241/1774/19
2/241/92/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
30.07.2020 року смт. Мангуш
Першотравневий районний суд Донецької області у складі
головуючого судді Демочко Д.О.
секретаря Орчелоті І.С.
за участю
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Константинової О.М., ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» про поновлення на роботі,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до Першотравневого районного суду Донецької області із позовом, який неодноразово було уточнено, до Комунального некомерційного підприємства «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» про поновлення на роботі, посилаючись на наступне.
Відповідно до наказу Головного лікаря КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 від 31.12.2018 № 121/к ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги з 02 січня 2019 року на 1,0 ставки згідно штатного розкладу». Проте, 05 липня 2019 року її було звільнено з посади лікаря-стажиста згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин. Про цей факт остання дізналася лише 25 липня 2019 року, коли отримала поштою копію наказу КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги» «Про звільнення з посади лікаря-стажиста» від 05.07.2019 № 69/к, який не підписаний головним лікарем КНП «МЦПМСД» ОСОБА_2 . Вважає даний наказ незаконним та таким, що винесений з порушенням всіх законодавчих норм.
Зазначає, що наказ про звільнення № 69/к від 05 липня 2019 року, на її розсуд, не відповідає вимогам ст. 116 КЗпПУ, ст. 47 КЗпПУ, п. 4.1, п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників,
Також зазначає, що в порушення вимог ст. 116, ст. 47 КЗпП України, Головним лікарем КНП «МЦПМСД» ОСОБА_2 наказано головному бухгалтеру «провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , протягом трьох робочих днів».
Крім того, посилається на те, що її звільнено в порушення вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України, оскільки вона має маленьку дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на момент звільнення ще не було 3-х років.
Також, позивач посилається на те, що в порушення вимог ст. 47 КЗпПУ відповідачем в день звільнення та в подальшому, позивачу не видана належна оформлена трудова книжка.
Крім цього, діями відповідача позивачці було спричинено моральну шкоду, а саме в наслідок дії небезпечних і шкідливих факторів вона зазнала в період з 02.01.2019 по 05.07.2019 р. значних моральних страждань, наслідки їх впливу на її здоров`я та здоров`я її сім`ї їй не відомі до теперішнього часу. Позивач вже певний час знаходиться у стані хвилюванні за здоров`я своєї сім`ї. Вона та її сім`я мали прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, а саме, шукати додаткові кошти на переміщення з села Азовське до смт. Ялта, смт. Мангуш, зменшувати час спілкування один з одним, самостійне вивчення учбового матеріалу переносити на нічний час. Крім того, під час незаконного стажування її представляли мешканцям смт. Ялта, села Азовське як майбутнього лікаря, зараз при зустрічі з ними позивач відчуває приниження та сором. Наразі ОСОБА_1 не може повернутися до Києва адже всі наявні кошти її сім`я вклала в облаштування будинку за адресом АДРЕСА_1 ; вона звільнилася з роботи у Києві; розірвала робочі стосунки та фактично змінила фах. Позивач відчуває, що знаходиться в чужому та агресивному до неї середовищі, не може реалізувати своє право на труд. Це призводить до постійних душевних переживань, безсоння. Незаконне звільнення за п. 4 ст. 40 призвели до того, вперше в її Електронній трудовій книжці з`явився запис про звільнення за прогули. Це принизило її професійну репутацію, унеможливлює пошук роботи за фахом. Порушення вимог ст. 176 КЗпП України призвели до моральних страждань, адже вона вимушена була знаходитись у розлуці з дитиною та чоловіком, мала докладати додаткових зусиль для організації вигодовування грудним молоком дитини. Те що позивач проходила курси в іншій місцевості змусило чоловіка зупинити розвиток власного бізнесу, закрити ФОП та зайнятися доглядом за дитиною. Зазначає, що в неї почався нервовий зрив, різко погіршився стан здоров`я, в зв`язку з чим її чоловік відвів її до Мангушського ЦПМСД, де в неї було зафіксовано підвищення артеріального тиску, серцебиття. Зазначає, що осягнути в повній мірі рівень її моральних страждань, а тим більше оцінити в грошовому виразі надзвичайно важко.
У зв`язку із вищезазначеним, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати незаконним наказ КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги» № 69/к від 05 липня 2019 року «Про звільнення з посади лікаря-стажиста»; визнати звільнення ОСОБА_1 незаконним; визнати, що дії та бездіяльність відповідача призвели до порушення вимог трудового законодавства, а саме ст. 29, 47, 49, 116, 117, 120, 122, 149, 176, 184 КЗпП України по відношенню до позивача; негайно, після оголошення рішення суду відати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії ЗПСМ КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги» та поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії ЗПСМ КНП «Мангушського центру первинної медико-санітарної допомоги»; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 05 липня 2019 року до дня постановлення рішення суду; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду, внаслідок незаконного звільнення у розмірі 30000 грн; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачені добові у розмірі 1800 грн.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні у вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні повністю. Також представником відповідача було надано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що ОСОБА_1 призначена на посаду лікаря-стажиста загальної практики сімейної медицини Ялтинської амбулаторії ЗПСМ КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 02.01.2019 у відповідності до наказу КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» 31.12.2019 № 121/к, цим наказом визначене її місце роботи та посадовою інструкцією визначено її права, відповідальність, завдання та обов`язки.
Відповідач зазначає, що до прийняття на роботу позивачу роз`яснено вимоги призначення на посаду лікаря-стажиста, а саме про те, що необхідною умовою для призначення є наявність спеціалізації «загальна практика - сімейна медицина», яку вона не мала та у зв`язку з цим їй було запропоновано пройти курси перекваліфікації, із наступним отриманням сертифікату лікаря «загальна практика - сімейна медицина», після чого її могли призначити на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини, про що останній було повідомлено. Але, окрім права, є і обов`язок стосовно цієї процедури. Так, для лікарів він передбачений п. 3 розд. IV Положення № 359. Згідно із зазначеною нормою перед атестацією на підтвердження кваліфікаційної категорії лікарі проходять курси підвищення кваліфікації або передатестаційний цикл в закладах післядипломної освіти або на факультетах післядипломної освіти лікарів. Інакше кажучи, підвищення кваліфікації - це обов`язкова процедура, без якої неможливо пройти атестацію, підтвердити наявну або отримати нову категорію.
Оскільки ОСОБА_1 добровільно погодилась на проходження курсів перекваліфікації, та не виходячи на роботу за її призначенням на посаду лікаря-стажиста загальної практики сімейної медицини, згідно із наказом № 1/км від 02.01.2019, позивач була направлена до ДонНМУ на ФПО для проходження спеціалізації з «загальної практики - сімейна медицина» з відривом від виробництва з 02.01.2019, таким чином к виконанню своїх обов`язків на посаді лікаря-стажиста позивач не приступала, посадова інструкція, що передбачає права та обов`язки, їй не вручена та нею не підписувалась.
Про те, що у ОСОБА_1 є дитина віком до 3-х років та вона відмовляється від відрядження з метою перекваліфікації її кваліфікації, остання жодного документу відповідачу не надала та про ці обставини не повідомила, таким чином її посилання на те, що її звільнили в порушення ст. 178 КЗпП є безпідставними та жодним доказом не підтверджені.
Підставами для виїзду на навчання позивача стало надане КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» посвідчення про відрядження та остання попереджена, що всі документи: посвідчення про відрядження, квитки, документи про оплату її проживання та інше вона повинна впродовж 5 днів надати після закінчення відрядження, а сертифікат лікаря-спеціаліста надати до відділу кадрів.
Після закінчення відрядження позивач 01.07.2019 року до роботи не приступила, сертифікат лікаря-спеціаліста відповідачу не надала, що підтверджується доповідною запискою ОСОБА_6 від 04.07.2019.
Фактично позивач направлений не у відрядження, а для підвищення кваліфікації, хоча й оформлення її від`їзду проводилось за посвідченням відрядження та з урахуванням, проте, оскільки нею не було відповідачу надано свідоцтво про народження дитини, якій не виповнилось 3 роки на момент її працевлаштування, таким чином її посилання на те, що її не мали права направити у відрядження є безпідставним та таким, що не підтверджується жодним доказом.Позивачем не надано жодних доказів, що вона та члени її родини понесли витрати на вартість проїзду в іншу місцевість, вартість такого проїзду та докази факту надання таких документів до Відповідача. Оскільки посвідчення відрядження, де повинно бути зазначено день вибуття у відрядження та день прибуття до місця постійної роботи, день прибуття до місця її навчання те день вибуття з місця навчання позивачем надано не було, встановити розмір добових та сплатити їх не надалось можливим, таким чином вимоги щодо стягнення добових є безпідставними. 3 01 по 04 липня 2019 року позивач до роботи за призначеною посадою лікаря-стажиста не приступив, у зв`язку із чим оголосити під підпис її посадові обов`язки не надалось можливим.
Відсутність на роботі позивача підтверджується актами про відсутність на роботі від 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019, докладними записками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019. 04.07.2019 позивач прийшла на робоче місце, однак до своїх обов`язків не приступила, їй було надано письмовий запит щодо надання пояснень про відсутність на робочому місті з 01 по 04 липня 2019 року, який позивач отримати під підпис відмовилась, що підтверджується копією запиту від 04.07.2019 та актом відмови від підпису від 04.07.2019. Після цього позивачем 04.07.2019 надано заяву про її звільнення з 05.07.2019 та остання не приступила до виконання покладених на неї службових обов`язків, покинула робоче місце без дозволу керівництва, що підтверджується актами та доповідними записками.У зв`язку із тим, що позивач допустила прогули, її було звільнено за ст. 40 ч. 4 КЗпП, що підтверджується наказом від 05.07.2019.
Оскільки позивач звільнена з роботи на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП - вихідна допомога при звільненні йому КЗпП не передбачена, тому вимоги щодо сплати вихідної допомоги відповідач вважає безпідставними. Крім того Позивачем не наведено та не долучено до позовної заяви жодного доказу, що вона має бути звільнена за ст. 38 КЗпП.
На підставі вищевикладеного представник відповідача просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Позивачем було надано відповідь на відзив, з доводами, аналогічними в уточненій позовній заяві та просила відхилити відзив на позовну заяву та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Суд, з`ясувавши думку сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно з наказом № 121/к «Про прийняття на роботу», виданого КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» 31.12.2018 року, ОСОБА_1 лікаря хірурга-спеціаліста прийнято на посаду лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії ЗПСМ КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» з 02.01.2019 року на 1,0 ставки згідно штатного розкладу (том № 1, а.с. 94).
Наказом № 1/км «Про відрядження на курси спеціалізації у м.Краматорськ», виданим КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» 01.01.2019 року, ОСОБА_1 лікаря-стажиста командировано у м. Краматорськ з 02 січня 2019 року по 27 червня 2019 року включно, на 177 к/дн. до ДонНМУ на ФПО для проходження спеціалізації з «Загальної практики - сімейної медицини» та отримання сертифікату лікаря «Загальна практика - сімейна медицина» з відривом від виробництва (том №1, а.с.96).
Підставою винесення наказу була, в тому числі путівка № 1765б/2018, видана ДонНМУ для направлення ОСОБА_1 на цикл спеціалізації « Загальна практика - сімейна медицина » з 02.01.2019 року по 27.06.2019 року (том №1, а.с.24).
За результатами проходження курсів перекваліфікації ОСОБА_1 було видано сертифікат №518с-4 від 27.06.2019 року із присвоєнням звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина» (том №1, а.с.26).
У зв`язку з неприбуттям на роботу ОСОБА_1 у наступні дні: 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019 року, медичною сестрою ЗПСМ Ялтинської амбулаторії ОСОБА_4 було складено доповідні записки від 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019 року та заступником головного лікаря ОСОБА_5 було складено доповідні записки від 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019 року (том № 1, а.с.98-105).
Інспектором з кадрів ОСОБА_6 також складено довідку від 04.07.2019 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 лікар-стажист закінчила навчання на курсах ФПО ДонНМУ по спеціалізації «Загальна практика - сімейна медицина», після закінчення навчання не з`явилася у відділі кадрів зі звітом про навчання, не надала: сертифікат на право діяльності лікарем ЗПСМ, посвідчення про проходження курсів, звіт командировочного посвідчення з 02.01.2019 року по 27.06.2019 року про знаходження весь цей час на курсах. При неодноразовій розмові по мобільному телефону надати документи та вийти на роботу ОСОБА_1 відмовляється (том №1, а.с.106).
В зв`язку з відсутністю позивача впродовж робочих днів 01.07.2019 року, 02.07.2019 року, 03.07.2019 року, 04.07.2019 року з 08:00 год. до 16:00 год. на робочому місці, були складені Акти від 01.07.2019 року, 02.07.2019 року, 03.07.2019 року, 04.07.2019 року за участю заступника головного лікаря ОСОБА_5, головного бухгалтера Центру ОСОБА_8 , сестри медичної ЗПСМ Ялтинської амбулаторії ОСОБА_9 , інженера з охорони праці ОСОБА_10 , головного лікаря КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 (том №1, а с.107-110).
Листом адміністрації КНП «Мангушський ЦПМСД» №384-01/25 від 04.07.2019 повідомляла ОСОБА_1 про необхідність надання письмових пояснень щодо її відсутності на робочому місці з 01.07.2019 року по 04.07.2019 року (том №1, а.с.112).
Як вбачається з акту відмови від підпису від 04.07.2019 року за участю інженера з охорони праці та техніки безпеки КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_10,головного бухгалтера КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_8, секретаря головного лікаря КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_12 в присутності головного лікаря КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склали цей акт відмови від підпису щодо отримання листа лікарем стажистом ОСОБА_1 від 04.07.2019 № 384-01/25 про необхідність надання пояснень відсутності на робочому місці. ОСОБА_1 було запропоновано підписати листа від 04.07.2019 № 384-01/25 про необхідність надання пояснень на що вона відмовилась в усній формі в присутності головного лікаря КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_2 , інженера з ОП та ТБ, головного бухгалтера. (том №1, а.с.113).
04.07.2019 року за участю заступника головного лікаря ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_8, сестри медичної ЗПСМ Ялтинської амбулаторії ОСОБА_9 , інженера з охорони праці ОСОБА_10 було складено акт відмови від підпису лікаря стажиста щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, в якому зазначено, що 03.07.2019 року головним лікарем КНП «Мангушський ЦПМСД» ОСОБА_2 було запропоновано лікарю стажисту ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, строк для надання письмових пояснень був 03 липня 2019 року до 16 години. Станом на 12 годину 15 хвилин 04 липня 2019 року пояснень від лікаря стажиста ОСОБА_1 до приймальні головного лікаря КНП «Мангушський ЦПМСД» не надійшло, на робочому місці також відсутня 04.07.2019 року (том №1, а.с.111).
Крім всього, згідно відомостей, що містяться в табелі обліку використання робочого часу за липень місяць 2019 року, який складено Ялтинською амбулаторією ЗПСМ, ОСОБА_1 у робочі дні: 1, 2. 3, 4 та 5 чисел була відсутня на роботі, в зв`язку з чим їй було внесено запили в зазначені дні під літерою «П» - прогул 5 ( т. № 1 а.с. 183-184).
Наказом № 69/к «Про звільнення з посади лікаря-стажиста», виданого КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» 05.07.2019 року, ОСОБА_1 лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії ЗПСМ КНП «МЦПМСД» звільнено з займаної посади 05.07.2019 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (звільнення з роботи за прогул без поважної причини) (том №1, а.с.114).
На підставі вищевказаного наказу у трудову книжку серії НОМЕР_1 , оформлену на ім`я ОСОБА_1 01.08.2000 року, інспектором з кадрової роботи ОСОБА_6 було внесено запис під номером 17 від 05.07.2019 року про звільнення її з посади лікаря-стажиста згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули) (том №1, а.с.29).
Крім того, факт прогулів ОСОБА_1 робочий днів: 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019 рр. підтверджуються показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.
Так, допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_8 , суду пояснила, що вона працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді головного бухгалтера. До неї надійшов наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу, у зв`язку із чим свідок стала нараховувати їй зарплатню. Потім надійшов наказ про направлення ОСОБА_1 на навчання і на цей період їй нараховувалася середня заробітна плата. Після прибуття з навчання ОСОБА_1 повинна була надати посвідчення про відрядження, авансовий звіт, квитки та квитанції на проживання. Однак, ОСОБА_1 жодного документу не надала. На робочому місці в Ялтинській амбулаторії вона також не з`являлася, про що свідок знає, бо виїжджала до Ялтинської амбулаторії та багато людей, що там були це підтвердили. У зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці були складені акти, які свідок власноручно підписувала. Заробітна плата на підприємстві нараховується згідно наказу, табелю та штатного розкладу. З 01.07.2019 року по 05.07.2019 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася, їй була нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку за 15 календарних днів.
Допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді інженера з охорони праці. 02.07.2019 року йому подзвонило керівництво та повідомило, що до нього повинна підійти людина влаштовуватися на роботу до Ялтинської амбулаторії. Через деякий час цього ж дня він дізнався, що вона вже не прийде, бо поїхала. Свідок був здивований, адже кожна людина, що влаштовується на роботу повинна пройти вступний інструктаж, під підпис бути обізнаною про трудовий розпорядок, проведення чого входить до обов`язків свідка. Свідку сказали, що ця людина (як пізніше він дізнався, що ОСОБА_1 ) пройде інструктаж після приїзду з навчання. 01.07.2019 року, як і 02.07.2019 року та 03.07.2019 року він разом із головним лікарем поїхали до Ялтинської амбулаторії щоб свідок мав можливість провести інструктаж на місці, однак ОСОБА_1 на робочому місці не було у жодний із цих днів. У зв`язку із чим були складені акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі, які він також підписував.
Допитаний в судовому засіданні під присягою свідокОСОБА_6 , яка працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді інспектора відділу кадрів, пояснила суду, що ОСОБА_1 бажала влаштуватися на роботу до КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини. Однак, оскільки в неї наявний був лише сертифікат лікаря хірурга та вона довгий час не працювала лікарем керівництво КНП «Мангушський ЦПМСД» не мало право її приймати на роботу на бажану посаду, проте за її бажанням та після написання відповідної заяви її було прийнято на посаду лікаря-стажиста Ялтинської амбулаторії. ОСОБА_1 прийшла влаштовуватися на роботу 31.12.2018 року, свідоцтво про народження дитини вона не надавала. Оскільки в неї не було сертифікату на право роботи лікарем загальної практики сімейної медицини їй була видана путівка на проходження навчання у м. Краматорськ та отримання відповідного сертифікату. Термін навчання встановлювався з 02.01.2019 року по 27.06.2019 року. При цьому їй було роз`яснено про необхідність з`явитися до КНП «Мангушський ЦПМСД» у смт. Мангуш та надати відповідні документи за результатами проходження перекваліфікації. Після спливу даного строку ОСОБА_1 до КНП «Мангушський ЦПМСД» у смт. Мангуш не з`явилася та необхідних документів про підтвердження нею навчання не надала. На своєму робочому місці у смт. Ялта в Ялтинській амбулаторії вона також не з`явилася. На багаторазові дзвінки на мобільний телефон ОСОБА_1 не надали користі, оскільки остання не відповідала на них, а коли відповідала, то пояснень не надавала. 04.07.2019 року ОСОБА_1 пришла до КНП «Мангушський ЦПМСД» у смт. Мангуш до головного лікаря із заявою про звільнення її з 05.07.2020 року, пояснивши це тим, що її не влаштовують умови роботи в Ялтинській амбулаторії. На відповіді на питання свідок зауважив, що без отримання сертифікату та призначення на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини ОСОБА_1 не мала права самостійно лікувати пацієнтів.
Крім того, допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді економіста. В обов`язки свідка входить складання авансових звітів по відрядженням, вона складає документи та передає їх на казначейство для нарахування виплат. Свідку відомо тільки, що ОСОБА_1 приймали на роботу до КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаду лікаря-стажиста. Потім її відрядили на навчання, після проходження якого вона не надала відповідних документів та не вийшла на роботу. Згодом послідувало її звільнення.
Між тим, допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_9 , суду пояснила, що вона працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді медсестри Ялтинської амбулаторії. В її обов`язки входить ведення графіків та заповнення табелю робочого часу. Їй було відомо з наказу, що ОСОБА_1 повинна була прийти до Ялтинської амбулаторії працювати лікарем і чого вони дуже чекали. Був день (коли саме вона не пам`ятає), коли ОСОБА_1 приходила до Ялтинської амбулаторії щоб подивитися на умови праці і познайомитися з колективом, при цьому вона ні на що не скаржилася і її все влаштовувало. Також, свідок знала, що за наказом ОСОБА_1 була направлена на навчання, у зв`язку із чим у табелі робочого часу вона ставила відповідні позначки. Коли термін навчання ОСОБА_1 сплив і вона повинна була з`явитися на робочому місці, у Ялтинській амбулаторії вона не з`явилася. У разі чого, свідком особисто були написані доповідні на ім`я заступника головного лікаря ОСОБА_5 про відсутність ОСОБА_1 на роботі. Після цього були складені акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі, які свідок також підписувала.
Також, допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_5 , суду пояснила, що вона працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді заступника головного лікаря. Їй відомо, що ОСОБА_1 була прийнята до КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» лікарем-стажистом. ОСОБА_1 було направлено на навчання до м. Краматорська щоб вона могла стати лікарем загальної практики сімейної медицини. В період навчання ОСОБА_1 за проханням свідка приїздила до Ялтинської амбулаторії щоб познайомитися з колективом, умовами праці та специфікою роботи. Коли сплив термін її навчання на місце роботи до Ялтинської амбулаторії ОСОБА_1 не з`явилася, це було з 01.07.2019 року. Свідок, намагаючись з`ясувати з якої причини ОСОБА_1 не вийшла на роботу, неодноразово дзвонила їй та попросила місцевого депутата з`ясувати місце знаходження ОСОБА_1 . Однак, остання на дзвінки не відповідала, а депутат, що відвідав місце проживання ОСОБА_1 , з`ясував, що її не має за місцем проживання. Медичною сестрою Ялтинської амбулаторії ОСОБА_9 були написані доповідні записки про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. Свідком також були складені доповідні записки на ім`я головного лікаря про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці. До Ялтинської амбулаторії виїжджала комісія під головуванням головного лікаря, яка зафіксувала факт відсутності ОСОБА_1 та склала відповідні акти, які свідок підписувала.
Крім всього, допитаний в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_2 , суду пояснив, що він працює в КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» на посаді головного лікаря. У 2018 році йому стало відомо, що на постійне місце проживання до с. Азовського приїхала ОСОБА_1 , яка має диплом лікаря-хірурга. Свідок зустрівся із нею та запропонував працювати у Ялтинській амбулаторії, на що ОСОБА_1 погодилась. Проте, оскільки необхідності в посаді лікаря-хірурга не було, однак була необхідність у посаді лікаря загальної практики сімейної медицини, то ОСОБА_1 було запропоновано прийти навчання для отримання сертифікату лікаря ЗПСМ, на що вона також погодилась. Оскільки це був кінець року та фінансування за поточний рік вже було вичерпане, а за новий рік ще не надійшло, тому аванс на покриття витрат на навчання ОСОБА_1 одразу не змогли надати і ОСОБА_1 це прийняла без суперечок. Свідок разом із ОСОБА_1 їздив до м. Краматорськ, допомагаючи їй влаштуватися щоб проходити навчання. В період навчання ОСОБА_1 приїздила до Ялтинської амбулаторії щоб ознайомитися зі специфікою роботи та умовами праці. Жодного разу нарікань з цього приводу від ОСОБА_1 він не чув. Після спливу шести місяців з 01.07.2019 року ОСОБА_1 необхідно було приступити до роботи, однак вона роботу не вийшла, на телефонні дзвінки не відповідала а з`ясувати її місце знаходження не вдавалось можливим. Тобто з 01.07.2019 року по 03.07.2019 року ОСОБА_1 не було на робочому місці, тому з цього приводу складалися відповідні акти, які ним підписувалися. Після цього він за своїх справах поїхав до Ялтинської селищної ради, де побачив ОСОБА_1 , яка повідомила йому що бажає звільнитися за власним бажанням. Звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням не могли, бо її не було на робочому місці, за весь період прийняття на роботу ОСОБА_1 їй була виплачена заробітна плата, за кошти КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» вона пройшла навчання та перекваліфікацію. І 05.07.2019 року головним лікарем було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за прогули.
Таким чином, відповідачем належними та достатніми доказами по справі було доведено факт прогулів ОСОБА_1 наступних робочий днів: 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019 року, в зв`язку з чим суд вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України є законним та таким, що скасуванню не підлягає.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача ОСОБА_1 на порушення з боку відповідача порядку прийняття на роботу позивача та направлення останньої у відрядження не відносяться до предмету спору щодо поновлення на роботі та не приймаються судом до уваги.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання дій та бездіяльність відповідача такими, що призвели до порушення вимог трудового законодавства, а саме ст. 29, 47, 49, 116, 117, 120, 122, 149, 176, 184 КЗпП України по відношенню до позивача; негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 05 липня 2019 року до дня постановлення рішення суду; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду, в розмірі 30000 грн. та невиплачені добові у розмірі 1800 грн. суд вважає їх такими, що є похідними від основної позовної вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним, в зв`язку з чим зазначені вимоги задоволенню, також, не підлягають.
Спір між сторонами виник з приводу законності звільнення позивача та дотримання вимог трудового законодавства при його звільненні. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі урегульовані нормами Кодексу законів про працю України.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається судом з матеріалів цивільної справи, строк для звернення до суду позивачем не пропущено.
Згідно ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ч. 2 ст. 140 КЗпП України).
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1.) догана, 2.) звільнення (ст. 147 КЗпП України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Крім того, як роз`яснено у п. 24 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.
Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 76 ЦПК України.
Очевидно, поважними причинами варто визнати такі причини, що виключають вину працівника. При такому розумінні поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП не суперечить Типовим правилам внутрішнього трудового розпорядку, які кваліфікують поведінку працівника як порушення трудової дисципліни (прогул - це різновид такого порушення) за наявності вини працівника. Однак оцінка дій (бездіяльності) працівника як таких, що містять чи не містять ознаку вину, являє істотну складність. У цьому зв`язку істотного значення набуває судова практика, що склалася, а також роз`яснення Пленуму Верховного Суду України.
Судом при розгляді справи не були встановлені поважні причини, які унеможливлювали з`являтися позивачу на роботу для виконанні своїх професійних обов`язків 01.07.2019, 02.07.2019, 03.07.2019, 04.07.2019.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідачем були дотримані усі вимоги діючого трудового законодавства, які надали законне право КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» звільнити ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Так, згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до норми п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, тому судові витрати відносяться на рахунок держави.
З огляду на наведене, враховуючи, що позивач будь-яких доказів, які б підтверджували поважність відсутності його на роботі не надав, суд вважає, що звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої п. 4 ст. 40 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, у зв`язку з чим відмовляє в його задоволенні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 36, 40, 147 КЗпП України,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КНП «Мангушський центр первинної медико-санітарної допомоги» про поновленні на роботі - відмовити у повному обсязі.
Повний текст рішення виготовлено 10.08.2020 року.
Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, може бути подана безпосередньо до Донецького апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.О. Демочко
