ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/23467/19Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/139/20 Доповідач - Ходоровський М.В.Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 лютого 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представників Управління освіти і науки Тернопільської
міської ради - Вівчара А.Д. та Олійник О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя Братасюк В.М., дата виготовлення рішення не вказана) у цивільній справі № 607/23467/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №30 Тернопільської міської ради про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №30 Тернопільської міської ради Тернопільської області про захист прав та інтересів малолітньої особи шляхом визнання правочину, що порушує публічний порядок, недійсним та застосування наслідків нікчемного правочину - просила визнати нікчемним договір «Про надання освітніх послуг» № 1 від 01.08.2018 року, укладеного між нею та Тернопільським дошкільним навчальним закладом №30 Тернопільської міської ради Тернопільської області.
Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2018 року Управління освіти і науки Тернопільської міської ради видано наказ №261 "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у м. Тернополі". 01.08.2018 року згідно із п.6.1. вказаного наказу, уклала договір №1 про надання освітніх послуг, за яким передбачалася оплата нею таких послуг. На виконання укладеного договору нею було сплачено 2923, 34 гривень. Згодом із ЗМІ дізналася про рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 року у справі №1940/1387/18, якими встановлено протиправність та нечинність наказу Управління освіти від 03.07.2018 року. Ці судові рішення вказують про порушення конституційного права її сина на отримання доступної та безоплатної дошкільної освіти.
Під час розгляду справи позивачка змінила предмет позову та просила стягнути на її користь з рахунку централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності управління освіти і науки Тернопільської міської ради 2923,34 гривень, як наслідок застосування нікчемності правочину.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з рахунку № НОМЕР_1 централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності Управління освіти і науки Тернопільської міської ради на користь ОСОБА_1 2923,34 гривень. Судовий збір віднесено на рахунок держави.
В апеляційній скарзі Управління освіти і науки Тернопільської міської ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, так як при винесенні рішення судом І інстанції неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи; позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки суду не відповідають реальним обставинам справи; судом неправильно застосовано норми матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що за відсутності доказів судом зроблено висновок про фактичний примус сплати коштів та застосування наслідків неукладення договору про надання освітніх послуг у вигляді не допуску дитини до ДНЗ: судом не зроблено висновків щодо прийняття до уваги жодного з поданих відповідачами письмових доказів: рішень сесії Тернопільської міської ради від 24.02.2017 р. № 7/14/19 та від 15.12.2017 р. № 7/21/2, рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21.02.2018 р. № 113, від 27.06.2018 р. № 510 та від 15.05.2018 р. № 378 наказу управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 30.05.2018 р. № 211, довідки управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 09.12.2019 р. № 2305/03, довідки Тернопільського дошкільного навчального закладу № 30 Тернопільської міської ради від 25.11.2019 р. № 50; судом не надано оцінки жодному з аргументів відповідачів, викладених у відзивах на позовну заяву та додаткових письмових чи усних поясненнях, зокрема: - аргумент, що спірний договір укладено не на підставі наказу управління освіти і науки від 03.07.2018 р. № 261, який був предметом розгляду іншої судової справи (рішенням по якій суд І інстанції мотивував оскаржуване рішення), а на підставі рішення сесії Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 р. № 7/14/19 та рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27.06.2018 р., які є чинними і в судовому порядку не розглядались; - аргумент, що укладення договорів про надання освітніх послуг, в тому числі, і спірного договору Позивача, відбувалось виключно на добровільній основі, як і внесення коштів, що доводилось, окрім іншого, протокольним дорученням сесії Тернопільської міської ради від 15.12.2017 р. № 7/21/2 та довідкою управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 09.12.2019 р. № 2305/03; - аргумент, що залучення коштів батьків, діти яких належать до інших територіальних громад, передбачено реформованим освітнім законодавством і є практикою і інших міст на підставі ч. 5 ст. 78. ч. 1 ст. 79 Закону України «Про освіту», ч.3 ст. 37 Закону України «Про дошкільну освіту»; судом обгрунтовано не зазначено чим права позивача були порушені відповідачем - управлінням освіти і науки Тернопільської міської, з огляду на те, що, виходячи з норм Цивільного кодексу України, відповідальність за договором несуть сторони, а сторонами спірного договору є Позивач та ТДНЗ № 30; в оскаржуваному рішенні не зазначено мотивів незастосування норм Податкового кодексу (пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166), Цивільного кодексу (ст. 627), Законів України «Про освіту» (абз. 3 ч.2 ст. 55, ч. 5 ст. 78, ч. 1 ст. 79) та «Про дошкільну освіту» (ч.3 ст. 37) та інших).
У відзиві на апеляційну скаргу Тернопільський дошкільний навчальний заклад №30 Тернопільської міської ради просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати. Відзив мотивований тим, що сесією Тернопільської міської ради прийнято рішення від 24 лютого 2017 р. № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м.Тернополя. Водночас, у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м.Тернополя, але проживають за межами міста Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до цього рішення. Позивач оплачував за спірним договором суму, визначену в цьому додатку. На підставі вказаного рішення сесії, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про освіту», «Про дошкільну освіту», для реалізації можливості внесення батьківської плати було прийнято рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 червня 2018 р. № 510 «Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг», яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м.Тернополя можуть укладати з батьками. Пунктом 2 рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати Примірну форму договору. Укладений та оскаржуваний ОСОБА_1 договір не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків, а укладення договору відбувалось на добровільній основі, що підтверджується довідкою управління освіти і науки від 09.12.2019 р. №2305/03 в якій чітко зазначено, що батьки 28 дітей, які не є членами тернопільської міської територіальної громади, не уклали договори про надання освітніх послуг, однак, їхні діти продовжують безперешкодно та безоплатно відвідувати ДНЗ м.Тернополя та довідкою Тернопільського ДНЗ №30 від 25.11.2019 р. №50 про те, що дитина Позивача у 2019 році навчається в закладі освіти і Договір на цей рік про надання освітніх послуг не укладався. Щодо договору укладеного у 2018 році то зрозуміло, що він укладався з Позивачем добровільно про що свідчить відсутність будь-яких спорів чи непорозумінь між сторонами впродовж терміну дії договору. Жодних доказів щодо примусу Позивача до укладення договору чи сплати коштів за договором Позивачем не надано а судом не здобуто.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга базується на підміні понять, наведення масиву правової інформації без пояснення її релевантності до оскаржуваного рішення, пункти 1-5 позбавлені будь-якого належного аргументування і зводяться до тез про те, що джерелами фінансування закладів освіти можуть бути кошти батьків, укладення договору "про освітні послуги" було добровільним, а сам договір був укладений на підставі рішення Тернопільської міської ради "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальнимим громадами". Проте це є чергова спроба переоцінити ті обставини, що вже були оцінені Тернопільським окружним адміністративним судом та Восьмим апеляційним адміністративним судом у справі №1940/1387/18, які встановили порушення конституційного права невизначеного кола осіб на дошкільну освіту. Посилання на бюджетне законодавство було б доречне у спорах із учасниками бюджетних відносин. Тим самим апелянт визнає, що замість вирішення бюджетного питання із належними суб`єктами, він вирішив скористатися вразливістю громадян. Застосований судом першої інстанції спосіб захисту цілковито відповідає практиці Верховного Суду, який зазначає, що кондиція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. У цій справі реституція була неможлива, оскільки дошкільний навчальний заклад рахунків не мав і кошти надійшли на рахунок відокремленого підрозділу апелянта, який хоча й стороною договору не був, проте реквізити якого були зазначені в договорі для перерахунку коштів саме на нього. Таким чином, унаслідок не охоплення спірних відносин реституційним способом захисту, належним був саме кондиційний, який і застосував суд.
У судовому засіданні представники Управління освіти і науки Тернопільської міської ради апеляційну скаргу підтримали, представник позивача заперечив відносно апеляційної скарги, вважає рішення суду законним, обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 03 липня 2018 року Управлінням освіти і науки Тернопільської міської ради прийнято наказ №261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі», яким передбачено застосування з 01 червня 2018 року фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у сумі 1215 грн. в місяць.
Цим же наказом надане доручення керівникам закладів дошкільної освіти до 10.07.2018 року укласти угоди між батьками та керівниками закладів на основі Примірної форми договори про надання освітніх послуг, й щомісячно надавати у централізовану бухгалтерію дошкільних навчальних закладів табелі відвідування дітей, які не зареєстровані в м. Тернополі. Відповідальність за виконання наказу покладено на керівників закладів дошкільної освіти.
Примірну форму договору про надання освітніх послуг було затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №50 від 27.06.2018 року, про що окремо зазначено у п.6.1. означеного вище наказу управління освіти і науки.
Наказ №261 від 03 липня 2018 року був прийнятий на виконання рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», від 30 листопада 2017 року №7/п/20/5 «Протокольні доручення», керуючись статтями 82, 86, 93, 94, 103-2, 103-4 Бюджетного кодексу України та з метою врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільної освіти громадянам, які проживають за межами міста Тернополя за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування.
Пунктами 2, 3, 4 зазначеного рішення передбачено наступне:
забезпечити укладання договорів про міжбюджетний трансферт з об`єднаними територіальними громадами в місячний термін з дня прийняття рішення, з іншими органами місцевого самоврядування до 01 липня 2017 року, виходячи з кількості одержувачів послуг;
встановити, що послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури та фізичної культури і спорту надаються закладами м.Тернополя безкоштовно для громадян, які проживають за межами міста Тернополя, тільки за наявності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування;
встановити, що громадяни які отримують послуги в закладах м.Тернополя, але проживають за межами міста Тернополя, у разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування, мають самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до даного рішення.
Син позивачки відвідував в 2018 році молодшу групу дошкільного навчального закладу №30 Тернопільської міської ради Тернопільської області.
Позивач ОСОБА_1 , як мати дитини, котра має зареєстроване місце проживання поза межами Тернополя (в с. Буданів Теребовлянського району), 01.08.2018 року уклала із Тернопільським дошкільним навчальним закладом №30 Договір №1, згідно якого навчальний заклад (Виконавець) зобов"язався за рахунок коштів ОСОБА_1 (Замовника) надати освітню послугу у сфері дошкільної освіти протягом 5 місяців. Оплата за надання освітніх послуг становить 1215 грн. на місяць.
На виконання договору ОСОБА_1 , відповідно квитанцій від 13.09.2018 року, 28.11.2018 року (дві квитанції), 19.12.2018 року (дві квитанції) на рахунок № НОМЕР_1 централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності управління освіти і науки Тернопільської міської ради, сплатила 2923,34 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 року, залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 року, визнано протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки Тернопільської міської ради №261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі» від 03.07.2018 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами на виконання Наказу №261 від 03 липня 2018 року, який судовими рішеннями визнаний протиправним і нечинним, договір №1 від 01.08.2018 року, є таким, що спрямований на порушення конституційного права дитини, гарантованого ч.3 ст. 53 Конституції України, фактичним примусом сплати коштів за реалізацію права, гарантованого як безоплатне, під загрозою фізичного не допуску дитини в дошкільний навчальний заклад в разі невиконання батьками дитини своїх обов`язків за правочином, а відтак позивачкою кошти в сумі 2923,34 грн сплачено за нікчемним правочином.
З таким висновком суду погодитись не можна, так як він зроблений без повного з"ясування судом обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не застосовано закон, що підлягає до застосування. Зокрема суд першої інстанції застосувавши ст. 53 Конституції України не застосував офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України, що дано в Рішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, згідно з яким не виключається можливість фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту; не застосував ч.3 ст. 37 Закону України «Про дошкільну освіту», відповідно до якої джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти батьків або осіб, які їх замінюють.
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, ЄДРСРУ № 82424016) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 95, 96).
Частина третя статті статтею 53 Конституції України визначає, що Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України дано в Рішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, згідно з яким безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними законами та іншими правовими актами нормативами їх фінансового і матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України визначено, що закони про освіту прийняті на реалізацію статті 53 Конституції України.
Частиною 5 ст. 78 Закону України «Про освіту» передбачено, що фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 79 цього ж Закону джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; інші джерела, не заборонені законодавством. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором. Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про освіту» внесено зміни до ч. З ст. 37 Закону України «Про дошкільну освіту» відповідно до яких, джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти батьків або осіб, які їх замінюють.
Податковим кодексом передбачено податкову знижку на такого роду проплат. Так, підпунктом 166.3.3 пункту 166.3 статті 166 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати як суму коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім`ї першого ступеня споріднення.
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини. спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина:
2) правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини. що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини. спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину. що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 та в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 909/278/17 суд відзначав, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів. Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, зроблено висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Аналіз зазначених норм права, положень у рішенні Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, у постановах Верховного Суду України дає підстави для висновку, що оскаржуваний ОСОБА_1 договір не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Договір, який позивачем вважається нікчемним не є таким, - ним не порушено публічний порядок.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що договір не є таким, що порушує публічний порядок, а відтак не має підстав вважати його нікчемним, а тому позовні вимоги про стягнення 2923,34 гривень, сплачених за договором, є безпідставні.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що нікчемність договору випливає із судових рішень, яким встановлено протиправність та нечинність наказу управління освіти від 03.07.2018 року, оскільки Закон України «Про освіту», Закон України «Про дошкільну освіту» та рішення Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004 спростовує твердження про безумовну заборону залучення коштів батьків за договорами про надання освітніх послуг. Окрім цього, встановлено, що договір укладено на підставі рішення сесії Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 р. № 7/14/19 «Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг», яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м.Тернополя. Водночас, у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м.Тернополя, але проживають за межами міста Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до цього рішення. На підставі вказаного рішення сесії, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про освіту», «Про дошкільну освіту», для реалізації можливості внесення батьківської плати було прийнято рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 червня 2018 р. № 510 «Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг», яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м.Тернополя можуть укладати з батьками. Пунктом 2 рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати Примірну форму договору. Вказані рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувались і саме вони слугували підставою укладення Позивачем спірного договору, а не скасований судом у справі № 1940/1387/18 наказ управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03.07.2018 р. № 261 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі».
В справі Бьорден проти Сполученого Королівства (№ 13378/05 від 29.04.2008) Європейський суд з прав людини зазначає, що різне ставлення до осіб у відповідним чином схожих ситуаціях є дискримінаційним, якщо воно не має об`єктивного і розумного виправдання, іншими словами, якщо воно не переслідує законну мету або відсутнє розумне пропорційне співвідношення між запровадженими заходами і поставленою метою. Тобто, відмінність у ставленні є виправданою, якщо відповідне правило чи практика переслідують законну мету; засоби, обрані для досягнення цієї мети (тобто заходи, що привели до відмінного поводження), є пропорційними і необхідними для досягнення цієї мети.
ЄСПЛ в справі Пономарьови проти Болгарії (№ 5335/05 від 21.06.2011 підтримав позицію уряду, що держави можуть мати легітимну мету - економити ресурсовитратні публічні послуги, що надаються на користь короткострокових і нелегальних іммігрантів, які зазвичай не долучаються до фінансування таких послуг. Суд погодився, що організація освітнього процесу, на відміну від деяких інших публічних послуг, вимагає значних зусиль і коштів, і що держави повинні збалансувати освітні потреби осіб, які знаходяться під їхньою юрисдикцією, і мають обмежені можливості задовольняти ці потреби.
Не заслуговують на уваги також доводи представника позивача про відсутність добровільного характеру договору, так як про його добровільне укладення свідчить усвідомлення та підтвердження згоди позивача з умовами договору, доказом чого є внесення оплати та відсутність будь-яких спорів чи непорозумінь між сторонами впродовж терміну дії договору. Кошти, затверджені рішенням Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 р. № 7/14/19 сплачувалися лише на підставі і після укладення договору про надання освітніх послуг.
Стосовно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.2, 376, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №30 Тернопільської міської ради про стягнення 2923,34 гривень.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2020 року.
Головуючий -
Судді -
