Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2019 р. Справа№200/7972/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі – Відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі – Відповідач 2), Національної поліції України (далі – Відповідач 3) про стягнення грошових коштів, -
В С Т А Н О В И В:
24 червня 2019 року Позивач звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ Українив Автономній Республіці Крим про стягнення грошового забезпечення за період з 1 березня 2014 року по 15 серпня 2014 року в сумі 44922,38 грн., (посадовий оклад – 7715,80 грн., оклад за спеціальне звання – 738,28 грн., надбавка за вислугу років – 3379,45 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань – 5919,29 грн., премія – 27169,56 грн.).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 25 січня 2014 року по 15 серпня 2014 року обіймав посаду заступника начальника управління карного розшуку ГУМВС Українив Автономній Республіці Крим, проте за період з 1 березня 2014 року по 15 серпня 2014 року грошове забезпечення не виплачувалося, при цьому жодних наказів про припинення виплати грошового забезпечення щодо позивача не приймалося, тобто відсутні правові підстави для такої невиплати.
На адресу суду відповідачем - 2 надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу органі внутрішніх справ виплачується за місцем проходження служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС, оскільки позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення в ГУМВС України в АР Крим, тобто не перебував у безпосередніх трудових (службових) відносинах з Міністерством внутрішніх справ України та грошового забезпечення не отримував, у відповідача – 2 немає законних підстав здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення. Крім того вказав, що ГУМВС України в АР Крим перебуває у стані припинення, у зв`язку з чим призначено Ліквідаційну комісію ГУМВС України в АР Крим, при цьому бюджетне фінансування для розрахунку заборгованості ліквідаційним комісіям здійснюється за рахунок та через Національну поліцію, що передбачено Наказом МВС України від 13 січня 2017 року № 10.
Просив у задоволенні позову відмовити.
11 листопада 2019 року Відповідач – 3 надав відзив на адміністративний позов, за змістом якого просив відмовити у задоволені позовних вимог. Відповідач зазначив, щозгідно частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України до ліквідаційної комісії з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, на даний час УМВС України в АРК Крим не ліквідовано, при цьому Національна поліція України не є правонаступником УМВС України в АРК Крим. Відповідач вказав, що правовідносини щодо виділення кошторисних призначень є між Національною поліцією України та УМВС України в АР Крим, протепозивач не є учасником цих правовідносин.
Фінансування Національною поліцією України ліквідаційних комісій органів внутрішніх справ може здійснюватися лише у розмірах, передбачених відповідними кошторисами за запитами ліквідаційних комісій органів внутрішніх справ, при цьому ліквідаційна комісія УМВС України в АР Крим не зверталася до Національної поліції України із запитами щодо виділення коштів для виплати грошового забезпечення позивачу. Відповідач звернув увагу на те, що позивачем до позову надана довідка про додаткові види грошового забезпечення за період з 1 травня 2014 року по 14 серпня 2014 року, проте відповідно до постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у справі №805/2508/17-а така довідка мала бути видана з нульовими показниками, крім того, згідно постанови суду першої інстанції у справі №805/2508/17-а МВС України та Ліквідаційна комісія ГУМВС в АР Крим не мають можливості видати довідки ОСОБА_1 , оскільки уся документація залишилися на окупованій території, таким чином, надана позивачем довідка, яка не містить номеру та дати її видачі та дати звільнення, є сумнівною та не може бути належним доказом у справі. Стосовно позовних вимог щодо стягнення надбавки та премії вказав, що надбавка за виконання особливо важливих завдань передбачає виконання таких завдань та наявність наказу про її встановлення у конкретний період, премія - не є основним і сталим показником грошового забезпечення, накази про преміювання осіб рядового і начальницького складу видаються до 10-го числа кожного місяця на підставі мотивованих рапортів начальників структурних підрозділів, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання, проте такі накази за березень-серпень 2014 року відсутні.
Відповідачем -1 у встановлений судом строк відзив на позов подано не було, витребувані документи суду не надані.
Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 1 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30 липня 2019 року та витребувано докази.
Ухвалою суду віл 30 липня 2019 року відкладено підготовче засідання на 15 серпня 2019 року.
Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року вирішено залучити в якості співвідповідача у справі Міністерство внутрішніх справи України.
Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року витребувано у Міністерства внутрішніх справи України докази у справі.
Ухвалою суду від 16 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 19 вересня 2019 року повторно витребувано у Міністерства внутрішніх справ України докази у справі та відкладено підготовче засідання на 16 жовтня 2019 року.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2019 року залучено в якості співвідповідача у справі Національну поліцію України, витребувано докази та призначено підготовче засідання на 12 листопада 2019 року.
Ухвалою суду від 12 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2019 року.
У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, докази належного повідомлення знаходяться в матеріалах справи.
Відповідач -1 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, ухвали суду та судові повістки у справі було надіслано засобами поштового зв`язку за адресою визначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Одеса, вул. Осіпова, б. 23, а також за адресою, яку повідомив представник Міністерства внутрішніх справ України: м. Одеса, вул. Преображенська, б. 44, проте поштові відправлення повернуті на адресу суду.
Відповідно частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
За таких обставин суд вважає, що виконав необхідні заходів для належного повідомлення відповідача -1 про розгляд справи.
Представники Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні, в режимі відео конференції, заперечували проти позову.
У зв`язку із закінченням часу відведеного для відеозв`язку, ураховуючи неявку представників сторін у судове засідання до Донецького окружного адміністративного суду, розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 .
Згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 , що видана на ім`я ОСОБА_1 , останній зокрема 14 січня 1985 року прийнятий на службу в Слов`янський МВС (Наказ №2 від 12 січня 1985 року), звільнений з органів внутрішніх справ України, 7 листопада 2015 року прийнятий на службу до Національної поліції (наказ ГУНП в Донецькій області від 7 листопада 2015 року №3 о/с), 10 травня 2016 року звільнений з Національної поліції (Наказ ГУНП №108 о/с від 10 травня 2016 року).
Як убачається з послужного списку (№С-477/193) ОСОБА_1 починаючи з 14 січня 1985 року проходив службу в органах внутрішніх справ та, зокрема з25 січня 2014 року обіймав посаду заступника начальника управління карного розшуку Головного управління МВС України в Автономній республіці Крим, з 15серпня 2014 року – посаду начальника Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району).
Позивач, вважаючи протиправною невиплату грошового забезпечення за період з 1 березня 2014 року по 15 серпня 2014 року, звернувся до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що вимоги ухвали суду від 1 липня 2019 року щодо надання Ліквідаційною комісією ГУ МС України в АР Крим інформаціїстосовно виплати грошового забезпечення позивачу за період з 25 січня 2014 року по 15 серпня 2014 року, а також довідку про грошове забезпечення Позивача не виконанні, зазначені документи не надані. Крім того, ухвалою суду від 15 серпня 2019 року, від 19 вересня 2019 року, від 16 жовтня 2019 року зазначена вище інформація була витребувана у Міністерства Внутрішніх справ України та Національної поліції України, проте,згідно пояснень відповідачів - 1, 2, така інформація відсутня.
Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулювалися Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію».
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується, зокрема Міністерством внутрішніх справ.
При цьому, наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ( далі – Інструкція №499), згідно якої: грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах, Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчаються в навчальних закладах системи МВС або зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ.
Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
За час відсутності особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується.
Підставою припинення виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ є матеріали службового розслідування на підставі мотивованого рапорту безпосереднього керівника про обставини невиходу на службу та наказ начальника органу внутрішніх справ, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення (пункт 1.3.-1.6 Інструкції №499).
Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який набув чинності 27 квітня 2014 року визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 цього Закону).
Так, тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій (статті 3 Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
Згідно частини 1 статті 5 цього Закону, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
З системного аналізу викладеного убачається, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, грошове забезпечення виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу,підставою припинення виплати грошового забезпечення є матеріали службового розслідування та наказ начальника органу внутрішніх справ, у якому вказується, за який період припиняється виплата грошового забезпечення. При цьому, громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, гарантуються права і свобода людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами.
Слід зазначити, що період служби позивача на посаді заступника начальника управління карного розшуку Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим у період з 25 січня 2014 року по 14 серпня 2014 року підтверджено матеріалами справи, а також встановлено постановами Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду у справі № 805/2508/17-а за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства внутрішній справ України в Автономній республіці Крим про зобов`язання вчинити певні дії, що не було спірним між сторонами.
При цьому, згідно листа Міністерства внутрішніх справ України від 17 серпня 2017 року № 22/1/1-3515, у зв`язку з окупацією території Криму з березня 2014 року фінансування видатків на оплату праці не здійснювалось, електронна платіжна система казначейських органів на території Криму була заблокована.
Суд зауважує, що докази притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відсутності позивача на службі без поважних причин в матеріалах справи відсутні, отже, невиплата грошового забезпечення ОСОБА_1 з березня по серпень 2014 року відбулась не з вини позивача.
Проте, слід звернути увагу, що згідно послужного списку ОСОБА_1 , 15 серпня 2014 року він був призначений напосаду начальника Слов`янського МВ ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району). При цьому, згідно п. 1.18. Інструкція №499 при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. Тобто, з 15 серпня 2014 року грошове забезпечення позивач отримував у Слов`янському МВ ГУМВС України в Донецькій області.
З урахуванням встановлених вище обставин, зважаючи на гарантовані Конституцією України прав особи на працю, а також на належний рівень її оплати, суд вважає, що у період з 1 березня 2014 року по 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 необхідно виплатити грошове забезпечення.
Стосовно розміру грошового забезпечення суд зазначає наступне.
Так позивачем надано суду довідку про встановлені оклади та надбавки на час його звільнення, згідно якої: посадовий оклад - 1407 грн., оклад за спеціальне звання – 135 грн., надбавка за вислугу років (40%) – 616,80 грн., надбавка за виконання особо важливих завдань на час проходження служби в розмірі 50 % - 11079,40 грн., премія у розмірі 153 % - 4954,45 грн. (а.с. 15).
Проте суд вважає надану довідку неналежним доказом у справі, оскільки не можливо встановити коли та якою установою була видана зазначена довідка. Так, остання не має номеру та дати її видачі але містить печатку Головного управління внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, проте ураховуючи, що усі матеріали ГУМВС України АР Крим знаходяться на окупованій території України та призначено ліквідаційну комісію відповідача 1, тому, у разі отримання довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , остання мала бути видана саме Ліквідаційною комісією відповідача – 1, проте такі дані надана довідка не містить, тому не може бути прийнята до уваги.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до п. 1.4 - 1.6 Інструкції № 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначалося залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Грошове забезпечення виплачувалось особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які були призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах. Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчалися в навчальних закладах системи МВС або були зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ.
Підставою для виплати грошового забезпечення був наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входила у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.
Так, відповідно до Схеми посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для апарату головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, місті Севастополі та на залізницях (Додаток №9 Інструкції №499) посадовий оклад заступник начальника управління в Автономній Республіці Крим складав 1310-1407 грн.
Визначаючи розмір посадового окладу позивача, враховуючи відсутність в матеріалах справи відсутні належних та допустимих доказів його розміру, суд виходить із мінімальних встановлених гарантій держави щодо посадового окладу заступника начальника управління в Автономній Республіці Крим, тобто 1310 грн.
Крім того, особам рядового і начальницького складу виплачувалися оклади за спеціальними званнями в розмірах, затверджених додатком 24 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", крім курсантів вищих навчальних закладів МВС, прийнятих на навчання з числа цивільних осіб.
Як убачається з послужного списку позивача, 1 лютого 2002 року ОСОБА_1 присвоєно звання полковник міліції (а.с. 6) за яке, згідно додатку 24 до постанови КМУ від 7 листопада 2007 року № 1294, виплачувався оклад у розмірі 135 грн.
Також, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачувалася надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах, затверджених додатком 29 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу".
Так з матеріалів справи убачається, що вислуга років позивача станом на 2014 рік складала більш 30 років. Таким чином, надбавка за вислугу років ОСОБА_1 складала 40 відсотків (вислуга років 25 років і більше), що з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальне звання складає 578 грн. ((1310+135)*40%).
Суд зазначає, що посадовий оклад, оклад за спеціальне звання та надбавка за вислугу років є постійними видами грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Разом з тим, суд погоджується з твердженнями відповідача – 3 про те, що надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби та премія були додатковими видами грошового забезпечення, які встановлювалися щомісяця, відповідними наказами за результатами служби. Так, надбавки за виконання особливо важливих завдань установлювалися за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби та визначалися залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних завдань; преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснювалося відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, виплата премій здійснювалася за наказами керівників органів і підрозділів, закладів та установ Міністерства внутрішніх справ України, Накази про преміювання осіб рядового і начальницького складу видавалися до 10-го числа кожного місяця на підставі мотивованих рапортів начальників структурних підрозділів, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання (п. 2.5, п. 2.15.Інструкції № 499).
На підставі викладеного, суд, ураховуючи відсутність в матеріалах справи відповідних наказів, дійшов висновку про відсутність підстав для виплати надбавки за виконання особливо важливих завдань та премії ОСОБА_1 за спірний період.
Таким чином, розмір належної виплати ОСОБА_1 за місяць складає 2023 грн. (1310 грн. посадовий оклад + 135 грн. оклад за спеціальне звання + 578 грн. надбавка за вислугу років).
Згідно п. 1.7. Інструкції № 499при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, виплата грошового забезпечення позивачу за серпень 2014 року складає 913, 61 грн. (2023 грн. / 31 день * 14). Загальний розмір виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 березня по 14 серпня 2014 року становить 11 028, 61 грн. (2023 грн. *5 міс. + 913,61 грн. за серпень 2014 року).
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2019 року № 730 вирішено ліквідувати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці.
Згідно частини 3 статті 105 Цивільного кодексу України учасники, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк за явлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
Відповідно до частини 4 статті 105 Цивільного КодексуУкраїни передбачено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Так, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду справи, ГУМВС України в Автономній Республіці Крим (ідентифікаційний код 08592230) перебуває в стадії припинення, знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, б. 23, голова комісії з припинення або ліквідатор – ОСОБА_2 .
Відповідно до абзацу 2 частини 10 статті 51 Бюджетного кодексу України у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періоді до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межахвидатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.
Згідно Наказу МВС України від 13 січня 2017 року № 10 бюджетне фінансування для розрахунку заборгованості ліквідаційним комісіям, в тому числі - ГУМВС України в АР Крим, здійснюється за рахунок видатків, затверджених для Національної поліції України (а.с.112).
При цьому, дорученням МВС України від 29 серпня 2017 року № 12777/01/15-2017 Голові Національної поліції України ОСОБА_3 М. у межах видатків, затверджених для Національної поліції України, було доручено забезпечити:задоволення вимог кредиторів ліквідаційними комісіямитериторіальних органів Міністерства внутрішніх справ та адміністративно підпорядкованих їм підрозділів та інших установ, щодо яких здійснюються заходи з припинення (далі - установи);проведення розрахунків за спожиті комунальні послуги та послуги з енергопостачання та іншими зобов`язаннями, які виникають у процесі ліквідації;виконання рішень судів, що набрали законної сили, якими установи зобов`язано здійснити виплати.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки ГУМВС України в
АР Крим (роботодавець позивача) перебуває в стані припинення та призначено Ліквідаційну комісію цього органу, на яку з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, здійснити виплату належного позивачу грошового забезпечення необхідно зобов`язати саме Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
При цьому суд звертає увагу, що виконання рішення суду щодо зобов`язання Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим здійснити виплату ОСОБА_1 , покладено на Національну поліцію України (доручення МВС України від 29 серпня 2017 року).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній республіці Крим на користь позивача у розмірі 11028, 61 грн.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Оскільки суддя Дмитрієв В.С. у період з 12 грудня 2019 року по 13 грудня 2019 року перебував у відрядженні, судове рішення у справі складено у повному обсязі 16 грудня 2019 року.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Осіпова, б.23, код ЄДРПОУ 08592230) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 1 березня 2014 року по 14 серпня 2014 року в сумі 11 028,61 грн. без урахування обов`язкових податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв
