Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 367/8159/16-ц
провадження № 61-44704св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 березня 2018 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Суханової Є. М., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що маючи намір придбати житло, вона домовилась із ОСОБА_2 про купівлю-продаж квартири і 14 квітня 2014 року уклала попередній договір у письмовій формі з відповідачем, інтереси якого на підставі довіреності представляв ОСОБА_4 .
Попередній договір про продаж квартири від 14 квітня 2014 року був укладений ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 .
За умовами пункту 1.1 договору, позивач та ОСОБА_2 , не пізніше 14 травня 2014 року мали укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Вартість квартири визначено у розмірі 63 000,00 дол. США, що відповідно до встановленого НБУ курсу валют станом на час укладення договору становило 882 000,00 грн.
Із обумовленої суми при підписанні договору, 14 квітня 2014 року, вона передала відповідачу ОСОБА_2 кошти в сумі 2 500,00 дол. США, що було еквівалентно 35 000,00 грн, які вони визначили як завдаток.
Крім того, на виконання умов договору, 14 квітня 2014 року, позивач передала ОСОБА_4 (який представляв інтереси відповідача) кошти в сумі 30 250,00 дол. США, що та той час було еквівалентно 423 500,00 грн.
Також, на прохання відповідача, на виконання умов договору, 28 квітня 2014 року позивач оплатила повну вартість квартири і передала ОСОБА_4 ( який представляв інтереси відповідача) кошти в сумі 30 250,00 дол. США, що та той час було еквівалентно 423 500,00 грн.
Усього в рахунок оплати вартості квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вона передала відповідачу ОСОБА_2 через його представника - ОСОБА_4 кошти в сумі 63 000,00 дол. США, яка на той час була еквівалентна 882 000,00 грн.
У договорі позивач та відповідач ОСОБА_2 вказані кошти назвали завдатком та гарантійною сумою, але за своєю правовою природою ці кошти є авансовим платежем.
Позивач зазначала, що укладений нею та ОСОБА_2 попередній договір не був посвідчений нотаріально, тому він є нікчемною угодою згідно з положеннями статей 635, 657, 203, 215 ЦК України.
На час подачі позову згідно з встановленим НБУ курсом валют 63 000,00 дол. США складає 1 608 566,00 грн (25, 5328 грн за 1 дол. США).
Вважала, що відповідачі мають відшкодувати їй доходи, які вони одержали внаслідок користування її коштами починаючи з 15 травня 2014 року до часу подачі цього позову.
На підставі викладеного позивач просила суд стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у повернення здійсненого платежу за нікчемним правочином - 1 608 566,00 грн; у відшкодування одержаних доходів - 944 598,22 грн; судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт існування довіреності від 18 червня 2013 року та розписок не є підставами, передбаченими статтями 1212, 1214 ЦК України для стягнення коштів із відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
У травні 2018 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що повернення позивачеві коштів отриманих відповідачем за недійсним правочином повинно здійснюватися не відповідачем, як стороною правочину, а його довірителем; доведення позивачем обставин отримання коштів представником відповідача є достатнім для підтвердження виконання зобов`язання зі сторони позивача, разом з тим доведення обставин передачі коштів повіреним його довірителю законом на позивача не покладається, такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року № 520/5338/14-ц (провадження № 61-13891св18).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
05 серпня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 надіслав клопотання про забезпечення єдності судової практики у якому просив врахувати висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/114/17 (провадження № 61-16101св18).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 14 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_4 , укладено попередній договір (а. с. 6-8).
Згідно з умовами договору сторони зобов`язались у строк до 14 травня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Указаний договір укладено в письмовій формі, проте не було посвідчено нотаріально. Вказані обставини сторони у справі визнають.
Суди вважали, що передача грошей ОСОБА_4 , який уклав з позивачем нікчемний договір, не свідчить про обов`язок відповідачів повернути отримані кошти за таким договором.
ОСОБА_1 не надала доказів того, що відповідач ОСОБА_2 отримав кошти від позивача згідно з договором від 14 квітня 2014 року.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у стягненні коштів з ОСОБА_2 за попереднім договором від 14 квітня 2014 року. Цим рішенням встановлено, що кошти передані ОСОБА_1 за розписками від 28 квітня 2014 року та від 14 травня 2014 року ОСОБА_4 . Рішення набрало законної сили.
Матеріали справи містять розписки від 28 квітня 2014 року та від 14 травня 2014 року про те, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 423 500,00 грн та 423 500,00 грн, наведені обставини підтвердив сам ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що факт існування довіреності від 18 червня 2013 року та розписок не є підставою, передбаченою статтями 1212, 1214 ЦК України для стягнення коштів із відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 .
Колегія суддів з таким висновком погодитись не може враховуючи наступне.
Главою 83 ЦК України визначені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються, зокрема, і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Суди встановили, що між сторонами укладено нікчемний правочин.
Вирішуючи справу суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права та правильно застосувати її.
Правовідносини між сторонами у справі виникли внаслідок вчинення нікчемного правочину, а тому регулюються статтею 216 ЦК України.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
Із справи відомо, що 14 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_4 , укладено попередній договір (а. с. 6-8).
Згідно з умовами договору сторони зобов`язались у строк до 14 травня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначений договір укладено в письмовій формі, проте не було посвідчено нотаріально. Вказаний факт сторонами у справі не оспорювався.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
На виконання попереднього договору, який є нікчемним в силу закону, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 отримав 423 500,00 грн та 423 500,00 грн, що підтверджується розписками від 28 квітня 2014 року та від 14 травня 2014 року.
З огляду на пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються, також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Отже, на підставі викладеного колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 отримав за розписками 423 500,00 грн та 423 500,00 грн без достатньої правової підстави, а тому у даному випадку підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Крім того, юридичний факт отримання ОСОБА_4 зазначених коштів встановлено також рішенням у цивільній справі № 367/6683/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, який заявлено з інших підстав (а. с. 74).
З огляду на статтю 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, зокрема пов`язані із нікчемністю правочину особи, яку він представляє.
За таких обставин обов`язок повернення коштів у розмірі 423 500,00 грн та 423 500,00 грн ОСОБА_2 , в інтересах якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , ґрунтується на вимогах закону.
Враховуючи викладене, висновок судів про те, що факт існування довіреності від 18 червня 2013 року та розписок не є підставами, передбаченими статтями 1212, 1214 ЦК України для стягнення коштів із ОСОБА_2 не відповідає нормам матеріального права.
Оскільки в розписках сума переданих коштів визначена в еквіваленті 63 000,00 дол. США, стягненню з ОСОБА_2 підлягає 1 608 566,00 грн - еквівалент суми на час звернення до суду з позовом.
У справі відсутні відомості на підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 у інтересах сім`ї, а тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення коштів не вбачається.
Звертаючись із позовом до місцевого суду ОСОБА_1 просила відшкодувати всі доходи, які відповідачі одержали або могли одержати від цього майна з часу, коли вони дізналися або могли дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду ні місцевим судом, ані судом апеляційної інстанції, тобто суди не встановлювали фактичні обставини щодо отримання чи не отримання відповідачами доходів від безпідставно набутих коштів, період, розмір та правову підставу застосування статті 625 ЦК України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що справу у частині вирішення позовних вимог щодо стягнення у відшкодування одержаних доходів необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За таких обставин, доводи касаційної скарги є обґрунтованими та дають підстави дійти висновку щодо скасування судових рішень місцевого суду та суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів щодо повернення отриманих за нікчемним правочином коштів, обставини справи у цій частині встановлені судами повно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів слід задовольнити частково, стягнути із відповідача на користь позивача у повернення платежу - 1 608 566,00 грн.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів необхідно відмовити.
Оскільки судами не встановлювались фактичні обставини щодо заявлених вимог про стягнення доходів, одержаних внаслідок користування коштами отриманих без достатніх правових підстав, з огляду на частину третю статті 411 ЦПК України, судові рішення у зазначеній частині підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 серпня 2018 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у повернення платежу - 1 608 566,00 грн.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовити.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, у частині вирішення позовних вимог про стягнення у відшкодування одержаних доходів, внаслідок користування коштами отриманих без достатніх правових підстав, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров І. М. Фаловська
