ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа №852/2а-7/19

провадження №А/9901/275/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Желєзного І.В., Стародуба О.П.,

секретар судового засідання - Босак О.І.

за участі представників учасників справи:

від Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області: не з`явився;

від Бурдіної Тетяни Іванівни: не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ": Макаренко О.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Александр-Агро 2": не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області і заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ" про приєднання до апеляційної скарги

на рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 (головуючий суддя Юрко І.В., судді С.В. Чабаненко, С.Ю. Чумак)

у справі № 852/2а-7/19

за позовом Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області

до ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Александр-Агро 2"

про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності,

встановив:

У липні 2019 року Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ", в якому просила:

- примусово відчужити у державну власність з мотивів суспільної необхідності земельну ділянку площею 9,1700 га, кадастровий номер 2323984000:02:002:0046, розташовану на території Новопавлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за межами населеного пункту, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_1 - для розміщення об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення, за викупною ціною 418152,00 грн за рахунок коштів ініціатора відчуження - Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ»;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 9,1700 га, кадастровий номер 2323984000:02:002:0046, розташовану на території Новопавлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за межами населеного пункту, сільськогосподарського призначення, протягом 10 днів після повного відшкодування вартості земельної ділянки, яка примусово відчужується в розмірі 418152,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на необхідність розміщення та обслуговування об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення - під розміщення виробничої бази кар`єру для розробки Буряківського родовища кварцових пісків, розташованого за межами населеного пункту с.Новопавлівка на території Оріхівського району Запорізької області. Серед інших ділянок, які розташовані в межах розробки кар`єру, знаходиться земельна ділянка площею 9,1700 га, кадастровий номер 2323984000:02:002:0046, розташована на території Новопавлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за межами населеного пункту, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.01.2007 серії ЯГ №702622. Згідно звіту про експертну оцінку земельної ділянки вартість її становить 418152,00 грн.

Підставою для звернення до суду Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області стала відмова громадянки ОСОБА_1 щодо укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019 до участі у справі №852/2а-7/19 в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Александр-Агро 2».

Рішенням Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі №852/2а-7/19 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено суспільного інтересу, який дозволяв би позбавляти права мирного володіння майном відповідача.

Оріхівська районна державна адміністрація Запорізької області з рішенням суду не погодилася, тому звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі №852/2а-7/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що Третій апеляційний адміністративний суд в оскаржуваному рішенні в обґрунтування прийнятого рішення вказує єдину підставу - що «позивачем не вмотивовано в чому полягає загальноднержавний інтерес, який обумовлює виключну необхідність примусового відчуження земельної ділянки».

Натомість, скаржник зазначає, що судом не було враховано те, що:

кварцовий пісок, який добувається з Буряківського родовища (на розширення кар`єру якого саме й ініційовано відчуження земельної ділянки) належить до корисних копалин загальнодержавного значення;

згідно з Угодою про умови користування надрами від 21.06.2006 на Товариство з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» встановлено конкретні обсяги видобутку піску, а також визначено використання українського потенціалу, що свідчить про необхідність видобутку цієї корисної копалини та її важливість для використання у промисловості;

від подальшого видобутку кварцового піску залежить в певній мірі не тільки приватний інтерес ініціатора викупу - товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ», а й цілого ряду підприємств, що вже саме по собі вказує на загальнодержавний інтерес;

на підприємствах-споживачах видобуваємої корисної копалини працює понад 1000 робітників, а продукція реалізовується не тільки на внутрішньому ринку, а й за межами України, що, окрім, надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, ще й позитивно відображається на іміджі країни в цілому - як виробника ліквідної промислової продукції;

у примусовому вилученні спірної земельної ділянки наявний також й інтерес об`єднаної територіальної громади міста Оріхів, який полягає у тому, що місцевий бюджет наповниться додатковими коштами, буде створено понад 50 робочих місць, підвищиться імідж Оріхівського району в цілому як району, який реанімує промисловість та має і матиме ділові зв`язки з іншими регіонами.

В апеляційній скарзі позивач наголошує, що виключна необхідність примусового відчуження означеної земельної ділянки повністю відповідає положенням ч.І ст.2 , ст. 15, ч.2 ст. 16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»: такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності, об`єкт можна розмістити виключно на земельній ділянці, що відчужується, що є неможливим без припинення права власності.

Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №852/2а-7/19.

16.01.2020 від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2020 прийнято до провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ" про приєднання до апеляційної скарги.

Від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАНДР-АГРО 2» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство просить суд апеляційну скаргу відхилити, а рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі №852/2а-7/19 залишити без змін.

За посиланням Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСАНДР-АГРО 2», йому як орендарю спірної земельної ділянки має бути відшкодовано збитки у вигляді неотриманих доходів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 9,1700 га, яка розташована на території Новопавлівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області за межами населеного пункту. Вказане право встановлено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №702622, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 17.01.2007 за №010727500002.

Земельна ділянка, про примусове відчуження якої просить позивач, має наступні характеристики: кадастровий номер 2323984000:02:002:0046, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» є суб`єктом господарювання та має спеціальний дозвіл на користування надрами, виданий Міністерством охорони навколишнього середовища України, від 21.06.2006 реєстраційний №3912 на 20 років, а саме на видобування кварцових пісків як сировини для виробництва скла, видобування супутньої корисної копалини-суглінків і глин, для виробництва керамічної цегли марки « 100» в Буряківському родовищі, розташованого на земельній ділянці в Запорізькій області, Оріхівський район, 0,6 км на захід від с. Новопавлівка, загальною площею 98,0 га.

У зв`язку з необхідністю розміщення та обслуговування на земельній ділянці об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин, Товариство з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» звернулося до Оріхівської районної державної адміністрації з ініціативою розпочати процедуру викупу для суспільних потреб земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки площею 9,1700 га, належної на праві власності відповідачу, кадастровий номер земельної ділянки 2323984000:02:002:0046, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Головою Оріхівської районної державної адміністрації 26.06.2018 прийнято розпорядження №184 «Про початок процедури відчуження шляхом викупу земельних ділянок для суспільних потреб (розміщення та обслуговування об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин) які розташовані на території Оріхівської міської (Новопавлівської сільської) ради та перебувають у власності громадян», в тому числі перебуває у власності ОСОБА_1 , відповідно до якого підлягає викупу для суспільних потреб зазначена вище земельна ділянка.

Цим же розпорядженням рекомендовано Товариству з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» замовити експертну грошову оцінку земельних ділянок для визначення викупної ціни.

ПМП «Проектно-виробнича фірма «Еліта» проведено грошову оцінку земельної ділянки розміром 9,1700 га та визначено її вартість в 48152,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена земельна ділянка кадастровий номер 2323984000:02:002:0046, була передана її власником відповідно до договору оренди від 07.02.2014 Товариству з обмеженою відповідальністю «Александр-Агро 2» на підставі договору оренди землі до 02.04.2024. Згідно з додатковою угодою від 01.12.2017 строк дії договору змінено до 31.12.2030.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Александр-Агро 2» позивачем до переговорів не залучалось.

Оріхівською районною державною адміністрацією 09.01.2018 на адресу відповідача було надіслано повідомлення за №01-33/013 про проведення засідання районної комісії щодо порядку визначення та відшкодування збитків у зв`язку із викупом земельної ділянки. Вказане повідомлення було вручено відповідачу 08.02.2019.

В матеріалах справи наявне письмове повідомлення Оріхівської районної державної адміністрації від 19.02.2019 на адресу ОСОБА_1 про прийняте рішення щодо викупу або примусового відчуження частини земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

У вказаному повідомленні зазначено умови викупу та необхідність протягом 10 днів повідомити про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу. Повідомлення не містить умов заміни та наслідки відмови від викупу чи заміни.

Заслухавши представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ», обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга і заява про приєднання до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 147 Земельного кодексу України передбачено, що підстави та порядок примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності визначаються законом.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності врегульовані Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17.11.2009 №1559-VІ (далі Закон №1559-VІ).

Частиною 1 ст. 15 Закону №1559-VІ, серед іншого, передбачено, що у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об`єктів для суспільних потреб зазначені об`єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення … об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення.

Вказівка на «…неотримання згоди власника… з викупом цих об`єктів для суспільних потреб…» стверджує визнану закономірність цієї категорії справ - суб`єкт владних повноважень має право звернутися до суду, але після встановленої законом процедури вирішення цього спору в досудовому порядку. Тобто звернення одразу до суду з вимогами про примусове відчуження об`єктів з мотивів суспільної необхідності, оминаючи попередню процедуру можливого погодження питання із власником, є незаконним, якими б нагальними обставинами воно не обґрунтовувалося.

У матеріалах справи є письмове повідомлення Оріхівської районної державної адміністрації від 19.02.2019, адресоване ОСОБА_1 , в якому зазначено про прийняте рішення щодо викупу або примусового відчуження частини земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. У вказаному повідомленні було зазначено умови викупу та необхідність протягом 10 днів повідомити про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмову від такого викупу.

Доказів направлення такого повідомлення відповідачу матеріали справи не містять.

Також Верховний Суд зазначає, що ч. 1 ст. 15 Закону №1559-VІ визначає можливість звернення про примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності для задоволення лише частини з перерахованих у Законі суспільних потреб. Очевидно, що в цьому разі суду не лише слід перевірити, а суб`єкту владних повноважень відповідно до правил доказування у адміністративному судочинстві - подати докази щодо простого звернення з пропозицією про викуп об`єкта нерухомості для суспільних потреб, але й відслідкувати дотримання законності визначеної у нормативному порядку процедури (розділ ІІ Закону №1559-VІ). Порушення цього порядку повинно мати такі ж наслідки, що й повне його попереднє ігнорування. Правильність цього висновку стверджує і ч. 1 ст. цього 16 Закону, де нормативним приписом прямо вказано на можливість звернення до суду з відповідною вимогою «у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону».

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем було отримано лише повідомлення за №01-33/013 про проведення засідання районної комісії щодо порядку визначення та відшкодування збитків у зв`язку із викупом земельної ділянки.

Учасниками справи не підтверджено того, що погодження відчуження земельної ділянки з власником відбулося, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови ОСОБА_1 у відповідному погодженні, також вона не брала участі у переговорах щодо викупу земельної ділянки, не надавала жодних пояснень щодо викупної ціни, а також позивачем не пропонувалося відповідачу надання рівноцінної земельної ділянки.

При цьому, судова колегія наголошує на такому.

У ч. 3 ст. 4 цього Закону визначено, що примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

Частиною 6 ст. 4 Закону №1559-VІ передбачено, що примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки, якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки.

Положення ч. 6 ст.4 Закону містять елементи як публічно-правового (імперативного), так і приватноправового (диспозитивного) регулювання суспільних відносин щодо відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Про наявність поряд з імперативним методом регулювання засад диспозитивності свідчить синтаксична конструкція "якщо інше не погоджено з власником відчужуваної земельної ділянки", яка є частиною відповідної норми і яка прямо вказує на обов`язковість узгодження волі учасників відповідних правовідносин.

Засада влади-підпорядкування (субординації) реалізується через встановлення належної правової процедури відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, яка здійснюється за умови надання її власнику відповідно іншої рівноцінної земельної ділянки. Поряд з цим обов`язковим елементом зазначеної процедури є наявність стадії погодження з власником відчужуваної земельної ділянки особливостей реалізації такого правового механізму, що встановлений законом.

Непроходження етапу погодження між власником відповідної земельної ділянки та суб`єктом, який сформував своє волевиявлення щодо одержання такого об`єкта у власність, свідчить про недотримання вимог, встановлених ч. 6 ст. 4 Закону, а отже й про неможливість продовження застосування такої процедури у відповідних правовідносинах.

Отже, позивачем не доведено дотримання процедури погодження з власником відчуження у державну власність земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .

Щодо висновків Третього апеляційного адміністративного суду про відсутність суспільної необхідності у спірних правовідносинах, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

За визначенням, наданим у ст. 1 Закону №1559-VІ суспільна необхідність - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку.

Загальні критерії, за якими можна визначити суспільну необхідність у відчуженні земельної ділянки є такими: блага від примусового відчуження повинні перевищувати витрати на нього, цінність нового використання земельної ділянки має бути вищою за існуючу; ціль примусового відчуження має бути важливою; цілі примусового відчуження можна задовольнити виключно за рахунок окремо визначеної земельної ділянки.

Згідно з ч.1 ст. 15 Закону №1559-VІ можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення, крім іншого, об`єктів, пов`язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення.

Статтею 4 Кодексу України про надра передбачено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Кварцевий пісок належить до корисних копалин загальнодержавного значення, про що зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 №827, зі змінами та доповненнями.

З приписів законодавства вбачається, що видобування корисних копалин відбувається виключно в інтересах держави.

Водночас саме по собі розташування на земельній ділянці корисних копалин загальнодержавного значення не свідчить про наявність суспільної необхідності, а визнання кварцового піску корисною копалиною загальнодержавного значення не може вважатися єдиною обставиною для відчуження земельної ділянки з приватної власності у державну.

Судова колегія також вважає за необхідне наголосити на приписах ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, § 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави (територіальної громади).

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

В той же час, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. (справа Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine), заява №29979/04, §71, рішення) Суд вказав, що необхідною умовою позбавлення майна є дотримання балансу між загальним інтересом та вимогами щодо захисту індивідуальних основоположних прав. Враховуючи зазначене, Суд вказав, що позбавлення майна без компенсації його реальної вартості є порушенням такого балансу та покладає надмірний тягар на заявника.

Визначальною підставою для примусового відчуження земельної ділянки, що знаходиться в приватній власності з мотивів суспільної необхідності є фактичне доведення органом виконавчої влади неможливості проведення подальшого видобування корисних копалин, або інших суспільно потрібних дій для видобутку корисних копалин без припинення права власності на земельну ділянку власника земельної ділянки.

У цій справі наявність суспільної необхідності для примусового викупу земельної ділянки відповідача позивач та третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» обґрунтовують розташуванням на ній виробничої бази кар`єру для розробки Буряківського родовища кварцових пісків, які належать до корисних копалин загальнодержавного значення.

Верховний Суд наголошує, що мотивом примусового відчуження може бути лише необхідність, внаслідок якої суспільні інтереси конкурують з приватними, і саме на користь перших встановлюються певні механізми позбавлення власника свого майна.

Між тим, Товариством з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» надано до матеріалів справи витяг з Державного балансу корисних копалин Щорічник «Мінеральні ресурси України», з якого вбачається, що на території Запорізької області існує 4 родовища запасів сировини скляної, з якої розробляється тільки одне родовище.

Позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» обґрунтовують суспільну необхідність у видобутку кварцового піску розширенням саме того родовища, що вже розробляється третьою особою.

З урахування того, що ініціатором викупу (відчуження) земельної ділянки виступає приватне підприємство, яке здійснює господарську діяльність, пов`язану з видобуванням корисних копалин для забезпечення власних комерційних інтересів, необхідним є доведення, чому саме це родовище має бути розширено, а не здійснення розробки інших родовищ, які є на території Запорізької області.

Верховний Суд також враховує те, що спірна земельна ділянка, яка належить відповідачу, відноситься до земель сільськогосподарського призначення і наділена родючим ґрунтом, і позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» не надано доказів того, що після видобутку корисних копалин земельну ділянку буде відновлено і не постраждає якість ґрунтового покриву такої ділянки.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ» зазначав про те, що після видобутку корисних копалин земельні ділянки будуть відновлені, але на підтвердження цього не було надано жодного доказу.

За приписами ст. 13 Конституції України земля і надра є об`єктами права власності Українського народу. При цьому, ст. 14 Конституції задекларовано те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на такі конституційні положення, не може бути надано безумовного пріоритету у видобутку корисних копалин за недослідження наявності інших родовищ на землях, які не є сільськогосподарськими і не перебувають у приватній власності, якщо при цьому буде завдано невідновну шкоду відповідній земельній ділянці. Доказом відсутності негативного впливу та можливості відновлення ґрунтового шару міг би бути експертний висновок про вплив видобутку корисних копалин на довкілля, але такий учасниками справи не було надано.

Альтернативність родовищ, які може бути розроблено для видобутку кварцового піску викликає сумніви у необхідності розроблення саме Буряківського родовища.

При цьому позивачем не надано та матеріалами справи не підтверджено, чи всі з існуючих родовищ на території Запорізької області знаходяться на землях сільськогосподарського призначення або є родовища, де цільове призначення земельних ділянок є іншим, ніж сільськогосподарське, і які не наділені родючими властивостями ґрунту.

За таких обставин, позивачем не доведено суспільної необхідності у відчуженні земельної ділянки, а саме того, що блага, які будуть набуті внаслідок розробки Буряківського родовища і видобутку кварцового піску будуть більшими, ніж при обробітку відповідної земельної ділянки та використання її в сільськогосподарських цілях.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку що позивачем не доведено наявності суспільної необхідності відчуження земельної ділянки відповідача (при недослідженні альтернативних варіантів), а також того, що непорушне право приватної власності відповідача в цьому випадку має зазнавати обмеження.

Зважаючи на наведене, висновок Третього апеляційного адміністративного суду про відмову у позові є вірним, з урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі.

Доводи апеляційної скарги розглянуті судовою колегією і відхилені через їх необґрунтованість.

Зокрема, посилання скаржника на Угоду про умови користування надрами від 21.06.2006, в якій зазначено про використання українського потенціалу, не може свідчити про існування суспільної необхідності у відчуженні саме земельної ділянки відповідача, оскільки учасниками справи не було доведено, що видобуток кварцового піску на території Запорізької області не можна здійснювати в інших наявних родовищах.

Твердження скаржника про те, що від подальшого видобутку кварцового піску залежить в певній мірі не тільки приватний інтерес ініціатора викупу - Товариства з обмеженою відповідальністю «КАОЛІН АЗОВ», а й цілого ряду підприємств, що вже саме по собі нібито вказує на загальнодержавний оцінюється Судом критично, оскільки не спростовує вищенаведених висновків Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги щодо ймовірності створення нових робочих місць та сплати податків до місцевого бюджету у більшому обсязі були правомірно відхилені Третім апеляційним адміністративним судом, оскільки позивачем не доведено, що такі потреби територіальної громади як зайнятість населення і сплата обов`язкових платежів до бюджету, можливо забезпечити лише шляхом примусового відчуження належної на праві власності відповідачу земельної ділянки і що такі потреби не можуть бути забезпечені на інших договірних умовах.

Висновки Третього апеляційного адміністративного суду про наявність у третьої особи комерційного інтересу не мають правового значення, оскільки наявність такого інтересу не спростовує наявності суспільного інтересу.

Отже звернення до суду з таким позовом є передчасним, беручи до уваги недодержання встановленої законом досудової процедури узгодження викупу земельної ділянки для суспільних потреб (включаючи непроведення переговорів з відповідачем або надання доказів її відмови в участі в таких переговорах, відсутність доказів запропонування відповідачеві рівноцінної земельної ділянки тощо) та відсутність доказів наявності необхідності такого відчуження.

Верховний Суд критично ставиться до доводів третьої особи на стороні відповідача щодо відшкодування йому збитків у вигляді неотриманих доходів як орендарю спірної земельної ділянки, оскільки викуп земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є підставою для розірвання договору оренди між відповідачем та цією третьою особою, встановленою укладеним між ними договором, а дії позивача щодо викупу при додержанні встановленої законом процедури не є неправомірними.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга та заява про приєднання до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ" не підлягають задоволенню, а висновок Третього апеляційного адміністративного суду про відмову у позові, викладений у рішенні Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 852/2а-7/19, є вірним і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області і заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КАОЛІН АЗОВ" про приєднання до апеляційної скарги - залишити без задоволення, а рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 852/2а-7/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя І.В. Желєзний

Повний текст постанови складено 19.03.2020.