Україна
Донецький окружний адміністративний суд
У Х В А Л А
20 серпня 2020 р. Справа №200/6826/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
в с т а н о в и в:
У липні 2020 року Головне управління ДПС у Донецькій області звернулося до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що відповідач має податковий борг в загальному розмірі 226 699 грн., який утворився внаслідок несплати узгоджених сум.
Оскільки вказана загальна сума заборгованості не сплачена, тому просив стягнути її з відповідача.
До початку розгляду справи по суті від позивача до суду надійшла заява про відмову від позову, яка обґрунтовувалася сплатою відповідачем податкового боргу після подачі позову, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків.
Документальне підтвердження сплати податкового боргу також подано відповідачем (платіжне доручення від 03.08.2020 року №1547).
Позивач також просив стягнути з відповідача на його користь сплачений за подання позову судовий збір у розмірі 3400,49 грн., посилаючись на те, що відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 3 ст. 189, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, суд закриває провадження у справі.
Враховуючи те, що відмова позивача від позову не суперечить закону, не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, суд вважає за можливе прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі.
Частиною 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Щодо питання про розподіл між сторонами судових витрат (клопотання позивача - суб`єкта владних повноважень про стягнення з відповідача на його користь судового збору)
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу витрат у разі відмови позивача від позову, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Разом з тим вказані положення ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають застосуванню в комплексі з положеннями ч. 2 ст. 139 вказаного Кодексу, згідно з якою при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, якщо після подання позовної заяви позов суб`єкта владних повноважень задоволено відповідачем, який не є суб`єктом владних повноважень, то з відповідача на користь такого позивача підлягають стягненню виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на наведене правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача - суб`єкта владних повноважень судового збору, сплаченого за подання даної позовної заяви, відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 року в справі №805/2382/17-а, де суд зазначив, що нормативний припис ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства України має тлумачитися у логічному поєднанні зі ст. 139 вказаного Кодексу та відповідати загальним принципам адміністративного судочинства. Суд вірно застосовує ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (як загальну норму) в частині визначення особливостей розподілу судових витрат коли позивачем є суб`єкт владних повноважень, оскільки спеціальна норма ст. 140 цього Кодексу не врегульовує повністю спірні правовідносини.
Посилання позивача в цій частині на постанову Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі №260/1378/18 є неприйнятними, оскільки Судом надано загальний аналіз положень ч. 1 ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства України без застосування їх щодо позивача - суб`єкта владних повноважень. Крім того, в цій справі в частині такого позивача Судом вирішувалося питання щодо повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, на підставі ч. 1 ст. 142 вказаного Кодексу, а не питання про застосування щодо такого позивача положень ч. 1 ст. 140 Кодексу.
Щодо повернення судового збору з бюджету
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Такий порядок встановлений Законом України «Про судовий збір», ч. 3 ст. 7 якої містить аналогічні положення та визначає, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила (ч. 1 ст. 7 цього Закону).
Оскільки таке клопотання позивачем не подавалося, тому, відповідно, питання про повернення судового збору з бюджету судом не вирішується.
Однак, позивач - суб`єкт владних повноважень не позбавлений можливості подати клопотання про повернення 50 відсотків сплаченої суми судового збору з бюджету в порядку, що передбачений Законом України «Про судовий збір».
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 142, 189, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Закрити провадження в справі за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
В задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Донецькій області про стягнення з ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання даної позовної заяви, відмовити.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 20 серпня 2020 року.
Суддя Т.В. Логойда
