ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/10592/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» звернулось до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Вінницягаз» у бік економічно обґрунтованого;
- зобов`язати відповідача встановити для позивача економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, в тому числі і включивши до структури такого тарифу компенсації недоотриманої тарифної виручки по складовій «Вартість газу на технологічні та власні потреби» в 2014 - 2017 р.р. в розмірі 218387045,22грн. без ПДВ, а саме: складову «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в 2014-2016 роках» в розмірі 149638855,13грн. без ПДВ та складову «Компенсація різниці в цінах на ВТВ за 2017 рік» у розмірі 68748190,09грн. без ПДВ.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Вінницягаз» у бік економічно обґрунтованого. Позивач зазначає, що за відсутності затвердженого економічного обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу ПАТ «Вінницягаз» позбавлено можливості компенсувати необхідні для ведення господарської діяльності виробничі витрати, зокрема, здійснити оплату природного газу на потреби виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат власнику - НАК "Нафтогаз України".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу був відсутній кворум, а відтак, прийняття будь - яких рішень було неможливо.
Крім того, апелянт вказує що на засіданні НКРЕКП, яке відбулось у формі відкритого слухання 24.12.2019 було прийнято постанову №3014 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Вінницягаз».
Також, апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що НКРЕКП при встановленні тарифів для ПАТ «Вінницягаз» в період 2014-2016 рр. повністю враховані розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат, затверджені наказами Міненерговугілля на відповідний період.
На думку апелянта, суд першої інстанції протиправно та грубо втрутився у дискреційні повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зобов`язавши встановити для позивача тариф з включенням до його структури компенсації на певному рівні.
Крім того, апелянт вказує на те, що рішення суду першої інстанції та матеріали справи взагалі не містить відповідних розрахунків та документального обґрунтування розміру компенсації недоотриманої тарифної виручки.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.12.2016 р. №2279 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року № 421", згідно якої відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" та статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою НКРЕ від 04 вересня 2002 року №983, та Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою НКРЕ від 03 квітня 2013 року №369, внесено до постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року №421 "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ "Вінницягаз" такі зміни: в абзаці другому пункту 1 цифри "677,40" замінити цифрами "685,10".
Вважаючи, що зазначена постанова НКРЕКП від 15.12.2016р. №2279 не містить компенсації витрат, що виникли внаслідок неврахування НКРЕКП в тарифах 2014-2015 років необхідних обсягів природного газу для потреб виробничо-технологічних витрат та нормативних витрат та різниці в цінах на ВТВ і недоотримання тарифної виручки у зв`язку із зменшенням обсягів розподілу газу, позивач неодноразово звертався з цього приводу до НКРЕКП.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2017 року позивач дійсно неодноразово звертався до НКРЕКП із заявами про перегляд тарифу суб`єкта господарювання щодо перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу розподільними газопроводами з відповідним пакетом документів та структурою тарифу.
Так, 10 серпня 2017 року ПАТ «Вінницягаз» звернулося до НКРЕКП із заявою про перегляд та затвердження економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу та включення до витрат при формуванні тарифу суми компенсації недоотриманих доходів.
У відповідь на вказане звернення відповідач листом від 01.09.2017р. №9568/16/7-17 повідомив позивача про те, що в поданому ПАТ «Вінницягаз» пакеті документів відсутня копія додаткової угоди з усіма додатками (завірена належним чином), зокрема відсутній підписаний сторонами додаток 1, яким визначається перелік та залишкова балансова вартість майна, що належить державі. А тому, питання щодо перегляду тарифу ПАТ «Вінницягаз» на послуги розподілу природного газу буде розглянуто після надання вищезазначеної додаткової угоди з усіма додатками, що мають бути завірені належним чином.
У відповідь на вказаний лист ПАТ «Вінницягаз» 06.12.2017р. звернулось з заявою про перегляд та затвердження економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу та включення до витрат при формуванні тарифу суми компенсації недоотриманих доходів №Vі05.2-СЛ-6026-1217, до якої було додано, зокрема копію додаткової угоди до Договору від 22.11.2012р. №31/19 «Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва» щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017р. №95 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 29.03.2017р. №188).
У відповідь на вказану заяву позивача листом від 29.12.2017р. №13402/16/7 відповідач повідомив, що Комісія розгляне питання щодо перегляду діючого тарифу ПАТ «Вінницягаз» на послуги розподілу природного газу після надання достовірної інформації, яка має бути оформлена належним чином, та після проведення процедури відкритого обговорення відповідно до вимог Порядку з урахуванням відкоригованих даних.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2018 р. ПАТ «Вінницягаз» знову звернулось до НКРЕКП з заявою № Vі05.2-СЛ-1697-0318 щодо перегляду тарифу на розподіл природного газу.
У відповідь на зазначену заяву НКРЕКП повідомив позивача про те, що розгляд його заяви призупинено до відновлення кворуму НКРЕКП.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо розгляду вказаних заяв протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неприйняття НКРЕКП жодного рішення за заявою позивача про встановлення (перегляд) тарифу, зокрема, від 13 березня 2018 року ставить позивача у правову невизначеність, тому слід визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо незабезпечення належного розгляду звернення ПАТ «Вінницягаз» про перегляд тарифу на послуги розподілу природного газу для позивача у бік економічно обґрунтованого.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для ефективного способу захисту позивача у даному випадку шляхом зобов`язання НКРЕКП встановити для ПАТ «Вінницягаз» економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, в тому числі включивши до структури такого тарифу компенсації недоотриманої тарифної виручки по складовій «Вартість газу на технологічні та власні потреби» в 2014 - 2017 р.р. в розмірі 218387045,22грн. без ПДВ, а саме: складову «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в 2014-2016 роках» в розмірі 149 638 855,13грн. без ПДВ та складову «Компенсація різниці в цінах на ВТВ за 2017 рік» у розмірі 68 748 190,09грн. без ПДВ.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 9 Закону України «Про природні монополії», Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 № 12, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.01.2010 за № 29/17324, які діяли до 26.03.2017, тарифи повинні бути економічно обґрунтованими і встановлюватись таким чином, щоб забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI (далі - Закон № 5007-VI) встановлено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 №1682-III (далі - Закон №1682-III) предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.
Так, згідно постанови НКРЕКП від 16.12.2010р. №1872 (переоформленої відповідно до постанови від 01.09.2015р. №2248 та від 19.06.2017р. №811) Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» є газорозподільним підприємством, що провадить господарську діяльність із розподілу природного газу в межах території Вінницької області, а також території м. Гайворон Кіровоградської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, на підставі виданої Регулятором ліцензії, у відповідності до вимог ліцензійних умов з розподілу природного газу, Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, Кодексу газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2394 та інших актів законодавства, що регулюють діяльність суб`єктів господарювання на ринку природного газу за цінами (тарифами) встановленими НКРЕКП та не має правових підстав їх самостійно регулювати.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Вінницягаз» неодноразово зверталось до НКРЕКП із заявами щодо перегляду тарифу у бік економічно обґрунтованого, із зазначенням про необхідність включення до структури тарифу компенсації недоотриманої тарифної виручки протягом 2014-2015 років, яка утворилась внаслідок затвердження меншого об`єму ВТВ та Втр від розрахованого та збільшення ціни на природний газ, що призвела до значних збитків.
Так, Порядок та процедура встановлення тарифів регламентувались Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженим постановою НКРЕ від 28.07.2011 № 1384 (далі - Порядок № 1384) (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від 04.09.2002 № 983 (далі - Методика № 983) (чинною до 01.04.2017), Методикою визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 25.02.2016 №236 (далі - Методика №236), Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 03.04.2013 № 369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 за № 685/23217 (далі - Процедура № 369).
У відповідності з положеннями пункту 4.1 розділу 4 «Розрахунок тарифів» Методики №983 основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу були витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.
Пунктом 5.2 Методики 983 визначено, що величина тарифу на послуги з транспортування 1000 куб.м. природного газу розподільними мережами повинна забезпечувати покриття виправданих витрат на утримання і розвиток газотранспортної розподільної системи, отримання обґрунтованого прибутку, сплату податків, обов`язкових платежів, зборів та відрахувань в залежності від обсягу протранспортованого природного газу, виходячи з необхідності повного відшкодування усіх витрат протягом планового періоду.
У силу вимог пункту 6 розділу V Методики №236 суб`єкт господарювання з розподілу природного газу може використовувати кошти, передбачені структурою тарифу на фінансування витрат, пов`язаних із закупівлею обсягів природного газу на ВТВ, для фінансування послуг балансування, що надаються Оператором газотранспортної системи відповідно до розділу IX Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2497, в обсягах, що не перевищують обсяг природного газу на ВТВ, врахований при розрахунку тарифу.
Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Процедури №369 для встановлення тарифу, визначеного у пункті 1.2 розділу І цієї Процедури, суб`єкт господарювання подає до НКРЕ не пізніше ніж за 30 робочих днів до початку планованого періоду заяву про встановлення тарифу (далі - заява) за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Процедури, до якої додаються передбачені підпунктами 2.1.1-2.1.12 документи.
Пунктом 2.5 розділу ІІ Процедури №369 визначено, що суб`єкт господарювання обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду ліцензованої НКРЕ діяльності, пов`язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) та прибутку документами, визначеними пунктом 2.1 цього розділу.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Процедури №369 вказана процедура застосовується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, при встановленні або перегляді тарифів: на транспортування природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ магістральними трубопроводами; на транспортування природного газу та газу (метану) вугільних родовищ розподільними трубопроводами; на постачання природного газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом; на закачування, зберігання та відбір природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.
Таким чином, можливість позивача розраховуватись за природний газ для потреб виробничо-технічних витрат прямо та безпосередньо залежить від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Пунктом 3.1 розділу ІІІ «Порядок розгляду заяви» Процедури №369 передбачено, що заява та документи, що до неї додаються, перевіряються структурним підрозділом НКРЕ, до компетенції якого належить формування цінової, тарифної та інвестиційної політики в нафтогазовому комплексі, щодо її відповідності вимогам цієї Процедури.
У разі надання неповного пакета документів, визначеного пунктом 2.1 розділу II цієї Процедури, заява не розглядається, про що НКРЕ повідомляє заявника у письмовій формі у 10-денний строк з дня надходження таких документів до НКРЕ та повертає їх заявнику. У разі відповідності заяви та доданих до неї документів, визначених пунктом 2.1 розділу II цієї Процедури, відповідний структурний підрозділ НКРЕ, до компетенції якого належить формування цінової, тарифної та інвестиційної політики в нафтогазовому комплексі, розглядає їх протягом 30 календарних днів з дня надходження до НКРЕ. У разі потреби НКРЕ може звернутися до суб`єкта господарювання, що провадить або має намір провадити господарську діяльність, щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, які подаються суб`єктом господарювання до НКРЕ у визначений нею строк. Розгляд заяви призупиняється на строк, необхідний для доопрацювання структури тарифу або інвестиційної програми, якщо при розгляді структурними підрозділами НКРЕ виникають питання, що потребують додаткового вивчення і доопрацювання, про що НКРЕ письмово повідомляє суб`єкта господарювання.
З аналізу вищенаведеного слідує, що НКРЕКП після звернення позивача було зобов`язане розглянути таку заяву протягом 30 календарних днів з дня надходження та прийняти відповідне рішення: про перегляд тарифу або про відмову суб`єкту господарювання у перегляді тарифу внаслідок необґрунтованості складових витрат, або звернутися до позивача щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань та призупинити розгляд такої заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання листа НКРЕКП від 01.09.2017р. №9568/16/7-17 позивачем були усунуті визначені відповідачем недоліки поданої 10.08.2017 року заяви про перегляд тарифу на розподіл природного газу, газу (метану) вугільних родовищ № Т-473/17, надана витребувана останнім копія додаткової угоди до Договору від 22.11.2012р. №31/19 та подана заява про перегляд тарифу на розподіл природного газу, газу (метану) вугільних родовищ №Vі05.2-СЛ-6026-1217 від 06.12.2017.
За результатами розгляду такої заяви, відповідач листом від 29.12.2017р. №13402/16/7-17 повідомив позивача про те, що Комісія розгляне питання щодо перегляду діючого тарифу ПАТ «Вінницягаз» на послуги розподілу природного газу після надання достовірної інформації, що має бути оформлена належним чином, та після проведення процедури відкритого обговорення відповідно до вимог Порядку з урахуванням відкоригованих даних.
Тобто, вказану відповідь можливо рахувати як рішення про призупинення розгляду питання та звернення до позивача в порядку пункту 3.1 розділу ІІІ Процедури № 369 щодо надання додаткових пояснень та обґрунтувань, проте, без визначення строку надання таких пояснень і обґрунтувань.
Після цього, позивач втрете 13 березня 2018 року звернувся до НКРЕКП з заявою №Vі05.2-СЛ-1697-0318 щодо перегляду тарифу на розподіл природного газу.
Однак, за результатами розгляду вказаної заяви, відповідач повідомив ПАТ «Вінницягаз» про те, що розгляд його заяви призупинено до відновлення кворуму НКРЕКП.
Разом з тим, такі обставини (вичерпний перелік яких названо у Процедурі №369) не визначені як підстави для не розгляду поданої позивачем заяви, її повернення або призупинення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що кворум Регулятора, як колегіального органу, було відновлено з 01.06.2018.
Разом з тим, навіть за умови наявності відповідного кворуму, питання про розгляд заяви позивача про перегляд тарифу не було поновлено та розглянуто відповідачем у встановлений законодавством строк.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про неможливість визнання такої бездіяльності Комісії правомірною.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №640/18796/18.
Таким чином, вищевикладене спростовує доводи апелянта щодо не врахування судом першої інстанції порядку та процедури прийняття рішень НКРЕКП.
Як вбачається з матеріалів справи, жодного рішення, передбаченого Процедурою №369, за заявою ПАТ «Вінницягаз» про перегляд діючого тарифу відповідачем не приймалося.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, НКРЕКП переглядало для АТ «Вінницягаз» тариф на розподіл природного газу востаннє постановою від 24.03.2016 № 421 в редакції постанови від 15.12.2016 № 2279, що суперечить затвердженим НКРЕКП строкам перегляду тарифів.
Із прийняттям відповідачем постанови № 494, для АТ «Вінницягаз» діє затверджений постановою НКРЕКП від 24.03.2016 № 421 тариф, в редакції постанови від 15.12.2016 № 2279.
Однак, при розгляді справи № 826/10631/17 за позовом ОСОБА_1 до НКРЕКП за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору в тому числі і ПАТ «Вінницягаз» про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 10.04.2017 року № 494 «Про скасування деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року у справі №826/10631/17 встановлено що для АТ «Вінницягаз» визначений економічно необґрунтований тариф. Зокрема, у ній зазначено «Досліджуючи питання щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної у цій справі постанови від 10.04.2017 р. № 494, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що тарифи на розподіл природного газу, встановлені постановами НКРЕКП від 24.03.2016 р. №№ 421-463, 850, відновлення яких фактично відбулося шляхом прийняття відповідачем спірної постанови № 494, не є та не можуть бути економічно обґрунтованими станом на квітень 2017 року, оскільки саме їх економічна необґрунтованість була підставою для їх перегляду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. по справі N 826/13850/17 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, він є обов`язковим для врахування апеляційним судом при розгляді даної справи.»
Крім того, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтоване посилання суду першої інстанції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі №826/15132/15, якою визнано незаконність дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України із встановлення занижених розмірів ВТВ для 30 (тридцятьох) газорозподільних підприємств, в тому числі і позивача, яким Додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" скасовано, зобов`язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на підставі Методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 №264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595.
Як вбачається зі змісту вказаної постанови, суд дійшов вищевказаних висновків враховуючи факт затвердження наказом 02.03.2015 № 122 розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат у меншому розмірі, ніж самостійно подані розрахунки газорозподільних підприємств, без обґрунтування незатвердження саме поданих розрахунків.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 по справі №826/15132/15 набрала законної сили 17.12.2015, і її висновки враховуються судом під час розгляду даної адміністративної справи в порядку ст. 78 КАС України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Вінницягаз» у бік економічно обґрунтованого.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вимога про зобов`язання Нацкомісії встановити економічно обґрунтований тариф відповідає принципам недискримінаційності та економічної обґрунтованості під час затвердження тарифів, що передбачені Директивою Європейського парламенту та Ради від 13.07.2009 № 2009/73/ЄС «Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та скасування Директиви 2003/55/ЄС», тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача встановити позивачу економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами та компенсування витрат природного газу для потреб ВТВ минулих періодів 2014-2016 років.
Вказане спростовує доводи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про необґрунтоване втручання судом першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача.
У той же час, колегія суддів звертає увагу, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 (справа №825/602/17).
Так, у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
З огляду на те, що суд першої інстанції надав вірну оцінку заявленим вимогам позивача, а відповідачем не спростовано викладеного в оскаржуваному судовому рішенні, а доказів щодо економічної необґрунтованості заявлених позивачем витрат відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допущена НКРЕКП бездіяльність щодо затвердження (перегляд) тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами у бік економічно обґрунтованого, не забезпечує позивачу відшкодування його обґрунтованих витрат в частині компенсації витрат природного газу для потреб ВТВ минулих періодів 2014-2016 та 2017 років.
Крім того, збитки позивача від встановлення економічно необґрунтованих тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, зокрема, з огляду на невідшкодування чи неповне відшкодування вартості газу для потреб ВТВ та нормативних витрат, за наявності відповідних підстав та за умови дотримання встановленої законодавством процедури мають бути відшкодовані.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.11.2019 (справа № 826/9826/18).
Посилання апелянта на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №826/6713/18, згідно з яким позивач кожного разу, подаючи нову заяву, змінював розрахунки структури тарифу та сам тариф, що свідчить про втрату актуальності для ВАТ «Вінницягаз» кожної попередньо поданої заяви, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на те, що у заяві від 10.08.2017 №T-473/17 позивач просив переглянути тариф на послуги розподілу природного газу на 2017 рік, а у заяві від 06.12.2017 №Vi05.2-СЛ-6026-1217 позивач просив переглянути тариф на послуги розподілу природного газу на 2018 рік.
Крім того, постанова Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №826/6713/18 стосується іншого предмету спору, фактичні обставини якої не є ідентичними даній справі.
Доводи апелянта про те, що на засіданні НКРЕКП, яке відбулось у формі відкритого слухання 24.12.2019 прийнято постанову №3014 «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для АТ «Вінницягаз» колегія суддів вважає недоречними, з огляду на те, що даною постановою затверджено тариф на розподіл природного газу на 2020 рік, що не стосується спірного періоду в межах даного позову.
Доводи апелянта щодо відсутності відповідних розрахунків та документального обґрунтування розміру компенсації недоотриманої тарифної виручки та документального підтвердження понесення позивачем відповідних витрат колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи, що позивачем були надані відповідні розрахунки тарифу у заявах ПАТ «Вінницягаз» та враховуючи, що такі розрахунки відповідачем не оспорювалися та останнім не було вжито жодних заходів щодо доведення економічної необґрунтованості заявлених позивачем сум для компенсацій.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку судовим рішенням у спорах зі схожим предметом у подібних за своєю суттю і правовою природою відносинах (постанова від 11.07.2019 у справі №826/8168/17, від 14.11.2019 у справі №640/18796/18, від 21.11.2019 у справі № 826/9826/18).
Аналізуючи наведене, колегією суддів встановлено, що висновки суду першої інстанції у даній справі відповідають наведеному судом касаційної інстанції правозастосуванню.
Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді :
