УХВАЛА
14 квітня 2020 року
Київ
справа №826/779/18
адміністративне провадження №К/9901/69787/18
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали адміністративної справи № 826/779/18
за позовом Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля
до Національного банку України,
треті особи: Державне космічне агентство України, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Новий» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гулея Олександра Івановича
про визнання протиправними дій та бездіяльності
за касаційною скаргою Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/779/18, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу Національного банку України.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року задоволено заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про приєднання до касаційної скарги Національного банку України.
Суддею-доповідачем згідно із статтею 340 Кодексу адміністративного судочинства України проведені необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 340 КАС України під час підготовки справи до розгляду суд вирішує письмово заявлені клопотання учасників справи.
Скаржником разом з касаційною скаргою подано клопотання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються.
Згідно із частиною першою статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Вирішуючи клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, суд виходить з того, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У зв`язку з цим, сподівання та припущення заявника стосовно результатів касаційного розгляду справи не можуть бути безумовною підставою для зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Верховний Суд також виходить з того, що для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як винятковий захід, повинні бути поважні причини. Відповідна заява повинна бути мотивована, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені належними доказами, зокрема, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути надано копію такої постанови. Таке зупинення не повинно порушувати балансу інтересів сторін, а також не порушувати прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.
Заявник повинен навести обґрунтування відповідної вимоги та довести, що захист його прав та інтересів стане об`єктивно неможливим без вжиття таких заходів; для відновлення порушених прав необхідно буде докласти надмірних зусиль та/або витрат; існуватимуть перешкоди для застосування або буде неможливим застосування передбаченого статтями 380 та 381 КАС України механізму повороту виконання судового рішення.
Суд враховує, що розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) («Шмалько проти України» № 60750/00, п. 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії" № 589498/00, п. 34).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (№ 18357/91 п. 40), «Деркач та Палек проти України» (№ 34297/02 та № 39574/02, п. 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93 п. 74).
Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (№ 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України (№ 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу;
У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини "Сокур проти України" (№ 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади
Враховуючи викладене, а також те, що, скаржником не наведено належних та обґрунтованих доводів, що дають підстави для висновку про необхідність зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання скаржника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 340, частини першої статті 375 КАС України, висловлена, зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 806/2305/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 813/1813/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 520/8576/18 та від 18 листопада 2019 року у справі № 520/9336/18.
Разом із касаційною скаргою скаржником також подано клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні.
Вирішуючи дані клопотання, касаційний суд виходить з наступного.
Згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції у касаційному порядку: переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Крім того, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним; вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; надавати перевагу одних доказів над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази; приймати та розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; допускати зміну предмета або підстав позову.
Відповідно до статті 340 КАС України суддя-доповідач одноособово в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами, а також вирішує питання стосовно призначення справу до розгляду у судовому засіданні чи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ухвалою про відкриття провадження у цій справі сторонам була надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, зокрема скаржнику подати доповнення до касаційної скарги; іншим учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження, а саме, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права); учасникам справи повідомити суд про обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також подати інші свої міркування та заперечення відповідно до частини четвертої статті 340 КАС України.
Вирішуючи заявлені клопотання, Касаційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Зокрема, "публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 [Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод], захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок (пункт 25 рішення у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78).
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і у суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій, а тому Європейський суд з прав людини не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права.
Крім того, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, заява № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Аналогічні позиції підтримані та висловлені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та від 21 травня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц.
Враховуючи викладене, у клопотанні про участь у касаційному розгляді справи у судовому засіданні слід відмовити.
На підставі статті 340 КАС України суд вважає за необхідне призначити справу до розгляду в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Керуючись статтями 248, 256, 340, 345, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні клопотань Національного банку України про забезпечення участі у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні та про зупинення виконання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року до закінчення розгляду адміністративної справи у касаційному порядку відмовити.
2. Закінчити підготовчі дії та призначити розгляд адміністративної справи № 826/779/18 у порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 квітня 2020 року в приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 5.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Я.О. Берназюк
