ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" січня 2020 р.
м. Харків
Справа № 922/2764/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна", смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс", м. Харків
про
стягнення коштів
за участю представників:
Позивача - Мостового О.В. (довіреність б/н від 08.11.2018 р.);
Відповідача - Кутько Г.С., (ордер № ХВ 1929 000012 від 12.09.2019 р.)
ВСТАНОВИВ:
Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс" (надалі - Відповідач) заборгованості у розмірі 2738242,42 грн. (де: 1378612,99 грн. - основний борг; 870697,60 грн. - пеня; 280793,22 грн. - 11% річних; 208138,61 грн. - інфляційні втрати), а також просить стягнути з Відповідача суму судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2019 р. було прийнято позовну заяви до розгляду та відкрито провадження у справі з призначенням її до розгляду в порядку загального позовного провадження. По справі розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на "17" вересня 2018 р. о(об) 10:40. Ухвалою суду від 17.09.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 26.09.2019 р. о 11:20. Ухвалою суду від 26.09.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 10.10.2019 р. о 10:00. Ухвалою суду від 10.10.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 24.10.2019 р. о 10:00. Ухвалою суду від 24.10.2019 р. було продовжено строк підготовчого провадження до 27.11.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 14.11.2019 р. о 10:20. Ухвалою суду від 14.11.2019 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2019 р. о 10:00. Ухвалою суду від 05.12.2019 р. розгляд справи відкладено на 12.12.2019 р. о 11:00. Ухвалою суду від 12.12.2019 р. розгляд справи відкладено на 09.01.2020 р. о 11:00. Ухвалою суду від 09.01.2020 р. розгляд справи відкладено на 16.01.2020 р. о 11:00.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник Відповідача у судове засідання з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Надав до суду клопотання (вх. №939 від 15.01.2020) про зупинення провадження у справі №922/2764/19 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №296/10217/15-ц.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись принципом Верховенства права суд встановив наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Таким чином, даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів України.
11 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (надалі - Позивач/Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродсервіс» (надалі - Відповідач/Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-275Т-17, відповідно до умов якого Продавець зобов`язався передати у власність Покупця сільськогосподарську техніку згідно з умовами оплати, які викладені в п. 2.3. договору.
Згідно п. 1.2. договору, товар поставляється на умовах EXW (Інкотермс 2010), адреса: с. Тавільжанка, Дворечанський район, Харківська область в строк до 25.12.2017 р. про умові 100% оплати товару.
У п. 2.2. договору сторони визначили, що на момент підписання цього договору загальна вартість товару становить 2028908,49 грн., в т.ч. вартість кожної одиниці товару:
- комбайн зернозбиральний Case IH модель 2388, б/в, 2007 р.в., серійний № HAJ301147 - 1662235,08 грн.;
- жниварка зернова Case IH 1020, 25' (7,6 м), б/в, 2007 р.в., серійний № CBJ043205-366673,41 грн.
Згідно п. 2.3. договору, сторони встановлюють, що протягом терміну дії договору грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплати в гривнях в наступному порядку:
- 2.3.1. платіж в сумі 302177,86 грн. здійснюється покупцем до 21.08.2017 р.;
- 2.3.2. платіж в сумі 669108,12 грн. здійснюється покупцем до 31.10.2017 р.;
- 2.3.3. платіж в сумі 539603,32 грн. здійснюється покупцем до 30.11.2017 р.;
- 2.3.4. платіж в сумі 518019,19 грн. здійснюється покупцем до 20.12.2017 р.
ТОВ "Агропродсервіс" лише частково оплатив товар на суму 650295,50 грн.
Згідно п. 3.1. договору, продавець зобов`язаний повідомити покупця про дату отримання ним товару, а відповідно до п. 3.2. - передати товар покупцю в термін та у місці, що вказано в п. 1.2. договору. Товар, визначений в п. 2.2. договору перебуває у фактичному володінні та користуванні ТОВ "Агропродсервіс" з 18.08.2017 р., з моменту підписання акту № 1 прийому-передачі об`єкта оренди до договору оренди сільськогосподарської техніки від 11.08.2017 р. Таким чином, Позивач фактично виконав свої зобов`язання за договором.
Відповідач, не погоджуючись з вимогою Позивача посилається на невідповідність фактичних обставин та те, що заявлені вимоги суперечать приписам чинного законодавства.
Так, Відповідач не заперечує щодо укладеного Договору та зазначає, що встановлений обов`язок покупця (ТОВ "АГРОПРОДСЕРВІС") оплатити товар до його передання продавцем (ТОВ "ТМУ") на умовах попередньої оплати і до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи статей 693 та 538 ЦК України.
З тверджень Відповідача, як Покупця щодо нарахування заборгованості по договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № TMU-275Т-17 від 11 серпня 2017 року є безпідставними та необґрунтованими, оскільки товар за Договором не був поставлений до Покупця.
Посилаючись на ч. 3 ст. 538 ЦК України, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Отже, Відповідач вважає, що у даному випадку серед імперативно визначених статтею 538 ЦК України прав ТОВ "ТМУ" відсутнє право вимагати примусового виконання обов`язку покупця (ТОВ "АГРОПРОДСЕРВІС") в натурі (підпункт "5)", частини 2, статті 16 ЦК України), яке може виникнути лише у випадку виконання ТОВ "ТМУ" свого обв`язку щодо фактичної поставки товару (передачі його у власність покупця), незважаючи на невиконання ТОВ "АГРОПРОДСЕРВІС" свого обов`язку з попередньої оплати цього товару.
ТОВ "АГРОПРОДСЕРВІС" неодноразово пропонувало ТОВ "ТМУ" різні варіанти врегулювання існуючих правовідносин листом № 332 від 02 квітня 2018 року: "У разі Вашої незгоди із вищенаведеними пропозиціями пропонуємо ТОВ "ТАЙТЕН МАШИНЕРІ УКРАЇНА" прийняти сільськогосподарську техніку, для чого: узгодити порядок та строки її передачі у зв`язку із односторонньою відмовою ТОВ "ТАЙТЕН МАШИНЕРІ УКРАЇНА" від вищезазначених договорів, та повернути отриману попередню оплату одночасно із поверненням сільськогосподарської техніки.
Дані пропозиції залишені без відповіді ТОВ "ТМУ", яке досудовою вимогою №1295 від 11 грудня 2018 року в черговий раз наголосило на своєму бажанні щодо: витребування Товару на підставі п. п. 1.2., 8.2. Договору як такого, право власності на яке належить Продавцеві (у випадку відсутності добровільного повернення товару).
З цих підстав, Відповідачем зроблено висновок, що ТОВ "ТМУ", як поставщик по Договору, в односторонньому порядку фактично відмовився від виконання своїх обов`язків щодо поставки товару, наслідком чого є відповідне припинення обов`язків ТОВ "АГРОПРОДСЕРВІС" з оплати товару, постачання якого скасоване постачальником.
Дослідивши доводи сторін, матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649,651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Згідно ч. 1. ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Ч. 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що товар, визначений у пункті 2.2. Договору, перебуває у фактичному володінні та користуванні ТОВ «Агропродсервіс» з 18.08.2017, тобто з моменту підписання Акта № 1 прийому-передачі об`єкта оренди до Договору оренди сільськогосподарської техніки від 11.08.2017 № TMU 114A-17, за яким ТОВ «Тайтен Машинері Україна» (Орендодавець) передало, а ТОВ «Агропродсервіс» (Орендар) прийняло у належному для експлуатації стані об`єкти оренди: комбайн зернозбиральний Case IH модель 2388, б/в, 2007 р.в., серійний № HAJ301147 та жниварку зернову Case IH 1020, 25' (7,6 м.), б/в, 2007 р.в., серійний № CBJ043205, навіть після закінчення строку користування об`єктом оренди (20.12.2017) (копії зазначених договору та акта додаються).
11.08.2017 між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу та Договір оренди сільськогосподарської техніки від 11.08.2017 № 114A-17 (далі - Договір оренди), предметом яких був один і той же товар - комбайн зернозбиральний Case IH модель 2388, б/в, 2007 р.в., серійний № HAJ301147 та жниварку зернову Case IH 1020, 25' (7,6 м), б/в, 2007 р.в., серійний № CBJ043205 .
Відповідачем 18.08.2017 сплачено на користь Позивача частину вартості товару, передбачену пп. 2.3.1. п. 2.3. Договору купівлі-продажу, в сумі 300 295,50 грн., на підставі чого Позивачем передано Товар Відповідачу за актом № 1 від 18.08.2017 прийому-передачі об`єкта оренди до Договору оренди, який підписаний уповноваженими представниками сторін.
Так, Відповідач не оспорює не виконання умов Договору купівлі-продажу щодо товару, який на підстав Договору орнди залишився у користуванні Відповідача за актом № 1 від 18.08.2017 прийому-передачі.
Тобто з вищевикладеного вбачається, що Відповідач ухиляється від своїх зобов`язань щодо виконань умов Договору тим самим зловживає своїми правами та недобросовісністю, що суперечить не лише договірним умовам, а й принципам та положенням ЦК України.
Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (ч. 1 ст. 232 ГК України). Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 ГК України).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
П. 7.1. договору визначено, що у випадку прострочення терміну оплати, встановленого умовами цього договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення з моменту виникнення заборгованості за весь строк прострочення сплати заборгованості та суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції протягом 10 календарних днів з моменту пред`явлення вимоги продавцем. Сума пені становить 870697,60 грн.
Згідно п. 7.2. договору, сторони домовились, що у разі прострочення термінів оплати, встановлених умовами цього договору, покупець сплачує продавцю 11% річних від простроченої суми протягом 10 календарних днів з моменту пред`явлення відповідної вимоги продавцем. Так, Відповідач повинен сплатити на користь Позивача 11% річних в розмірі 280793,22 грн.
06.08.2019 р. Позивач на адресу Відповідач направив вимогу щодо сплати заборгованості за договором № 410, в якій було повідомлено про необхідність погашення заборгованості, що виникла за умовами договору, а також суму пені, 11% річних та інфляційних втрат на загальну суму 2704217,53 грн., але відповіді ніякої Позивач не отримав.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. За ст. 79 ГПК України, вірогідність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, Тобто наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З вищевикладених підстав, суд вважає за доцільне зазначити, що підлягає задоволенню стягнення з Відповідача суми основного боргу в розмірі 1378612,99 грн., пені в розмірі в розмірі 870697,60 грн., 11 % річних в розмірі 280793,22 грн.
Відповідно до заявленої Позивачем суми до стягнення інфляційних витрат у розмірі 208138,61 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1 Постанови).
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об`єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов`язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Відповідача індексу інфляції, як такої що спричинило Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
З підстав викладених вище, а також того, що ст. 228 ГПК України визначено саме право суду зупинити провадження у справі та те, що підстави на які посилається Відповідач при заявлені клопотання (вх. №939 від 15.01.2020) про зупинення провадження у справі №922/2764/19 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №296/10217/15-ц на момент розгляду даного спору відпав, суд відмовляє в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 257, 525, 526, 610, 612, 629, 692 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 224-229, 231 Господарського кодексу України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродсервіс" (ідентифікаційний код: 32865972; місцезнаходження: вул. Тобольська, 42, кім. 331/1, м. Харків, 61075) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (ідентифікаційний код: 38379774; вул. Машинобудівників, 1, смт. Чабани, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08162) заборгованість у розмірі 2530103,81 грн. (де: 1378612,99 грн. - сума основного боргу; 870697,60 грн. - сума пені; 280793,22 грн. - сума 11% річних), а також суму судового збору у розмірі 37951,94 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрати в розмірі 208138,61 грн. - відмовити.
Повне рішення складено "24" січня 2020 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя
І.П. Жигалкін
