СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" липня 2020 р. Справа № 922/1833/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І.В.
за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. № 1339 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2020 у справі №922/1833/190 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Добрелею Н.С.)
за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі,
до 1) ОСОБА_2 , м.Харків,
2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,
3) Фермерського господарства "Вертіївка 2", с.Вікторівка, Богодухівській район, Харківська область,
про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію,
ВСТАНОВИЛА:
Заступник керівника Дергачівської прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Вертіївка 2" з позовною заявою про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;
- визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;
- скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504724 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_2 ;
- скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 1964446 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2";
- зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_2 земельної ділянки. Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 , визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2", суд першої інстанції зазначив, що підставою визнання недійсними вищезазначених договорів прокурор обгрунтовує незаконністю наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області на підставі якого вони укладені. При цьому, доводи прокурора про те, що ОСОБА_2 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, та відповідні земельні ділянки отримала поза конкурсної основи, визнано судом безпідставними, необґрунтованими та документально не доведеними. Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання ОСОБА_2 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги позивача про визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі не задоволено.
Щодо вимог прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155 права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145с реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2" суд зазначив, що вони є похідними від вимог про визнання недійсними відповідних договорів оренди та суборенди щодо яких суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Також, суд не задовольнив позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, оскільки дана вимога є похідною від решти позовних вимог, які були визнані необґрунтованими судом при розгляді даної справи.
Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги просить відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів. Справу розглядати за участі представника прокуратури Харківської області.
Скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у користування ОСОБА_2 земельної ділянки. Однак, на думку скаржника, з такими доводами суду першої інстанції неможливо погодитись, оскільки в оскаржуваному рішенні суд застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі 525/1225/15-цс. Подаючи до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області заяви про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 свідомо не зазначила про отримання нею для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності, що підтверджується наявними у справі договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_2 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, строком на 25 років, загальною площею 78,7 га з кадастровими номерами №№6320888100:02:001:0242, 6320888100:02:001:0243, 6320888100:02:001:0178, 6320888100:02:001:0278, 6320888100:02:001:0175, 6320888100:02:001:0176. Відповідачами суттєво порушено норми діючого законодавства щодо відведення земель поза встановленою процедурою земельних торгів (аукціону), що призводить до ненадходження значних коштів у вигляді орендної плати до бюджету.
Як зазначає позивач, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у нестворенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.
23.06.2020 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли пояснення (вх.№6099), в яких перший відповідач просить відхилити апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, посилаючись на безпідставність доводів прокурора. Також просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати у розмірі 30000,00 грн, які ОСОБА_2 понесла у зв`язку з розглядом даної справи.
23.06.2020 до суду від представника фермерського господарства "Вертіївка 2" надійшли пояснення (вх.№6098), в яких третій відповідач просить відхилити апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області, посилаючись на те, що ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства згідно з ч.2 ст.134 Земельного кодексу без порушення чинного законодавства, яке діяло в часі. Також просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати у розмірі 38775,00 грн, які понесло підприємство у зв`язку з розглядом даної справи.
23.07.2020 до суду від представника фермерського господарства "Вертіївка 2" надійшли додаткові пояснення (вх.№6911), в яких третій відповідач, зокрема зазначив, що кількісних обмежень щодо права звернення громадян для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства законодавством не встановлено. Просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати, які понесло підприємство у зв`язку з розглядом даної справи у розмірі 38775,00 грн.
23.07.2020 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли пояснення (вх.№6912), в яких перший відповідач зазначає, що прокурор не обґрунтував підстав представництва інтересів держави у суді першої інстанції взагалі, тому в позові з цих підстав необхідно було відмовити. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Просить стягнути з прокуратури Харківської області судові витрати, які понесла ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом даної справи у розмірі 30000,00 грн.
Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представники ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у судове засідання 23.07.2020 не прибуло, про дату, час та місце слухання справи було повідомлено належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштової кореспонденції, яке міститься в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Богодухівського району, Богодухівським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок", відповідно до яких ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 40,0 га, у тому числі: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921511863208).
27.04.2016 між ОСОБА_2 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016, укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 6320887500:02:001:0758, площею 40,0 га, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області.
Згідно з п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку, становить 962753,93 грн.
Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено на 20 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
На виконання вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та договору оренди землі зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 6320887500:02:001:0758 на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 14504724.
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.03.2017 було зареєстровано договір суборенди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" щодо земельної ділянки площею 40,0 га з кадастровим номером 320887500:02:001:0758.
Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - НОМЕР_2 ).
Разом з тим, як зазначено в позові, для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_2 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_2 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, згідно яких ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 25 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:
- загальною площею 2,2 га, розташованої за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухінського району Харківської області кадастрових номер 6320888100:02:001:0242;
- загальною площею 1,4 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243;
- загальною площею 17,5 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0178;
- загальною площею 28,7060 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0278;
- загальною площею 17,1 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0175;
- загальною площею 11,8 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0176.
Таким чином, як вважає прокурор, ОСОБА_2 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області фактично отримала земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона вже є суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва (фермерського господарства). ОСОБА_2 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на позаконкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах. Дана обставина додатково вказує на те, що земельні ділянки від держави ОСОБА_2 отримала для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства. Отже, наказ Головного управління Дердгеокадастру у Харківській області виданий з порушенням Конституції, законів України, без врахування обставин, які мали значення для прийняття наказів, а тому є недійсними з моменту їх прийняття разом з відповідними договорами.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (від 14.10.2014 №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):
- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;
- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.
Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.
За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.
Як зазначає прокурор, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у нестворенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.
Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.
Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.
Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.
Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.
Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.
Як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам господарського судочинства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно зі ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.
Крім того, постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 в межах даної справи встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки. Нормами Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положенням "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду з позовом про визнання незаконними (недійсними) рішення органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо передачі у користування земельних ділянок державної власності, скасування їх державної реєстрації. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області виконує функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням і охороною земель усіх категорій та форм власності, проте, має обмежене право на звернення до суду згідно з Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Тобто, у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відсутні повноваження чи обов`язок вирішувати у позасудовому порядку чи самостійно звертатись до суду з питань, що стосуються предмету спору. Вказані обставини унеможливлюють захист інтересів держави у спірних правовідносинах Управлінням Держгеокадастру у Харківській області, а тому позов пред`явлено прокурором як позивачем, який володіє спеціальною процесуальною правосуб`єктністю.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо правомірного звернення прокуратури до суду для представництва інтересів держави в даній справі є обгрунтованим.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції даної справи слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Відповідно до частини першої статті 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.
Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі 376/331/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" надано в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 40,0 га, у тому числі: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921511863208).
На підставі наведеного наказу 27.04.2016 між ОСОБА_2 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено договір оренди землі та зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Фермерське господарство «Вертіївка 2» зареєстровано 26.08.2016.
Як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.03.2017 зареєстровано договір суборенди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" щодо земельної ділянки площею 40,0 га з кадастровим номером 320887500:02:001:0758.
Враховуючи те, що предметом спору у даній справі є, зокрема визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 та договорів оренди та суборенди землі, яка надавалась фізичній особі для ведення фермерського господарства, і воно було створено та зареєстровано на час розгляду справи в суді, даний спір підвідомчий господарському суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 93 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом частин першої, третьої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18.02.2016 №1012-VIII наведений вище абзац у частині другий ст.134 Земельного кодексу України виключено.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень наведеного закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.
Закон №1012-VIII набув чинності 03.04.2016.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, стаття 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).
У спірних правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).
Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Для ведення фермерського господарства «Вертіївка 2» ОСОБА_2 одержала в оренду земельну ділянку загальною площею 40,00 га строком на 20 років, з кадастровим номером 6320887500:02:001:0758, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області. Договір оренди землі від 27.04.2016.
Крім того, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 є засновником фермерських господарств: ФГ «Пік Віп», ФГ «Вертіївка», ФГ «Скосогорівка», ФГ «Сухини», ФГ «Червона Нива», ФГ «Сухини-2», та отримала земельні ділянки для створення фермерських господарств, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Відділ у Богодухівському районі від 25.09.2018 №518/104-18.
Так, для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_2 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_2 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, згідно яких ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 25 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:
- загальною площею 2,2 га, розташованої за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухінського району Харківської області кадастрових номер 6320888100:02:001:0242;
- загальною площею 1,4 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243;
- загальною площею 17,5 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0178;
- загальною площею 28,7060 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0278;
- загальною площею 17,1 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0175;
- загальною площею 11,8 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0176.
З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.
Тобто, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 на момент звернення до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області вже була суб`єктом господарювання та здійснювала виробництво сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, наданих їй у користування для ведення фермерського господарства.
Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи те, що звернення ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам, позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України унормовано, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Оскільки підставою для укладення оспорюваного договору оренди від 27.04.2016 був наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 , на підставі якого укладено договір оренди землі від 27.04.2016, та який визнаний судом незаконним, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, колегія суддів зазначає наступне.
Нормами ч.6 ст.93 Земельного кодексу України передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі; у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
За змістом наведених норм законодавства договір суборенди є похідним від договору оренди.
Враховуючи те, що договір оренди землі від 27.04.2016, укладений між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758 визнано судом недійсним, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору суборенди спірної земельної ділянки землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права, визначена частиною першою статті 216 ЦК України, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Зі змісту наведених норм ЦК України суд доходить висновку, що застосування зазначених правових наслідків полягає у поверненні сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.
З огляду на те, що позовні вимоги прокурора про: скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504724 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_2 ; скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 1964446 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2", зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, є похідними від основної вимоги, позовні вимоги в цих частинах підлягають задоволенню.
Щодо клопотання ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Частиною 3 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18)
Підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх порушених прав або ж для реалізації владних повноважень.
При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.
Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №391/1217/14-ц провадження №61-11197 сво 18.
Як свідчать матеріали справи, Богодухівський відділ Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про порушення вимог земельного законодавства дізнався після отримання інформації з Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №518/104-18 від 25.09.2019.
Як було встановлено раніше, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, в зв`язку з чим статусу позивача набув прокурор. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності розпочався з моменту, коли про порушення стало відомо саме прокурору, як позивачу у спорі.
При цьому, колегія суддів вважає помилковими посилання представника ОСОБА_2 , що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на те, що про вказані порушення було відомо державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. У спірних правовідносинах уповноважений державою орган - ГУ Держгеокадастру у Харківській області є тією особою, яка допустила порушення законодавства, а отже є відповідачем у справі.
Крім того, накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління. Тому прокурор не мав об`єктивної можливості довідатись про порушення вимог законодавства.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права та прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2020 у справі №922/1833/190 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2020 у справі №922/1833/190 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_2 .
Визнати недійсним договір оренди землі від 27.04.2016, укладений між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.
Визнати недійсним договір суборенди землі від 21.03.2017, укладений між ОСОБА_2 та ФГ "Вертіївка 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.
Скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504724 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_2 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 1964446 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2".
Зобов`язати ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м.Харків, вул.Космічна,21, поверхи 8-9, код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.08.2020.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова
