Дата документу 11.08.2020 Справа № 337/4536/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/4536/17 Головуючий у 1 інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/2226/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі,

за апеляційною скаргою Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Національна академія внутрішніх справ (далі - НАВС) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. Зазначала, що 01.09.2010 між Київським національним університетом внутрішніх справ, який згодом реорганізовано в НАВС, та ОСОБА_1 було укладено договір № 326 про підготовку фахівця бакалавру за напрямком правознавство, за умовами якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язався по закінченню навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну за власним бажанням без поважних причин або за порушення дисципліни - відшкодувати у повному обсязі фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі. Посилаючись на те, що через рік після закінчення академії відповідач звільнився зі служби за власним бажанням, просив суд стягнути з останнього на користь НАВС витрати у сумі 40 743,81 грн., пов`язані з утриманням його у навчальному закладі.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь НАВС вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 40743,81 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року строк про перегляд заочного рішення поновлено, заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2018 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2020 року провадження у справі закрито.

Судове рішення мотивовано тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі Національна академія внутрішніх справ в особі представника за довіреністю Романенка О.Є., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами існує публічно-правовий спір, який має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Спір виник між фізичною особою, яка виявила бажання отримати освіту за державним замовленням, та юридичною особою, яка відповідно до Статуту є державним вищим навчальним закладом із специфічними умовами навчання, не є об`єктом владних повноважень і не здійснює публічно-владних управлінських функцій.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи представник НАВС не з`явився, причини неявки не повідомив, клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції не заявляв. Колегія суддів визнала причини неявки представника позивача неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_1 адвоката Гончаренка П.П., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За визначеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом статті 9 Закону України від 20.12.1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних відносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів МВС, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII, підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів МВС у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Встановлено, що 01 вересня 2010 року між Київським національним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 було укладено договір № 326 про підготовку фахівця бакалавру за напрямом правознавство за рахунок коштів державного бюджету (а.с.15-16).

ОСОБА_1 з 01 вересня 2010 року по 15 березня 2014 рік перебував на державному забезпеченні. Наказом НАВС № 005 від 15 березня 2014 року ОСОБА_1 визнано таким, що закінчив НАВС, отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр.

Наказом ГУМВС України в Запорізькій області № 212 о-с від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з ОВС у запас Збройних сил України на підставі поданого ним рапорту з 24.04.2015 року за п.64-ж (за власним бажанням).

Отже, судом установлено, що ОСОБА_1 перебуваючи на публічній службі в органах внутрішніх справ, був звільнений у запас за власним бажанням.

За таких обставин спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18), а також у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №1.380. 2019.001198 (провадження №11-878 апп19).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є неспроможними.

За положенням ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції при вирішенні справи врахував усталену судову практику, підстав для відступлення від вищевказаної правової позиції по справі не встановлено.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Хортицькогорайонного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено і підписано 12 серпня 2020 року.

Головуючий І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська