open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
4569 Справа № 129/1033/13-ц
Моніторити
Постанова /18.03.2020/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /08.08.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.09.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /15.06.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /18.05.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /18.05.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.04.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.04.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /05.04.2016/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /16.03.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Рішення /19.11.2015/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /21.07.2015/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /01.07.2015/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /23.01.2015/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /17.11.2014/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.11.2014/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Рішення /28.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Рішення /28.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /22.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /22.05.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /21.10.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /05.07.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /05.07.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /26.06.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /26.06.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /20.05.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /16.04.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /05.04.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 129/1033/13-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /18.03.2020/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /08.08.2019/ Велика Палата Верховного Суду Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /03.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /19.09.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /15.06.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала суду /18.05.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /18.05.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.04.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.04.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /05.04.2016/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /16.03.2016/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Рішення /19.11.2015/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /21.07.2015/ Ладижинський міський суд Вінницької областіЛадижинський міський суд Вінницької області Ухвала суду /01.07.2015/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /23.01.2015/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /17.11.2014/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /14.11.2014/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Рішення /28.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Рішення /28.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /22.10.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /22.05.2014/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /21.10.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /05.07.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /05.07.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /26.06.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /26.06.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /20.05.2013/ Апеляційний суд Вінницької областіАпеляційний суд Вінницької області Ухвала суду /16.04.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області Ухвала суду /05.04.2013/ Гайсинський районний суд Вінницької областіГайсинський районний суд Вінницької області

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 129/1033/13-ц

Провадження № 14-400 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (далі - підприємство), Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області (далі - Гайсинське РУЮ), Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області (далі - Тростянецьке МУЮ) про визнання недійсними рішень

за касаційною скаргою підприємства на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року, ухвалене суддею Корнієнком О. М., й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Зайцева А. Ю., Денишенко Т. О., Нікушина В. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 2 квітня 2013 року позивач звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а. с. 2-6), в якій з урахуванням останніх змін у підставі та предметі позову згідно із заявою, що надійшла до суду 18 жовтня 2013 року (т. 1, а. с. 241-249), просив :

1.1. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року (т. 1, а. с. 32-33, 71, 127-128), згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет (далі - рішення від 5 червня 2012 року).

1.2. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 24 липня 2012 року (т. 1, а. с. 129-130), яким залишене в силі рішення від 5 червня 2012 року, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обраний ОСОБА_2 , а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства (далі - рішення від 24 липня 2012 року).

1.3. Визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 березня 2013 року (т. 1, а. с. 131-134, 135-137) про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту (далі - Статут), відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором ОСОБА_2 , обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - державний реєстр), надання повноважень ОСОБА_2 на підписання Статуту в новій редакції (далі - рішення від 5 березня 2013 року).

1.4. Зобов`язати Гайсинське РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про ОСОБА_2 як директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора.

1.5. Зобов`язати Тростянецьке МУЮ скасувати:

запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21 січня 2013 року № 11771070013000417,

запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 лютого 2013 року № 11771070014000417,

запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14 березня 2013 року № 11771070015000417,

запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29 березня 2013 року № 11771050016000417.

2. Мотивував позов так:

2.1. Згідно з пунктом 5.1 Статуту, затвердженого 11 червня 1996 року та зареєстрованого Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 21 червня 1996 року (т. 1, а. с. 26-31, 138-143; т. 2, а. с. 186-195), «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат та вклад (долю) в колективній власності» (т. 1, а. с. 28, 121, 140, 242; т. 2, а. с. 190).

2.2. 3 березня 2010 року за рішенням цих зборів позивач призначений на посаду директора (т. 1, а. с. 50-51), а 29 березня 2010 року відповідні відомості внесені у державний реєстр.

2.3. 5 червня 2012 року співвласники підприємства провели «позачергові загальні збори», на яких прийняли рішення про звільнення позивача з посади директора й обрали виконавчий комітет. Протокол цих зборів «не витримує ніякої критики», «не є діловим офіційним документом». Факт присутності 48 співвласників «нічим не підтверджений, лічильна комісія не обиралась, підрахунок голосів не провадився», квота представництва від трудового колективу, який складали лише 6 працівників, не визначалася (т. 1, а. с. 4-5, 69). «Питання порядку денного на зборах не розглядались» (т. 1, а. с. 242).

2.4. Станом на 5 червня 2012 року на підприємстві було всього 6 «працюючих співвласників» (т. 1, а. с. 4, 121, 242): ОСОБА_3 (старший контролер), ОСОБА_4 (контролер), ОСОБА_5 (контролер), ОСОБА_6 (контролер), ОСОБА_7 (контролер) і позивач (директор). Ніхто з них участь у позачергових загальних зборах не брав, а «решта співвласників була звільнена з роботи» (т. 1, а. с. 5, 69).

2.5. Загальні збори, проведені 5 червня 2012 року, були неповноважними через недотримання процедури їх проведення та відсутність кворуму для прийняття рішень (т. 1, а. с. 5, 69, 122, 243-244). Формулювання у протоколі цих зборів питання про звільнення позивача «від обов`язків директора фабрики та прийняття відповідного рішення з цього приводу є фактичним його звільненням» (т. 1, а. с. 5). Крім того, питання про звільнення позивача від виконання обов`язків директора підприємства не було включене до порядку денного (т. 1, а. с. 122, 244). Рішення, прийняті 5 червня 2012 року, суперечать чинному законодавству України та пунктам 9.2 і 9.4 Статуту (т. 1, а. с. 5, 69).

2.6. 14 липня 2012 року відбулися загальні збори працюючих співвласників підприємства (т. 1, а. с. 42-48), які у складі всіх його «працюючих співвласників» («100% явка») - позивача, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 4, 242) - прийняли рішення про зміну відомостей щодо місцезнаходження підприємства, затвердили Статут у новій редакції (т. 1, а. с. 19-25, 144-150), а позивача обрали директором підприємства. Згідно з цією редакцією Статуту назва вищого органу управління підприємства змінилася на загальні збори працюючих учасників (т. 1, а. с. 245).

2.7. 24 липня 2012 року відбулися «позачергові загальні збори співвласників» підприємства (т. 1, а. с. 129-130; т. 2, а. с. 12-14), у порядку денному яких були одні питання, а розглянули інші: залишили в силі рішення від 5 червня 2012 року, «повторно звільнили» позивача з посади директора підприємства, обрали директором ОСОБА_2. , а позивача позбавили права оренди приміщень, які він орендував у підприємства. У вказаних зборах не брали участь шість працівників, яких позивач, включно з собою, вважає «працюючими учасниками підприємства» (т. 1, а. с. 123, 124, 244, 246). Крім того, «недотримана процедура скликання та проведення зборів», «відсутній необхідний кворум для прийняття рішення» (т. 1, а. с. 244-245). Тому ці збори є неповноважними.

2.8. 5 березня 2013 року «загальні збори» знову відбулися без шістьох «працюючих учасників», включно з позивачем. Учасники цих зборів прийняли рішення про: затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати; зміну юридичної адреси підприємства; затвердження змін до Статуту (т. 2, а. с. 26-35); відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства; обрання директором ОСОБА_2; обрання представника для внесення змін до державного реєстру; надання ОСОБА_2 повноваження підписати Статут у новій редакції. Рішення від 5 березня 2013 року є недійсними через порушення порядку скликання та проведення зборів, зокрема через відсутність необхідного кворуму та повноважень (т. 1, а. с. 123-124, 245-246).

2.9. Відповідно до витягу з державного реєстру № 16272718 від 10 квітня 2013 року (т. 1, а. с. 61) державний реєстратор Ладижинської міської ради Вінницької області 21 січня 2013 року вніс запис № 11771070013000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 лютого 2013 року - запис № 11771070014000417 про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 14 березня 2013 року - запис № 11771070015000417про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів, 29 березня 2013 року - запис № 11771050016000417 про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників (т. 1, а. с. 246).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 28 жовтня 2014 року Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову (т. 3, а. с. 64-66).

4. Рішення суд першої інстанції мотивував так:

4.1. Спір пов`язаний із «оскарженням рішень відповідних органів управління» підприємства «про звільнення (усунення, відсторонення)» позивача (т. 3, а. с. 66). Тому цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудовий.

4.2. Позивач не довів, що є співвласником підприємства, що мав право брати участь в управлінні ним і те, що оскаржені рішення «загальні збори співвласників» прийняли з недодержанням вимог Статуту та порушують права позивача як спадкоємця «померлих працівників» підприємства, від яких він успадкував право власності на майнову частку.Крім того, оскільки позивач фактично оспорює звільнення з посади директора підприємства, він обрав неналежний спосіб захисту прав.

4.3. За відсутності підстав для визнання оскаржених рішень недійсними немає підстав покладати на співвідповідачів обов`язки вчинити певні дії.

4.4. Правовідносини щодо оренди позивачем майна підприємства регулюють норми зобов`язального права, а тому позивач для поновлення його прав орендаря мав доводити інші обставини.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

5. 23 січня 2015 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 88-97) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, мотивуючи тим, що воно є законним й обґрунтованим (т. 3, а. с. 160-162).

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

6. 3 червня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив за касаційною скаргою позивача (т. 3, а. с. 176-185) ухвалу, якою рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3, а. с. 207-209).

7. Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував так :

7.1. Не можна повністю погодитися з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, оскільки суди не перевірили доводи позивача про відсутність кворуму на загальних зборах, які прийняли рішення про «звільнення (відсторонення)» позивача, а також не звернули увагу, що станом на 5 червня 2012 року діяв Статут у редакції 1996 року, а станом на 24 липня 2012 року - у редакції 2012 року.

7.2. Суди також не з`ясували, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів.

7.3. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є співвласником підприємства, суперечить рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09, згідно з якими за позивачем визнано право власності на майнову частку в статутному фонді підприємства у порядку спадкування після смерті батька та матері. Суди не врахували, що вказане право належить позивачеві з часу відкриття спадщини, а також те, що після цього він працював на підприємстві.

7.4. Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, вважаючи «незаконним його звільнення (відсторонення) з посади на підставі оскаржених рішень, ухвалених зборами, проведеними з порушенням статуту».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції (новий розгляд)

8. 1 липня 2015 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу, якою справу передав Ладижинському міському суду Вінницької області (т. 3, а. с. 224).

9. 21 липня 2015 року суддя Ладижинського міського суду Вінницької області постановив ухвалу про призначення справи до розгляду (т. 3, а. с. 229).

10. 19 листопада 2015 року позивач подав заяву «про зменшення позовних вимог» (т. 4, а. с. 51). Просив суд визнати рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року недійсними, а решту позовних вимог залишити без розгляду.

11. 19 листопада 2015 року Ладижинський міський суд Вінницької області ухвалив рішення (т. 4, а. с. 55-58), яким, застосувавши приписи статей 63, 65, 93 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 87 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), визнав недійсними рішення загальних зборів співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року.

12. Рішення суд першої інстанції мотивував так :

12.1. Гайсинський районний суд Вінницької області визнав за позивачем право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005), та право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства у порядку спадкування після смерті матері позивача (рішення від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09). Ці права належали позивачеві з моменту відкриття спадщини (т. 4, а. с. 58).

12.2. З наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57).

12.3. Позивач призначений на посаду директора підприємства 3 березня 2010 року, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56).

12.4. Станом на 5 червня 2012 року, як і на час проведення «інших зборів», рішення яких позивач просить визнати недійсними, на підприємстві було тільки шість «працюючих співвласників». Вони не були повідомлені про проведення таких зборів 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також не брали в них участі, крім позивача та ОСОБА_3 , які були присутніми на «зборах співвласників» 5 березня 2013 року (т. 4, а. с. 57-58).

12.5. «Загальні збори працюючих співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року проведені всупереч порядку, передбаченому Статутом у редакціях 1996 і 2012 років (т. 4, а. с. 58).

12.6. Відповідач не довів наявність підстав для скликання «позачергових зборів» 5 червня 2012 року та 24 липня 2012 року (т. 4, а. с. 58).

13. 5 квітня 2016 року Ладижинський міський суд Вінницької області постановив ухвалу (т. 4, а. с. 96-97), якою вимоги позивача до Гайсинського РУЮ, Тростянецького МУЮ про зобов`язання вчинити дії залишив без розгляду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції (новий розгляд)

14. 18 травня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області постановив за апеляційною скаргою підприємства (т. 4, а. с. 75-81) ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, вважаючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права (т. 4, а. с. 134-137).

15. Ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував так :

15.1. Спірні правовідносини на час проведення «загальних зборів співвласників» 5 червня 2012 року регулювалися лише Статутом у редакції від 11 червня 1996 року, «оскільки чинне на той час і на сьогодні законодавство не містить правових норм, що регулюють порядок діяльності саме колективних підприємств» (т. 4, а. с. 136).

15.2. Позивач «набув прав в порядку спадкування на майнову частку в підприємстві після смерті батька та матері з урахуванням того, що після цього був обраний керівником підприємства». Вказані обставини «не впливають на законність чи незаконність прийнятих загальними зборами непрацюючих співвласників підприємства рішень», які оскаржив позивач, оскільки «всупереч положенням статутів» у редакціях 1996 і 2012 років, «які є єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств», зазначені рішення прийняв «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137).

15.3. Представники сторін не заперечували те, що ні 5 червня 2012 року, ні 24 липня 2012 року на «позачергових зборах співвласників» підприємства «працюючі співвласники участі не брали» (т. 4, а. с. 136).

15.4. Наявність кворуму неможливо встановити, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутній на зборах 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, а також, чи мають ці особи «частки у підприємстві» та «майнові сертифікати, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137).

15.5. Рішення від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року слід визнати недійсними, оскільки їх прийняли всупереч статуту підприємства у редакціях 1996 і 2012 років та з порушенням процедури (т. 4, а. с. 137).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У червні 2016 року підприємство подало до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу (т. 4, а. с. 147-154), в якій просить скасувати рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

17. 15 червня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження (т. 4, а. с. 166), а 19 вересня 2016 року призначив справу до судового розгляду (т. 4, а. с. 171).

18. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (т. 4, а. с. 185-190). Обґрунтував тим, що підприємство оскаржує рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підприємство мотивує касаційну скаргу так :

19.1. Спір є корпоративним, оскільки позивач, вважаючи себе учасником підприємства, оскаржує рішення його загальних зборів.

19.2. Помилковими є висновки судів про те, що позивач є учасником підприємства, оскільки успадкував в останньому майнову частку та був обраний його керівником. Позивач не є співвласником (учасником) учасником підприємства, не набув права на участь в управлінні підприємством, бо таке право не переходить до спадкоємця автоматично, а обрання особи директором теж не є способом набуття права на участь в управлінні підприємством.

19.3. Висновки судів суперечать статті 1219 ЦК України, оскільки право на участь у підприємстві позивач не міг успадкувати від його батьків. Він має право власності на майнові частки у статутному фонді підприємства згідно з рішеннями Гайсинського районного суду Вінницької області від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09. З приводу застосування в аналогічних правовідносинах статті 1219 ЦК України є відповідна практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

19.4. Суди замість позивача змінили підставу його позову. У позові немає ні підстав для визнання незаконним звільнення позивача як найманого працівника-керівника підприємства, ні відповідної вимоги. Єдиною підставою для позовних вимог є порушення підприємством вимог Статуту «в частині прийняття рішень органами управління без кворуму, а саме без працюючих співвласників, до яких позивач… відносить і себе» (т. 4, а. с. 151-152).

(2) Позиція інших учасників справи

20. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис передбачений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

24. Позивач вважає незаконними оскаржені рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року і просить визнати їх недійсними, оскільки порушений порядок скликання та проведення цих зборів, а також відсутній необхідний кворум і повноваження на прийняття рішень. Суди першої й апеляційної інстанцій погодилися з позивачем.

25. У касаційній скарзі підприємство стверджує, що спір є корпоративним, оскільки позивач як учасник підприємства подав позов про порушення вказаними рішеннями його прав на участь в управлінні підприємством.

26. Згідно з пунктом 4 «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (аналогічний за змістом припис передбачений у пункті 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України).

27. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 ЦК України).

28. Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України).

29. Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (частина перша статті 1 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на момент створення підприємства; цей Закон втратив чинність 1 січня 2004 року відповідно до пункту 2 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України).

30. Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 ГК України).

31. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. Крім того, з огляду на існування згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про власність» (який втратив чинність 20 червня 2007 року на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року) такої форми власності як колективна у частині першій статті 63 ГК України одним із видів підприємств залежно від форм власності було передбачене підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

32. За іншою класифікацією - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п`ята статті 63 ГК України).

33. З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 ГК України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 ГК України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17.

34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до Статуту підприємство утворене членами його трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства; співвласники мають право отримувати дохід від процентних нарахувань на їхні вклади та брати участь в управлінні підприємством, органами якого є загальні збори працюючих співвласників і правління.

35. За обставинами, які встановили суди, позивач працював директором підприємства - головою правління, тобто був членом виконавчого органу підприємства.

36. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення вказаної частини статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року).

37. Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина третя статті 99 ЦК України застосовна і до захисту корпоративних прав співвласників (учасників) колективного підприємства. Відповідно до цієї частини у зазначеній редакції члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

38. За змістом абзацу третього пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків за юридичною природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків є не у приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація корпоративних прав на участь у управлінні товариством шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління. Такі рішення уповноваженого на це органу треба розглядати не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

39. «Усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин в учасників товариства має бути можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

40. Зважаючи на це, зміст частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

41. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і відсторонення від виконання повноважень члена виконавчого органу колективного підприємства згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу вказаного підприємства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.

43. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є діями уповноваженого органу відповідного підприємства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління цим підприємством (див. аналогічні висновки, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункти 52-54), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (пункти 33-35), від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (пункти 32-40), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (пункт 4.8), від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (пункти 57-60) від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17).

44. З огляду на те, що позивач оскаржує рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов`язані з діяльністю останнього і управлінням ним, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд таких вимог може вимагати оцінювання законності дій зазначених зборів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому спір у справі № 129/1033/13-ц в цілому стосується реалізації позивачем корпоративних прав у підприємстві.

45. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів(близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

46. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц). Однак до набрання чинності Законом № 642-VII юрисдикція господарського суду поширювалась лише на корпоративні відносини у господарських товариствах, які відповідно до частини другої статті 113 ЦК України можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тому ініційований у суді до 28 березня 2014 року спір, що виник з корпоративних відносин в юридичній особі, яка не є господарським товариством, не належить до юрисдикції господарського суду.

47. Оскільки позивач звернувся до суду у квітні 2013 року, а підприємство не є господарським товариством, такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

(1.2) Щодо суті спору

48. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

49. Оскільки касаційну скаргу у справі № 129/1033/13-цпідприємство подало у червні 2016 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

50. Позивач, обґрунтовуючи незаконність рішень загальних зборів працюючих співвласників підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року, вказував, зокрема, на неповноважність цих зборів, які були проведені без повідомлення позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а деякі - і без їхньої участі.

51. Підприємство наполягало на тому, що, вирішуючи цей спір, суд насамперед мав встановити, чи має позивач право або інтерес, за захистом яких він звернувся до суду. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такий інтерес є з огляду хоча би на те, що оскаржені рішення стосувалися, зокрема, звільнення позивача з посади директора підприємства та відсторонення від неї. У цій справі суди, враховуючи викладені в ухвалі від 3 червня 2015 року висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і застосувавши відповідні норми матеріального права, мали встановити: 1) чи набув позивач, успадкувавши від батька та матері майнові частки у статутному фонді підприємства, статус співвласника останнього відповідно до вимог його Статуту; 2) чи набув позивач статус працюючого співвласника підприємства згідно зі Статутом; 3) чи брали участь у загальних зборах працюючих співвласників, рішення яких оскаржує позивач, звільнені працівники.

52. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).

(1.2.1) Щодо права позивача на участь в управлінні підприємством

53. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на час створення підприємства, підприємство діє на підставі статуту, який затверджує власник (власники) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

54. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу(частина перша статті 65 ГК України, з набранням чинності яким втратив чинність Закон України «Про підприємства в Україні»). Установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання (частина перша статті 57 ГК України).

55. У підприємства, рішення загальних зборів працюючих співвласників якого оскаржив позивач, є і Статут, який дослідили суди першої й апеляційної інстанцій, і згаданий у Статуті установчий договір. Останній суди не досліджували, а жодна зі сторін його судам не надала.

56. Суд апеляційної інстанції вказав, що Статути у редакціях 1996 і 2012 років є «єдиними нормативними актами», що визначають «порядок прийняття таких рішень при відсутності законодавчого врегулювання цих питань щодо колективних підприємств»(т. 4, а. с. 137).

57. Велика Палата Верхового Суду частково погоджується з таким висновком і зауважує, що статут є актом, в якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою, можуть визначати особливості спадкування частки у статутному капіталі (фонді) після смерті учасника (співвласника), а також передбачати порядок набуття спадкоємцем померлого учасника (співвласника) прав на участь у цій юридичній особі та на управління нею.

58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

59. На основі об`єднання майна, підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) діють корпоративні підприємства, до числа яких віднесені, зокрема, кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства (частина п`ята статті 63 ГК України).

60. Підприємство переконувало суд першої інстанції у тому, що до регулювання відносин у ньому можна застосувати за аналогією приписи цивільного законодавства про виробничі кооперативи (т. 2, а. с. 5-6). Позивач визнав, що колективне підприємство, як виробничий кооператив і господарське товариство, є корпоративним, але відрізняється від господарського товариства тим, що у колективному підприємстві члени мають працювати (т. 2, а. с. 51; т. 3, а. с. 17-18).

61. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону України «Про кооперацію», чинного як на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішень від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 і від 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 про визнання за позивачем права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства в порядку спадкування після смерті батька та матері, так і на час виникнення спірних правовідносин, пов`язаних із прийняттям загальними зборами працюючих співвласників оскаржених рішень, саме виробничий кооператив утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов`язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Крім того, відповідно до частини першої статті 163 ЦК України виробничим кооперативом як різновидом підприємницького товариства (стаття 84 ЦК України) є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків. Оскільки підприємство за його ознаками відповідає вказаному визначенню, то до спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів. Відтак, посилання підприємства в апеляційній і касаційній скаргах на норми, що регулюють участь у господарських товариствах, і на відповідну судову практику Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.

62. Згідно з пунктом 3.5 Статуту у редакції 1996 року у колективній власності підприємства є вклад (доля) кожного його учасника, розмір якого визначений установчим договором, а також участю кожного в збільшенні власності підприємства .

63. Однією з підстав припинення членства у кооперативі є смерть члена кооперативу (абзац п`ятий статті 13 Закону України «Про кооперацію»). Право власності членів кооперативу-фізичних осіб на свою загальну частку успадковується (частина четверта статті 21 цього Закону).

64. Стаття 23 Закону України «Про власність» у редакції, чинній як на час створення підприємства, так і на час ухвалення Гайсинським районним судом Вінницької області рішення від 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005, передбачала, що працівники колективного підприємства мають вклади у його майні (частина друга). На такий вклад нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства (частина третя). А працівник, який припинив трудові відносини з підприємством, і спадкоємець померлого працівника, мають право на виплату вартості вкладу(частина четверта).

65. Близьку за змістом норму передбачав і Статут у редакції 1996 року: спадкоємцям померлого працівника мала виплачуватися вартість його вкладу (долі) (пункт 3.6).

66. Підприємство постійно спростовувало набуття позивачем за Статутом у редакції 1996 року статусу співвласника (т. 2, а. с. 3-4; т. 3, а. с. 46-47, 128, 196-197; т. 4, а. с. 75-77, 147-151), не заперечуючи його право власності на вклад у майні підприємства, та наполягало в апеляційній скарзі на тому, що саме терміном «вклад (доля)» оперував Статут підприємства у редакції 1996 року, і позивач згідно з цим Статутом і приписами актів цивільного законодавства мав право на виплату вартості вкладу, який мали його батько та матір, а не майнової частки у статутному фонді підприємства (т. 4, а. с. 77). Зрештою, позивач надавав суду перелік спадкоємців, які мали право на одержання саме вартості вкладу спадкодавців-співвласників, а не на участь в управлінні підприємством (т. 1, а. с. 15-16, 215-216). Серед цих спадкоємців є і позивач (т. 1, а. с. 15, 215).

67. Підприємство в апеляційній скарзі звертало увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував припис статті 1219 Цивільного кодексу України та наводило судову практику щодо її застосування (т. 4, а. с. 75-76). Проте суд апеляційної інстанції не дав відповідь на цей аргумент підприємства. У касаційній скарзі підприємство повторно наводить доводи щодо застосування приписів зазначених статей (т. 4, а. с. 148-151).

68. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на участь у товариствах.

69. У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу (частина четверта статті 166 ЦК України).

70. Відповідно до пункту 4.1 Статуту у редакції 1996 року у складі підприємства є: 1) співвласники - учасники підприємства, доля яких у колективній власності визначена установчим договором; 2) працівники. Перші володіють корпоративними правами, зокрема, на отримання доходу від процентних нарахувань на їхні вклади та на участь в управлінні підприємством. Другі за загальним правилом корпоративних прав не мають і набувають права й обов`язки відповідно до умов трудового договору. Однак, за змістом пункту 4.2 Статуту у вказаній редакції прийняті на роботу працівники можуть стати новими співвласниками за таких умов: 1) вони пропрацювали на підприємстві не менше трьох років; 2) подали особисту заяву; 3) здійснили відповідний внесок коштів, підтверджений майновим сертифікатом згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у зазначеній редакції; 4) правління прийняло рішення про прийняття цих працівників до складу співвласників.

71. Суди не встановили, що за Статутом у редакції 1996 року право на участь у загальних зборах працюючих співвласників підприємства набував кожен спадкоємець померлого працюючого співвласника. Отже, за встановлених судами обставин справи № 129/1033/13-ц право власності на майнову частку у статутному фонді підприємства не означало наявність права на участь в управлінні цим підприємством. Позивач, - за яким Гайсинський районний суд Вінницької області 3 жовтня 2005 року у справі № 2-1119/2005 (т. 1, а. с. 204) визнав у порядку спадкування право власності на Ѕ частину тієї майнової частки у статутному фонді підприємства, яка належала батькові позивача (не вказавши конкретний розмір такої частки), а 22 червня 2009 року у справі № 2-235/09 (т. 1, а. с. 205-206) визнав у порядку спадкування право власності на майнову частку у розмірі 0,1287 % статутного фонду підприємства після смерті матері, - був власником саме таких часток і міг за Статутом у редакції 1996 року, який залишався чинним і на час виникнення спірних правовідносин, претендувати або на виплату вартості вкладу (долі) померлих батьків, або - за дотримання критеріїв, визначених пунктом 4.2 Статуту, та за наявності відповідного рішення правління - на набуття статусу нового співвласника підприємства.

72. Іншими словами, наявність у позивача права власності на майнові частки у статутному фонді підприємства не означало наявність у позивача статусу співвласника підприємства за критеріями, визначеними у пункті 4.2 Статуту в редакції 1996 року. А відповідність таким критеріям суди першої й апеляційної інстанцій на підставі зібраних доказів не встановили. Зокрема вказали, що позивач був призначений 3 березня 2010 року на посаду директора підприємства, про що внесений відповідний запис до державного реєстру (т. 4, а. с. 56, 135), тобто був прийнятий на роботу. Але не встановили те, що до виникнення спірних правовідносин у 2012 році він пропрацював на підприємстві не менше трьох років, а також те, що правління підприємства прийняло рішення про прийняття позивача до складу співвласників, як цього вимагав пункт 4.2 Статуту у редакції 1996 року. Тому висновок про те, що позивач є працюючим співвласником підприємства, який мав право на участь у загальних зборах таких співвласників не ґрунтується на нормах матеріального права.

73. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (частина перша статті 163 ЦК України).Проте ні акти чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, ні Статут у редакції 1996 року не передбачали можливість участі на засадах членства у діяльності підприємства, зокрема у загальних зборах працюючих співвласників, інших осіб, ніж його співвласники, критерії визначення яких були встановлені у пункті 4.2 зазначеної редакції. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає відповідний аргумент касаційної скарги обґрунтованим.

74. З огляду на викладене у Великої Палати Верховного Суду немає встановлених судами на підставі норм права обставин того, що на час виникнення спірних правовідносин позивач, маючи статус працівника підприємства, був також його співвласником, тобто що він був працюючим співвласником у розумінні Статуту у редакції 1996 року. Тому не має значення для вирішення спору посилання позивача та судів на редакцію Статуту, прийняту у липні 2012 року (т. 1, а. с. 19-25) загальними зборами, які, як встановили ці суди, скликав сам позивач і в яких разом з позивачем взяли участь тільки прийняті ним на роботу за трудовими угодами (т. 1, а. с. 56-60, 151-161, 167-172) з 4 червня 2012 року працівники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7

75. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до правовідносин стосовно порядку набуття членства у підприємстві: пункт 2 частини першої статті 1219 ЦК України про невходження до складу спадщини права на участь у товаристві; абзац п`ятий статті 13, частину четверту статті 21 Закону України «Про кооперацію» про смерть як підставу припинення членства у кооперативі та право члена кооперативу на спадкування його частки; частину четверту статті 23 Закону України «Про власність» для визначення прав позивача як спадкоємця його батька-співвласника підприємства; частину четверту статті 166 ЦК України про право спадкоємця померлого члена кооперативу набути членство в останньому, якщо інше не встановлено статутом. Крім того, суди неправильно застосували норми Статуту у редакції 1996 року як для визначення прав спадкоємця померлого співвласника, так і для встановлення кола співвласників підприємства.

(1.2.2) Щодо неповноважності загальних зборів працюючих співвласників

76. Дослідивши Статут, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5.1 Статуту у редакції 1996 року «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих співвласників, які мають майновий сертифікат і вклад (долю) в колективній власності, а між загальними зборами - правління колективного підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). Станом на час проведення «загальних зборів співвласників» 24 липня 2012 року діяв Статут у редакції від 14 липня 2012 року, згідно з пунктом 9.1 якого «вищим органом управління підприємства є загальні збори працюючих учасників підприємства» (т. 4, а. с. 57, 136). І в кожній з указаних редакцій Статуту «незмінним є те, що кворум визначається, виходячи із того, яка кількість працюючих співвласників бере участь у зборах, і саме останні наділені правом ухвалювати рішення на них» (т. 4, а. с. 57, 136).

77. Суди першої й апеляційної інстанцій вказали, що за рішенням загальних зборів працюючих співвласників підприємствавід 3 березня 2010 року позивач був призначений на посаду директора, а на підставі наказу № 2 від 1 червня 2012 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали з 4 червня 2012 року працівниками підприємства.

78. Підприємство заперечувало факт працевлаштування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 6-7; т. 3, а. с. 47-49; т. 4, а. с. 77-79). Натомість позивач стверджував про наявність у цих осіб статусу співвласників підприємства, писав, що лише вказані особи були «працюючими співвласниками» (т. 1, а. с. 4), називав їх «працюючими учасниками» (т. 1, а. с. 244, 246). Мотивував неповноважність загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких він оскаржив, зокрема, працевлаштуванням на підприємстві себе, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 121-122, 242-243), але не доводив наявності у цих осіб згідно з пунктами 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року (т. 2, а. с. 188, 190) майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності.

79. Передаючи 3 червня 2015 року справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав на те, що потрібно з`ясувати, яка кількість працюючих співвласників була на час проведення загальних зборів, що прийняли оскаржені рішення, чи були ті збори повноважними ухвалювати рішення, чи була для цього достатня кількість голосів, а також з урахуванням Статуту у редакціях 1996 і 2012 років перевірити доводи позивача про відсутність кворуму на відповідних загальних зборах.

80. Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду).

81. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

82. Суди обох попередніх інстанцій констатували неналежність повідомлення про проведення «загальних зборів співвласників» підприємства від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року та від 5 березня 2013 року позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , назвавши їх усіх «працюючими співвласниками» (т. 4, а. с. 57, 136). Проте факти наявності у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 майнових сертифікатів і вкладів (доль) у колективній власності відповідно до пунктів 3.5 і 5.1 Статуту у редакції 1996 року та набуття ними статусу співвласників згідно з критеріями, передбаченими у пунктах 4.1 і 4.2 Статуту у тій же редакції, як і у ситуації з позивачем, суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях не встановили. Суди обмежились констатацією того, що немає доказів незаконності прийняття вказаних осіб на роботу (т. 4, а. с. 57, 136).

83. Суд першої інстанції, з`ясувавши, яка кількість осіб взяла участь у загальних зборах працюючих співвласників 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року, не встановив, хто з них був звільненим з роботи. Натомість обмежився згадкою про те, що з наказів підприємства 2001 року № 10, 17, 22 «видно, що було звільнено значну частину працівників» (т. 4, а. с. 57). Крім того, суд першої інстанції констатував, що підприємство не надало докази того, що на час проведення «зборів співвласників» 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , і що у цих зборах брали участь «працюючі співвласники» (т. 4, а. с. 57).

84. Суд же апеляційної інстанції зазначив, що представники сторін не заперечували відсутність на «позачергових зборах співвласників» 5 червня та 24 липня 2012 року працюючих співвласників (т. 4, а. с. 136), а також констатував відсутність у матеріалах справи доказів як того, хто саме був присутнім на загальних зборах працюючих співвласників підприємства, рішення яких оскаржив позивач, так і наявності у присутніх на тих зборах «часток у підприємстві та майнових сертифікатів, як передбачено статутом» (т. 4, а. с. 136-137).

85. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, виконуючи вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суди використали концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем. Так, суди першої й апеляційної інстанцій побудували аргументацію неповноважності загальних зборів працюючих співвласників, рішення яких оскаржив позивач, зокрема, на тому, що: сторони не заперечували відсутність на цих зборах працюючих співвласників; підприємство не надало доказів того, що у вказаних зборах взяли участь працюючі співвласники, і того, що на підприємстві були інші працівники, ніж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; а у матеріалах справи відсутні докази того, хто саме був присутнім на зазначених зборах, і наявності у присутніх часток у підприємстві та майнових сертифікатів. Крім того, суди попередніх інстанцій допустили логічну помилку, коли для обґрунтування наявності у зазначених осіб статусу працюючих співвласників підприємства вказали на відсутність доказів незаконності прийняття їх на роботу.

86. Велика Палата Верховного Суду звертає теж увагу на те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є учасниками справи, не подавали жодних скарг про порушення їхнього права на участь в управлінні підприємством, а суд першої інстанції не залучав їх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Крім того, позивач не підтвердив наявність у нього права захищати у суді права й інтереси інших осіб. Відтак, суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не мали юридичних підстав встановлювати порушення загальними зборами працюючих співвласників підприємства означеного права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час прийняття рішень 5 червня 2012 року, 24 липня 2012 року та 5 березня 2013 року.

87. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (частина перша статті 61 ЦПК України у зазначеній редакції).

88. У позовній заяві позивач визнав, що у загальних зборах працюючих співвласників підприємства, які відбулися 5 червня 2012 року, взяли участь ті особи, які раніше обрали позивача на посаду директора підприємства (т. 1, а. с. 5). Про неповноважність тих зборів, які обрали 3 березня 2010 року позивача на вказану посаду (т. 1, а. с. 50-51), він не зазначав і не стверджував, що того дня зі 146 осіб, які одноголосно за нього проголосували, частина була звільнена у 1996 і 2001 роках на підставі наказів, копії яких він надав суду (т. 1, а. с. 38, 39, 41).

89. Суд першої інстанції вказав на те, що «нездійснення господарської діяльності підприємством, неналежне ведення документації, відсутність відомостей про нарахування і виплату заробітної плати не є безумовним доказом припинення трудових відносин зі співвласниками». Але, як і суд апеляційної інстанції, не встановив факт прийняття оскаржених рішень саме тими особами, які були звільнені з посад на підприємстві на підставі наказів 1996 і 2001 років, копії яких надав позивач (т. 1, а. с. 38, 39, 41). Суди також не встановили, чи взагалі у вказаних зборах брали участь звільнені працівники підприємства. Відтак, використання судом апеляційної інстанції терміну «не уповноважений та неіснуючий колегіальний орган - збори звільнених працівників» підприємства (т. 4, а. с. 137) на позначення органу, який прийняв оскаржені рішення, не ґрунтується на обставинах, які встановив як цей суд, так і суд першої інстанції.

90. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що, не встановивши згідно з вимогами Статуту наявність у позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 статусу працюючих співвласників, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, відсутні підстави для висновку про порушення порядку скликання та проведення тих зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень. Отже, підстави для визнання їх недійсними відсутні.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

91. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

92. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).

93. З огляду на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, за відсутності встановлених обставин, які мають значення для задоволення позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А томурішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

(2.2) Щодо судових витрат

94. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

95. За подання у квітні 2013 року позовної заяви з декількома вимогами немайнового характеру позивач сплатив 114,70 грн судового збору (т. 1, а. с. 1).

96. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду, за подання позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

97. 5 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху (т. 1, а. с. 65).

98. 15 квітня 2013 року позивач подав змінену позовну заяву, в якій зазначив одну вимогу немайнового характеру: визнати незаконним «протокольне рішення позачергових зборів» підприємства від 5 червня 2012 року, «оформлене протоколом без номера» (т. 1, а. с. 68-70).

99. 16 квітня 2013 року Гайсинський районний суд Вінницької області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі (т. 1, а. с. 72).

100. 2 жовтня 2013 року подав змінену позовну заяву, в якій зазначив декілька вимог немайнового характеру: про визнання недійсними рішень від 5 червня 2012 року, від 24 липня 2012 року, від 5 березня 2013 року, а також про зобов`язання Гайсинського РУЮ та Тростянецьке МУЮ внести до державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та запис про зміну керівника юридичної особи і зміну складу підписантів (т. 1, а. с. 120-126). Докази сплати судового збору позивач не додав.

101. 18 жовтня 2013 року позивач змінив предмет позову, заявивши вісім вимог немайнового характеру (т. 1, а. с. 241-249), однак не додав доказів доплати судового збору в установленому розмірі.

102. 19 листопада 2015 року позивач у черговий раз змінив предмет позову, подавши заяву «про зменшення позовних вимог». Згідно з цією заявою просив суд розглянути три вимоги немайнового характеру, а решту (до Гайсинського РУЮ та Тростянецького МУЮ) - залишити без розгляду.

103. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній у жовтні 2013 року на час зміни позивачем предмета позову, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір у такому ж розмірі, що і на час звернення позивача до суду у квітні 2013 року - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

104. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина перша статті 4 того ж Закону України у зазначеній редакції).

105. Мінімальна заробітна плата на 1 січня 2013 року становила 1 147,00 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»)

106. Оскільки позивач, звертаючись до суду, заплатив судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, а надалі змінив предмет позову, заявивши з урахуванням заяви від 19 листопада 2015 року три такі вимоги, він мав доплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 114,7 грн х 2 = 229,40 грн.

107. За подання 7 листопада 2014 року апеляційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 121,80 грн (т. 3, а. с. 87).

108. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами.

109. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання апеляційної скарги 344,10 грн : 10 х 5 = 172,05 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 172,05 грн - 121,80 грн = 50,25 грн.

110. За подання у лютому 2015 року касаційної скарги на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року позивач сплатив 170,52 грн судового збору (т. 3, а. с. 175).

111. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, за її подання на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з немайновими вимогами.

112. Оскільки за подання позовної заяви з трьома немайновими вимогами позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання касаційної скарги 344,10 грн : 10 х 7 = 240,87 грн. Отже, за подання вказаної скарги позивач недоплатив судовий збір у розмірі 240,87 грн - 170,52 грн = 70,35 грн.

113. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач сумарно недоплатив 229,40 грн + 50,25 грн + 70,35 грн =350,00 грн судового збору.

114. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

115. Під час нового розгляду справи за подання у березні 2016 року апеляційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року підприємство сплатило 605,33 грн судового збору (т. 4, а. с. 74), а за подання у червні 2016 року касаційної скарги на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року - 661,44 грн судового збору (т. 4, а. с. 146).

116. Оскільки Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалила нове рішення про відмову у позові, суми сплаченого підприємством судового збору слід покласти на позивача. Але Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що підприємство переплатило збір за подання апеляційної та касаційної скарг:

116.1. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у березні 2016 року апеляційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 11 = 378,51 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 605,33 грн - 378,51 грн = 226,82 грн.

116.2. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання вказаної апеляційної скарги, за її подання справлявся судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Оскільки за подання позовної заяви позивач мав заплатити судовий збір у розмірі 344,10 грн, то за подання у червні 2016 року касаційної скарги підприємство мало сплатити 344,10 грн : 10 х 12 = 412,92 грн. Отже, за подання вказаної скарги підприємство переплатило судовий збір у розмірі 661,44 грн - 412,92 грн = 248,52 грн.

117. Таким чином, підприємство сумарно переплатило 226,82 грн + 248,52 грн = 475,34 грн судового збору та згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» має право заявити клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету України. А тому на позивача можна покласти лише ту суму сплаченого підприємством судового збору, яку воно мало сплатити за законом, тобто 605,33 грн + 661,44 грн - 475,34 грн = 791,43 грн.

Керуючись частинами першою та тринадцятою статті 141, частиною першою та третьою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» задовольнити.

2. Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову у позові.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ):

- у дохід Державного бюджету України - 350,00 грн недоплаченого судового збору;

- на користь Колективного підприємства «Гайсинська меблева фабрика» (23700, Вінницька область, місто Гайсин, вулиця Українська, 41; ідентифікаційний код: 05486548) - 791,43 грн судового збору, з яких 378,51 грн - за подання апеляційної скарги та 412,92 грн - за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 88952196
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку