ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/13737/19(провадження № 12-36гс20)
за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Нацрада України з питань ТБ і РМ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітнє обладнання» (далі - ТОВ «Новітнє обладнання») про зобов`язання виконати умови договору
за касаційною скаргою Нацради України з питань ТБ і РМ на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді Балаца С. В. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року у складі суддів Буравльова С. І., Пашкіної С. А., Андрієнка В. В.
05 грудня 2019 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою позов Нацради України з питань ТБ і РМ залишив без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
18 лютого 2020 року Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишив без змін.
Зазначені судові рішення мотивовані тим, що вказані у заяві позивача про усунення недоліків позовної заяви позовні вимоги про зобов`язання відповідача виконати умови договору поставки та поставити вказаний у додатку до цього договору товар є вимогами майнового характеру, оскільки фактично зводяться до виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначеній грошовій оцінці. Проте позивач не надав доказів сплати судового збору відповідно до заявлених позовних вимог у порядку, встановленому частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір». За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 176 ГПК України.
У березні 2020 року Нацрада України з питань ТБ і РМ подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що подана позовна заява містить вимоги виключно зобов`язального, немайнового характеру, а саме - зобов`язати відповідача виконати умови договору поставки, що не підлягає вартісній оцінці, при цьому жодних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів або певного майна позивач не заявляв. За подання таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Тому суди неправильно застосували вказані норми матеріального права та неповно встановили обставини справи, що призвело до ухвалення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, що є підставою для їх скасування.
30 березня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Нацради України з питань ТБ і РМ.
20 травня 2020 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/13737/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права (статті 4 Закону України «Про судовий збір») у подібних правовідносинах (про зобов`язання вчинити дії - виконати умови договору), викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 562/500/17.
Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що від того, до якої категорії спорів належать такі справи (до майнових чи немайнових), залежить як визначення розміру судового збору та, відповідно, правильне застосування статті 4 Закону України «Про судовий збір», так і питання застосування норм процесуального права, а саме: щодо віднесення справ до малозначних (у господарському процесі - стаття 12 ГПК України, уцивільному процесі - стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); щодо можливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (у господарському процесі - стаття 247 ГПК України, уцивільному процесі - стаття 274 ЦПК України); щодо можливості касаційного оскарження судових рішень у таких справах (у господарському процесі - статті 287, 293 ГПК України, у цивільному процесі - статті 389, 394 ЦПК України).
23 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду зазначену справу та призначила її до розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що наявні передбачені частиною третьою статті 302 ГПК України підстави для прийняття справи до розгляду з метою вирішення питання необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права (статті 4 Закону України «Про судовий збір») у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 562/500/17, оскільки з огляду на те, до якої категорії спорів належать наведені справи (до майнових чи немайнових), залежить питання щодо застосування статті 12 ГПК України (статті 19 ЦПК України) щодо віднесення справи до малозначної; статті 247 ГПК України (статті 274 ЦПК України) щодо можливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; статей 287, 293 ГПК України (статей 389, 394 ЦПК України) щодо можливості касаційного оскарження судових рішень у таких справах.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
У зазначеній нормі чітко передбачено, що критеріями передачі справи на розгляд Великої Палати є наявність подібних правовідносин у різних справах та неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми права у цих правовідносинах.
На мою думку, в даному випадку відсутні підстави для прийняття справи № 910/13737/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду та для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 562/500/17, оскільки в указаній постанові були застосовані норми ЦПК України. Порядок розгляду господарських спорів урегульовано в іншому процесуальному законі - ГПК України. Тому в цих двох справах, одна з яких є цивільною, а інша - господарською, порядок розгляду урегульовано різними процесуальними законами, а відтак застосовано й різні норми, навіть якщо вони регулюють подібні процедури.
Однак у силу вимог частини третьої статті 302 ГПК України неможливо відступити від застосування норми одного процесуального закону, застосовуючи іншу норму іншого процесуального закону, який регулює розгляд справ у іншій юрисдикції, оскільки при розгляді цивільних справ можливість застосування інших процесуальних законів, як і при розгляді господарських справ застосування норм ЦПК України, не передбачена.
Тому прийняття справи до розгляду Великої Палати Верховного Суду є сумнівним з погляду визначення належного суду.
У своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що висновок Великої Палати буде мати значний вплив на можливість перегляду певної категорії справ у касаційній інстанції, що, на думку цього суду, залежить від можливості віднесення справ про зобов`язання виконати умови договору до майнових спорів.
У даному випадку йдеться про тлумачення статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме про віднесення певної категорії спорів до таких, що є спорами майнового чи немайнового характеру.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Слід зазначити, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Така практика є зрозумілою й обґрунтованою, оскільки можливість і підстави передачі справи на розгляд Великої Палати належать виключно відповідному касаційному суду.
Однак зазначених критеріїв в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною п`ятою статті 302 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів.
Зміна критеріїв прийнятності справи залежно від юрисдикційності спору чи інших не передбачених процесуальним законом підстав, видається такою, що не відповідає вимогам закону.
За положеннями частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Вважаю, що в цьому випадку справу необхідно було повернути для продовження розгляду до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою на підставі частин третьої, п`ятої статті 302 ГПК України не вбачається.
Суддя О. М. Ситнік
