК України вимог законодавства під час прийняття рішення про відмову в розгляді справи, викладеного в листі АМК України від 17.02.2020 №128-29/07-2523, у якому, з огляду на свої дискреційні повноваження, останній навів мотиви та обґрунтував підстави прийняття ним такого рішення.

Верховний Суд під час оцінці доводів, зазначених у пункті 4.2 цієї Постанови також враховує виключні повноваження органів АМК України щодо встановлення наявності/відсутності в діях суб`єктів господарювання ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оцінки та кваліфікації цих дій/бездіяльності/рішення, повноваження проводити розслідування за цими заявами і справами, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому Верховний Суд також відзначає, що міра, до якої АМК України має виконати обов`язок щодо надання мотивованої відповіді про відмову в розгляді справи, може бути різною залежно від характеру рішення і, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Перевірка меж та обсягу мотивів, наведених АМК України під час прийняття рішень про відмову в розгляді справи, в тому числі оформлених листами, до компетенції судів не входить.

При цьому, доводи скаржника зазначені у касаційній скарзі, згідно з якими скаржник додатково до вказаного на стадії касаційного оскарження мотивує наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку НКРЕКП та/або АТ "Київоблгаз" та неправомірність відмови АМК України у розгляді справи з посиланням на відповідні обставини та положення Законів №2210, №3659 та Кодексу ГРМ , враховуючи межі розгляду касаційної скарги і повноваження Верховного Суду, як "суду права", а не "суду факту", не є прийнятними, оскільки зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, необхідність втручання у фактичну складову судового рішення, що виходить за межі встановлених статтею 300 ГПК України повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою/переоцінкою доказів у ній.

Так, у касаційній скарзі (доводи зазначені в пунктах 4.2.1.- 4.2.7. у цій постанові) скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", "оцінка доказів" та "встановлення обставин," порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, з огляду на не порушення принципу розподілу влади, виключні дискреційні повноваження АМК України та повноваження Верховного Суду.

Отже, перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суд також відхиляє довід скаржника, що встановлено обставини справи, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимого доказу - листа AT "Київоблгаз" з огляду на вимоги про встановлення інших обставин справи, необхідність втручання у фактичну складову судового рішення, враховуючи виключні дискреційні повноваження АМК України та повноваження Верховного Суду.

8.5. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2019 у справі № 910/13306/18, то Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним рішення АМК України від 04.11.2019 про відмову в розгляді справи. Позов мотивовано тим, що відмова АМК України у відкритті справи за заявою ТОВ "ТСКНОВ" від 04.11.2019 не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Предметом позову у справі №910/13306/18, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним рішення АМК України від 02.08.2018 № 377-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" в частинах, які стосуються позивачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що доводи АМК України щодо вчинення ТОВ «Рош Україна», ТОВ «БаДМ» та ТОВ «Бізнес центр Фармація» антиконкурентних узгоджених дій є необґрунтованими, а сформульовані на їх основі висновки є суперечливими, зроблені при неповному з`ясуванні обставин та посиланні на обставини, що не відповідають дійсності; у рішенні АМК України відсутній належний аналіз товарних меж ринку на основі критерію взаємозамінності лікарських засобів; АМК України невірно встановлено обставини надання та подальшого використання бонусу у вигляді безповоротної фінансової допомоги відповідачами в антимонопольній справі; висновок АМК України про неврахування бонусів у вигляді безповоротної фінансової допомоги для зменшення цін перепродажу на ринку державних та публічних закупівель не відповідає дійсності.

Верховний Суд, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 (якою задоволено позовні вимоги) та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у постанові від 30.09.2019 вказав на помилковість висновку суду, прийнятого без врахування норм чинного законодавства, яким визначено зміст господарських операцій з надання суб`єктами господарювання безповоротної фінансової допомоги. Верховний Суд зазначив, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України правових норм у розгляді антимонопольної справи, повноту з`ясування обставин, які мають значення для справи; доведення АМК України обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; відповідність висновків, викладених у рішенні АМК України, обставинам справи. Водночас суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції та самостійно встановлювати, зокрема, обставини інкримінованого порушення, збирати докази, що відноситься до дискреційних повноважень органів АМК України під час розгляду антимонопольної справи. Так, судом апеляційної інстанції у розгляді справи не враховано предмет даного судового спору (визнання недійсним Рішення АМК України); компетенцію органів АМК України у сфері економічної конкуренції (їх дискреційні повноваження, у тому числі, в частині збирання доказів); визначені законом підстави для можливого задоволення позовних вимог (стаття 59 Закону №2210).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що рішення судів попередніх інстанцій у справі №910/6322/20 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №910/13306/18, оскільки зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТСКНОВ" у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Верховний Суд також зауважує, що скасування Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника під час надання ним усних пояснень в судовому засіданні на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/23000/17 у відповідності до положень частини першої статті 298 ГПК України фактично є доповненнями до касаційної скарги, які подані поза межами строку на касаційне оскарження, що унеможливлює їх розгляд. Одночасно з цим зазначені, Верховний Суд, також зазначає, що посилання фактично є абстрактними твердженнями скаржника із зазначенням загальних фраз щодо ревалентності справи №910/23000/17 із справою, що розглядається, без конкретизації, яким саме правовим висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/23000/17 не відповідають оскаржувані судові рішення, в чому саме полягає неправильне застосування норм права, та яких, зокрема норм права.

8.6. Касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, за якою відсутні підстави для закриття провадження.

З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась, а відтак доводи щодо не дослідження доказів судом відхиляються.

З огляду на міркування, викладені у пункті 8.4 цієї постанови, судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та/чи порушенням норм процесуального права.

8.7. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, наведені у цій постанові.

8.8. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

За таких обставин, Верховним Судом доводи, які наведені у касаційній скарзі розглянуті по черзі та сукупно. Скаржником не наведено правових аргументів такого самого або аналогічного характеру на основі законодавства України, щоб припустити про порушення права на оскарження рішення АМК України та створення перешкод у захисті своїх прав, свобод, інтересів. При розгляді цієї скарги Верховним Судом взяті до уваги факти, перегляд даної справи судами всіх судових інстанцій, які мали повну юрисдикцію і залишили судове рішення ухвалене по суті спору в силі, конкретні підстави визначені скаржником для оскарження.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у цій справі як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не є визначальними і вагомими з точки зору впливу на кваліфікацію спірних відносин у цій справі (предметом спору якого є рішення АМК України про відмову у розгляді справи) як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та/або перебувають поза межами спору у цій справі.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТСКНОВ" в цій частині.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "ТСКНОВ" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі №910/6322/20 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі №910/6322/20, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСКНОВ" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 у справі №910/6322/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова