РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
11 березня 2020 року
м. Рівне
№460/4429/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Бучинська Н.М.,
третьої особи позивача: представник Ноцик А.І.,
відповідача: представник Шпак А.А.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Рівненської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Корнинська сільська рада до Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рівненська районна рада (далі – позивач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Корнинська сільська рада звернулися до суду з позовною заявою до Рівненської міської ради (далі – відповідач), в якій просять визнати незаконним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 24 жовтня 2019 року за № 6750 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг». На обґрунтування позовних вимог зазначають що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм чинного діючого законодавства України та суперечить інтересам територіальної громади Рівненського району. Так, таке рішення порушує право громадян, неповнолітніх дітей, дітей шкільного віку на безоплатну освіту за ознакою місця реєстрації, що створює протиправний обов`язок щодо сплати коштів. Також рішення міської ради суперечить статті 49 Конституції України, яка гарантує, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Просить позов задовольнити повністю.
05.03.2020, Рівненська районна рада подала до суду письмові пояснення в яких підтримує свої доводи та аргументи, викладені у позовній заяві, а також звертає увагу на те, що, у пояснювальній записці до проекту рішення відсутні посилання на закони, постанови чи інші нормативно-правові акти які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того звертає увагу на неправильну калькуляцію визначення вартості медичних та освітніх послуг.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Корнинська сільська рада подала письмові пояснення в яких підтримала позовні вимоги позивача з тотожних змісту позовної заяви підстав.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову та зазначив, що спірне рішення Рівненської міської ради було прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Таке рішення було прийняте з метою забезпечення належного рівня послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту для мешканців міста Рівного та належного утримання закладів охорони здоров`я, загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів, закладів позашкільної освіти, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та шкіл естетичного виховання. Звертає увагу на те, що цим рішенням передбачено можливість компенсації витрат за послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, які надаються закладами міста Рівного, за рахунок бюджетів місцевих громад шляхом укладання угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідними об`єднаними територіальними громадами чи іншими органами місцевого самоврядування. Також зауважує, що оскаржуване рішення ніяким чином не порушує права та свободи громадян. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач подав пояснення на відзив в якому відхиляє обґрунтування відзиву відповідача з підстав, тотожних змісту позовної заяви.
Третя особа позивача надала пояснення на відзив в якому спростовує ,з посиланнями на нормами законів, обґрунтування відзиву відповідача.
Відповідач заперечень на відповідь на відзив та пояснень на пояснення третьої особи не подав.
28.12.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження спірного рішення, витребувано у відповідача докази.
10.01.2020 від Корнинської сільської ради надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.
11.01.2020 ухвалою суду залучено Корнинську сільську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.
03.02.2020 ухвалою суду призначено наступне підготовче засідання.
17.02.2020 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче засідання відкладено.
24.02.2020 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, тотожні змістам позовної заяви та додаткових письмових пояснень.
Представник третьої особи підтримав позицію позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію, викладену у відзиві та надав пояснення аналогічні його змісту.
Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази долучені до матеріалів справи, суд враховує наступне.
Обставини справи:
24.10.2019 Рівненською міською Радою (36 сесії, 7 скликання), прийняте рішення № 6750 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» (а. с. 17, 74).
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетний кодекс України.
Метою прийняття цього ж рішення стало забезпечення належного рівня послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту мешканцям міста Рівного та належного утримання закладів охорони здоров`я, загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів, закладів позашкільної освіти, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та шкіл естетичного виховання.
Наведеним рішення Рівненська міська рада вирішила:
1. Затвердити фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг у сфері
освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, що додається.
2. Забезпечити укладання договорів про міжбюджетний трансферт з об`єднаними
територіальними громадами в місячний термін із дня прийняття рішення, а з іншими органами місцевого самоврядування – до 01.01.2020, виходячи з кількості одержувачів послуг.
3. Установити, що послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної
культури і спорту (далі – послуги) надаються закладами міста Рівного безкоштовно для громадян, які не зареєстровані в місті Рівному чи проживають за межами міста Рівного, лише за наявності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідною об`єднаною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування.
4. Установити, що громадяни, які отримують послуги в закладах міста Рівного, але
не зареєстровані в місті Рівному чи проживають за межами міста Рівного, в разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідною об`єднаною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування, мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг, затвердженого цим рішенням.
5. Керівникам відповідних бюджетних установ:
1) здійснювати зарахування коштів за надані відповідно до пункту 4 цього рішення
послуги до спеціального фонду бюджетних установ на рахунок власних доходів;
2) фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг з об`єднаних
територіальних громад застосувати для:
- загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів, медичних закладів 3 01.01.2020;
- позашкільних закладів освіти, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, підліткових клубів за місцем проживання – з 01.01.2020;
- музичних шкіл та художньої школи – з 01.01.2020;
3) фінансовий норматив витрат на одного одержувача послуг інших органів місцевого
самоврядування застосувати з 01.01.2020.
6. Установити, що дія пункту 4 цього рішення не розповсюджується на випадки
безпосередньої загрози життю пацієнта та хворих, які направляються у спеціалізовані відділення міських лікувальних закладів, а також на дітей з інвалідністю, дітей-сиріт та дітей (учнів), які представляють інтереси міста в конкурсах та змаганнях.
7. Контроль за виконанням цього рішення доручити постійній комісії з питань
бюджету, фінансів та управління комунальною власністю, постійній комісії з питань науки, освіти, культури, духовного відродження, молоді, спорту, зв`язків з громадськими об`єднаннями та засобами масової інформації і секретарю міської ради С. Паладійчуку, а організацію його виконання – заступнику міського голови Г. Кульчинській та начальникам управлінь виконавчого комітету Рівненської міської ради, яким підпорядковані бюджетні заклади, що надають послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту.
Підставами для затвердження фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту (п. 1 наведеного рішення), стали наступні документи:
- лист Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради без номера та дати його прийняття, про фактичні видатки на утримання однієї дитини в місяць в загальноосвітніх навчальних закладах; дошкільних навчальних закладах; позашкільних навчальних закладах (а. с. 78);
- лист Управління культури і туризму від 03 вересня 2019 року № 606 щодо утримання 1 учня в школах естетичного виховання (а. с. 79);
- лист Управління у справах сім`ї, молоді та спорту від 03 вересня 2019 року № 01-14/1243 щодо нормативу витрат в місяць на 1 учня по дитячо-юнацьких спортивних школах та по підліткових клубах за місцем проживання (а. с. 80);
- калькуляція витрат на огляд осіб, які бажають отримати консультацію лікаря та діагностичні обстеження без направлення Управління охорони здоров`я від 04 вересня 2019 року № 01-08/1233-вих (а. с. 81).
Також прийняттю рішення в цілому, слугувала пояснювальна записка міського голови до проекту рішення Рівненської міської ради «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» (а. с. 76).
Рішення Рівненської міської ради 7 скликання від 24.10.2019 № 6750 було оприлюднене шляхом його розміщення на офіційному сайті Рівненської міської ради 24.10.2019 року (а. с. 82).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу прийнятих ним спірних рішень на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Положенням статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що районні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ.
Згідно із пунктом 4 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
Отже, Рівненська районна рада, як представник спільних інтересів територіальних громад Рівненського району, є учасником правовідносин, які врегульовані оскарженим нормативно-правовим актом.
За змістом пункту 30 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях районної ради вирішуються питання прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних рад та їх органів.
Судом встановлено, що Рівненською районною радою прийнято рішення від 17 грудня 2019 року № 991 «Про звернення до суду», тому позивач, має процесуальні права на звернення до суду із даною позовною заявою.
З врахуванням вищенаведеного суд вважає, що позивач має передбачене ст. 264 КАС України право оскаржувати рішення Рівненської міської ради № 6750 від 24.10.2019 року, оскільки він є суб`єктом правовідносин, у яких цей акт підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (далі Закон № 280).
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 1 статті 10 Закону № 280 встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із приписами пункту 33-1 частини 1 статті 26 Закону № 280, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо надання згоди на організацію співробітництва територіальних громад, суб`єктом якого є територіальна громада села, селища, міста, у формах, визначених статтею 4 Закону України «Про співробітництво територіальних громад», щодо схвалення проекту договору про співробітництво та інших рішень, пов`язаних із здійсненням відповідно до зазначеного Закону співробітництва територіальних громад.
Положенням пп. 6) п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону № 280 визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, об`єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 60 Закону № 280).
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону № 280).
Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
А відповідно до частин 1, 5 статті 59 Закону № 280, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 січня 1985 року, ратифікованої Україною 15 липня 1997 року визначено, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Таким чином, за результатами системного аналізу вказаних вище положень законів, суд прийшов до висновку про те, що відповідач має повне право вільно вирішувати питання щодо взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг.
Однак, суд звертає увагу на те, що рішення суб`єктів владних повноважень мають бути законними та відповідати правовим актам вищої юридичної сили.
Судом перевірено доводи позивача та третьої особи щодо суперечності прийнятого рішення інтересам територіальної громади Рівненського району та уважає, що такі доводи є прийнятними з наступних мотивів.
Згідно із ч. 2 ст. 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Конституційний Суд України, рішенням у справі № 1-4/2004 від 04 березня 2004 року вирішив, що доступність освіти, як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права; безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
Статтею 2 Конвенції про права дитини, від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 визначено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
Згідно статті 28 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: - вводять безоплатну й обов`язкову початкову освіту; - сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають заходів, як введення безоплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; - забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів; - вживають заходи для сприяння регулярному відвідуванню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу.
За правилами пункту «а» частини 1 статті 29 Конвенції про права дитини, держави-учасниці погоджуються, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі.
Право кожного на освіту закріплено також частиною 2 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства», якими передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Заклади дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту, «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про культуру», відповідно, інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, рішень засновників у тому числі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених законами України, а також Положень і власних статутів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про освіту», законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про освіту», кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про освіту» передбачено, що держава забезпечує безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти відповідно до стандартів освіти. Право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України; для здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та післядипломної освіти - у закладах освіти чи інших суб`єктів освітньої діяльності за рахунок фінансування з державного та/або місцевого бюджетів у порядку, встановленому законодавством тощо. Держава гарантує усім громадянам України та іншим особам, які перебувають в Україні на законних підставах, право на безоплатне здобуття повної загальної середньої освіти відповідно до стандартів освіти.
Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про дошкільну освіту», основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини, у тому числі з особливими освітніми потребами, на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; визначення змісту дошкільної освіти; визначення прав та обов`язків учасників освітнього процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту тощо. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Статтею 9 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім`ї.
Частиною 2 статті 28 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що дитина має гарантоване державою право на безоплатну дошкільну освіту в держаних та комунальних закладах освіти.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про дошкільну освіту» встановлено, що батькам або особам, які їх замінюють, надано право вибирати заклад дошкільної освіти та форму здобуття дитиною дошкільної освіти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальну середню освіту», основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту, є забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.
Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, особливостей інтелектуального, соціального і фізичного розвитку, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, стану здоров`я, особливих освітніх потреб, місця проживання, складних життєвих умов, мовних або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.
В свою чергу, статтею 29 Закону України «Про загальну середню освіту», батькам або особам, які їх замінюють, надане право вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про позашкільну освіту», державна політика у сфері позашкільної освіти здійснюється на принципах: доступності позашкільної освіти громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовного або інших ознак; фінансування державних та комунальних закладів позашкільної освіти відповідно до їх структури тощо.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про культуру» передбачено, що основними засадами державної політики у сфері культури, поряд з іншим, є доступність освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, визначення естетичного виховання останніх пріоритетом розвитку культури.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до частини 6 статті 10 Закону України «Про позашкільну освіту», в межах їх компетенції: затверджують обсяги фінансування комунальних закладів позашкільної освіти не нижче мінімальних нормативів, визначених в установленому порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; вживають заходи до збереження і зміцнення матеріально-технічної бази закладів позашкільної освіти, розвиток їх мережі тощо.
Фінансування позашкільних закладів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та плати за навчання учнів.
Порядок встановлення плати за навчання в початкових спеціалізованих мистецьких навчальних школах (школах естетичного виховання) визначається Кабінетом Міністрів України, затверджується один раз на рік директором закладу за погодженням з виконавчим комітетом. При цьому, діти з багатодітних сімей та малозабезпечених сімей, діти з інвалідністю, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування здобувають позашкільну освіту безоплатно.
Так, відповідно до пп. 2.1, 2.2 п. 2 Порядку визначення вартості та надання платних послуг закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності, затвердженого спільним наказом Міністерства культури України, Міністерства фінансів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1004/1113/1556 від 01 грудня 2015 року, встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов`язаних з її наданням, складовими якої є витрати на оплату праці працівників, нарахування на оплату праці відповідно до законодавства, безпосередні витрати та оплата послуги інших організацій, капітальні витрати тощо.
Водночас, відповідно до статті 28 Закону України «Про позашкільну освіту», платні послуги не можуть надаватися державними або комунальними закладами позашкільної освіти замість або в межах освітньої діяльності, визначеної освітніми програмами, навчальними планами і програмами. Забезпечення базових потреб дітей у позашкільних навчальних закладах та фінансування мистецьких закладів освіти здійснюється за рахунок видатків місцевого бюджету. Батьки учнів вільні у своєму виборі поміж альтернативних варіантів для влаштування своєї дитини у позашкільний навчальний заклад, оскільки державна політика у сфері позашкільної освіти ґрунтується на доступності та рівності прав дітей на здобуття такої освіти.
Суд зауважує, що затвердження оскарженим рішенням фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, має використовуватися для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Разом з тим, п. 4 спірного рішення встановлено, що у разі відсутності угоди між Рівненською міською радою та відповідною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування, не зареєстровані в місті Рівному громадяни мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг, затвердженого цим рішенням, що не відповідає положенням наведених вище законів.
Отже, рішення Рівненської міської ради від 24 жовтня 2019 року за № 6750 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» не відповідає вимогам законодавства оскільки відповідачем фактично затверджений розмір плати за навчання в позашкільних закладах освіти, дитячо-юнацьких спортивних школах, підліткових клубах за місцем проживання, який розраховано як фінансовий норматив витрат, як додаткова плата, котра відповідно до статті 28 Закону України «Про позашкільну освіту» не може надаватись замість або в межах освітньої діяльності, визначеної навчальними планами і програмами.
Крім того, жоден нормативний акт України, не містить посилання на залежність розміру плати за навчання дитини від місця її проживання.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни України мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним та іншими ознаками.
Згідно вимог статті 3 Закону України «Про охорону дитинства», всі діти на території України мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За приписами п. 50 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.
Суд повторює, що відповідач, приймаючи спірне рішення, поставив фінансові нормативи витрат за надання освітніх послуг в залежність від місця проживання учня, що не відповідає вимогам наведених вище законів.
Матеріалами справи стверджується, що станом на 23 грудня 2019 року 378 дітей дошкільного віку з числа мешканців Рівненського району здобувають дошкільну освіту у закладах дошкільної освіти міста Рівне. 1041 дитина шкільного віку, які зареєстровані на території сільських рад Рівненського району здобувають загальну середню освіту в закладах загальної середньої освіти міста Рівне. Це підтверджено відповідними довідками із сільських та селищних рад Рівненського району (а. с. 23-35).
Безсумнівним є те, що поділ учнів закладу за ознакою місця проживання не може вважатись виправданим і обґрунтованим, оскільки така ознака не свідчить про особливі потреби захисту зі сторони держави у вигляді встановлення додаткової плати за навчання.
Також суд зауважує, що спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2010 року № 1196/18491 «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами», затверджений Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами та Порядок надання інших платних послуг державними та комунальними навчальними закладами.
Пунктом 2.1 Розділу ІІ Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами визначено, що встановлення вартості платної освітньої послуги здійснюється на базі економічно обґрунтованих витрат, пов`язаних з її наданням. Калькуляційною одиницею при цьому є вартість отримання відповідної платної освітньої послуги однією фізичною особою за весь період її надання у повному обсязі.
За приписами п. 2.2 цього ж Порядку, складовими вартості витрат є: витрати на оплату праці працівників; нарахування на оплату праці відповідно до законодавства; безпосередні витрати та оплата послуг інших організацій; капітальні витрати; індексація заробітної плати, інші витрати відповідно до чинного законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року за № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» затверджений Перелік платних послуг, які можуть надаватись закладами освіти, іншими установами та закладами освіти, що належить до державної та комунальної форми власності. При цьому у Переліку відсутня послуга за здобуття освіти в закладах системи освіти, що належать до комунальної форми власності.
Як слідує із матеріалів справи, надані Управлінням освіти (без номера та дати), Управлінням у справах сім`ї, молоді та спорту від 03 вересня 2019 року № 01-14/1243, Управлінням культури та туризму від 03 вересня 2019 року № 606 та Управлінням охорони здоров`я від 04 вересня 2019 року № 01-08/1233-вих листи, констатують лише суми витрат, однак у них не наведені розрахунки таких витрат. Таких розрахунків не надано і суду.
В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що при затвердженні фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, відповідачем при прийнятті спірного рішення за основу взято лише наведені вище листи.
Отже, рішення Рівненської міської ради від 24 жовтня 2019 року за № 6750 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» прийнято із порушенням норм Конституції України, Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про дошкільну освіту, «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про культуру», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про місцеве самоврядування в Україні», Конвенції про права дитини.
Також суд зазначає, що Конституцією України (ч. 3 ст. 49) гарантовано, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Тотожні положення визначені і в статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», за змістом якої держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист.
Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги. Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.
У рішенні Конституційного Суду України (справа № 1-13/2002 від 29.05.2002) визначено, що «у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров`я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.
Відповідно до статті 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.
Рівень фінансового забезпечення охорони здоров`я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.
Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.
Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров`я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Вимоги до надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення, порядок укладання таких договорів та типова форма договору затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Заклади охорони здоров`я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Заклади охорони здоров`я встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з головними розпорядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом.
Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та порядок визначення тарифів для оплати медичних послуг і лікарських засобів встановлюються Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».
Порядок призначення та надання медичних субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 989 від 11.07.2002р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1966 року № 1138», визначений перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров`я, вищих медичних навчальних закладах і науково-дослідних установах.
Відповідно до даного Переліку налічується 32 види медичних послуг, що надаються державними і комунальними закладами охорони здоров`я згідно з їх функціональними повноваженнями, та 7 видів послуг з провадження господарської і/або виробничої діяльності. Даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, кожен медичний заклад затверджує перелік платних послуг, які він надає, винятково у межах переліків, визначених Постановою № 1138.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства свідчить, що медичні послуги доступні для всього населення без обмеження за соціально-демографічними характеристиками.
З врахуванням викладеного, рішення Рівненської міської ради від 24 жовтня 2019 року № 6750 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» суперечить чинному законодавству України та може призвести до порушення права громадян України на безоплатність медичних послуг.
Слід також звернути увагу і на якість та ефективність прийнятого рішення в частині пункту 4.
Суд нагадує, що за змістом наведеного пункту, відповідач вирішив установити, що громадяни, які отримують послуги в закладах міста Рівного, але не зареєстровані в місті Рівному чи проживають за межами міста Рівного, в разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідною об`єднаною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування, мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг, затвердженого цим рішенням.
Із викладеного слідує, що відповідач у рішенні застосував умову стосовно безоплатності надання послуг для громадян, не зареєстрованих у місті Рівному, а саме: наявність відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідною об`єднаною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування, та надав право таким громадянам за відсутності відповідної угоди, самостійно оплачувати надання послуг.
Разом з тим, вказаним рішенням не встановлено та не вирішено питання, зокрема, яким чином надавати послуги громадянам у разі відсутності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Рівненською міською радою та відповідною об`єднаною територіальною громадою чи іншим відповідним органом місцевого самоврядування з одночасною відмовою такими громадянами самостійно сплачувати кошти за надання послуг у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту.
Суд звертає увагу, що якість та ефективність управлінського рішення в загальному випадку характеризує ступінь відповідності параметрів обраного варіанту вирішення певної системи вимог, що задовольняють як розробників рішення, так і його споживачів, і забезпечує можливість ефективної його реалізації. Отже таке рішення має бути обґрунтованим, несуперечливим, реальним, повним, чітким, не допускати неоднозначності його трактування. Тобто якість управлінського рішення демонструє, якою мірою воно забезпечує реалізацію такого рішення.
Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі «Олссон проти Швеції» (справа № 10465/83 від 25.03.1988, п. 61), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» справа № 21722/11 від 09.01.2013, п. 107; «C.G. та інші проти Болгарії» справа № 1365/07 від 24.04.2008, п. 39)
Повертаючись до пункту 4 оскарженого рішення, суд стверджує, що викладене правило поведінки є неповними і не чітким, допускає неоднозначність його трактування, що є порушенням принципу правової визначеності щодо якості прийнятого рішення.
Нарешті, щодо дотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Порядок розгляду і прийняття регуляторних актів регламентується Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160 (далі – Закону № 1160).
За приписами ст. 8 Закону № 1160, стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу.
Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.
Відповідно до ст. 9 цього ж Закону, кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.
Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.
У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта.
Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
Статтею 12 Закону № 1160 визначено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Згідно із ст. 13 Закону № 1160, план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет.
Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
За змістом Закону № 1160, здійснення державної регуляторної політики органами та посадовими особами місцевого самоврядування встановлений Розділом VI.
Так, згідно зі статтею 31 Закону № 1160, сільські, селищні, міські, районні у містах, районні та обласні ради з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики можуть створювати у своєму складі постійні комісії з питань реалізації державної регуляторної політики або можуть покладати ці повноваження на одну з існуючих постійних комісій відповідної ради (далі - відповідальна постійна комісія).
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідного виконавчого органу ради (далі - відповідальний структурний підрозділ).
Організаційне забезпечення здійснення державної регуляторної політики сільським, селищним та міським головою здійснює відповідальний структурний підрозділ виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.
Організаційні засади здійснення державної регуляторної політики у системі місцевого самоврядування у місті Києві визначаються цим Законом та Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ».
Статтею 32 Закону № 1160 встановлено, що планування діяльності сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних рад з підготовки проектів регуляторних актів здійснюється в рамках підготовки та затвердження планів роботи відповідних рад у порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та регламентами відповідних рад, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону.
У разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект (частина перша статті 33 Закону № 1160).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 1160, оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові.
Частиною 36 Закону № 1160 встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:
- відсутній аналіз регуляторного впливу;
- проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин, орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
Із викладеного слідує, що регуляторний акт потребує реалізації процедур, передбачених цим Законом. А порушення такого порядку має своїм наслідком скасування або ж зупинення дії такого рішення.
Матеріалами справи стверджується, що аналіз регуляторного впливу щодо проекту рішення відповідача № 6750 від 24.10.2019 не готувався. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу не оприлюднювався. Доказів протилежного суду не надано і судом не встановлено.
Більш того, в судовому засіданні представник відповідача ствердив, що аналіз регуляторного впливу до оскаржуваного рішення дійсно не готувався.
Отже, очевидність порушення відповідачем порядку, який передує прийняттю оскаржуваного рішення є безсумнівною.
Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених норм права в їх сукупності та з огляду на встановлені обставини, суд уважає, що рішення Рівненської міської ради № 6750 від 24.10.2019 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг» не відповідає критеріям: обґрунтованості, тобто прийняте без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісності, згідно з яким кожен суб`єкт владних повноважень, у процесі прийняття рішення, зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, з якою приймається таке рішення; розсудливості - за яким кожен повинен діяти, керуючись законами логіки, здоровим глуздом та загальноприйнятими нормами моралі та права, враховуючи як загальносуспільні, так й індивідуальні інтереси; пропорційності, так як прийняте без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 9 ст. 264 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та не чинним повністю або в окремій його частині.
Позаяк рішення відповідача не відповідає визначеним вище критеріям, то таке рішення є протиправним та, відповідно, не чинним.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позивач довів ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги, натомість відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних та допустимих доказів правомірності прийнятого ним рішення, тому позовні вимоги позивача належать до задоволення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Із викладеного слідує, що у разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень, йому відшкодовуються судові витрати пов`язані лише із залученням свідків та проведенням експертиз, і судовий збір за подання позову, у даному випадку, у судові витрати не включається.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи, судові витрати Рівненською районною радою пов`язані із залученням свідків та проведенням експертизи не понесені, оскільки свідки у даній справі не залучались, експертиза не проводилась.
Отже підстав для відшкодування судових витрат у вигляді судового збору позивачу, сплаченого останнім при поданні позову немає.
Керуючись статтями 241-246, частинами першою, другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправним та нечинним рішення Рівненської міської ради від 24 жовтня 2019 року № 6750 "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами та іншими органами місцевого самоврядування у сфері надання послуг" в повному обсязі.
Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - Рівненська районна рада (33001, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 195; код ЄДРПОУ 21082752);
2) відповідач - Рівненська міська рада (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, 12а; код ЄДРПОУ 34847334);
3) третя особа позивача - Корнинська сільська рада (35304, Рівненська обл., с. Корнин; код ЄДРПОУ 04387243).
Повний текст рішення складений 13 березня 2020 року.
Суддя Комшелюк Т.О.
