Справа № 159/4550/19 Головуючий у 1 інстанції: Логвинюк І. М. Провадження № 22-ц/802/516/20 Категорія: 114 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Киці С. І.,
з участю:
секретаря судового засідання Губарик К. А.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2 ,
заінтересованої особи ОСОБА_3 ,
представника заінтересованої особи ОСОБА_4 Н. ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2019 рку ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_3 , яку обґрунтовувала тим, що у липні 2019 р. заінтересована особа у справі її колишній співмешканець, з яким вона не проживає з червня 2018 р., зустрівши її на вулиці у м. Ковелі Волинської області, повідомив, що 17 ІНФОРМАЦІЯ_1 цього року помре її малолітній син ОСОБА_6 , якому 3 р., та щоб вона вибирала тому домовину. Також вказувала, що ще раніше і по даний час на її мобільний телефон надходять постійні погрози з боку останнього, що містять нецензурну лайку на її та її дітей адресу, погрози спричинення їй та її дітям смерті через повішення тощо. Такі погрози тримають її та її дітей у постійній напрузі. Вони проживають у селі Скулин, лякаються від кожного звуку, особливо вночі, знаючи його психічно неврівноважений характер, усвідомлюють, що погрози є реальними, бояться виходити на вулицю. Вказує, що поліція за дзвінком приїжджає лише через певний час, чого достатньо для розправи з ними фізично. Ні вона, ні її діти не можуть жити нормально через таку поведінку ОСОБА_3 .. Заявниця зазначає, що судом розглядається справа за позовом ОСОБА_3 до неї про визнання батьківства щодо сина ОСОБА_6 , яка ініційована ОСОБА_3 з причин того, що вона пішла від нього, не витримавши побиття та насилля щодо неї та дочки ОСОБА_7 . ОСОБА_1 вказує, що постійні погрози ОСОБА_3 з високою вірогідністю, можуть призвести до настання тяжких або особливо тяжких наслідків, зокрема і смерті. Такі обставини, на думку заявниці свідчать про протиправність поведінки ОСОБА_3 та про те, що він вчиняє сімейне насилля.
Просить видати обмежувальний припис заінтересованій особі ОСОБА_3 терміном на 6 міс. у вигляді: заборони перебувати у місці її з дітьми проживання у АДРЕСА_1 ; заборони наближатись на відстань 500 м до місця проживання за вказаною адресою; заборони особисто і через третіх осіб розшукувати її та її дітей, якщо вони за власним бажанням перебуватимуть у місці, невідомому кривдникові; переслідувати її та її дітей та у будь - який спосіб спілкуватись з нею та її дітьми; заборони вести листування, телефонні переговори з нею та її дітьми, або контактувати з нею та її дітьми через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року в задоволені заяви в даній справі відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В поданій апеляційній скарзі заявник ОСОБА_1 просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
На обґрунтування апеляційної скарги заявниця зазначала, що місцевий суд з порушенням норм матеріального права дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні її заяви, оскільки не повністю з`ясував усі обставини у даній справі, а надані нею докази доводять обґрунтованість ризиків та підставність застосування до ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, а саме видачі обмежувального припису.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції в даній справі без змін.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з ненадання достатніх, належних, допустимих і переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення ОСОБА_3 насильства відносно ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини.
Однак із такими висновками колегія погодитись не може з наступних підстав.
На підставі ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що заявниця та заінтересована особа перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.
На даний час ОСОБА_1 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 , разом з неповнолітніми дітьми.
Згідно з матеріалами перевірки № 1 907 Ковельського ВП ГУ НП у Волинській області, за довідкою «Про результати проведення перевірки інформації, викладеної у зверненні гр. ОСОБА_1 , ЄО № 8 279 від 26.07.19 р.», заявниця 26.06.19 р. звернулась до поліції із заявою про погрози з боку заінтересованої особи у справі по телефону. Оскільки у діях ОСОБА_3 не встановлено ознак злочину, передбаченого ст. 129 КК України, з останнім поліцією проведено профілактичну бесіду.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує конфлікт щодо неповнолітньої дитини та питань фінансового характеру, пов`язаних з їх спільним проживанням.
Допитані свідки в суді першої інстанції підтвердили, що між сторонами існує конфлікт, який виник під час їх спільного проживання.
Згідно з ст.350-2ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно з частиною четвертою статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 756/3859/19 (провадження N 61-11564св19) зроблено висновок, що "враховуючи положення Закону N 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), ає тимчасовимзаходом,виконуючим захиснута запобіжнуфункцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 12.03.2020 року у даній справі вбачається, що при попередньому розгляді справи апеляційний суд не врахував, що домашнє насильство може проявлятися й у формі психологічного насильства, і не надав оцінки ризикам та наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон ОСОБА_1 , та не врахував, що електронні докази є одним із доказів відповідно до глави 5 розділу 1 ЦПК України, а тому зробив передчасний висновок про безпідставність заяви.
Матеріали справи свідчать, що у суді як першої так і апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявляла клопотання про врахування доказів у справі шляхом дослідження повідомлень, які містяться у її телефоні, що підтверджується технічним записом судового засідання від 07 жовтня 2019 року; роздруківкою смс-повідомлень (а. с. 52-70), та диском із записом смс-повідомлень та телефонних розмов (а. с. 74).
Відповідно до ст.83ЦПК України передбачається, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з частиною першоюстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписом ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні доказами; висновки експертів; показаннями свідків.
У частинахпершій,третій статті100ЦПК Українипередбачено,що електроннимидоказами єінформація велектронній (цифровій)формі,що міститьдані прообставини,що маютьзначення длясправи,зокрема,електронні документи(втому числітекстові документи,графічні зображення,плани,фотографії,відео-та звукозаписитощо),веб-сайти(сторінки),текстові,мультимедійні таголосові повідомлення,метадані,бази данихта іншідані велектронній формі.Такі даніможуть зберігатися,зокрема,на портативних пристроях (картахпам`яті,мобільних телефонахтощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
У відповідності до вимог ст.ст. 3, 5, 8Закону України«Про електроннідокументи таелектронний документообіг» юридична сила електронного документа в якості доказу не може заперечуватися виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватись виключно на підставі того, що він має електронну форму.
З роздруківок смс-повідомлень мобільного телефону ОСОБА_1 слідує, що вона регулярно отримувала погрози їй та її неповнолітнім дітям вбивством (а.с.52-70).
Поясненнями свідків у суді підтверджено, що заінтересована особа погрожувала заявниці усно.
В суді апеляційної інстанції заінтересована особа ОСОБА_3 заперечив, що смс-повідомлення відсилались з його телефона і, що їх надсилав він, однак зміст цих повідомлень про судовий спір про батьківство щодо сина ОСОБА_6 , претензії щодо грошових боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 та інші обставини, з якими пов`язані суперечки між сторонами, повністю узгоджуються зі змістом тих же претензій ОСОБА_3 , які він висловив у своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції.
Приймаючи до уваги пояснення свідків, письмові та інші докази, надані заявницею, місцевий суд не взяв до уваги, що у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування у даній справі та доведеності факту вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства щодо заявниці та її дітей.
Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства в сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.
Враховуючи надані заявницею докази, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що заявник, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому доходить висновку про обґрунтованість заяви.
Апеляційним судом встановлено, що відносини учасників цієї справи не покращились, заінтересована особа не надає належної оцінки агресивності своїх дій.
Суд апеляційної інстанції, доходячи такого висновку, керується тим, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього психологічного насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту ОСОБА_1 необхідно застосувати обмежувальний припис.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
При вирішенні питання домашнього насильства суд при оцінці даного питання повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що для цілей, зазначених у вказаному Законі, з урахуванням обставин даної справи, достатнім є встановлення обмежень та заборон для ОСОБА_3 строком на три місяці.
Крім того, суд враховує пояснення заінтересованої особи ОСОБА_3 , що всі інші заборони, які просить застосувати заявниця, жодним чином не перешкоджають йому, проте він не погоджується із забороною наближатися на відстань 500 метрів до місця проживання заявниці по АДРЕСА_1 , оскільки на віддалі близько 300 метрів знаходиться будинок родички його теперішньої дружини, до якої він не зможе зайти у гості.
Таким чином, суд враховує вказану обставину і застосовує заборону наближатися до місця проживання заявниці на відстані менше 300 метрів.
В силуч.3 ст.350-5ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Згідно з ч. 4 ст.350-6ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення заяви, всупереч ст.80 ЦПК України, міськрайонний суд не надавав оцінку всім обставинам та доказам у справі, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому в силу ст.376ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового - про часткове задоволення заяви.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису задовольнити частково.
Видати обмежувальний припис строком на три місяці стосовно ОСОБА_3 , яким визначити такі заходи тимчасового обмеження:
заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань ближче ніж 300 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 , переслідувати її та її дітей, в будь-який спосіб спілкуватися із ними;
заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та її дітьми або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України у місті Ковелі за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді
