Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
10 червня 2020 р. № 520/5023/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Зінченко А.В.
при секретарі- Мурадли А.І.
за участі представників сторін:
позивача - Мальцевої Г.Ю.
відповідача - Юсупової М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛІС" (вул. Гоголя, буд. 15/1, к. 45,м. Ізюм, Харківська область,64309, код ЄДРПОУ 36560943) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В :
До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛІС" з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 31.01.2020 р. № 00000220501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 527447,50 грн. та № 00000230501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 202285,00 грн., прийняте у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс".
Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, надав до суду відзив на позов в обгрунтування своєї позиції, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.
04 лютого 2020 року ТОВ "Еколіс" отримало податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 31.01.2020 р. № 00000220501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 527447,50 грн. та № 00000230501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 202285,00 грн.
Оскаржені податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області прийнято на підставі акту від 27.12.2019 р. № 1459/20-40-05-01-08/36560943 про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Еколіс".
В даному Акті зроблено висновки щодо порушення ТОВ "Еколіс" п.44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України в результаті чого нібито занижено податок на прибуток на загальну суму 421958 грн., у тому числі за 2017 рік в сумі 308734 грн., за 2018 рік на суму 113224 грн., а також порушення підприємством п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 161828 грн., у тому числі у червні 2019 року на суму 27453 грн., у серпні 2019 року на суму 96908 грн., у вересні 2019 року на суму 37467 грн.
Також, посадові особи контролюючого органу зазначають в Акті, що документи, наведенні у Додатку 7 до Акту, а саме видаткові накладні, акти надання послуг містять назву посади та прізвище особи відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення директора ОСОБА_1 , який був відсутній на робочому місці та не мав повноважень на підписання таких документів, бо в цей час знаходився у щорічній відпустці.
ГУ ДПС у Харківській області вказало на те, що первинні документи складені в період знаходження директора ТОВ "Еколіс" у відпустці з 13.10.2017 р. по 02.11.2017 р. та з 10.10.2018 р. по 29.10.2018 р. не мають всіх необхідних обов`язкових реквізитів, а тому є недійсними, а вартість таких витрат неправомірно включено до собівартості реалізованої продукції, інших операційних витрат на загальну суму 2356021,38 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 1726997,47 грн., за 2018 рік 629023,91 грн., в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток. Внаслідок таких висновків ГУ ДПС у Харківській області донараховано ТОВ "Еколіс" податок на прибуток на загальну суму 421958 грн., у тому числі за 2017 рік в сумі 308734 грн., за 2018 рік на суму 113224 грн., а також застосовано фінансову санкцію в розмірі 105489,50 грн. (25% від суми донарахованого податку).
Надаючи правову оцінку вищезазначеному, суд вказує, що згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
У п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. №88 (далі - Положення) вказано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Так, у відповідності до п. 2.4 2. 5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Первинні документи, що наведені у Додатку 7 до Акту, містять усі обов`язкові реквізити, як передбачені чинним законодавством України.
Також суд вважає за необхідним зазначити, що видаткові накладні та акти, що складаються контрагентами ТОВ "Еколіс", не надходять на підприємство у день їх складання контрагентами, а направляються підприємству засобами поштового зв`язку, й таким чином підписання їх директором ТОВ "Еколіс" як уповноваженою особою відбувається із запізненням у часі з об`єктивних причин (наявність реальної просторової відстані між контрагентами). Вказані обставини, на думку суду, не суперечать ані Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ані вказаному Положенню.
Норми ч. 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлюються лише один строк - господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
А тому дата складання первинного документу контрагентом не завжди співпадає із датою підписання відповідною посадовою особою іншої сторони господарської операції.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що контролюючому органу було надано журнал вхідної кореспонденції, де містяться дані щодо надходження до ТОВ "Еколіс" первинних документів, складених контрагентами.
Крім того, вищезазначені положення чинного законодавства України визначають лише такі обов`язкові реквізити, як дата складання первинного документу, що не є тотожнім даті його підписання сторонами, а сама дата підписання не є обов`язковим елементом первинного документу.
З огляду на зазначене, суд робить висновок, що перелічені у Додатку 7 до Акту первинні документи мають всі обов`язкові реквізити, передбачені діючими нормами законодавчих актів, зокрема містять особистий підпис директора ТОВ "Еколіс" ОСОБА_1 - особи, відповідальної за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення та яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Щодо повноважень директора на підписання первинних документів, навіть у період знаходження у відпустці, то суд вказує, що посадові повноваження керівника не припиняються та він має всі права підписувати документи у цих випадках. Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно з ч. 4 Ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Згідно з вимогами статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Директор товариства є посадовою особою і виконавчим органом з дати призначення і до дати припинення його повноважень. Відповідно до частини 3 статті 65 Господарського кодексу України, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Таке призначення обов`язково має викладатися у формі відповідного документа - протоколу загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 60 ЗУ «Про господарські товариства» у редакції, чинній станом на 2017 р.).
Відповідно до статті 145 Цивільного кодексу України (станом на 2017 р.), до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства, що узгоджується із статутом товариства, відповідно до якого призначення та відкликання Директора Товариства належить до компетенції Загальних зборів учасників Товариства. Згідно ст. ЗО Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства відноситься до виключної компетенції вищого органу товариства.
Згідно з пунктом 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, зокрема, відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до актуальних відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі щодо ТОВ «Еколіс», керівником товариства з 2009 р. є ОСОБА_1 .
Єдиним органом, здатним припинити повноваження директора Товариства, був і є вищий орган управління - загальні збори учасників Товариства. Натомість накази про відпустку ОСОБА_1 видавалися іншим органом управління - виконавчим, який не має права припиняти власні повноваження директора Товариства.
Із наданих до справи наказів вбачається, що інші особи для виконання функцій директора на час перебування ОСОБА_1 у відпустці не призначалися, тобто повноваження директора не передавались.
Встановлено, що й відсутні протоколи загальних зборів учасників ТОВ «Еколіс», якими б припинялися повноваження директора ОСОБА_1
Директор ОСОБА_1 продовжував частково виконувати свої посадові обов`язки навіть в період власних відпусток. Проте дотримання ОСОБА_1 норм трудового законодавства і трудових прав не є предметом перевірки. Виконання ОСОБА_1 обов`язків директора у період відпустки на добровільних засадах не забороняється ані КЗпП України, ані Законом України "Про відпустки".
Інформація, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить про наявність у ОСОБА_1 повноважень директора у період відпусток.
Щорічна відпустка не є обставиною, яка перериває повноваження директора. При цьому перебування у відпустці директора товариства саме по собі не свідчить про дефектність первинних бухгалтерських документів. Правове значення має лише належність підпису працівнику, виконавчому органу, що уповноважений на здійснення відповідної господарської операції. Належність підписів на первинних документах саме ОСОБА_1 не оспорюється та є достовірною.
Згідно п. 2.13 Положення, саме на керівника підприємства покладається зобов`язання із забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або. особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.
Встановлено, що спірні господарські операції фактично здійснювались, що засвідчувалось первинними документами та призводило до руху активів підприємства, впливало на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Зокрема, товар (лісоматеріал), що отримувало ТОВ "Еколіс" за вказаними господарськими операціями у подальшому реалізовувався іншим суб`єктам господарювання, ТОВ "Еколіс" здійснювало як оплату за придбаний товар, так і отримувало прибуток від подальшої реалізації. Також для виконання вказаних господарських операцій замовлялась послуга з експедирування, виконувались послуги з перевезення, у тому числі залізничним транспортом. Є наявними документи з якості отриманої продукції.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що всі вищезазначені документи, що підтверджували подальший рух лісоматеріалів були наданні ТОВ "Еколіс" під час проведення перевірки, а також до заперечень на Акт.
Щодо порушень податкового законодавства, то суд вказує, що у вищевказаний період підприємство позивач мало господарські взаємовідносини з ДП «Добрянське ЛГ», ДП «Тетерівське ЛГ», ДП «Попільнянське ЛГ» щодо поставок лісоматеріалів.
Судом встановлено, що виконання умов договорів були складені на надані як до перевірки та і до суду наступні первинні матеріали, а саме: податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, актами надання послуг, специфікаціями,актами прийому-передачі виконаних робіт, карантинними сертифікатами, книгами обліку, актами звірок, актами звірок та ін..
Податкові накладні складені та зареєстровані своєчасно, відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201. Податкового кодексу України.
Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.
Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Крім того, згідно з п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та заліку виконаної роботи. Під терміном замовник слід розуміти вантажовідправника або вантажоодержувача, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. При цьому, вантажовідправник - це будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.
Відповідно до п.п.11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.
Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.
Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.
Також, згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у цьому розділі об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначе них згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від`ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від`ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов`язань у зв`язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов`язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.
Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковими для правозастосування органами правосуддя.
Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень рішень.
Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛІС" (вул. Гоголя, буд. 15/1, к. 45,м. Ізюм, Харківська область,64309) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 31.01.2020 р. № 00000220501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 527447,50 грн. та № 00000230501 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 202285,00 грн., прийняте у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛІС" (вул. Гоголя, буд. 15/1, к. 45,м. Ізюм, Харківська область,64309, код ЄДРПОУ 36560943) сплачений судовий збір у сумі 10945 (десять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн. 99 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення в повному обсязі виготовлено 12 червня 2020 року.
Суддя Зінченко А.В.
