ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року м. Київ № 640/13406/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., за участі: позивача - ОСОБА_1 , представників позивача - Стойчева Р.В., Лаврентьєва Д.О., представника відповідачів - Пантюхової Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Адміністрації Президента України

Офісу Президента України,

третя особа Керівник апарату Адміністрації Президента України Дніпров Олексій Сергійович

про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 лютого 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Адміністрації Президента України (01220, м. Київ, вул. Банкова,11), третя особа - керівник апарату Адміністрації Президента України Дніпров Олексій Сергійович (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ керівника Апарату Адміністрації Президента України № 490-к від 02 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України з 02 травня 2019 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача було незаконно звільнено із займаної посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України, оскільки, за твердженням останньої, з Наказом про звільнення її ніхто не ознайомлював, у відділ кадрів позивача не викликали та будь-яких повідомлень про можливе подальше вивільнення вона не отримувала. Позивач зазначає, що про майбутні зміни, у тому числі, про зміни істотних умов праці, її не повідомляли, підстави для припинення трудового договору - відсутні. В порушення вимог ч. 2 ст. 40 та ст. 49² Кодексу законів про працю України, відповідачем про наступне вивільнення ОСОБА_1

попереджено не було, іншу роботу запропоновано не було, доказів неможливості переведення не надано, враховуючи, що на момент звільнення існувала велика кількість посад відповідного фаху. Крім того, в супереч приписам Кодексу законів про працю України позивача було звільнено з посади в період перебування її на лікарняному, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Позивач наголосила, що вона є членом первинної профспілкової організації та згідно зі ст. 43 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1, 2-5, 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України можливе лише за попередньою згодою виборчого органу (профспілкового представника), однак, дана вимога була порушена, оскільки відповідач не отримав згоду первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 , та навіть не звернувся до профспілки за отриманням такої згоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечував, зазначивши про їх необґрунтованість та відсутність підстав для їх задоволення. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджує, що ним було вжито усіх заходів, передбачених законом з метою належного дотримання порядку звільнення позивача із займаної посади, разом з тим, позивач ухилялась від отримання Розпорядження Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 «Про штатний розпис Адміністрації Президента на 2019 рік», від отримання попередження про наступне вивільнення, від отримання Наказу про звільнення та трудової книжки, що підтверджується відповідними доказами. Крім того, відповідачем наведено доводи щодо факту перебування позивача 02.05.2019 на робочому місці та виконання нею свої посадових обов`язків. Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що ОСОБА_1 не перебувала та не є членом первинної профспілкової організації Адміністрації Президента України, відтак звільнення позивача правомірно відбулось без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Представником позивача було подано через канцелярію суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, яке також містило заперечення стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема, представником позивача зазначено, що доводи відповідача є недостовірними та не відповідають дійсності, а відповідач вводить суд в оману щодо дійсних обставин справи та підробляє документи у зв`язку із дійсним порушенням Закону при звільненні позивача. Як зазначено представником позивача, фактично в кожному поданому відповідачем документі (Акти, службові записки) прослідковується недостовірна інформація. Також, представником позивача відмічено, що перебування позивача на своєму робочому місці під час перебування на лікарняному Законом не забороняється і не може розцінюватись, як фактична робота/ виконання посадових обов`язків. Загалом, текст клопотання представника позивача містить доводи щодо підроблення відповідачем документів та недостовірності викладеної ним у відзиві на позовну заяву інформації. Також, представником позивача зазначено, що відповідач навмисно. Намагаючись ввести суд в оману замовчує наявність двох профспілкових організацій, а саме: Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України (код ЄДРПУ 26409637) та Первинна Профспілкова організація Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України (код ЄДРПОУ 39434483).

В підготовчому судовому засіданні 05.09.2019, суд за згодою позивача та її представників ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті відповідачем було подано додаткові докази по справі, а представником позивача, в свою чергу, було подано заперечення проти клопотання відповідача про долучення документів, в яких наголошено, що Первинна Профспілкова організація Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України не перебуває в процесі припинення, інформація про таку спілку міститься в Реєстрі громадських об`єднань та станом на сьогодні членство позивача в Первинній Профспілковій організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» не припинено.

Також, представником позивача було надано додаткові письмові пояснення з приводу перебування позивача на лікарняному та наголошено, що день відкриття/видачі лікарняного листа є підставою для звільнення від роботи, при цьому, листок непрацездатності обраховується саме в календарних днях, водночас перебування позивача на робочому місці з власних причин не забороняється Законом і не може розцінюватись, як фактична робота/виконання посадових обов`язків.

Також, під час розгляду справи по суті представниками позивача неодноразово подавались заперечення на клопотання відповідача про допит свідків, оцінку яким було надано судом під час судового розгляду справи.

В судовому засіданні 07.11.2019 за клопотання відповідача було залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Офіс Президента України, позивач не заперечував проти залучення співвідповідача по справі.

В судовому засіданні 05.02.2020 позивач та її представники надали додаткові пояснення з приводу спірних правовідносин, підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.02.2020 проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 05.02.2020 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, покази свідків, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 06.06.2014 №616-к ОСОБА_1 за поданням керівника Головного контрольного управління О. Василенка було призначено на посаду заступника Керівника Головного контрольного управління.

Наказом керівника Апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 №490-к звільнено ОСОБА_1 2 травня 2019 року з посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1ст. 40 Кодексу законів України про працю).

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем Наказом про звільнення від 02.05.2019 №490-к, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги наступне.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.

Пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 2 та 3 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Приписами ст. 49² Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Як свідчать матеріали справи, Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 №02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік» (далі також - Розпорядження) було затверджено штатний розпис Адміністрації Президента України.

У вказаному штатному розписі, копія якого наявна в матеріалах справи, на відміну від попереднього штатного розпису на 2018 рік, копія якого також наявна в матеріалах справи, посада заступника Керівника Головного контрольного управління Адміністрації Президента України, яку з червня 2014 року обіймала ОСОБА_1 , - відсутня.

Так, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у відповідача виникло право на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

За твердженням відповідача, на виконання норм Кодексу законів про працю України, працівниками Адміністрації Президента України було вжито наступні заходи, передбачені Законом, зокрема, позивачеві 05.02.2019 було запропоновано ознайомитись із Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 №02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента на 2019 рік», а саме із витягом із штатного розпису Адміністрації президента України на 2019 рік в частині, що її стосується, натомість, від ознайомлення із вказаним документом позивач відмовилася, про що було складено Акт.

В матеріалах справи наявна копія Акта від 05.02.2019 про відмову ознайомитись із Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 №02-к, в якому, за підписами ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зазначено, що 05.02.2019 о 10 год. 15 хв. заступнику Керівника Головного контрольного департаменту ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із Розпорядженням, а саме із витягом зі штатного розпису Адміністрації Президента України на 2019 рік у частині, що її стосується, проте, ОСОБА_1 ознайомитись із зазначеним розпорядженням відмовилась.

Крім того, за твердженням відповідача, з метою дотримання приписів ст. 49² Кодексу законів про працю України позивача було попереджено про наступне вивільнення, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, веденням в дію нового штатного розпису та одночасно запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Проте, із попередженням про наступне вивільнення, яке містило перелік наявних вакансій, що пропонувалися ОСОБА_1 , позивач ознайомлюватись відмовилась, про що також було складено Акт.

Копію вказаного Акта, також додано відповідачем до матеріалів справи, дослідивши яке, судом встановлено, що вказаний Акт було складено за підписами ОСОБА_10 , ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 про те, що 05.02.2019 о 10 год. 19 хв. заступнику Керівника головного контрольного департаменту ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з попередженням про вивільнення із посади, яку вона обіймає та одночасно запропоновано всі наявні для переведення вакансії відповідно до її кваліфікації, проте, ОСОБА_1 підписувати зазначене попередження відмовилась.

На підтвердження дотримання відповідачем приписів ст. 47 Кодексу законів про працю України, останнім зазначено, що 02.05.2019 о 12 год. 50 хв. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із оскаржуваним Наказом в присутності посадових осіб Департаменту управління персоналом та інших підрозділів Адміністрації Президента України, проте, ОСОБА_1 із зазначеним наказом ознайомлюватись відмовилась, про що було складено Акт, копію якого долучено до матеріалів справи.

Зі змісту вказаного Акта вбачається, що останній складений заступником Керівника Департаменту управління персоналом - завідувачем відділу ОСОБА_7, заступником Керівника Департаменту управління персоналом - завідувачем відділу ОСОБА_13 про те, що 02.05.2019 о 12 год. 50 хв. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із Наказом Керівника Апарату Адміністрації Президента України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.05.2019 №490-к, проте, ОСОБА_1 ознайомитись із зазначеним Наказом відмовилась, копію Наказу було вручено заступнику Керівника Головного контрольного департаменту ОСОБА_1.

Окрім того, матеріали справи містять докази надсилання на адресу позивача повідомлення від 02.05.2019 №07/1-24/348 за підписом Заступника Керівника Департаменту управління персоналом ОСОБА_7, яким позивача повідомлено про звільнення 02.05.2019 з посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України). У вказаному повідомленні також зазначено прохання отримати у Департаменті управління персоналом свою трудову книжку та додано копію Наказу Керівника апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 №490-к.

Таким чином, вказаними вище діями відповідач обґрунтовує правомірність звільнення позивача із займаної посади, зазначаючи при цьому, що процедуру звільнення (попередження за два місяці про звільнення, ознайомлення з Розпорядженням та пропонування вакантних посад) ним було дотримано, на підтвердження чого надано суду докази, про які зазначено вище.

Позивач в свою чергу, наголошуючи на протиправності її звільнення та недотримання відповідачем приписів Кодексу законів про працю України щодо процедури звільнення, наголошує на тому, що 05.02.2019 вона знаходилась на лікарняному та перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні «Феофіная», у зв`язку з чим не могла фізично відмовитись від ознайомлення з Розпорядженням АПУ від 05.02.2019. Також, позивач стверджує, що 02.05.2019 вона також офіційно перебувала на лікарняному, а її знаходження на робочому місці було пов`язано з особистими обставинами, які не були пов`язані зі службовими обов`язками.

На підтвердження свої доводів, зокрема щодо звільнення від роботи 05.02.2019 позивачем надано суду копію листа Клінічної лікарні «Феофанія» від 27.11.2019 №1-10/5/1368, який було видано на запит адвоката позивача - Лаврентьєва Д.О., в якому зазначено. що ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЛ «Феофанія» з 05.02.2019 по 22.02.2019, у зв`язку з чим видавався лікарняний лист серії АДР №952602, крім того, щодо звільнення від роботи 02.05.2019, у зв`язку з перебуванням на лікарняному, позивачем надано суду копію листка непрацездатності від 02.05.2019.

Водночас, на спростування доводів позивача, щодо її тимчасової непрацездатності 05.02.2019 та 02.05.2019 та перебування на лікарняному, представником відповідача в судовому засіданні 30.01.2020 було долучено до матеріалів справи копії табелів обліку робочого часу працівників за лютий та травень 2019 року, з яких вбачається, що 05.02.2019 та 02.05.2019 позивач перебувала на робочому місці. Вказані табелі обліку робочого часу підписані керівником Головного контрольного департаменту А.В. Девко, відповідальною особою – І.М. Коротких та працівником кадрової служби - ОСОБА_8 .

Крім того, відповідачем було долучено до матеріалів справи копію службової записки від 13.11.2019 №06-50/4/6 за підписом Керівника режимно-секретного департаменту, якою підтверджено перебування ОСОБА_1 у приміщеннях Адміністрації Президента України 02.05.2019, а також витяг з електронно-пропускної системи, з якого вбачається, що 02.05.2019 о 13:01 ОСОБА_1 було здійснено вхід на територію, о 13:09 - вихід, о 16:13 знов було здійснено вхід на територію та о 16:53 - вихід.

Також, на підтвердження неможливості електронного фіксування пересування ОСОБА_1 на території посту охорони по АДРЕСА_2 ) відповідачем надано суду копію службової записки від 21.11.2019 за підписом начальника Служби охорони І. Козятинського, в якій зазначено, що на посту охорони, розташованому по вул. АДРЕСА_2 , перебуває на стадії введення в експлуатацію електронна систем санкціонованого допуску, тому працівники Офісу Президента України проходять на територію двору Офісу Президента України за пред`явленням службового посвідчення та проходженням контролю на безпеку без фіксації часу входу та виходу.

З метою з`ясування фактичних обставин справи щодо перебування ОСОБА_1 на робочому місці та виконання нею службових обов`язків, з`ясування реального факту перебування позивача на лікарняному 05.02.2019 та 02.05.2019 судом було задоволено клопотання відповідача про виклик свідків та в судовому засіданні 30.01.2020 заслухано в якості свідків: керівника Департаменту управління персоналом Офісу Президента України ОСОБА_9, заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу Офісу Президента України ОСОБА_13, заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу ОСОБА_7 та головного спеціаліста Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України ОСОБА_11.

По суті поставлених питань, свідок ОСОБА_9 повідомила суду обставини, які мали місце 05.02.2019, а саме, нею зазначено, що 05.02.2019 було зареєстровано Розпорядження від 05.02.2019 №02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік», ОСОБА_9 було встановлено осіб, посади яких скорочено, перелік вакантних посад та складено попередження про наступне вивільнення. В подальшому, зважаючи на практику відмови працівників в ознайомленні з повідомленням про наступне вивільнення, ОСОБА_9 було підготовлено проект Акта про відмову в ознайомленні. Свідком зазначено, що 05.02.2019 вона разом з іншими працівниками Департаменту управління персоналом прибула на АДРЕСА_2, в кабінет, де на робочому місці перебувала ОСОБА_1 , яка була здивована приходом працівників Департаменту управління персоналом, запропонувала їм сісти, у відповідь на що їй було повідомлено, що наразі її посада відсутня у штатному розписі на 2019 рік та надано перелік вакантних посад для ознайомлення, проте, за словами свідка, ОСОБА_1 , почувши вказані обставини, вскочила зі свого місця, почала бігати по кабінету, погрожувати судами, казати, що вона ні з чим не бажає ознайомлюватись, нікого не бачить, нічого не чує та нічого не буде казати. Зважаючи на ситуацію, що склалася та небажання позивача ознайомлюватись з переліком вакантних посад, що пропонуються, заступника Керівника Головного контрольного департаменту - завідувачем відділу ОСОБА_10 попрохали зачитати перелік вакантних посад, на випадок, якщо позивач все ж таки ними зацікавиться, оскільки запропоновані їй посади були також керівними, не шкодили її статусу, що і було вчинено ОСОБА_10 , проте, позивач все одно продовжувала казати, що вона нічого не чує та не знає. Тоді позивача було попереджено про складання Акта про відмову в ознайомленні з розпорядженням та переліком вакантних посад. Також, було складено службову записку з проханням вручити ОСОБА_1 Розпорядження та перелік вакантних посад, відбувався моніторинг перебування позивача на робочому місці з метою вручення вказаних документів, проте позивач покинула місце роботи, вручити документи не вдалося, їх було направлено поштою, однак, конверт повернувся за закінчення строку зберігання. Свідок наголосила, що працівниками Департаменту управління персоналом управління персоналом вчинялись всі можливі заходи для попередження позивача про наступне вивільнення та ознайомлення її з переліком вакантних посад. Окрім того, свідком зазначено, що будь-яких документів від Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників Адміністрації Президента України не надходило, позивач не повідомляла, що вона є членом вказаної профспілки. ОСОБА_9 відмітила, що коли вирішувалось питання про попередження про наступне вивільнення, з`ясовувалось питання про участь працівників у профспілкових організаціях. Свідок особисто телефонувала Голові профспілкового комітету ОСОБА_11 для з`ясування

питання чи є ОСОБА_1 членом профспілкової організації на що було отримано відповідь - «ні».

По суті поставлених питань, свідок ОСОБА_12 повідомила аналогічні обставини щодо намагань 05.02.2019 ознайомити ОСОБА_1 з Розпорядженням та повідомленням про наступне вивільнення, зазначено, що було підписано Акти про відмову в ознайомленні, а також повідомлено, що 02.05.2019 ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з Наказом про звільнення, про що також було складено Акт в її присутності. Свідком зазначено, що в травні місяці позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному та після лікарняного у квітні вийшла на роботу.

По суті поставлених питань, свідком ОСОБА_13 повідомлено, що 05.02.2019 нею також було підписано Акт про відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з Розпорядженням, при цьому, ОСОБА_1 була присутня під час вчинення таких дій, їй було запропоновано ознайомитись з переліком вакантних посад, які пропонувались, однак позивач відмовилась ознайомлюватись із переліком вакансій, в результаті чого також було складено відповідний Акт. Як зазначено свідком, вказані події трапились 05.02.2019 приблизно о 10:05, наголошено, що акти було складено в присутності ОСОБА_1 , зачитано їй перелік посад, оскільки самостійно вона не хотіла ознайомлюватись з таким переліком. Свідком зазначено, що позивач поводила себе збуджено, галасувала, чинила перешкоди у заслуховуванні переліку вакантних посад, весь час бігала по кабінету, відмовляючись слухати та казала, що всі питання не до неї. Свідок зазначила, що при цьому також були присутні ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_10 .. Крім того, ОСОБА_13 повідомила суду, що 26.04.2019 позивачем було закрито лікарняний, 02.05.2019 видано Наказ про звільнення, з яким ОСОБА_1 також відмовилась ознайомлюватись, про що було складено відповідний Акт у її присутності. Від профспілок ніяких документів стосовно ОСОБА_1 не надходило. Крім того, на запитання самої ОСОБА_1 під час судового розгляду справи свідком повідомлено, що причини та мотиви відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад не відомі, ОСОБА_1 лише зазначила, що не буде нічого підписувати, перелік посад було зачитано іншою особою, зважаючи на відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з переліком.

Що стосується пояснень свідка - ОСОБА_11 , то ним було повідомлено наступні обставини.

Так, свідок зазначив, що до утворення Офісу Президента України він був заступником Голови профспілкової організації Адміністрації Президента України, на сьогоднішній час обраний Головою первинної профспілкової організації Офісу Президента України. На запитання представника відповідача чи була ОСОБА_1 членом профспілкової організації свідком зазначено, що остання членом профспілкової організації Адміністрації Президента України не була. Також свідком зазначено, що новостворена профспілкова організація повинна звернутись до організації з відповідною заявою для того, щоб об`єднати свої зусилля, проте, від Всеукраїнської профспілки "Захист справедливості" працівників Адміністрації Президента України не надходило звернень щодо співпраці, свідок зазначив, що йому не відомо про існування жодної іншої профспілкової організації окрім, як профспілкової організації Адміністрації Президента України наразі - первинної профспілкової організації Офісу Президента. ОСОБА_11 також зазначив, що 02.05.2019 працівниками Департаменту управління персоналом було запропоновано ОСОБА_1 ознайомитись з Наказом керівника про звільнення, однак ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення, про що було складено Акт, позивач була присутня при вказаних діях. Інформації про те, що 02.05.2019 вона перебуває на лікарняному ОСОБА_1 повідомлено не було.

Таким чином, наведені вище пояснення свідків підтверджують ті обставини, що позивач 02.05.2019 та 05.02.2019 перебувала на робочому місці, про її перебування на лікарняному не повідомляла, позивач за два місяці до звільнення була повідомлена про подальше вивільнення, проте, чинила перешкоди в дотриманні процедури звільнення, передбаченої приписами Кодексу законів про працю Україну, позивачеві було надано

можливість ознайомитись зі списком вакантних посад, тобто враховано її переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, проте, враховуючи поведінку позивача було складено відповідні Акти, копії яких наявні в матеріалах справи щодо відмови в ознайомленні з розпорядженням, переліком вакантних посад та наказом про звільнення.

При цьому, суд зазначає, що свідками було підписано присягу свідків та попереджено їх про відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Таким чином, враховуючи надані свідками пояснення, що стосуються спірних правовідносин та мають значення для вирішення справи по суті, оцінюючі наявні в матеріалах справи лікарняні листи в якості доказів, суд не може суто формально сприйняти факт наявності таких лікарняних листів, враховуючи те, що свідками повідомлені детальні обставини перебування позивача на робочому місці 05.02.2019. та 02.05.2019, зазначено, що позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному в момент вчинення працівниками Департаменту управління персоналом дій, спрямованих на ознайомлення позивача з Розпорядженням, переліком вакансій та Наказом про звільнення та враховуючи, що позивач чинила супротив в ознайомленні з відповідними документами.

Що стосується доводів позивача щодо того, що в порушення вимог ст. 47 Кодексу законів про працю України їй не було вручено трудову книжку, то враховуючи встановлені судом обставини справи, а також наявний в матеріалах справи лист від 02.05.2019 №07/1-24/348, в якому зокрема, зазначено прохання щодо отримання трудової книжки у Департаменті управління персоналом (враховуючи неможливість такого вручення, позаяк позивача чинила перешкоди в дотриманні процедури звільнення), суд критично сприймає дані твердження позивача, оскільки невручення трудової книжки особисто, враховуючи характер правовідносин, було спричинено ускладненими особливостями ситуації, яка склалась між позивачем та відповідачем в процесі процедури звільнення.

Стосовно доводів представника позивача відносно того, що фактично попередження про наступне вивільнення не відбулось, то суд критично оцінює такі твердження, оскільки встановлені судом обставини справи, які описані вище, дають підстави вважати, що позивач ухилялась від ознайомлення, зокрема, з попередженням про наступне вивільнення.

Стосовно доводів позивача щодо неотримання згоди профспілкової організації про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, то суд вважає необґрунтованими та відхиляє такі доводи, враховуючи наступне.

Так, позивач зазначає, що вона є членом Первинної Профспілкової організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України (код ЄДРПОУ 39434483).

Водночас, відповідач наголошує, що при Адміністрації Президента України (наразі Офіс Президента України) діяла одна профспілкова організація, а саме - Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України (код ЄДРПУ 26409637).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України (код ЄДРПОУ 39434483) є спілкою об`єднання громадян, місцезнаходженням якої зазначено 01220, м. Київ, вул. Банкова, буд. 11.

Водночас, організаційно-правовою формою Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України (код ЄДРПУ 26409637) згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є - профспілка, місцезнаходження: 01220, м. Київ, вул. Банкова, буд. 11.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання громадян» об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об`єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Разом з тим, згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»:

професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);

первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти;

організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом.

Таким чином, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Всеукраїнська профспілка «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України має статус спілки об`єднання громадян, відповідно діяльність якої регулюється Закону України «Про об`єднання громадян», водночас Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України має статус профспілки, на діяльність якої поширюються приписи Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

При цьому, статтею 43 Кодексу законів про працю України передбачено обставини розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу саме за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Матеріали справи також містять довідку Державного управління справами Управління адміністративними будівлями від 26.09.2019 №01-04/01/782 згідно з якою, приміщення за адресами: вул. Банкова, 10; вул. Банкова, 11; вул. Шовковична, 26; вул. Петра Болбочана, 8 Всеукраїнській профспілці «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України в оренду не надавалась.

Позивачем, як членом Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України (за її твердженням) не повідомлено суду фактичну адресу профспілки, а відомості, наведені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ставлять під сумнів організаційно-правовий статус організації - Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників адміністрації Президента України, як професійної спілки, діяльність якої регулюється Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та до якої можливо застосувати приписи ст. 43 Кодексу законів про працю України.

Окрім того, суд бере до уваги твердження свідків стосовно того, що позивач взагалі не повідомляла, що вона є членом будь-якої профспілкової організації, та найголовніше те, що за твердженням ОСОБА_11 , який був заступником Голови профспілкової організації Адміністрації Президента України, а на сьогоднішній день обраний Головою первинної профспілкової організації Офісу Президента України, від Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» працівників Адміністрації Президента України не надходило жодних звернень щодо співпраці, йому не відомо про існування жодної іншої профспілкової організації окрім, як профспілкової організації Адміністрації Президента України наразі - первинної профспілкової організації Офісу Президента.

Відповідачем також було наголошено, що ніяких відрахувань з заробітної плати позивача на користь профспілок не здійснювалось.

Таким чином, враховуючи наведене, суд відхиляє твердження позивача щодо недотримання відповідачем приписів статті 43 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відтак, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 12 лютого 2020 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа