КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2018 року м. Київ № 826/17656/16
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Літвіної Н.М.,
Троян Н.М.,
за участю
секретаря судового засідання Капші А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року (прийняту в порядку письмового провадження, головуюча суддя Бояринцева М.А., судді Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії ,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою (з урахуванням зміни позовних вимог) до Державної казначейської служби України, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України у невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31.05.2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення з Державного бюджету України на користь позивача коштів в сумі 100 000 грн. в трьохмісячний строк, встановлений законом, з 23.06.2016 року по 28.02.2017 року при наявних на відповідному казначейському рахунку КПКВК 3504030, виділених з Держбюджету коштів;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу 100 000 грн., з 23.06.2016 року по 28.02.2017 року, в сумі 11 463 грн. за рахунок коштів передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України щодо своєчасного невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31.05.2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення коштів. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298 (одна тисяча двісті дев'яносто вісім) грн. 63 коп. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, сторонами подано апеляційні скарги.
Позивач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови позову, просить змінити її та стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 9400 грн інфляційних витрат через знецінення купівельної спроможності заборгованої моральної шкоди (грошей) в сумі 100000 грн 00 коп з врахуванням індексу інфляції грошей у період з 23.06.2016 по 28.02.2017. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими та порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову повністю, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 31.05.2016 року Дніпровським районним судом м. Києві прийнято рішення у справі №755/3209/16-ц, яким позов ОСОБА_2 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ОСОБА_2 моральну шкоду завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 100 000 грн. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
22.06.2016 на виконання вказаної постанови в примусовому порядку Дніпровським районним судом м. Києві видано виконавчий лист у справі №755/3209/16-ц.
23.06.2016 позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання вказаного вище виконавчого листа.
04.10.2016 позивач звернувся до Державної казначейської служби України із скаргою щодо невиконання рішення у справі №755/3209/16-ц.
Листом від 18.10.2016 Державна казначейська служба України повідомила Громадську організацію «Захист Українського Народу», що у випадку внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» питання про виконання виконавчого документу по справі №755/3209/16-ц розглянеться у поточному році з урахуванням черговості надходження судових рішень.
Виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 28.02.2017 року.
Вважаючи дії Державної казначейської служби протиправним, позивач звернувся до суду із позовом.
Задовольняючи адміністративний позов в частині визнання протиправними дії ДКС України, що полягають у порушенні строків та в частині стягнення компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 і ч. 2 ст. 72 КАС України, як суб'єкт владних повноважень, не довів наявність у нього обґрунтованих обставин, що стали перешкодою для виконання рішення суду у встановлений законом строк. В частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання суд відмовив у зв'язку з відсутністю підстав.
Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність зазначених вище висновків суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845).
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, виконавчий лист виданий у справі №755/3209/16-ц Державним казначейством України отримано 23.06.2016 року, проте виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 28.02.2017 року.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність відповідних бюджетних призначень не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів.
Враховуючи обов'язковість судових рішень, що гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини, апеляційний суд вважає правильним висновок окружного суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача в частині визнання протиправними дії ДКС України, що полягають у порушенні строків.
Обґрунтованим є і висновок суду першої щодо необхідності стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача передбачену ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» грошової компенсації у розмірі 1298, 63 грн, оскільки саме такий вид відповідальності передбачений цим нормативно-правовим актом.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Суд, враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем та відповідачем відсутні, а тому приходить до висновку що між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема зобов'язального характеру.
За таких підстав, норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, яким є Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не передбачено виплата, як зазначає позивач «інфляційних витрат через знецінення купівельної спроможності заборгованої моральної шкоди (грошей) в сумі 100000 грн 00 коп з врахуванням індексу інфляції грошей у період з 23.06.2016 по 28.02.2017» як виду відповідальності відповідача за невиконання грошових зобов'язань за час прострочення виконання грошового зобов'язання. З цих же мотивів не можна взяти до уваги доводи позивача про те, що несвоєчасна виплата відповідачем відповідної суми заборгованості призвело до неотримання ним через інфляційне знецінення відповідної суми (коштів), яку позивач вважає доходом.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 лютого 2018 року.
Головуючий суддя В.Ю.Ключкович
Судді Н.М.Літвіна
Н.М. Троян
Головуючий суддя Ключкович В.Ю.
Судді: Троян Н.М.
Літвіна Н. М.
