ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" квітня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1833/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Слановій М.Ю.
розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі до Павловської Ірини Костянтинівни , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , СФГ "Вертіївка 2" про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстраціюза участю :
прокурора - Ткаченко К.О., на підставі посвідчення № 036249 від 12.11.2015 року;
представника відповідача 1 - не з`явився;
представника відповідача 2 - не з`явився;
представника відповідача 3 - ОСОБА_2 , на підставі ордеру від 20.07.19р.
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Дергачівської прокуратури звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави до Павловської Ірини Костянтинівни , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та СФГ "Вертіївка 2" з позовною заявою про:
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 року "Про надання в оренду земельних ділянок" Павловській Ірині Костянтинівні ;
- визнати недійсним договір оренди землі від 27.04.2016 року, укладений між Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та Павловською Іриною Костянтинівною щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;
- визнати недійсним договір суборенди землі від 21.03.2017 року укладений між Павловською І.К. та СФГ "Вертіївка 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 року № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504724 від 14.05.2016 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за Павловською І.К. ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 року № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 1964446 від 21.03.2017 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за СФГ "Вертіївка 2";
- зобов`язати Павловську Ірину Костянтинівну повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що Павловська І.К. отримала земельну ділянку без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон.
Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.
Хід справи викладений у попередніх ухвалах суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2020 року розгляд справи було відкладено на 27.04.2020 року.
Прокурор в судовому засіданні 11.03.2020 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що земельна ділянка, надана в оренду Павловській І.К. в порушення норм чинного законодавства, у зв`язку з чим договір оренди та договір суборенди стосовно спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними, а земельна ділянка підлягає поверненню.
Представник відповідача 1 в судовому засідання 11.03.2020 року проти позову заперечував, зазначив про правомірність наказу про надання в оренду Павловській І.К. спірної земельної ділянки та укладення договору оренди з Павловською І.К. щодо вказаної земельної ділянки, у зв`язку з чим позов прокурора не підлягає задоволенню.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні 11.03.2020 року проти позову заперечував, зазначив про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було правомірно видано наказ про передачу в оренду Павловській І.К. спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, у зв`язку з чим позовні прокурора є безпідставними.
Представник відповідача 3 в судовому засіданні 11.03.2020 року проти позову заперечував, зазначив про правомірність набуття в оренду Павловською І.К. спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим позов прокурора не підлягає задоволенню.
Представник відповідача 1 в судове засідання 27.04.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить телефонограма, яка наявна в матеріалах справи.
Представник відповідача 2 в судове засідання 27.04.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить телефонограма, яка наявна в матеріалах справи.
Прокурор в судовому засіданні 27.04.2020 року підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача 3 в судовому засіданні 27.04.2020 року проти позову заперечував.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача 1 та відповідача 2 про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку відповідачів в судове засідання обов`язковою, суд дійшов висновку про те, що їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово учасників судового процесу, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (від 14.10.2014 року №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 року №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):
- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;
- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.
Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.
За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.
У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), як вказує прокурор, відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.
Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.
Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.
Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 року №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.
Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.
Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.
З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно з ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.
Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.
Отже, прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.
У ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Богодухівського району, Богодухівським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (відповідач 2) видано наказ № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок", відповідно до яких наказано Павловській Ірині Костянтинівні (відповідач 1) надати в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 40,0 га, у тому числі: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921511863208).
27.04.2016 між Павловською Іриною Костянтинівною та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о. начальника Головного управління в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016, укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно якого Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 40,0 га, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області а саме: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, сільськогосподарські угіддя (рілля).
Згідно п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку складає: загальною площею 40,0 га 962753,93грн.
На виконання вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та договорів оренди землі зареєстровано право оренди на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: - щодо земельної ділянки 6320887500:02:001:0758 на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 14504724.
Крім того, як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.03.2017 року було зареєстровано договір суборенди земельної ділянки, укладений між Павловською Іриною Костянтинівною та ФГ "Вертіївка 2" щодо земельної ділянки площею 40,0 га з кадастровим номером 320887500:02:001:0758.
Як вказує прокурор, вищевказаний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що обґрунтовується наступним.
Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців - Павловська Ірина Костянтинівна 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - НОМЕР_5 ).
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що, Павловський Ірині Костянтинівні для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування Павловській І.К. вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, ще підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між Павловською Іриною Костянтинівною та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно яких Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:
- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухінського району Харківської області кадастрових номер 6320888100:02:001:0242;
- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243;
- загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0178;
загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0278;
- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0175;
- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0176.
Таким чином, як вважає прокурор, Павловська Ірина Костянтинівна від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області фактично отримала земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона вже суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва (фермерського господарства), що вказує на те, що земельні ділянки від держави Павловська І.К. отримала для здійснення сільськогосподарського виробництва вже існуючого підприємства, у зв`язку з чим вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області виданий з порушенням Конституції, законів України, без врахування обставин, які мали значення для прийняття наказів, а тому є недійсними з моменту їх прийняття разом з відповідними договорами.
Крім того за твердженням прокурора, Павловська І.К. отримала спірну земельну ділянку не на конкурентних засадах, як то передбачено вимогами чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1150-СГ від 19.02.2016 року щодо передачі в оренду Павловській І.К. земельної ділянки загальною площею 40,0 га, розташованої за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області підлягає визнанню незаконним, як такий, що видано в порушення ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.134 Земельного кодексу України та укладені на його підставі договір оренди та суборенди підлягають визнанню недійсними.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Отже, на час видання спірного наказу органом виконавчої влади, що відповідно до закону мав право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Харківської області було ГУ Держземагенство у Харківській області.
Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.
Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 ЗК, з урахуванням вимог Закону України "Про фермерське господарство".
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Частинами 2 та 4 статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Отже спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 19.02.2016 року, Павловській Ірині Костянтинівні було передано в оренду земельну ділянку площею 40,0 га для ведення фермерського господарства, що відповідає вимогам, які були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваного наказу у зв`язку із відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.
Дана правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15.
Посилання прокурора на те, що Павловська І.К. фактично отримала від управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності та поза конкурсної основи, є необґрунтованим, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійсненим ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців.
Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Павловська І.К. 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець за наступними видами діяльності Код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз (основний; Код КВЕД 01.46 Розведення свиней; Код КВЕД 01.49 Розведення інших тварин; Код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Код КВЕД 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; Код КВЕД 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями; Код КВЕД 46.36 Оптова торгівля цукром шоколадом і кондитерськими виробами; Код КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою , чаєм, какао та прянощами; Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.
27.04.2016 між Павловською І.К. та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно якого Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 40,0 га, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області.
В подальшому, після отримання вищезазначеної земельної ділянки Павловська І.К. 26.08.2016 зареєструвала ФГ "Вертіївка 2" за наступними видами діяльності - Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Код КВЕД 01.46 Розведення свиней; Код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Аналізуючи вказане законодавство, суд дійшов висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.
Як передбачено ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що с обов`язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").
Вказане вище свідчить про відсутність у діях відповідачів порушень вимог законодавства, будь-яких порушень, інтересів держави у спірних правовідносинах, суперечність дій відповідачів моральним засадам суспільства.
Щодо посилань прокурора у позові стосовно того, що Павловською І.К. не було обґрунтовано одержання землі такої значної площі та їх кількість, суд зазначає наступне.
Вказані вимоги до заяви громадянина стосовно отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства чинним законодавством не передбачені, у тому числі спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про фермерське господарство", який не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, що може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.
Так, згідно ч.7 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
При цьому, зміст цієї норми не свідчить про необхідність надання однієї земельної ділянки або земельних ділянок, що розташовані суміжно.
Прокурор вказує на те, що Головне управління Держземагентства у Харківській області повинно було пересвідчитись в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, спроможності вести господарство такого виду.
Проте, жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку Головного управління щодо проведення вищезазначених перевірок, не визначено порядку такої перевірки, підстав для відмови особі в задоволенні заяви за результатами перевірки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування Павловській І.К. земельної ділянки.
Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного ГУ Держземагенства у Харківській області та Павловською І.К. , та про визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017., укладеного між Павловською І.К. та ФГ "Вертіївка 2", суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до вимог чинного законодавства (на момент виникнення спірним правовідносин), що регулює земельні відносини, а саме: Закону "Про оренду землі" та вимог Земельного кодексу України укладені спірні договори для ведення фермерського господарства. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди, здійснена державна реєстрація спірних договорів.
Земельна ділянка була надана Павловській І.К. в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сазоно-Баланівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 40,0 га, у тому числі: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921511863208).
27.04.2016 року між Павловською І.К. та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1150-СГ від 19.02.2016 року, укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно з яким Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 40,0 га, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, сільськогосподарські угіддя (рілля).
Крім того, як вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.03.2017 року було зареєстровано договір суборенди земельної ділянки, укладений між Павловською Іриною Костянтинівною та ФГ "Вертіївка 2" щодо земельної ділянки площею 40,0 га з кадастровим номером 320887500:02:001:0758.
Підставою визнання недійсними вищезазначених договорів прокурор вказує на незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області на підставі якого вони укладені.
При цьому, доводи прокурора про те, що Павловська І.К. фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, та відповідні земельні ділянки отримала поза конкурсної основи, є безпідставними та необґрунтованими та документально не доведеними.
До того ж відповідно до вимог статті 123 Земельного Кодексу України саме особа, яка зацікавлена в отриманні в користування земельної ділянки із земель державної власності повинна звернутися до органу, визначеного у статті 122 ЗК України, до повноважень якого належить передача земельних ділянок. Таким чином, Павловська І.К. шляхом подання звернення до Головного управління стосовно отримання в користування на умовах оренди земельної ділянки реалізувала своє волевиявлення та намір отримати земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства.
Крім цього, суд зазначає, що вимоги закону додержані і в частині цільового призначення землі. Так, з часу набуття права оренди землі Павловською І.К. , відповідно до ст.8 Закону України "Про фермерське господарство", створила відповідну юридичну особу - фермерське господарство "Вертіївка 2".
Співставлення дат адміністративних актів - наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 19.02.2019 року про надання земельної ділянки 40,0 (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) та рішення "Про утворення суб`єкта господарювання ФГ "Вертіївка 2" (23.08.2016), зареєстровано ФГ "Вертіївка 2" 26.08.2016, свідчить про те, що фермерською господарство було створене саме після отримання фізичною особою Павловською І.К. земельної ділянки.
З викладеного вбачається, що ФГ "Вертіївка 2" використовує для господарської діяльності саме земельну ділянку кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.
При цьому, слід зауважити, що земельним законодавством не встановлено норми щодо тривалості строку, протягом якого має бути зареєстроване фермерське господарство після отримання земельної ділянки в оренду.
Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницькою та іншої діяльності.
Згідно з статтями 13, 14 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання Павловській І.К. в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги позивача про визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі задоволенню не підлягають.
Щодо вимог прокурора про скасування державної реєстрації права оренди та права суборенди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2014 (у редакції чинній на моменту укладання договорів оренди землі) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Таким чином, до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно тощо.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.
Враховуючи те, що вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 року № 29599155 права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за Павловською І.К. та скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 року № 34433145с реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за СФГ "Вертіївка 2" є похідними від вимог про визнання недійсними відповідних договорів оренди та суборенди щодо яких суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Також, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання Павловську Ірину Костянтинівну повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, оскільки дана вимога є похідною від решти позовних вимог, які були визнані необґрунтованими судом при розгляді даної справи.
Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.
Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача 1 про застосування строків позовної давності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за прокурором.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство", статтями 93, 122,124 Земельного Кодексу України, статтями 21, 203, 204, 228, 256, 257 Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ст.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позивач - Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі (62303, Харківська область, м. Дергачі, вул. 1 Травня, 63);
Відповідач 1 - Фізична особа Павловської Ірини Костянтинівни , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 );
Відповідач 2 - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, під`їзд 1, поверхи 6,7, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39792822);
Відповідач 3 - Селянське фермерське господарство "Вертіївка 2", с. Вікторівка (вул. Ветеранів праці, 17, с. Вікторівка, Богодухівський район, Харківська область, 62161, код ЄДРПОУ 40777286).
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "28" квітня 2020 р.
Суддя Н.С. Добреля
922/1833/19
