ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року

Львів

Справа № 161/4459/19 пров. № А/857/299/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання: Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (ухвалене головуючим-суддею Ковальчуком В.Д., час ухвалення судового рішення 13 год 00 хв у м. Луцьку) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Марчука П.О. (далі – старший державний виконавець Марчук П.О.) щодо накладення арешту на нерухоме майно боржника – ОСОБА_2 В. постановою від 11.08.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №51833170, зобов`язати скасувати зазначену постанову в частині арешту нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості щодо нерухомого майна (та заборони на його відчуження) ОСОБА_1

29.05.2019 позивач звернувся в суд із заявою про залишення без розгляду позову в частині зобов`язання відповідача скасувати постанову від 11.08.2016 в частині арешту нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, проте в судовому засіданні дану заяву не підтримав, просив її не розглядати, позовні вимоги підтримав повністю.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 у задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що виконавче провадження у справі відповідачем відкрито та здійснюється стосовно нього як приватної особи, а не фізичної особи-підприємця, відтак відповідач наклав арешт на виніс заборону на відчуження його особистого майна та членів його родини (квартиру), а також на його пенсію. Також судом першої інстанції не було надано оцінки протиправності діям відповідача, які полягали у не відкритті виконавчого провадження щодо нього як фізичної особи-підприємця, щодо якої накладено адміністративний штраф ДАБК за самочинне будівництва та безпідставно відкрито виконавче провадження щодо нього як приватної особи – громадянина, незаконно накладено арешт на його особисте майно та членів його родини, а на майно фізичної особи-підприємця арешт не накладався. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач не виходив на місце знаходження нерухомого майна і не здійснював опису й арешту майна без перевірки майнового стану відповідно до чинного законодавства, наклавши арешт та заборону його відчуження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без його оцінки, а результаті чого наклав арешт на приватну трикімнатну квартиру та гараж, приблизною вартістю 600 000 грн, яка у десять разів перевищує суму стягнення за виконавчим документом.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скарг, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що постановою старшого державного виконавця Марчука П.О. від 04.08.2016 було відкрито виконавче провадження ВП №51833170 з виконання постанови №13 від 09.06.2016, прийнятої відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради (далі – відділ ДАБК Луцької міської ради) про стягнення в користь держави штрафу у розмірі 52200 грн.

11.08.2016 старшим державним виконавцем Марчуком П.О було прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою з метою забезпечення виконання виконавчого документу накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно в межах суми боргу, що належить боржнику в сумі 57470 грн.

У подальшому, 24.03.2017 старшим державним виконавцем Януш Н.В. було винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника, а саме дохід у Луцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України та проводити щомісячне утримання, що належить до виплат боржнику, в загальному розмірі 20% щомісячно, в загальній сумі 57570 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова старшого державного виконавця Марчука П.О. в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі – Закон №1404-VIII), не повинна містити в собі опису майна, на яке накладається арешт. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості щодо нерухомого майна (та заборони на його відчуження) позивача, суд першої інстанції зазначив, що борг не погашений, а тому відсутні підстави для зняття накладеного арешту майна боржника.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значенням для справи, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом №1404-VIII, статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом третім частини першої статті 3 цього Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З метою ефективної реалізації покладених на виконавця завдань щодо здійснення заходів примусового виконання рішень закон наділяє його повноваженнями (правами), зокрема, правом накладати арешт на майно боржника.

Частиною першою статті 56 Закону №1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно ч.2 ст.56 цього Закону, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.56 Закону №1404-VIII, арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Аналіз наведених вище положень Закону №1404-VIII дає підстави дійти висновку, що арешт на нерухоме майно та рухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виконавець може накласти і без здійснення опису цього майна, а відтак доводи боржника про невідповідність оспорюваної постанови вимогам ст.56 Закону №1404-VIII є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (ч.5 ст.48 Закону №1404-VIII).

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч.6 ст.48 Закону №1404-VIII).

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника (ч.7 ст.48 Закону №1404-VIII).

Як правильно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.08.2016 старшим державним виконавцем Марчуком П.О. було прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою з метою забезпечення виконання виконавчого документу накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно в межах суми боргу, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення 57 470 грн.

З вказаного вбачається, що постанова про накладення арешту на все майно позивача прийнята з урахуванням суми такого боргу.

При прийнятті рішення у даній справі судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.06.2018 по справі №910/15141/16, яка полягає у тому, що існують два шляхи арешту майна боржника, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника, або шляхом винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Таким чином, постанови державного виконавця про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, в силу вимог Закону №1404-VIII не повинні містити в собі опису майна, на яке накладається арешт.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що державним виконавцем виконавчі дії проведені відповідно до вимог закону, які регулюють виконавче провадження.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що постанова державного виконавця про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, в силу вимог Закону №1404-VIII не повинна містити в собі опису майна, на яке накладається арешт.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що постанова про арешт коштів боржника від 11.08.2016 є правомірною та такою, що винесена відповідно до норм чинного законодавства України, а підстави позову в цій частині є необґрунтованими.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості щодо нерухомого майна (та заборони на його відчуження), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, відповідно до ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII, є : 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Суд першої інстанції вірно встановив відсутність підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, які передбачені статтею 59 Закону №1404-VIII, а відтак прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Доводи позивача про порушення державним виконавцем вимог ч.3, 4 ст.50 Закону №1404-VIII, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки положення вказаної статті встановлюють порядок звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи, проте відповідно до Постанови №13 від 09.06.2016 позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абз.3 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення сфері містобудівної діяльності» (в редакції, яка діяла на час винесення постанови №13 від 09.06.2016, на виконання якої державний виконавець прийняв оспорювану постанову), як фізичну особу-підприємця.

Таким чином, примусове виконання постанови №13 від 09.06.2016 здійснюється щодо фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи і в даному випадку підлягають застосуванню положення ст.53 Закону №1404-VIII, а не ст.50 цього Закону.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи позивача про протиправність арешту нерухомого майна з покликанням на ч.7 ст.48 Закону №1404-VIII, оскільки як встановлено судом, звернення стягнення на житло та земельну ділянку боржника державним виконавцем не проводилося.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329, 353 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року по справі №161/4459/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Р. В. Кухтей

судді

С. П. Нос

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 12.03.2020.