ун. № 759/16711/19
пр. № 1-кп/759/1337/19
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2019 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42019100000000469 внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 31.07.2019 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, громадянина України, РНОКПП фізичної особи в матеріалах кримінального провадження відсутній, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненнізлочину,передбаченого ст.366-1 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В С Т А Н О В И В:
Прокурор підтримав в повному обсязі обвинувачення в тому,що наказом Головного ДСНС України у м. Києві від 03.04.2017 року № 240 ОСОБА_3 призначено на посаду пожежним-рятувальником 18-ДПРЧ Головного управління ДСНС України у м. Києві з 03.04.2017 року. ОСОБА_3 у порядку переатестування присвоєно спеціальне звання «старший сержант служби цивільного захисту».
Після цього наказом Головного ДСНС України у м. Києві від 23.10.2017 року № 770, старшого сержанта служби цивільного захисту пожежного-рятувальника 18-ДПРЧ Головного управління ДСНС України у м. Києві ОСОБА_3 звільнено у запас Збройних сил України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
П. 2 ч. 1 ст. 104 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що спеціальне звання - старший сержант служби цивільного захисту, відноситься до молодшого начальницького складу служби цивільного захисту.
Згідно з п. 6 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року № 593, особи начальницького складу є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на яких поширюється дія вимог та обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».
Відповідно до пп. "д" п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон) ОСОБА_3 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону, та відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону, примітки до ст.366-1 Кримінального кодексу України є суб`єктом декларування та суб`єктом злочину.
Абзацом другим ч. 2 ст. 45 Закону визначено, що особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у пп. "а" і "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Ч. 5 ст.12 Закону визначено, що нормативно-правові акти Національного агентства підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно- правових актів.
Відповідно до пп. 3 п. 5 розділу II Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.06.2016 року № 3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за №959/29089, декларація суб`єкта декларування, який припинив діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у пп. "а", "в" п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону, подається до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.
Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 року № 3 "Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 959/29089, затверджено форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Частиною першою Правил заповнення форми декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначено, що декларація заповнюється та подається особисто суб`єктом декларування на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет суб`єкта декларування у системі Реєстру, шляхом заповнення електронної форми.
ОСОБА_3 зобов`язаний був до 01.04.2018 року подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік шляхом заповнення відповідної форми на веб-сайті Національного агентства в Реєстрі.
Згідно з відомостями з Реєстру, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року ОСОБА_3 не подав, хоча зареєструвався у Реєстрі 17.03.2017 року о 11:38:58 годин.
Таким чином, ОСОБА_3 діючи умисно, достовірно знаючи та будучи неодноразово повідомленим про обов`язковість подання декларації особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, наступного року після припинення діяльності за минулий рік, а саме за 2017 рік, маючи реальну можливість, а також достовірно знаючи про те, що в строк до 01.04.2018, він зобов`язаний подати до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, в порушення частини 2 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», не подав до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію особи, яка припинила діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, наступного року після припинення діяльності за минулий рік, тобто за 2017 рік.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України визнав , при цьому заперечував наявність умислу неподання декларації, та пояснив, що був призначений на посаду пожежним-рятувальником 18-ДПРЧ Головного управління ДСНС України у м. Києві з 03.04.2017 року. Йому було присвоєно спеціальне звання «старший сержант служби цивільного захисту». 23.10.2017 року його було звільнено у запас.По звільненню подав декларацію. Знав, що в строк до 01.04.2018 року, зобов`язаний був подати декларацію за 2017 рік. Але потім забувся. Вже тільки після відкриття кримінального провадження відносно нього подав декларацію.
Об`єктивно звільнення ОСОБА_3 у запас Збройних Сил України з посади пожежного рятувальника 18-ДПРЧ Головного управління ДСНС України у м. Києві, 26 жовтня 2017 року підтверджується наказом по особову складу №770 від 23 жовтня 2017 року (а.с.59);
Відповідно до протоколу огляду від 07.08.2019 року на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції встановлено , що обвинувачений ОСОБА_3 останній раз подав декларацію 26.10.2017 року, тобто в день звільнення з посади. Інших декларацій після цього не подавав (а.с. 47-49);
Про обізнанність подачі декларації обвинуваченим ОСОБА_3 після звільнення з посади і подання її до 1 квітня наступного року вказує і пам`ятка при звільнені із служби цивільного захисту в ДСНС України, на якій 26 жовтня 2017 року поставив про це підпис сам обвинувачений (а.с. 80 );
Крім цього не подання обвинуваченим ОСОБА_3 декларації підтверджується і висновком Національного агентства з питань запобігання корупції та матеріалами , що долучені до нього (а.с. 69-79 );
Водночас всі зазначені докази свідчать лише про обізнаність ОСОБА_3 щодо необхідності подання щорічної декларації за 2017 рік і подання ним саме такої декларації. Проте жоден із наведених доказів не містить даних про умисне неподання ним такої декларації.
Більше того, з матеріалів провадження видно,що обвинувачений подав декларацію, передбачену ч.2 ст.45 Закону України « Про запобігання корупції», коли дізнався про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення. Це не заперечував і прокурор.
За положеннями ст.94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ст.92 ч.2 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та, в установлених КПК України випадках на потерпілого (ст.92 ч.І КПК України).
Так. згідно обвинувального акту, дії обвинуваченого кваліфікуються стороною обвинувачення за ст.366-1 КК України, тобто умисне неподання субєктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
З обєктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України може виявлятися у формі умисного неподання субєктом декларування декларації.
З субєктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України характеризується лише прямим умислом, тобто особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання, що передбачено ч.2 ст.24 КК України.
Крім цього відповідно до ст.49 Закону України «Про запобігання корупції»:
«2. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов`язані перевіряти факт подання суб`єктами декларування, які в них працюють(працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської Ради доброчесності,відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах),відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.
Національне агентство перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону.
3. Якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.
Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об`єднання, іншого непідприємницького товариства про факт неподання декларації відповідним суб`єктом декларування.»
Отже, законодавством передбачений порядок повідомлення субєкта декларування про факт неподання декларації та строк подання декларації після отримання зазначеного повідомлення.
Стороною обвинувачення надано докази того, що обвинувачений отримував повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про факт неподання декларації,( 23.09.2019 а.с. )хоча на той час вже таку декларацію було подано-18.09.2019 року і таким чином не доведено, що обвинувачений, у встановленому законом порядку був повідомленим про неподання декларації, після чого у передбачений ст.49Закону України«Про запобіганнякорупції» десятиденний строк умисно не подав декларацію, тобто вчинив умисні протиправні дії щодо неподання субєктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
Зазначені положення Закону України«Про запобіганнякорупції» спростовують позицію прокурора щодо наявності умислу у ОСОБА_3 на неподання декларації, яку він подав після повідомлення про підозру.
Таким чином інкриміноване обвинувачення та обставини, викладені в обвинувальному акті, базуються лише на припущеннях, а встановлені в ході розгляду обставини є підставою для розумного сумніву в доведеності вини обвинуваченого, оскільки надані докази не підтверджують наявності умислу обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, що свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368 371, 373, 374 КПК України, суд -
У Х В А Л И В:
ОСОБА_3 по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, визнати невинним та виправдати в зв`язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: ОСОБА_1
