КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. Київ

Справа № 757/9345/20-ц Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9469/2020 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

Головуючого судді-доповідача Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Єрмака Олега Віталійовича представника ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 , яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2008 року народження, звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 .

Просила видати обмежувальний припис про тимчасову заборону ОСОБА_1 перебувати разом з нею та малолітнім сином ОСОБА_3 у місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежувальний припис видати строком на 6 (шість) місяців.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого народився син ОСОБА_3 2008 року народження.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.

Крім того в провадженні Васильківського районного суду Київської області розглядається спір між колишнім подружжям про поділ спільного сумісного майна.

Заявник зазначила, що з початку розгляду справи про поділ майна, ОСОБА_1 почав вести себе дуже агресивно, впливає на її та сина психіку шляхом словесних образ, погроз та залякувань.

Заявниця з сином відчувають страх, тривожність та постійне відчуття небезпеки знаходячись в одній квартирі з ОСОБА_1 .

У зв`язку з поганим почуттям неповнолітнього ОСОБА_3 , заявниця неодноразово зверталась до дитячого невролога.

За результатами обстеження сина, лікарем було призначено лікування.

Внаслідок постійних нервових ситуацій, які виникають в результаті спільного проживання з батьком - ОСОБА_1 , психоемоційний стан дитини не покращився.

Погіршення психологічного стану дитини, за висновком психолога відбулося в результаті дій ОСОБА_1 , які негативно вплинули на дитячу психіку.

Також через поведінку ОСОБА_1 заявник неодноразово зверталась із заявами до Печерського УП ГУНП у м. Києві, де були складені декілька протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , проводились з ним профілактичні бесіди.

З огляду на кількість поданих заяв до поліції та стабільну агресивну поведінку ОСОБА_1 , представниками поліції було рекомендовано ОСОБА_2 звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року, заяву ОСОБА_2 задоволено, видано обмежувальний припис строком на шість місяців. Заборонено ОСОБА_1 перебувати разом з ОСОБА_2 і неповнолітнім сином ОСОБА_3 у місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Єрмак О.В. представник ОСОБА_1 , 31 березня 2020 року направив поштовим зв`язком апеляційну скаргу до суду першої інстанції.

12 червня 2020 року апелянт подав апеляційну скаргу безпосередньо до Київського апеляційного суду, повторна скарга ідентична за змістом до апеляційної скарги від 31 березня 2020 року, тому суд ухвалив, що обидві скарги підлягають розгляду як одна апеляційна скарга.

Посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, яке на думку апелянта ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволені заяви про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування апеляційних вимог посилався на те, що надані заявником докази, не свідчать та не підтверджують, що заявниця із сином зазнавали від ОСОБА_1 разового чи систематичного домашнього насилля.

Протоколи про вчинення адміністративного правопорушення з боку ОСОБА_1 відносно заявника та їх сина, та судові рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності передбаченого ст. 173-2 КпАП України, судом першої інстанції не досліджувалися. Вважає, що твердження заявника про те, що вона потерпає від домашнього насилля ґрунтується тільки на чисельних скаргах заявника.

З довідок Печерського УП ГУНП у м. Києві від 19 листопада 2019 року та 26 грудня 2019 року (а.с 18;19) вбачається, що в ході перевірки заяви ОСОБА_2 відносно вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, жодних загроз життю та здоров`ю матері та дитині не виявлено.

Судом першої інстанції не було враховано, що висновок психологічного дослідження ґрунтується виключно на поясненнях заявника та дитини, складений без співбесіди з ОСОБА_1 .

Крім того, суду не було надано документа про посвідчення кваліфікації психолога.

Всупереч ст. 350-5 ЦПК України, суд першої інстанції провів засідання без виклику зацікавленої особи - ОСОБА_1 , грубо порушивши порядок розгляду справи, тим самим позбавив можливості надати пояснення та докази, що призвело до порушення принципів рівності та змагальності сторін.

28 липня 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Обставини встановлені рішенням суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні апелянт та його представник просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовити.

Заявник та її представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2019 року шлюб між подружжям було розірвано.

На даний час в провадженні Васильківського районного суду Київської області між сторонами розглядається спір про поділ спільного сумісного майна.

16 травня 2018 року заявник звернулась до дитячого невролога за наданням консультації про психологічний стан свого сина.

Лікарем клініки Медиком було встановлено діагноз ОСОБА_3 «Цефалгія напруження, вегетативна дисфункція по симпатикотонічному типу у дитини з невротичними реакціями».

ОСОБА_3 пройшов курс лікування.

26 червня 2018 року заявниця звернулась з заявою до Печерського УП ГУНП у м. Києві про вчинення сварки ОСОБА_1 , під час якої останній словесно ображав та штовхав заявника, чим вчинив відносно неї психологічне насилля.

В результаті розгляду та проведення перевірки працівниками поліції, відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України.

20 червня 2018 року ОСОБА_2 знов звернулась до дитячого невролога з приводу стану здоров'я сина. Зазначила, що після обстеження попередній діагноз підтвердився. Хлопчику рекомендовано емоційний спокій та санаторно-курортне лікування. За результатами обстеження було пройдено відповідний медикаментозний курс.

18 січня 2019 року була подана заява до Печерського УП ГУНП у м. Києві щодо вчинення протиправних дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 які відбулися 16 січня 2019 року.

Під час перевірки заяви ОСОБА_1 була проведена профілактична бесіда щодо недопущення відносно колишньої дружини з сином протиправних дій.

19 травня 2019 року заявниця звернулась з заявою до Печерського УП ГУНП у м. Києві про влаштування ОСОБА_1 сімейної сварки, в ході чого завдав психологічного тиску.

Під час проведеної перевірки заяви було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України.

26 червня 2019 року заявниця звернулась із заявою до Печерського УП ГУНП у м. Києві про те, що 25 червня 2019 року ОСОБА_1 не належно виконує батьківські обов`язки по відношенню до неповнолітнього сина, що проявляється у постійному приниженні дитини та погрозах виселення.

При намаганні здійснити відео запис такої поведінки ОСОБА_1 , останній вирвав у заявниці з рук телефон та вдарив її.

Заявниця викликала патруль поліції.

За результатами проведеної перевірки було встановлено, що у діях ОСОБА_1 формально вбачаються ознаки адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КпАП України.

29 жовтня 2019 року, у ОСОБА_1 відбувся черговий приступ агресії по відношенню до сина, яка проявлялась у лютих гучних криках на дитину і штовханнях, в результаті чого неповнолітній син налякався, сховався під ліжко та визвав службу поліції.

Було подано заяву до Печерського УП ГУНП у м. Києві.

19 грудня 2019 року останній виклик служби поліції, здійснений дитиною - сином та було зареєстровано, що «батько б`є матір».

З огляду на кількість поданих заяв до поліції та стабільну агресивну поведінку ОСОБА_1 представниками поліції рекомендовано звернутися до суду про видачу обмежувального припису.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у діях ОСОБА_1 наявні прояви фізичного, психологічного насильства, яке він чинить по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , тому суд вважав, що заявники як жертви такого насильства потребують захисту у порядку передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає зазначеній нормі процесуального закону.

Згідно з п. п. 3, 6, 7, 8 частини першої ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - подружжя; особи, які мають спільну дитину (дітей).

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Звертаючись до суду за захистом прав і інтересів, які порушенні від домашнього насильства, шляхом видачі обмежувального припису, має місце посилання заявника на те, що заінтересованою особою вчинялись щодо заявника фізичне та психологічне насильство.

Частинами другої, четвертої ст. 26 Закону визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до ч.1 ст. 350-5 Закону, справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб.

У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта відносно порушень з боку суду першої інстанції розгляду справи у його відсутності з підстав викладених у ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України.

Вважає, що доводи апелянта, щодо порушення судом норм процесуального права є безпідставними.

Твердження апелянта про відсутність з його боку насильства по відношенню до малолітнього сина колегія суддів не приймає, з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Виходячи зі змісту наведених приписів Закону, суд першої інстанції під час розгляду заяви надав відповідну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішив питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків.

Судом першої інстанції встановлено, що численні звернення заявниці до право охоронних органів підтверджують випадки прояв домашнього насильства відносно заявниці та сина, а також ризик настання насильства в майбутньому.

Також висновком психолога Міжнародного Гуманітарного Центру «Розрада», ОСОБА_5 , за результатами дослідження ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 психоемоційного стану та оцінку дитячо-батьківських відносин від 26 червня 2018 року встановлено, що ситуація, яка склалась у сім`ї є нестерпною та загрозливою для психоемоційного стану та здоров`я дитини.

Судом встановлено, що з 19 січня 2019 року апелянт перебуває на обліку СДОП Печерського УП ГУНП у м. Києві під категорією «Сімейний насильник».

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів не приймає надану ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу правопорушення, оскільки справа переглядається за матеріалами та доказами які були в наявності на час розгляд справи по суті.

Подана апелянтам Постанова Київського апеляційного суду, ухвалена після ухвалення рішення судом першої інстанції про видачу обмежувального припису, а тому не може бути врахована як доказ у справі.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає спеціальному заходу протидії домашньому насильству, запобігає проявам домашнього фізичного та/або психологічного насильства на майбутнє.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Єрмака Олега Віталійовича - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду з підстав визначених ч.2 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 серпня 2020 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль