ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №264/5790/16-а
адміністративне провадження №К/9901/15285/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №264/5790/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
про визнання незаконною відмови у наданні інформації та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Ніколюкіної Наталі Володимирівни в інтересах ОСОБА_1
на постанову Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Харитонової Г.Л.)
і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Гайдара А.В., суддів Василенко Л.А., Ханової Р.Ф.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Адвокат Ніколюкіна Наталя Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , у жовтні 2016 року звернулася з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - «ПАТ «ММК ім. Ілліча»), в якому просила:
- визнати незаконною відмову відповідача у наданні інформації на депутатське звернення депутата Маріупольської міської ради ОСОБА_1 від 5 вересня 2016 року №115/9-16;
- зобов`язати ПАТ «ММК ім. Ілліча» надати повну інформацію на вказане депутатське звернення.
Позов обґрунтований тим, що відповідач не відповів на жодне з постановлених ОСОБА_1 питань у депутатському зверненні від 5 вересня 2016 року №115/9-16, в якому він просив ПАТ «МКК ім. Ілліча» надати:
1. Діючу дозвільну документацію із зазначенням встановлених нормативів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на кожному джерелі;
2. У зв`язку з публікацією 11 серпня 2016 року в газеті «Донецькі новини» №32-33 заяви ПАТ «ММК ім. Ілліча» про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, надати інформацію у вигляді порівняльної таблиці діючих нормативів викидів і тих, на які планується отримати дозвіл;
3. Яку кількість плавок на конверторі №2 було проведено 28, 29, 30 серпня 2016 року;
4. Інформацію про середню кількість плавок на добу у червні, липні 2016 року.
Однак, відповідач цю інформацію не надав не дивлячись на те, що вона стосувалася діяльності екологічно небезпечних джерел та була необхідною для виконання його функцій та завдань як депутата місцевої ради. Зокрема ОСОБА_1 вказує на грубе порушення відповідачем вимог частини другої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статей 11, 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», статей 11, 27 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
16 лютого 2017 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої відмовився від вимог в частині зобов`язання відповідача надати інформацію, запитувану у пунктах 3, 4 депутатського звернення, а решту вимог виклав у такій редакції:
- визнати незаконною відмову відповідача у наданні інформації на пункт 1 вимог депутатського звернення депутата Маріупольської міської ради ОСОБА_1 від 5 вересня 2016 року №115/9-16;
- зобов`язати ПАТ «МКК імені Ілліча» надати запитувану інформацію в пункті 1 вимог вказаного депутатського звернення, а саме: копії діючої дозвільної документації із зазначенням встановлених нормативів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на кожному джерелі (дозвіл, виданий Міністерством екології та природних ресурсів України №1412336600-44 строком дії з 26 червня 2015 року до 26 червня 2022 року);
- зобов`язати відповідача надати копії «Інформації про отримання дозволу для ознайомлення з нею громадськості» відповідно до вимог пункту 2.18 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 9 березня 2006 року №108 (згідно заяви про наміри ПАТ «ММК ім. Ілліча», опублікованої 11 серпня 2016 року в газеті «Донецкие новости» №32- 33).
10 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив залишити без розгляду позовні вимоги щодо визнання незаконної відмови у наданні відповіді на пункти 3, 4 депутатського звернення від 5 вересня 2016 року №115/9-16, а щодо пункту 2 цього звернення просив залишити позов без розгляду в цілому.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 10 квітня 2017 року Іллічівський районний суд міста Маріуполя прийняв відмову ОСОБА_1 від позову в частині зобов`язання надати інформацію за пунктами 3, 4 депутатського звернення і закрив провадження у справі в цій частині позовних вимог.
Крім того, цією ухвалою суд першої інстанції залишив без розгляду позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконною відмови у наданні інформації за пунктами 3, 4 депутатського звернення, а також у частині визнання незаконною відмови у наданні інформації та зобов`язання вчинити певні дії за пунктом 2 депутатського звернення.
Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області постановою від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.
Суди виходили з того, що позивач діяв як депутат міської ради, а порушення своїх прав обґрунтовував неналежною відповіддю на його депутатське звернення. Однак, визначеного Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» порядку дій щодо подання депутатського запиту у разі отримання відповіді на звернення, якою депутат не задоволений, позивач не дотримався. Також посилаючись на роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», суди зазначили, що депутати місцевих рад при виконанні ними депутатських повноважень не можуть бути суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, а тому до відносин зі збирання ними інформації, у тому числі надсилання та розгляду депутатських запитів, депутатських звернень, необхідно застосовувати відповідні положення Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 року №93-IV, а не законодавство про доступ до публічної інформації, на яке посилався ОСОБА_1 у своєму позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 30 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року і прийняте нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо постанови суду першої інстанції ОСОБА_1 звертає увагу на те, що цей суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки позивач оскаржував дії відповідача щодо розгляду його депутатського звернення, поданого в порядку Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Також ОСОБА_1 вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не може оскаржити до суду відмову відповідача у наданні відповіді на депутатське звернення без попереднього звернення з депутатським запитом, що передбачено Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» у випадку, якщо депутат не задоволений відповіддю на своє звернення.
Стосовно ухвали суду апеляційної інстанції скаржник вказує на те, що в цьому судовому рішенні не відображені обставини, які були встановлені судом, зокрема стосовно того, що позивач діяв на підставі повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про статус депутатів місцевих рад». Також не погоджується з висновками суду про те, що позивач не довів порушення своїх прав в межах публічно-правових правовідносин.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є депутатом Маріупольської міської ради VII скликання.
Рішенням цієї ради від 17 грудня 2015 року №7/1-4 «Про утворення постійних комісій Маріупольської міської ради VII скликання та обрання голів комісій Маріупольської міської ради VII скликання», позивача призначено головою постійно діючої комісії міської ради з питань соціального захисту, охорони здоров`я та екології.
У період з 27 до 29 серпня 2016 року на виробництві ПАТ «ММК ім. Ілліча» відбулася технологічна аварійна ситуація, яка призвела до задимлення та збільшення шкідливих викидів у атмосферне повітря. Керівництво підприємства не повідомило про аварію в порядку статті 15 Закону «Про охорону атмосферного повітря» і не вжило невідкладних заходів з ліквідації причин і наслідків забруднення. Натомість діяльність аварійного (шкідливого) об`єкту була продовжена, а зупинка відбулася лише 30 серпня 2016 року. Факт значного перевищення гранично допустимих меж викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря 29-30 серпня 2016 року зафіксовано стаціонарним постом спостереження за атмосферним повітрям Донецького регіонального центру з гідрометеорології.
Окрім того, 11 серпня 2016 року ПАТ «ММК ім. Ілліча» зробило публікацію в газеті «Донецькі новини» №32-33 про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами вище за діючі нормативи.
У зв`язку з цим, позивач надіслав депутатське звернення №115/9-16 від 05 вересня 2016 року до ПАТ «ММК ім. Ілліча», в якому просив надати інформацію про:
1. Діючу дозвільну документацію із зазначенням встановлених нормативів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на кожному джерелі;
2. У зв`язку з публікацією 11 серпня 2016 року в газеті «Донецькі новини» №32-33 заяви ПАТ «ММК ім. Ілліча» про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами надати інформацію у вигляді порівняльної таблиці діючих нормативів викидів і тих, на які планується взяти дозвіл;
3. Яку кількість плавок на конверторі №2 було проведено 28, 29, 30 серпня 2016 року;
4. Інформацію про середню кількість плавок на добу у червні, липні 2016 року.
14 вересня 2016 року відповідач надіслав відповідь про часткове задоволення звернення позивача, в якій зазначено, що він як депутат не має прав та повноважень контролювати господарську діяльність підприємства некомунальної форми власності та витребувати інформацію про господарську діяльність. Інша частина відповіді сформована у вигляді інформації про виконання природоохоронних заходів на термін до 2022 року.
Не погоджуючись із такою відповіддю та вважаючи її відмовою у наданні запитуваної інформації та документів позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, гарантії депутатської діяльності визначаються Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року N93-IV.
Повноваження депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу визначені частиною першою статті 11 цього Закону, відповідно до якої у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов`язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.
Згідно статті 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.
Відповідно до частини першої статті вказаного 13 Закону депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз`яснення з питань, віднесених до їх компетенції.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов`язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга Ніколюкіної Наталі Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» Верховний Суд зауважує таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у порядку Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» як депутат Маріупольської міської ради звернувся до відповідача з депутатським зверненням від 5 вересня 2016 року №115/9-16, в якому просив надати певну інформацію та документи. Відповідач розглядав це звернення саме як звернення депутата місцевої ради, цитуючи положення Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
Ці обставини сторонами не оспорювалися.
Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачем при наданні відповіді на його звернення як вимог Законів України «Про статус депутатів місцевих рад» і «Про охорону атмосферного повітря», так і Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Так, позивач послався на порушення відповідачем статей 11, 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» і статей 11, 27 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», внаслідок чого ПАТ «МКК ім. Ілліча» незаконно та необґрунтовано відмовило позивачу у наданні інформації на його депутатське звернення.
Щодо Закону України «Про доступ до публічної інформації», то у позовній заяві ОСОБА_1 послався на грубе порушення відповідачем вимог частини другої статті 13 цього Закону, згідно якої до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати її за запитами, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією про стан довкілля.
Оцінюючи вказані правові обґрунтування слід врахувати, що підстава позову - це обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача.
У цій справі юридичними підставами позову були порушення ПАТ «МКК ім. Ілліча» вимог всіх трьох зазначених вище законів.
Стосовно порушення статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що депутати місцевих рад при виконанні ними депутатських повноважень не можуть бути суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, а тому до відносин зі збирання ними інформації, у тому числі надсилання та розгляду депутатських запитів, депутатських звернень, необхідно застосовувати відповідні положення Закону "Про статус депутатів місцевих рад", а не законодавство про доступ до публічної інформації.
Тобто права позивача на отримання публічної інформації не були порушені, оскільки він не звертався до ПАТ «МКК ім. Ілліча» із запитом про надання публічної інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відтак суди дійшли вірного висновку відхиливши доводи ОСОБА_1 про грубе порушення відповідачем вимог статті 13 вказаного Закону.
Разом з тим, встановивши обставини справи щодо надсилання позивачем депутатського звернення в порядку Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», суди не надали правової оцінки юридичним підставам позову в частині порушення ПАТ «МКК ім. Ілліча» статей 11, 13 вказаного Закону. Також суди неправильно застосували норми цього Закону щодо процедури звернення із депутатським запитом в порядку статті 22 Закону, вважаючи цю процедуру необхідною передумовою для звернення до суду.
Так, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що можливість звернення із депутатським запитом, яка передбачена статтями 13, 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» є правом депутата, а не його обов`язком. До того ж ані цим, ані іншими законами, в тому числі КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень), не було передбачено обов`язку депутата звернутися із депутатським запитом перед зверненням до суду.
Отже, висновки судів про те, що позивач не дотримався процедури, визначеної статтею 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», суд касаційної інстанції в світлі обставин цієї справи вважає неправильними.
Щодо порушення відповідачем вимог статей 11, 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Суди встановили, що позивач є головою постійно діючої комісії Маріупольської міської ради з питань соціального захисту, охорони здоров`я та екології. Також встановлено, що його депутатське звернення було зумовлено обставинами щодо технологічної аварійної ситуації, що сталася на виробництві ПАТ «ММК ім. Ілліча» та спричинила викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря.
У тексті депутатського звернення позивач, зокрема, зазначив, що вказана постійна комісія розробляє проекти рішень ради та готує висновки з питань, віднесених до її відання, бере участь у підготовці й вносить на затвердження ради проекти міських програм охорони довкілля, розглядає скарги і звернення громадян з питань екології та охорони навколишнього середовища та інших питань згідно чинного законодавства.
У відповіді на депутатське звернення ПАТ «ММК ім. Ілліча» також послався на норми Положення про постійні комісії Маріупольської VII, затвердженого рішенням міської ради від 23 грудня 2015 року №7/2-13, якими передбачено повноваження комісії, яку очолює позивач, з підготовки проектів міських програм охорони довкілля.
З огляду на встановлені судами обставини щодо причин звернення із депутатським зверненням та беручи до уваги зміст цього звернення і відповіді ПАТ «МКК ім. Ілліча» на нього, суди мали б надати правову оцінку порушення відповідачем вимог статей 11, 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», якими передбачено право депутата порушувати перед підприємствами питання, що зачіпають інтереси виборців, подавати депутатське звернення та відповідний обов`язок підприємства щодо розгляду порушеного депутатом питання і надання йому відповіді.
Так, суди встановили, що у відповіді на депутатське звернення ПАТ «МКК ім. Ілліча» зазначив, що депутат не має прав і повноважень контролювати господарську діяльність підприємства некомунальної форми власності та витребувати інформацію про господарську діяльність. Інша частина відповіді сформована у вигляді інформації про виконання природоохоронних заходів на термін до 2022 року.
Тобто відповідач відмовив у наданні інформації та документів, які запитував ОСОБА_1 у своєму зверненні, тоді як відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» відповідач мав обов`язок розглянути питання, які були порушені у депутатському зверненні і надати на них відповідь. З огляду на встановлені судами обставини, зміст депутатського звернення й відповідь на нього, інформація та документи, які просив позивач, пов`язані з його депутатською діяльністю та віднесені до відання відповідної ради.
До того ж статтею 16 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачено, що «Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами тільки за дозволами …за погодженням із …органами місцевого самоврядування».
Отже, відмова відповідача у наданні відповіді на депутатське звернення була протиправною, оскільки суперечила вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та мала своїм наслідком порушення прав депутата, визначених статтями 11, 13 вказаного Закону.
Водночас Верховний Суд зауважує що належність запитуваної позивачем інформації за ознаками до публічної і можливість її отримання позивачем не як депутатом, а як громадянином, не позбавляє позивача права на подання депутатського звернення щодо такої інформації.
Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.
Разом з тим, у контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати та прийняте нове, яким позов задовольнити частково.
Оскільки щодо позовних вимог про визнання незаконною відмови та зобов`язання надати інформацію у відповідь на пункти 2-4 депутатського звернення провадження було в частині закрито, а в частині вимоги залишені без розгляду (ухвала Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 квітня 2017 року), то задовольнити належить позовні вимоги щодо пункту 1 депутатського звернення у тій редакції цього пункту, в якій він викладений у зверненні.
Крім того, оскільки 16 лютого 2017 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог, в якій змінив саму інформацію, яку просив зобов`язати відповідача надати (пункт 3 заяви) і яка не була зазначена у його зверненні від 5 вересня 2016 року, то в цій частині позову слід відмовити.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
За подання позовної заяви, апеляційної скарги і касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі: 2023,21 грн.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Оскільки позивач просив визнати протиправними дії відповідача і зобов`язати його вчинити дії щодо пункту 1 звернення від 5 вересня 2016 року, а також зобов`язати вчинити дії, які не були зазначені у цьому зверненні, а суд касаційної інстанції задовольняє позовні вимоги лише щодо пункту 1 звернення, то судові витрати належить стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, Суд вважає, що на користь позивача слід стягнути 1011,61 грн понесених судових витрат за рахунок ПАТ «ММК ім. Ілліча».
Керуючись статями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Ніколюкіної Наталі Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року скасувати повністю.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про визнання незаконною відмови у наданні інформації та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надати ОСОБА_1 у відповідь на пункт 1 вимог депутатського звернення від 5 вересня 2016 року №115/9-16 діючу дозвільну документацію із зазначенням встановлених нормативів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на кожному джерелі.
Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надати ОСОБА_1 відповідь на пункт 1 вимог депутатського звернення від 5 вересня 2016 року №115/9-16, а саме: копії діючої дозвільної документації із зазначенням встановлених нормативів викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря на кожному джерелі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за рахунок Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (код ЄДРПОУ: 00191129; 87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, 1) суму судових витрат у розмірі: 1011,61 (однієї тисячі одинадцяти) гривень 61 (шістдесяти однієї) копійки.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
…………………………………
…………………………………
…………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду
