Єдиний унікальний номер 229/7268/19
Номер провадження 22-ц/804/2082/20
ОКРЕМА ДУМКА
04 серпня 2020 року
Суддя Донецького апеляційного суду Мірута О.А., керуючись частиною 3 статті 35 ЦПК України, викладаю окрему думку щодо постанови Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2020 року в цивільній справі, що виникла із трудових правовідносин за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі.
З матеріалів цивільної справи за № 229/7269/19 вбачаться, що у листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08.07.2016 року відбулась реорганізація структурного підрозділу ДП «Донецька залізниця» шляхом його злиття, як наслідок, його було переведено до ВП «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», про що маються відповідно записи у трудовій книжці.
15.03.2017 року в.о. начальника регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» Носулько О.О. видано наказ №384-11 від 15.03.2017 року «Про встановлення простою».
28.04.2017 року першим заступником начальника регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» Носулько О.О. видано наказ № 645-113-1 від 28.04.2017 року «Про деякі питання РФ «Донецька залізниця», яким передбачено скорочення штату та вивільнення працівників відповідно до чинного законодавства.
04.05.2017 року позивачу було видано повідомлення про ліквідацію та виведення зі штатного розпису посади, яку він займав, з підписами всіх членів комісії та про його особисте ознайомлення.
10.07.2017 року структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» видано наказ № 6960/ДН-ОС про його звільнення з 17.07.2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
У день звільнення відповідач повний розрахунок з ним не здійснив, внаслідок чого виникла не погашена заборгованість із заробітної плати, яка за період з березня по липень 2017 року складає 19997,51 грн.
Крім того, при порушенні термінів виплати зарплати роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику компенсацію за втрату зарплати у зв`язку з інфляцією.
Ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Загальна сума компенсації за втрату частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати становить 4219,88 грн.
Просить стягнути з відповідача на його користь, заборгованість за трудовим договором за період з 1 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 19 997,51 грн.; суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року на нараховану заробітну плату в розмірі 4219, 88 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , у поданій апеляційній сказі просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права.
Зазначає, що висновок торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2. не є належним доказом по справі, оскільки згідно статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» належним доказом підтвердження обставин непереборної сили є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Звертає увагу, що інформація з індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5) суперечить твердженням відповідача про нарахування позивачу заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 4820, 99 гривень.
Також зазначає, що згідно наказу про припинення трудового договору № 6960/ДН-ОС від 10 липня 2017 року, який не оскаржувався відповідачем та на якому мається підпис позивача та відповідача, відповідачем одноособово прийнято рішення про нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку 29 днів та одноразову грошову допомогу (1 середня заробітна плата).
Зазначає, що чинним трудовим законодавством на позивача, як на робітника, не покладено обов`язку здійснювати збереження документації (кадрової, первинної, бухгалтерської, технічної, договірної, податкової, архівної тощо), що стосується його трудових відносин з роботодавцем. Навпаки, саме відповідач, як роботодавець позивача, повинен був вжити заходів до збереження вказаної документації та/або її перенесення на електроні носії.
AT «Укрзалізниця» та регіональна філія «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця» жодного дня не мали юридичну адресу у зоні проведення АТО. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт знаходження паперової документації з питань трудових відносин із позивачем у будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68), або інших містах на території зони проведення АТО, та відсутності у відповідача відповідної документації у електронному вигляді.
Зазначає, що згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Тобто, втрата відповідачем первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано жодного доказу того, що він у будь-який спосіб намагався відновити документи у паперовому або електронному вигляді.
Постановою Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2020 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати скасовано та в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судових витрат у розмірі 03 грн. 83 коп. змінено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 18 888 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 21 коп. з яких заборгованість за березень 2017 року - 2 681 грн. 25 коп., за квітень 2017 року - 2 419 грн. 27 коп., за травень 2017 року - 1 356 грн. 02 коп., за червень 2017 року - 215 грн. 73 коп., за липень 2017 року - 12 215 грн. 94 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 2 247 (дві тисячі двісті сорок сім) грн. 18 коп.
Зобов`язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходів у сумі 18 888 грн. 21 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у розмірі 2 247 грн. 18 коп. утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.
В частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць рішення допущено до негайного виконання. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 670 (шістсот сімдесят) грн. 58 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 60 коп.
Таке рішення апеляційний суд обґрунтовував тим, що оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені ч. 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд першої інстанції мав захистити конституційні права позивача на оплату праці. З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов до висновку, що у відповідача перед позивачем мається заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року.
З такою позицією апеляційного суду не можна погодитись, з наступних підстав.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК).
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За положеннями частини 4 статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.
Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.
Наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року N 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за N736/27181, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила). Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності.
Відповідно до пункту 1 частини 3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
Згідно з пункту 1 глави 4 розділу II Правил датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч (п. 2 глави 4 розділу II Правил).
Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку (пп. 3 п. 4 розділу II Правил). У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (п. 3 глави 4 розділу II Правил).
У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (п. 6 глави 3 розділу III Правил).
При цьому в силу пункту 1 Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами.
На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року йому нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і він має за цей період заборгованість, ним надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.
Крім того, на підтвердження факту виконання роботи або перебування у простою у спірний період сторонами не надані оформлені у відповідності до вимог законодавства табелі обліку робочого часу та журнали обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої.
У матеріалах справи наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, судом прийнято як доказ наявності заборгованості, але не може бути безумовним доказом факту її невиплати.
Відповідно до частин 2, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Частиною 2 статті 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 вбачається, що страхові внески за березень 2017 року сплачені.
Тобто відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена.
При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати або оплати як за час простою.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19.
З урахуванням наведеного та оцінивши докази в сукупності, приходжу до висновку, що позивачем не доведено належними доказами про нарахування за березень-липень 2017 року заробітної плати або оплати як за час простою та наявності заборгованості та її розмір.
За таких обставин відсутні правові підстави для стягнення заробітної плати за період за березень-липень 2017 року та компенсації втрати частини грошових доходів.
Суддя Донецького апеляційного суду О. А. Мірута
