УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №284/157/20 Головуючий у 1-й інст. Піщуліна І. С.
Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу № 284/157/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Народицького районного суду Житомирської області від 21 травня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Піщуліної І.С. у смт Народичі,
в с т а н о в и в :
У березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 18506, 45 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся в банк, у зв`язку із чим підписав заяву №б/н від 22.06.2018, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн., чим підтвердив свою згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та Правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів.
Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, а тому станом на 31.08.2019 заборгованість за договором становить 18506, 45 гривень, з яких: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 12865, 02 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2655,88 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1628, 10 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500,00 грн. - штраф ( фіксована частина ), 857, 45 грн. - штраф (процентна складова).
Оскільки в добровільному порядку відповідач зобов`язання не виконав, позивач просив стягнути зазначену заборгованість по кредитному договору та судовий збір.
Заочним рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 21 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що сторонами обумовлені всі істотні умови договору, зокрема нарахування і розмір відсотків, строк дії договору і кредитування , спосіб та строк надання кредиту та ін., оскільки разом із анкетою - заявою від 22.06.2018 відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, що доданий до позовної заяви. Відтак відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків і штрафу. Вказує, що активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення кредитного договору, а тому вважає, що суд безпідставно застосував роз`яснення Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17. Вказує, що в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» суд безпідставно не стягнув суми відсотків, зазначених у позові, а відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення неустойок та штрафів не звернув увагу на паспорт споживчого кредиту.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 22.06.2018 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між банком та ним Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.
При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку.
Згідно розрахунку позивача у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань відповідачем станом на 31.08.2019 заборгованість за договором становить 18506, 45 гривень, з яких: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 12865, 02 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2655,88 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1628, 10 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500,00 грн. - штраф ( фіксована частина ), 857, 45 грн. - штраф (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів від позивача та існування заборгованості за отриманими кредитними коштами, а тому дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові
у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт " та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Отже, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачем суми заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, штрафів у зазначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обгрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В апеляційній скарзі зазначено, що відповідачем було підписано анкету-заяву позичальника, а також паспорт про умови кредитування, де сторони обумовили тип кредитної лінії, пільговий період, базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафу при порушенні строків платежів за грошовими зобов`язаннями. Проте зазначене не враховується судом, так як наявність паспорта про умови кредитування не має значення для вирішення спору, оскільки судом першої інстанції встановлено та доводиться матеріалами справи, що заборгованість за тілом кредиту відсутня, що підтверджується розрахунком заборгованості та вбачається із позову, а відтак і відсутня база нарахування відсотків, пені та штрафів.
Посилання в апеляційній скарзі, що у відповідача існує заборгованість за тілом кредиту є безпідставними, оскільки у позові і розрахунку заборгованості вказано «заборгованість за простроченим тілом кредиту».
Колегія суддів зазначає, що відсутність тлумачення такого поняття як "заборгованість за простроченим тілом кредиту" позбавляє суд можливості покладати на споживача банківських послуг відповідальність по їх сплаті, оскільки при цьому буде порушуватися принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм.
Так, в даному випадку позивачем не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення.
До того ж визначена позивачем заборгованість за простроченим тілом кредиту (12865, 02 грн) більше ніж удвічі перевищує встановлений ліміт (5000грн). Доказів того, що кредитний ліміт було збільшено матеріали справи не містять.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилання в апеляційній скарзі Банку щодо безпідставності застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 є необгрунтованими, оскільки у відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правовідносини у даній справі є аналогічними з правовідносинами у справі №342/180/17, що була предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду 03.07.2019.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Народицького районного суду Житомирської області від 21 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий Судді
