Справа № 761/29693/19
Провадження № 2/761/1793/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Рибака М.А.
за участю секретаря Савенко О.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Торгово-промислової палати України, третя особа: ОСОБА_4 про поновлення порушених трудових прав, -
ВСТАНОВИВ:
В липні 2019 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Торгово-промислової палати України (далі по тексту - відповідач, ТПП України), третя особа: ОСОБА_4 про поновлення порушених трудових прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працювала в ТПП України з 1995 року, а з 27.05.2010 року на посаді віце-президента Палати згідно із рішенням Ради Палати від 27.05.2010 року.
Позивач зазначала, що працюючи на різних посадах у ТПП України, вона брала активну участь в реалізації багатьох міжнародних програм і проектів, зазвичай у якості керівника проекту (програми) чи національного консультанта програми. Під керівництвом ОСОБА_3 була успішно реалізована Програма розвитку системи регіональних ТПП України за напрямком - адаптація роботи до вимог Євросоюзу.
05 жовтня 2015 року ОСОБА_3 ознайомили з наказом від 19 травня 2015 року № 50л про її звільнення з посади віце-президента ТПП України на підставі п. 2 ст. 36, п.2 ст.23 та ст. 118 КЗпП України та рішення Ради ТПП України № 1 (п.1) від 19.05.2015 року.
У наказі № 50л зазначалось, що «у зв`язку із закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника Управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було зроблено переведення на виборну посаду віце-президента та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) ОСОБА_3 було звільнено з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року.
Звільнення та видача Наказу відбулось з грубим порушенням вимог трудового законодавства та із застосуванням обману.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року справі № 757/40835/15-ц було визнано незаконним наказ Торгово-промислової палати України від 19 травня 2015 року № 50-л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33-л про звільнення ОСОБА_3 з посади віце-президента Торгово-промислової палати України з 19 травня 2015 року.
Судом відмовлено у поновлені на посаді віце-президента ТПП України у зв`язку із закінченням строку обрання на цю виборну посаду. Верховний Суд прийшов до висновку, що ця посада була виборною, а тому поновлення саме на цю посаду після закінчення строку є неможливим.
Позивач вважала, що Верховний Суд зробив неправильний висновок щодо виборності її посади, а саме рішення не призвело до ефективного поновлення порушених трудових прав. Але рішення є остаточним, а тому його необхідно враховувати.
Зазначала, що судом не змінено дату звільнення чи формулювання звільнення, а повністю визнано незаконним Наказ відповідача № 50-л. Також Верховним Судом не визнано необґрунтованими посилання позовної заяви на ст. 118 КЗпП і скасовано рішення попередніх інстанцій у т.ч. у частині, яка стосувалась визнання правомірними дій ТПП України при застосуванні цієї статті КЗпП. Суд вирішив, що не може поновити ОСОБА_3 на іншій посаді, оскільки при звільненні їй не пропонувалась жодна інша посада, а посада, з якої вона була звільнена при обранні на посаду віце-президента відсутня у штаті. Очевидно, що суд не міг самостійно визначити таку посаду. Тому відмова у поновлені на роботі стосується виключно виборної, на думку Верховного Суду, посади віце-президента.
Це значить, що після визнання Верховним Судом незаконним Наказу про звільнення ТПП України самостійно повинна відновити порушені права та належно здійснити процедуру припинення повноважень на виборній посаді з обов`язковим пропонуванням іншої рівноцінної посади.
Таким чином, на даний момент, наказ про звільнення скасовано, а нового наказу не видано і судом не встановлено іншої дати звільнення. Вказане означає відсутність правової підстави для припинення трудових відносин ОСОБА_3 з ТПП України. А отже вони продовжують тривати і Торгово-промислова палата повинна здійснювати позивачу усі виплати, передбачені трудовим законодавством.
За таких обставин, позивач вважала, що ТПП України повинна належно оформити висновки суду про припинення повноважень віце-президента ТПП України та виконати вимоги ст. 118 КЗпП, що встановлює гарантії для працівників, чиї повноваження за виборною посадою були припинені.
Відповідно до ст. 118 КЗпП працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Тобто відповідач повинен запропонувати позивачці попередню роботу, а при її відсутності - іншу рівноцінну роботу. Лише після виконання цього обов`язку та відмови ОСОБА_3 від запропонованої роботи її може бути звільнено шляхом видачі нового Наказу про звільнення та внесення відповідного запису у трудову книжку.
Однак відповідачем не вжито жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду та відновлення порушених прав позивачки.
З огляду на це, представник позивачки надіслав ТПП України вимогу про виконання рішення суду, яка була отримана відповідачем 11.05.2019 року. Позивач вимагала належно врегулювати триваючі трудові відносини та здійснити виплати, що передбачені рішенням суду. Окрім того зазначила, про необхідність внесення відповідного запису у трудову книжку.
11.06.2019 року на поточний рахунок ОСОБА_3 від ТПП України надійшли кошти, які дорівнюють сумам, визначеним рішенням суду. Однак жодних інших дій на відновлення прав позивачки палата не здійснила. Зокрема її не допущено до роботи, не запропоновано іншої посади, не видано відповідного наказу, не внесено запису до трудової книжки, саму книжку не видано, не проведено інших виплат, передбачених трудовим законодавством. Відповіді на звернення також не надано.
11.07.2019 року представник позивача повторно надіслав ТПП України вимогу до 16.07.2019 року виконати рішення суду в частині належного оформлення наслідків скасування наказу про звільнення.
У відповідь на ці звернення відповідач надав лист від 17.07.2019 року № 1797/05-7.3, у якому в задоволенні вимог позивача було відмовлено і повідомлено, що окрім виплат, які були здійснені 11.06.2019 року ТПП України нічого не зобов`язана робити, а вимоги про виплату належних позивачці сум названо «вимаганням».
Окрім того, позивач зазначала, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ст. 47 КЗпП).
Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації (п. 4 вказаної Постанови).
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі за текстом - Інструкція), встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу [пункт 2.4 Інструкції].
Відповідно до п. 4.1 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Незважаючи на ці прямі та однозначні норми, ТПП України до дня звернення позивача із позовом не видала ОСОБА_3 трудову книжку з відповідними записами та не вживала жодних заходів для її видачі.
При розгляді справи № 757/40835/15-ц ТПП України надала до суду документи, які, начебто, пояснюють причину порушення цього обов`язку роботодавця, а саме: службова записка від 22.05.2015 року начальника відділу кадрів ОСОБА_5 та провідного інженера відділу кадрів ОСОБА_11 на ім`я першого віце-президента ТПП України ОСОБА_6 та Акт № 2-ЛС від 22.05.2015 року начальника відділу кадрів ОСОБА_5 та провідного інженера відділу кадрів ОСОБА_11
Саме на ці обставини посилається відповідач і у листі від 17.07.2019 року № 1797/05-7.3.
У зазначених документах вказується, що ОСОБА_3 18 травня 2015 року, зловживаючи своїм службовим становищем, обманним шляхом заволоділа своєю трудовою книжкою, а саме вихопила її у керівника відділу кадрів ОСОБА_5 і не повернула, незважаючи на неодноразові нагадування ОСОБА_5 .
Однак дані документи повністю не відповідають дійсності і містять очевидну неправду. Позивачка не отримувала, а тим більше не «вихоплювала» трудову книжку у працівника відділу кадрів. Її трудова книжка знаходилась і, як сподівається позивач, продовжує знаходитись у володінні ТПП України.
Про ці документи позивачка вперше дізналась з матеріалів справи № 757/40835/15-ц за її позовом про визнання звільнення незаконним. Вважала, що такі недостовірні документи були складені з метою уникнення відповідальності за очевидне порушення вимог законодавства у зв`язку із невручення ОСОБА_3 трудової книжки при незаконному звільненні.
Позивач усвідомлює, що надати докази, які б спростовували недостовірну інформацію з цих документів їй буде важко, а особи, які підписали цей документ знаходяться у прямій залежності він керівництва ТПП України і могли піддаватися впливу та надавати недостовірну інформацію з метою збереження посади.
Однак дані документи є сумнівними тому, що у ОСОБА_3 не було жодної причини для таких дій і потреби у них. Навіть, якщо припустити, що такі дії пов`язані з наступним незаконним звільненням, то таке припущення не матиме підстав, бо саме звільнення відбулось 20.05.2015 року. До цього і 18 травня 2015 жодних конфліктів з керівництвом ТПП України у ОСОБА_3 не було. Більше того, у них була домовленість про її перехід на посаду почесного віце-президента, яку ОСОБА_4 озвучив на Раді ТПП України 19.05.2015 року, що її повністю влаштовувало. Вона щиро вірила керівництву і жодних причин для таких неадекватних дій у неї не було і не могло бути. Та і який зміст вихоплювати і втікати з трудовою книжкою, якщо на той момент вона мала право і можливість отримати її цілком офіційно і без потреби застосовувати обман чи такі безглузді та неадекватні дії, які перекреслюють її багаторічну бездоганну репутацію. По-друге, протиправне заволодіння трудовою книжкою, начебто, трапилось 18 травня 2015 року, але службову записку та Акт складено лише 22 травня 2015 року, тобто через 4 дні. Якби такий факт мав місце, то це фактично було б надзвичайною подією (у ТПП України ще ніколи не було таких випадків). Досвідчений керівник відділу кадрів за жодних обставин не чекав би 4 дні для того, щоб повідомити керівництво про таку надзвичайну подію.
Окрім того, керівник відділу кадрів достовірно знав, що при звільненні потрібно вручити трудову книжку і начебто ознайомлював ОСОБА_3 з наказом про звільнення 20.05.2015 року. Але при цьому жодної згадки про неможливість вручити їй трудову книжку немає. На думку позивача, такі документи з`явились лише після подачі ОСОБА_3 позову до суду. По-третє, ТПП України жодного разу не зверталось до позивачки щодо трудової книжки ні письмово, ні усно. Хоча за таких обставин та при наявності обов`язку роботодавця внести відповідний запис у трудову книжку та вручити її у день звільнення ТПП України мало би письмово звернутись до неї з вимогою повернути трудову книжку для внесення запису. Але цього не було зроблено, що може бути пояснено лише одним - версія ТПП України не відповідає дійсності і виникла лише на стадії судового розгляду з метою виправдання незаконних дій при моєму незаконному звільненні. По-четверте, описані у службовій записці дії мають ознаки злочину з боку ОСОБА_3 , однак ТПП України не зверталась ні до правоохоронних органів, ні до суду з метою забезпечити можливість виконати свій обов`язок роботодавця внести запис у трудову книжку. По-п`яте, якби ОСОБА_3 дійсно заволоділа трудовою книжкою, то очевидно, що за 4 роки вже би нею скористалась. Проте вона вже 4 роки несе матеріальні втрати у зв`язку із реальною відсутністю у неї трудової, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 15.05.2019 року № 101147/03 та лист Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати від 17.07.2019 року № 247.
У зв`язку з наведеним, твердження відповідача, що позивачка неправомірно заволоділа трудовою книжкою не відповідає дійсності. Усі ці пояснення надавались під час розгляду справи № 757/40835/15-ц, але це не було предметом позовних вимог, а тому суд не давав оцінку цим документам та поясненням сторін.
Частиною 4 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у Постанові від 28 березня 2019 року у справі № 243/9539/2017 стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк трудової книжки.
Позивач зазначала, що трудова книжка не видана з вини ТПП України, оскільки вона знаходиться у неї і відповідно до законодавства саме роботодавець веде трудові книжки і несе відповідальність за їх належне збереження, оформлення та видачу у разі звільнення.
У зв`язку із відсутністю трудової книжки ОСОБА_3 не може працевлаштуватись за наймом. З моменту звільнення вона не працевлаштована і працює виключно на громадських засадах.
Окрім того, з огляду на відсутність у позивачки трудової книжки порушені її права на отримання належного розміру пенсії. Про це свідчить лист Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 15.05.2019 року № 101147/03 про відмову перевести ОСОБА_3 у категорію непрацюючих пенсіонерів у зв`язку із тим, що вона не надала у Фонд трудову книжку із записом про звільнення з роботи.
Таким чином є усі підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 4 статті 235 КЗпП України і стягнути середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.
Відповідно до законодавства трудова книжка мала би бути видана позивачці 19.05.2015 року, однак не видана до сьогодні. Таким чином строк порушення видачі трудової книжки по дату позову (17.07.2019 року) складає 1520 днів.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 справі № 757/40835/15-ц встановлено, що мій середньоденний заробіток для розрахунку плати за вимушений прогул складає 707,38 грн.
Таким чином за прострочення видачі трудової книжки станом на день позову відповідач має виплатити позивачці 1075217,6 грн. (707, 38 грн. х 1520 днів).
Також відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року справі № 757/40835/15-ц відповідача зобов`язано виплатити позивачці середній заробіток за вимушений прогул за період з 19 по 27 травня 2015 року у розмірі 4244,28 грн. Відповідач сплатив цю суму лише 11.06.2019 року.
Керуючись ст. 117 КЗпП, саме ця дата 11.06.2019 року і є днем фактичної виплати належних позивачці сум, а отже відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку тобто з 27.05.2015 по 11.06.2019, що складає 1476 днів.
Таким чином за прострочення видачі трудової книжки станом на день позову відповідач має виплатити позивачці 1044092,88 грн. (707, 38 грн. х 1476 днів).
Посилаючись на викладене позивач просила суд зобов`язати Торгово-Промислову палату України належно оформити припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України, визначити датою припинення цих повноважень 27.05.2019 року, видати відповідний наказ та відповідно до ст. 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку ОСОБА_3 займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду. Зобов`язати Торгово-Промислову палату України внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_3 відповідно до Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року справі N 757/40835/15-ц та видати трудову книжку ОСОБА_3 . Стягнути з Торгово-Промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19.05.2015 року по 17.07.2019 року у розмірі 1 075 217,60 грн. Стягнути з Торгово-Промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27.05.2015 року по 11.06.2019 року у розмірі 1 044 092,88 грн. Стягнути з Торгово-Промислової палати України на користь ОСОБА_3 судові витрати.
Ухвалою суду від 02.08.2019 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою суду від 02.09.2019 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 17.10.2019 року.
26.09.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача позов не визнав та заперечував проти його задоволення. При цьому зазначав, що для оформлення звільнення позивача з роботи з посади віце-президента ТПП України було прийнято наказ про звільнення № 50л від 19.05.2015 року із змінами згідно з наказом № 33-л від 29.03.2016 року, звільнену особу ознайомлено з наказом про звільнення та проведені необхідні розрахунки. Тобто відповідач вчинив всі дії, що вимагаються законодавством України при звільненні працівника. Окрім того, Верховний Суд, розглядаючи справу за позовом ОСОБА_3 надавав оцінку її посилання на ст. 118 КЗпП України та визнав ці вимоги необґрунтованими. Також зазначав, що обставина з приводу того, що позивачка сама забрала трудову книжку підтверджена належними доказами. Таким чином вважали вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
15.10.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи відкладено на 09.12.2019 року.
В судовому засіданні 09.12.2019 року представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.12.2019 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_8 про закриття провадження у справі було відмовлено та закрито підготовче провадження у справі за даним позовом та призначити справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 13.02.2020 року та викликано в судове засідання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
10.12.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
13.02.2020 року було розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 19.03.2020 року для допиту свідків.
17.03.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
19.03.2020 року розгляд справи було відкладено на 14.05.2020 року.
13.05.2020 року від представник позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
14.05.2020 року розгляд справи було відкладено на 22.07.2020 року.
20.07.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 22.07.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд про їх задоволення.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні 22.07.2020 року позов не визнав та заперечував проти його задоволення.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 , який є першим віце-президентом ТПП України надав пояснення, що він знає зі слів начальника відділу кадрів ОСОБА_5 , що позивач взяла трудову книжку та назад не повернула. Трудова книжка знаходиться у неї з березня 2014 року. Акт про те, що трудова книжка не була повернута до відділу кадрів був складений через два дні після події, оскільки між сторонами були дружні стосунки та ніхто не міг припустити, що ОСОБА_3 не поверне трудову книжку назад. Також зазначав, що він особисто та покійний начальник відділу кадрів ОСОБА_5 неодноразово звертались до позивачки із проханням повернути трудову книжку. Дублікат трудової книжки не створювався, оскільки від позивача не надходило відповідних заяв та вона обіцяла повернути її.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який є чоловіком позивачки, надав суду пояснення, що трудова книжка перебуває у відповідача та позивачу не було ніякої потреби її забирати.
Допитана як свідок в судовому засіданні ОСОБА_11 , яка є співробітником відділу кадрів ТПП України, пояснила, що позивач 18.05.2015 року звернулась до відділу кадрів із проханням подивитись трудову книжку, яку їй було видано. ОСОБА_3 зазначила, що їй потрібно зробити копію трудової книжки і що вона принесе її пізніше. Проте, вона трудову книжку так і не повернула. Дублікат трудової книжки видано не було, оскільки процедура вимагає присутність обох сторін та заяву особи, а ОСОБА_3 не з`являлась та заяв не писала. Позивачу телефонував ОСОБА_5 із проханням повернути трудову книжку.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який працював помічником ОСОБА_3 , повідомив суд, що йому не відомо чи брала ОСОБА_3 свою трудову книжку та чи не повернула її. Зазначав, що під час звільнення до кабінету заходив лише ОСОБА_12 , а ОСОБА_5 не був присутній.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, допитавши свідків, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.05.2015 року рішенням Ради Торгово-промислової палати України № 10 припинено повноваження та звільнено від обов`язків віце-президента ТПП України та виключено з числа підписантів - фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені ТПП України без довіреності - ОСОБА_3 . Про що видано наказ № 50л від 19.05.2015 року.
На підставі Наказу № 33-л від 29.03.2016 року в зв`язку з виявленою помилкою в тексті п.1 Наказу №50л від 19.05.2015 року було викладено пункт наказу в наступній редакції : У зв`язку з закінченням строку повноважень за виборною посадою та відсутністю у штатному розкладі ТПП України посади начальника Управління міжнародних програм та економічних досліджень, з якої було зроблено звільнення на виборну посаду віце-президента та відсутністю іншої рівноцінної роботи (посади) звільнити ОСОБА_3 з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року.
Згідно із постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 757/40835/15-ц, встановлено, що звільнення ОСОБА_3 з посади віце-президента ТПП України 19 травня 2015 року суперечить положенням пунктом 6.12.10, 6.16 Статуту ТПП України згідно з якими персональний склад Президії Палати обирається терміном на 5 років. Суди встановили, що рішенням Ради ТПП України від 27 травня 2010 року ОСОБА_3 було обрано до складу Президії ТПП України строком на 5 років, відповідно її повноваження на виборній посаді закінчуються 27 травня 2015 року. За таких обставин наказ ТПП України від 19 травня 2015 року № 50 л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33-л, про звільнення ОСОБА_3 з посади віце-президента ТПП України з 19 травня 2015 року є незаконним.
Також встановлено, що враховуючи, що ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади 19 травня 2015 року на її користь з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 по 27 травня 2015 року (частина друга статті 235 КЗпП України).
А тому Верховний Суд рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року скасував, позовні вимоги ОСОБА_3 до Торгово-промислової палати України про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнив частково. Визнав незаконним наказ Торгово-промислової палати України від 19 травня 2015 року № 50 л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33-л, про звільнення ОСОБА_3 з посади віце-президента Торгово-промислової палати України з 19 травня 2015 року. Стягнув з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 по 27 травня 2015 року у розмірі 4244,28 грн., а також на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача належно оформити припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України, визначення датою припинення цих повноважень 27.05.2019 року, видання відповідного наказу та відповідно до ст. 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку ОСОБА_3 займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Так, стаття 118 КЗпП України передбачає суб`єктивне право звільнених з роботи працівників внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, на одержання після закінчення їх повноважень за виборною посадою в попередньої роботи (посади), а при її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Із матеріалів справи вбачається, що під час подання позову в листопаді 2015 року, за результатом розгляду якого було ухвалено рішення у справі № 757/40835/15-ц, позивачем вже заявлялись вимоги на підставі ст. 118 КЗпП України щодо зобов`язання відповідача запропонувати їй іншу рівноцінну посаду.
Так, під час судового розгляду було встановлено, що твердження позивачки, що їй не пропонувалась інша посада спростовується наданою стенограмою засідання Ради ТПП від 19.05.2015 року.
В процесі даного судового розгляду було з`ясовано, що після винесення рішення Верховним Судом у справі № 757/40835/15-ц, відповідачем не було належним чином оформлено припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України та не було видано відповідний наказ із зазначенням дати звільнення 27.05.2015 року.
Проте, вказане рішення Верховного Суду передбачає, що наказ про звільнення позивачки від 19 травня 2015 року № 50 л, викладений в редакції наказу від 29 березня 2016 року № 33-л є незаконним та термін її повноважень на виборній посаді закінчився 27 травня 2015 року.
Таким чином, з метою захисту трудових прав позивача, суд вважає за можливе частково задовольнити позов в цій частині та зобов`язати відповідача належним чином оформити припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України та видати наказ із зазначенням дати звільнення 27.05.2015 року.
Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відповідно до ст. 118 КЗпП України запропонувати посаду, яку ОСОБА_3 займала до обрання на виборну посаду або іншу рівноцінну посаду задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_3 відповідно до Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року справі N 757/40835/15-ц та видати трудову книжку ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до акту від 20 травня 2015 року № 1-ЛС, складеного начальником Відділу кадрів і соціального розвитку ТПП України ОСОБА_5 та першим віце-президентом ТПП України ОСОБА_12 , ОСОБА_3 відмовилась від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення.
22.05.2015 року начальником відділу кадрів і СР ТПП України ОСОБА_5 та провідним інженером відділу кадрів і СР ОСОБА_11 було складено акт № 2-ЛС Про заволодіння ОСОБА_3 обманними діями своєю трудовою книжкою, згідно з яким 18.05.2015 року позивач звернулась до відділу кадрів і соціального розвитку з проханням уточнити деякі записи про викладацький стаж в її трудовій книжці. Скориставшись своїм службовим становищем, ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_11 вихопила у ОСОБА_5 свою трудову книжку і заявила що має зробити з неї виписки, після чого зобов`язалась її повернути. Проте не повернула.
Вказані висновки акту підтверджені показаннями свідка ОСОБА_11 , наданими в судовому засіданні. також показаннями свідка ОСОБА_12 .
Показання свідка ОСОБА_9 , який є чоловіком позивачки, суд відхиляє, оскільки він не був присутній під час того, як позивачка забрала трудову книжку.
Згідно із ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5.1 та 5.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі по тексту - Інструкція) особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Після того, як позивач забрала трудову книжку, вона не зверталась із заявою до відповідача із проханням видати їй дублікат трудової книжки, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_3 відповідно до Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 року справі N 757/40835/15-ц та зобов`язання видати трудову книжку, є передчасними, а отже задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час прострочення видачі їй трудової книжки у період з 19.05.2015 року по 17.07.2019 року у розмірі 1075217,60 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Разом із тим, в процесі судового розгляду не встановлено вини відповідача у затримці видачі трудової книжки, тоді як встановлено, що саме позивач забрала трудову книжку та за її відновленням або видачею дублікату до ТПП України не зверталась.
А тому вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час прострочення проведення з нею повного розрахунку у зв`язку із звільненням за період з 27.05.2015 року по 11.06.2019 року у розмірі 1044092,88 грн. суд виходить з наступного.
Так, згідно із постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 757/40835/15-ц було стягнуто з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 по 27 травня 2015 року у розмірі 4244,28 грн.
Разом із тим, вказана сума коштів була виплачена відповідачем лише 11.06.2019 року, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Відповідач зазначав, що оскільки рішення було ухвалено Верховним судом за відсутності представника ТПП України, то він сплатив кошти коли йому стало відомо про судове рішення.
Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що представник позивача направив відповідачу вимогу про виконання рішення суду, яку відповідач отримав 11.05.2019 року.
Будь-яких інших відомостей про отримання судового рішення в іншу дату відповідачем суду не надано.
Таким чином, відповідач, дізнавшись про ухвалене судове рішення на користь позивачки 11.05.2019 року, провів з нею розрахунок лише 11.06.2019 року.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, за період з 10.05.2019 року по 11.06.2019 року відповідач зобов`язаний сплатити позивачеві середній заробіток за час прострочення проведення з нею повного розрахунку.
Верховним Судом було визначено середньоденну заробітну плату позивача, яка склала 707,38 грн.
За період з 11.05.2019 року по 11.06.2019 року відповідача зобов`язаний сплатити 15562,36 грн. (707,38х22 роб. дні).
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та необхідності стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15562,36 грн.
Посилання позивача з приводу необхідності стягувати середній заробіток за період з 27.05.2015 року по 09.05.2019 року суд відхиляє, оскільки зобов`язання щодо сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникли у відповідача на підставі судового рішення, прийнятого Верховним Судом 30.01.2019 року, про яке стало відомо 10.05.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов приймаються судом частково, тоді як в частині зобов`язання належним чином оформити припинення повноважень та здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку відхиляються як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в ній матеріалами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та необхідності зобов`язати Торгово-промислову палату України належним чином оформити припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України та видати наказ із зазначенням дати звільнення 27.05.2015 року та стягнути з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15562,36 грн.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1536,80 грн. пропорційно частині задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_3 до Торгово-промислової палати України, третя особа: ОСОБА_4 про поновлення порушених трудових прав - задовольнити частково.
зобов`язати Торгово-промислову палату України належним чином оформити припинення повноважень ОСОБА_3 на виборній посаді віце-президента Торгово-промислової палати України та видати наказ із зазначенням дати звільнення 27.05.2015 року.
Стягнути з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15562,36 грн.
Стягнути з Торгово-промислової палати України на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1536,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Торгово-промислова палата України: 01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33, код ЄДРПОУ 00016934.
СУДДЯ М.А. РИБАК
Повний текст судового рішення складено: 03.08.2020 року.
