ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2020Справа № 910/19078/19

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін

справу за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601) до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (вул. Провіантська, буд. 3, м. Київ, 04116) про стягнення 77503,48 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, в якому просить суд стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» борг у загальній сумі 77503,48 грн, у тому числі: пеня у сумі 58737,96 грн, 3% річних у сумі 11492,42 грн, інфляційні нарахування у розмірі 7273,10 грн; стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 1921,00 грн сплаченого судового збору.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1081/1718-ТЕ-32 постачання природного газу від 08.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 позовна заява прийнята до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі отримано позивачем та відповідачем 20.02.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

10.03.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відновити строк на подання відзиву на позовну заяву, відмовити у позові.

Частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Копію ухвали суду про відкриття провадження отримано відповідачем 20.02.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідачем відзив мав бути поданий до суду у строк до 06.03.2020 включно.

Згідно із ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

В обґрунтування поважності пропуску строку для подання відзиву відповідач у поданому відзиві зазначає про те, що він не отримував позовної заяви, а ознайомився з матеріалами справи 28.02.2020.

В той же час згідно опису вкладення у цінний лист № 0100175543150 позивачем 27.12.2019 направлено на адресу відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (вул. Провіантська, буд. 3, м. Київ, 04116) екземпляр позовної заяви від 16.12.2019 № 14/4-1662-19 на 8 аркушах.

Таким чином, вказані відповідачем підстави пропуску строку для подання відзиву не приймаються судом в якості належних.

Разом з тим статтею 73 Кодексу законів про працю України визначено, що 08 березня є святковим днем. При цьому у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч. 3 ст. 67 Кодексу законів про працю України).

Враховуючи, що 10.03.2020 був вихідним днем згідно ч. 3 ст. 67 Кодексу законів про працю України, а пропуск строку для подання відзиву мав місце з 07.03.2020 (вихідний день), суд вважає за необхідне поновити строк для подання відзиву та прийняти поданий відповідачем відзив на позовну заяву.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у поданому відзиві зазначає, що основна заборгованість за постачання природного газу за укладеним договором відсутня, тому вважає, що подача позивачем позову є необґрунтованою. Також зазначив, що згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Крім того, відповідно до додаткової угоди № 5 до договору встановлений строк дії договору до 30.09.2018 (включно), при цьому позовна заява подана до суду 16.12.2019 у зв`язку з чим вважає, що спеціальна позовна давність в один рік пропущена з боку позивача.

Згідно накладної № 0103054438560 позивачем отримано відзив на позовну заяву 11.03.2020, про що свідчить реєстр поштових відправлень (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

13.03.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено про відсутність доказів того, що відповідач є теплопостачальною організацією, а також доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості у зв`язку з чим вважає застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неправомірним. Також, матеріали справи не містять доказів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії. Господарства діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не підтверджується відповідними ліцензіями. Щодо застосування строку позовної давності зазначив, що ч. 3 п. 10 договору сторони погодили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань становить п`ять років.

Відповідач правом подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

08.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (споживач) укладено договір № 1081/1718-ТЕ-32 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 р.р. природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. розділу 1 договору).

Згідно п. 12.1.розділу 12 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п. 2.1. розділу 2 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 740 тис. куб.м., в тому числі по місяцях (тис. куб.м.): жовтень - 60, листопад - 120, грудень - 160, 4 квартал 2017 - 340, січень - 180, лютий - 120, березень - 100, 1 квартал 2018 року - 400.

Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018 сторонами погоджено внести зміни до договору в частині п. 3.4. розділу 3, п. 6.1. розділу 6, п.п. 8.2., 8.3. розділу 8 договору, п.п. 4 п. 11.3. розділу 11.

Додатковою угодою № 2 від 12.04.2018 сторонами також внесено зміни до договору, зокрема, щодо ціни та строку дії договору та погоджено, що постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 60,0 тис.куб.м., у тому числі по місяцях (тис. куб.м.): квітень - 35, травень - 25, всього 60. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковою угодою № 3 від 11.06.2018 сторонами також внесено зміни до договору, зокрема, щодо ціни та строку дії договору та погоджено, що постачальник передає споживачу в період з 01.06.2018 по 31.07.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 24,0 тис.куб.м., у тому числі по місяцях (тис. куб.м.): червень - 12, липень - 12, всього 24. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.07.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно додаткової угоди № 4 від 08.08.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачу в період з 01.08.2018 по 31.08.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 20 тис. куб.м., а договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.08.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до додаткової угоди № 5 від 06.09.2018 сторонами погоджено, що постачальник передає споживачу в період з 01.09.2018 по 30.09.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 40 тис. куб.м., а договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно із п.п. 3.7., 3.10. розділу 3 договору приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Сторонами за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року складено та підписано такі акти приймання-передачі природного газу, за якими позивачем передано, а відповідачем прийнято природного газу на наступні суми:

1. акт від 31.10.2017 на суму 240216,78 грн з ПДВ;

2. акт від 30.11.2017 на суму 588758,26 грн з ПДВ;

3. акт від 31.12.2017 на суму 606229,21 грн з ПДВ;

4. акт від 31.01.2018 на суму 843184,27 грн з ПДВ;

5. акт від 28.02.2018 на суму 838985,54 грн з ПДВ;

6. акт від 31.03.2018 на суму 843729,86 грн з ПДВ;

7. акт від 30.04.2018 на суму 191006,33 грн з ПДВ;

8. акт від 31.05.2018 на суму 83102,70 грн з ПДВ;

9. акт від 30.06.2018 на суму 110145,32 грн з ПДВ;

10. акт від 31.07.2018 на суму 118578,35 грн з ПДВ;

11. акт від 31.08.2018 на суму 109688,68 грн з ПДВ;

12. акт від 30.09.2018 на суму 133374,70 грн з ПДВ.

За умовами п. 6.1. розділу 6 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з виписки по рахунку позивача, відповідачем по вказаним актам приймання-передачі здійснено оплати:

1. по акту від 31.10.2017 на суму 240216,78 грн з ПДВ (24.11.2017 - 131500,69 грн, 12.12.2017 - 108716,09 грн );

2. по акту від 30.11.2017 на суму 588758,26 грн з ПДВ (16.01.2018 - 94750,00 грн, 19.01.2018 - 243342,11 грн, 31.01.2018 - 53818,77 грн, 01.02.2018 - 196847,38 грн);

3. по акту від 31.12.2017 на суму 606229,21 грн з ПДВ (09.02.2018 - 245536,35 грн, 12.02.2018 - 217011,13 грн, 13.02.2018 - 143681,73 грн);

4. по акту від 31.01.2018 на суму 843184,27 грн з ПДВ (22.02.2018 - 128861,66 грн, 05.03.2018 - 349721,62 грн, 01.03.2018 - 63277,37 грн, 12.03.2018 - 301323,62 грн);

5. по акту від 28.02.2018 на суму 838985,54 грн з ПДВ (26.03.2018 - 337149,17 грн, 29.03.2018 - 126833,47 грн, 03.04.2018 - 66651,75 грн, 05.07.2018 - 108351,15 грн, 06.07.2018 - 100000,00 грн, 09.07.2018 - 100000,00 грн);

6. по акту від 31.03.2018 на суму 843729,86 грн з ПДВ (02.07.2018 - 542275,76 грн, 29.10.2018 - 301454,10 грн);

7. по акту від 30.04.2018 на суму 191006,33 грн з ПДВ (30.05.2018 - 151426,84 грн, 01.06.2018 - 39579,49 грн);

8. по акту від 31.05.2018 на суму 83102,70 грн з ПДВ (15.06.2018 - 83102,70 грн);

9. по акту від 30.06.2018 на суму 110145,32 грн з ПДВ (11.07.2018 - 110145,32 грн);

10. по акту від 31.07.2018 на суму 118578,35 грн з ПДВ (10.08.2018 - 118578,35 грн);

11. по акту від 31.08.2018 на суму 109688,68 грн з ПДВ (13.09.2018 - 109688,68 грн);

12. по акту від 30.09.2018 на суму 133374,70 грн з ПДВ (16.10.2018 - 133374,70 грн).

Згідно листа відповідача за вих № ДУН 1468 від 28.11.2017 відповідач просив позивача оплату від 15.11.2017 на суму 42618,30 грн зарахувати згідно договору № 1081/1718-ТЕ-32 від 08.09.2017.

Відповідно до листа відповідача за вих. № ДУН 529 від 25.02.2019 відповідач просив позивача переплати по договору № 1081/1718-ТЕ-32 від 08.09.2017 у сумі 42618,30 грн та 32299,32 грн зарахувати за поставку природного газу по іншим договорам.

Згідно із п. 3 додаткової угоди № 1 від 12.01.2018 до договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати гідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між сторонами договору № 1081/1718-ТЕ-32 від 08.09.2017 постачання природного газу, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод, погоджено поставку позивачем як постачальником природного газу та оплату вартості останнього з боку відповідача як споживача.

Судом встановлено та підтверджено актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018, 31.05.2018, 30.06.2018, 31.07.2018, 31.08.2018, 30.09.2018, що позивачем здійснено на користь відповідача, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 4 707 000,00 грн. Вказані акти підписано уповноваженими представниками сторін без зауважень та застережень.

В подальшому відповідачем здійснено на користь позивача сплату вартості поставленого природного газу, про що свідчать виписки по банківському рахунку позивача. При цьому вказані оплати по актам приймання-передачі від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018 здійснені відповідачем з порушенням строку оплати, визначеної сторонами у п. 6.1. розділу 6 договору. Вказані обставини належними доказами не спростовані відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 552 Цивільного кодексу України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Позивачем нараховано до сплати відповідачу за актами приймання-передачі від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018 пеню у розмірі 49849,48 грн, 3% річних у розмірі 9749,58 грн, інфляційні нарахування у розмірі 4439,30 грн. Наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань є арифметично вірним, приймається судом в якості належного. Відповідачем контррозрахунку даних нарахувань не надано. Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 49849,48 грн, 3% річних у розмірі 9749,58 грн, інфляційні нарахування у розмірі 4439,30 грн, що нараховані за актами приймання-передачі від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за актами приймання-передачі від 31.05.2018, 30.06.2018, 31.07.2018, 31.08.2018, 30.09.2018, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем проведено оплати за даними актами у строк, визначений у п. 6.1. розділу 6 договору, а саме за актом від 31.05.2018 повна оплата здійснена 15.06.2018, за актом від 30.06.2018 - 11.07.2018, за актом від 31.07.2018 - 10.08.2018, за актом від 31.08.2018 - 13.09.2018, за актом від 30.09.2018 - 16.10.2018. Виписка по рахунку позивача містить зазначення призначення платежів за вказаними оплатами. Таким чином, у вказаній частині позовних вимог не підлягають застосуванню положення ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не допущено порушення своїх зобов`язань по оплаті поставленого природного газу за вказаними актами приймання-передачі.

В частині тверджень відповідача про відсутність основної заборгованості, необхідності застосування положень ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також заявленого відповідачем клопотання про застосування спеціального строку позовної давності до спірних правовідносин, суд зазначає.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно із ст. 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 1 Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягає врегулюванню, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ст. 1 Закону, постачальником природного газу є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та її дочірня компанія "Газ України".

У відповідності до приписів ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №905/1526/18, від 04.04.2019 у справі №906/576/18, від 27.03.2019 у справі №905/302/18, від 21.03.2019 у справі №914/359/18.

В той же час договір № 1081/1718-ТЕ-32 постачання природного газу укладено сторонами 08.09.2017, при цьому заборгованість відповідача утворилася після набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а норми ч. 3 ст. 7 даного Закону визначають, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються та/або підлягають списанню лише, коли заборгованість погашена до набрання чинності Законом, тобто вказані норми поширюються на заборгованість, яка виникла та погашена набрання чинності Законом.

Частиною 1 статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сторонами у п. 10.3. розділу 10 укладеного договору погоджено, що строк,у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Таким чином, у розрізі даного спору судом не здійснюється застосування строку позовної давності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 120, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (вул. Провіантська, буд. 3, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 14073675) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 49849 грн 48 коп, 3% річних у розмірі 9749 грн 58 коп, інфляційні нарахування у розмірі 4439 грн 30 коп та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1587 грн 25 коп, а всього 65625 (шістдесят п`ять тисяч шістсот двадцять п`ять) грн 61 (шістдесят одну) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень п. 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Дата складення та підписання рішення 14.08.2020.

Суддя В.О.Демидов