Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
м.Київ
справа № 487/5835/17
провадження № 61-15884св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А.І. (суддядоповідач), СердюкаВ.В., ФаловськоїІ.М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішенняЦентрального районного суду міста Миколаєва від 17 квітня 2019 року у складі судді Черенкової Н.П. тапостанову Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н.В., Прокопчук Л.М., ЦарюкЛ.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
05 вересня 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який уточнив та посилався на те, що з 1992 року по 02 жовтня 2017 року проходив службу у Збройних Силах України і станом на 02 жовтня 2017 року загальна вислуга років становить 24 роки 01 місяць і 13 днів. Під час проходження військової служби безпосередньо брав участь у бойових діях по захисту територіальної цілісності України, отримав статус учасника бойових дій та відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 .
Станом на час звільнення з військової служби (02 жовтня 2017 року), з29листопада 2013 року, перебував на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житла у Миколаївському обласному військовому комісаріаті, складом сім`ї п`ять осіб, у загальній черзі з 07 серпня 1997 року та першочерговій з 06 грудня 2007 року на отримання житла. В період військової служби житлом за рахунок Міністерства оборони України він не забезпечувався.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13 вересня 2017 року № 318 його було звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зурахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті. Наказом ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі Миколаївський ОВК) №176 від 02 жовтня 2017 року його виключено із списків особового складу військового комісаріату. При цьому він продовжив перебувати на квартирних чергах у військовому комісаріаті.
Рішенням житлової комісії Миколаївського ОВК від 03 травня 2018 року (прийнятим без його присутності) його та членів його сім`ї знято з квартирного обліку осіб (загальної та першочергової черги), що потребують поліпшення житлових умов при ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з пунктом 2.18 наказу Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (зі змінами) узв`язку із звільненням у запас за пунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту), що підтверджується змістом витягу із протоколу №5 засідання житлової комісії Миколаївського ОВК від 03 травня 2018 року.
На підставі викладеного, вважаючи зазначене рішення та дії житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 незаконними, позивач просив суд визнати протиправними дії Миколаївського ОВК щодо зняття його, складом сім`ї п`ять осіб, з квартирного обліку відповідно до протоколу житлової комісії Миколаївського ОВК від 03 травня 2018 року № 5, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 скасувати протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 № 5 від 03 травня 2018 року в частині зняття його, склад сім`ї п`ять осіб, згідно пункту 2.18 наказу Міністра оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року (зі змінами) у зв`язку із звільненням у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 поновити його, склад сім`ї п`ять осіб, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в загальній черзі з 07 серпня 1997 року та першочерговій з 06 грудня 2007 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 квітня 2018року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії Миколаївського ОВК оформлене протоколом №5 від 03 травня 2018 року про зняття ОСОБА_1 та членів його сім`ї, складом п`ять осіб, з обліку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов вм. Миколаєві. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 поновити ОСОБА_1 та членів його сім`ї, складом п`ять осіб, на обліку військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, які потребують поліпшення житлових умов вм. Миколаєві в загальній та першочерговій чергах за тим же номером усписку станом на 03 травня 2018 року зі збереженням часу перебування на обліку з 07 серпня 1997 року, та в пільговій першочерговій черзі з06грудня 2007року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підстави для зняття позивача зквартирного обліку на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Центрального районного суду міста Миколаєва.
07 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А.І. (суддядоповідач), СердюкаВ.В., Фаловської І.М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Вказує, що підстави залишення позивача на квартирному обліку відсутні та не передбачені Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що з 01 серпня 1992 року по 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України. Згідно витягу з особової справи ОСОБА_1 , останнього було призначено з 17червня 2015 року на посаду військового комісара Новобузького районного військового комісаріату Миколаївської області. З 14 листопада 2016 року по 13 лютого 2017 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Відповідно до витягу з протоколу № 7 засідання житлової комісії Миколаївського ОВК від 29 листопада 2013 року ОСОБА_1 зарахований на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов при ІНФОРМАЦІЯ_3 зі складом сім`ї 5 осіб в загальну чергу з 07 серпня 1997 року та першочергову чергу з 06 грудня 2007 року. За період з 29 листопада 2013 року по 02 жовтня 2017 року житлом за рахунок Міністерства оборони України від ІНФОРМАЦІЯ_4 не забезпечувався.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13 вересня 2017 року № 318 позивача було звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті.
Наказом ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №176 від 02 жовтня 2017 року його виключено із списків особового складу військового комісаріату. При цьому позивач продовжив перебувати на квартирних чергах увійськовому комісаріаті.
Відповідно до витягу із протоколу №5 засідання житлової комісії Миколаївського ОВК від 03 травня 2018 року згідно з пунктом 2.18 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2017року №737 (зі змінами), у зв`язку з звільненням у запас за пунктом «а» (узв`язку із закінченням строку контракту) ОСОБА_1 та членів його родини знято з квартирного обліку при Миколаївському ОВК.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий іпублічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним ібезстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане зпозбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтями 34,37 ЖК Української РСР потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, упорядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років ібільше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначенихпунктом 10цієї статті.
Отже, зазначеним законом держава взяла на себе обов`язок забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями, і зокрема, військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, утому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі військові частини) після звільнення (далі військовослужбовці) та членів їх сімей (пункт 1 Порядку).
Згідно пункту 3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Крім того, даний Порядок передбачає і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2)засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3)звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв`язку зсистематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4)подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.
Враховуючи обставини справи з урахуванням положень викладеного вище законодавства, підстави для зняття позивача з квартирного обліку на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні.
Разом з тим стаття 22 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. При цьому згідно з частиною третьою цієї статті при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадянин не може бути обмежений або привілейований у своїх конституційних правах та свободах за ознакою місця проживання або іншими ознаками відповідно до статті 24 Конституції України.
У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24 червня 2004року «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.
Враховуючи викладене та оскільки позивач був прийнятий в загальну чергу з07 серпня 1997 року та першочергову чергу з 06 грудня 2007 року положення пункту 2.16 та пункту 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року не можуть бути застосовані до позивача, тому що не діяли на час постановки позивача на облік.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів єпрерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так істаттями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, атому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без задоволення.
РішенняЦентрального районного суду міста Миколаєва від 17 квітня 2019року тапостанову Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А.І. Грушицький В.В. Сердюк І.М. Фаловська
