ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року

Київ

справа №826/17656/16

адміністративне провадження №К/9901/32906/18, № К/9901/45930/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

за участі

секретаря судового засідання Лещенко Т. П.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року (судді Бояринцева М.А., Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (судді Ключкович В.Ю., Літвіна Н.М., Троян Н.М.),

І. Суть спору

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - ДКС), у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

1.1 визнати протиправними дії ДКС щодо невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц про примусове стягнення з Державного бюджету України на користь позивача коштів в сумі 100000,00 грн. у тримісячний строк, встановлений законом, з 23 червня 2016 року по 28 лютого 2017 року при наявних на відповідному казначейському рахунку КПКВК 3504030, виділених з Держбюджету, коштів;

1.2 стягнути з ДКС на користь позивача передбачену статтею 5 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) компенсацію у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу 100000,00 грн., з 23 червня 2016 року по 28 лютого 2017 року, в сумі 11463,00 грн. за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц відповідач мав виконати у тримісячний строк відповідно до вимог статті 3 Закону № 4901-VI, однак станом на дату звернення з цим позовом до суду вказане рішення залишається не виконаним. Станом на 17 жовтня 2016 року на казначейському рахунку за КПКВК 3504030 залишок коштів становив 8,79 млн. грн., а отже відповідач безпідставно затримує виплату йому коштів відповідно до згаданого судового рішення. На цій підставі позивач просить стягнути з відповідача передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI компенсацію.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 31 травня 2016 року Дніпровський районний суд м. Києва прийняв рішення у справі № 755/3209/16-ц, яким частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; стягнув з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 100000,00 грн.

4. На виконання вказаної постанови Дніпровський районний суд м. Києва 22 червня 2016 року видав виконавчий лист у справі № 755/3209/16-ц, який позивач наступного дня подав ДКС для його виконання. 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ДКС із скаргою щодо невиконання рішення у справі № 755/3209/16-ц.

5. Листом від 18 жовтня 2016 року ДКС повідомила Громадську організацію «Захист Українського Народу», що у випадку внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» питання про виконання виконавчого документа у справі № 755/3209/16-ц розглянеться у поточному році з урахуванням черговості надходження судових рішень.

6. Виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 28 лютого 2017 року. Відтак позивач, вважаючи дії ДКС протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 листопада 2017 року позов задовольнив частково.

7.1. Визнав протиправними дії ДКС щодо своєчасного невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31 травня 2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення коштів.

7.2. Стягнув з ДКС на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 5 Закону №4901-VI компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298,63 грн.

7.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

8. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 лютого 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

9. Задовольняючи адміністративний позов в частині визнання протиправними дій ДКС, що полягають у порушенні строків та в частині стягнення компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач всупереч вимог частини першої статті 69, частини першої статті 70 та частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) як суб'єкт владних повноважень не довів наявності у нього обґрунтованих обставин, що стали перешкодою для виконання рішення суду у встановлений законом строк.

10. До таких висновків суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов на підставі положень статей 3, 5 Закону № 4901-VI, пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), пункту 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 (далі - Порядок № 440).

11. Суд першої інстанції зазначив, що відсутність чи недостатність у Державному бюджеті коштів не може бути виправданням несвоєчасного виконання судового рішення. Оскільки відповідач перерахував належні позивачу кошти поза тримісячним строком, останній має право на отримання компенсації відповідно до статті 5 Закону № 4901-VI, оскільки саме такий вид відповідальності передбачений цим нормативно-правовим актом.

12. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходили з того, що положення цивільного права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, до цих правовідносин не застосовуються.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційні скарзі ДКС просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

14. Відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення Закону № 4901-VI.

15. Пояснив, що для відшкодування шкоди за рішенням суду відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) встановлено інший порядок і механізм виплати коштів, аніж за Законом № 4901-VI. Зокрема, як зауважила ДКС, ці виплати здійснюються за різними бюджетними програмами. ДКС наголосило на тому, що відшкодування моральної шкоди (на підставі Закону № 266/94-ВР) є обов'язком держави, відшкодовується за її рахунок і не можна ототожнювати таке зобов'язання держави із зобов'язаннями державного органу. Свою позицію в цій частині відповідач обґрунтовує з покликанням на рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001.

16. ДКС вважає, що суди помилково застосували при вирішенні справи Закон № 4901-VI, адже ці правовідносини за своєю суттю, підставами виникнення, суб'єктним складом не охоплюються сферою його регулювання. Також відповідач зазначив, що Порядок № 845 не встановлює строків, протягом якого має бути виконано рішення суду про стягнення шкоди (на підставі Закону № 266/94-ВР). Такі виплати здійснюють з урахуванням бюджетного фінансування вказаних витрат, тому висновки судів попередніх інстанцій в частині є помилковими.

17. Позивач у касаційній скарзі просить змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року у справі № 826/17656/16 в частині та стягнути з ДКС на користь ОСОБА_1 9400,00 грн. інфляційних втрат; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року скасувати.

18. Воднораз позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

19. Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що суди безпідставно не взяли до уваги його доводів, зокрема щодо того, що зобов'язання держави також можуть виникати із судових рішень. З посиланням на положення статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України позивач ствердив, що держава як боржник у спірних правовідносинах повинна виплатити йому моральну шкоду з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, адже своє зобов'язання щодо виплати коштів за судовим рішенням у справі № 755/3209/16-ц виконала несвоєчасно.

20. ДКС подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні вимог позивача. Натомість просить задовольнити касаційну скаргу ДКС. Мотиви, які відповідач навів у відзиві, по суті аналогічні тим, які викладено в згаданій касаційній скарзі.

21. Ухвалою від 29 січня 2020 року суддя-доповідач призначив справу до розгляду в судовому засіданні 12 лютого 2020 року з викликом сторін. Про місце, дату і час розгляду справи останніх повідомлено належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями. Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав з мотивів, наведених в його касаційній скарзі. Відповідач не забезпечив участі свого представника і клопотань процесуального характеру на дату розгляду справи до суду не надходило. За таких обставин суд розглянув справу без участі ДКС.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

22. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

23. Відповідно до частини четвертої статті 62 Конституції України у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

24. Відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

25. Відповідно до частини другої статті 1176 Цивільного кодексу України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

26. За частиною сьомою статті 1176 Цивільного кодексу України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

27. Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

28. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

29. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

30. За частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

31. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

32. За змістом пункту 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Мінюсту, Мінфіну та Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення) питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст. 13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст. 12 Закону.

33. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

34. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст. 13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

35. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст. 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

36. Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

37. За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

38. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

39. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

40. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

41. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

42. Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам») Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

43. За пунктом 36 Порядку № 845 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

44. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

45. Згідно з пунктами 38, 39 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

46. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

47. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

48. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

49. Відповідно до пункту 47 (розділ «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів») безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

50. Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

51. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

52. За змістом пункту 49 Порядку № 845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

53. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

54. Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується:

Казначейством, якщо боржником є державний орган;

державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

55. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

VI. Висновок Верховного Суду

56. У справі встановлено, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, у зв'язку з виконанням якого виник цей спір, прийнято на підставі положень Закону № 266/94-ВР.

57. Фактичними підставами для стягнення на користь позивача моральної шкоди було те, що стосовно нього порушили кримінальну справу, яку згодом закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

58. Зокрема, відповідно до заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц (залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року), Дніпровський РУ ГУ МВС України в м. Києві порушив щодо позивача кримінальну справу № 04-33441 за фактом незаконного виготовлення та зберігання з метою використання при продажу товарів, підроблених марок акцизного збору, за частиною першою статті 199 Кримінального кодексу України.

59. В рамках тієї кримінальної справи було проведено обшук у приміщенні позивача і незаконного, без рішення суду, погодження на це прокурора, без опису, вилучено комп'ютерну, кадрову та бухгалтерську документацію, алкогольні напої належного позивачеві ПП «ВДК «Дім вина «СКАЛА».

60. 24 лютого 2014 року Дніпровський РУ ГУ МВС України в м. Києві прийняв постанову про закриття кримінального провадження щодо генерального директора ПП «ВДК «Дім вина «СКАЛА» ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 199 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42013110040000307 від 29 березня 2014 року.

61. Відтак позивач, з посиланням на положення статей 1-4 Закону № 266/94-ВР, звернувся в порядку цивільного судочинства з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, яку суд (згаданим рішенням від 31 травня 2016 року) задовольнив частково, стягнувши з Державного бюджету України 100000,00 грн. (а не 273715,00 грн. як просив позивач).

62. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій ДКС неправомірними і стягнення компенсації суди першої та апеляційної інстанції в цій справі керувалися положеннями статей 3, 5 Закону № 4901-VI і виходили з того, що судове рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому і своєчасному виконанню, незалежно від того, чи достатньо для цього бюджетних коштів.

63. Компенсація, яку стягнено на користь позивача, передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI і її виплата обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI), на виконання якого поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI.

64. Колегія суддів погоджується, що недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов'язку належним чином виконати судове рішення, яке набрало законної сили.

65. Однак з огляду на доводи касаційних скарг сторін наріжним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС компенсаційних виплат у зв'язку із затримкою, як вважає позивач, у виконанні судового рішення про стягнення на його користь моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР.

66. Доводи позивача стосуються цивільно-правової відповідальності відповідача і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України.

67. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили, що відповідальність для ДКС за несвоєчасне виконання судового рішення встановлена статтею 5 Закону № 4901-VI й на цій підставі стягнули з відповідача компенсацію, розраховану відповідно до цієї статті.

68. Своєю чергою ДКС заперечує саму можливість стягнення з нього компенсаційних виплат (у правовідносинах, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями, зокрема, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) чи то на підставі положень Цивільного кодексу України, чи на підставі статті 5 Закону № 4901-VI.

69. Аналізуючи наведені законодавчі положення в контексті обставин цієї справи колегія суддів дійшла висновку, що сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не стосується (не охоплює) правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР.

70. Насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.

71. Обов'язок держави відшкодувати шкоду (за Законом № 266/94-ВР) виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов'язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС у виконанні таких судових рішень.

72. У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд - моральна шкода, право на відшкодування якої передбачає Закон № 266/94-ВР. Зобов'язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов'язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Понад те, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.

73. На необхідності розмежовувати юридичну відповідальність держави та державних органів орієнтує також рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001, на яке покликається і відповідач.

74. Нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає Закон № 4901-VI (стаття 5). Закон № 266/94-ВР такого обов'язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VІ як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, на думку колегії, було помилкою судів попередніх інстанцій.

75. Висновок судів попередніх інстанцій про протиправність дій ДКС, які полягали в тому, що рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц виконано несвоєчасно, теж спирається виключно на вимоги Закону № 4901-VI щодо строку виплати коштів (частина четверта статті 3). Такий висновок був би правильним, коли б спірні правовідносини регулювалися вказаним Законом. У такому випадку ДКС мала б самостійно прийняти рішення про виплату компенсації позивачу, а в протилежному випадку суди мали б достатні підстави щоб її стягнути. Однак з огляду на наведені вище міркування такими повноваженнями при виплаті коштів за рішенням суду про стягнення моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР ДКС не наділена.

76. Тому якщо оцінювати оскаржені дії ДКС на предмет їх правомірності, то в контексті спірних правовідносин аргументи сторін потрібно було б оцінювати через призму не тільки причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача і наслідками, які настали для позивача, але й фокусувати увагу власне на причини дій/бездіяльності відповідача, тобто з'ясувати чи були об'єктивні причини, через які ДКС як суб'єкт владних повноважень не вчинив тих дій чи не досяг результатів, які від нього (в межах його компетенції) вимагалися за певних правовідносин. Колегія суддів має на меті звернути увагу на те, що сам факт відсутності певного результату (як-от виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

77. В обсязі встановлених в цій справі обставин висновок судів попередніх інстанцій про протиправність дій ДКС, на думку колегії суддів, є необґрунтованим, адже в його основу покладено лише констатацію того факту, що судове рішення виконано з пропуском тримісячного строку, встановленого Законом № 4901-VI, без аналізу обставин справи через призму тих чинників, про які зазначено вище.

78. Стосовно доводів позивача, якими він обґрунтовує своє на право на інфляційні нарахування і три відсотки річних від простроченої суми, то такі ґрунтуються на хибному трактуванні положень цивільного законодавства.

79. Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді інфляційних нарахувань і компенсації в розмірі трьох відсотків річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди та її подальшого відшкодування. Судове рішення про стягнення моральної шкоди покладає на боржника зобов'язання її виплатити. Однак таке зобов'язання має іншу правову природу, аніж договірні відносини, адже судове рішення про стягнення шкоди і є підставою для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій в частині є правильними.

80. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

81. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

82. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX; далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

83. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

84. Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

85. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

86. Переглянувши в межах доводів касаційної скарги оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в цій справі колегія суддів дійшла висновку, що в частині визнання дій неправомірними і стягнення з ДКС на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298,63 грн ці судові рішення треба скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

87. У решті судові рішення першої та апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни (в частині, якою відмовлено у задоволенні позову) відсутні.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити повністю.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року в частині визнання протиправними дій Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц та стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298,63 грн скасувати і ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

4. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич