ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/7749/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.
за участю секретаря: Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 (м. Київ, дата складання повного тексту - 24.07.2019) у справі за адміністративним позовом Громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
Громадянин Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 звернувся з позовом про:
- визнання протиправним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 358 від 12.10.2018 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 20-19 від 19.02.2019 про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних в повноважень, з урахуванням того, що позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України, доводи ґрунтуються лише на суб`єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої інформації, є необґрунтованими та недоведеними.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 вищевказаний адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної міграційної служби України у Київській області № 358 від 12.10.2018; визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України № 20-19 від 19.02.2019; зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із рішенням суду, відповідачем - ДМС України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За матеріалами справи Громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 25.09.2018 звернувся до Управління державної міграційної служби у Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.10.2018 Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято наказ № 358 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 .
Відповідно до повідомлення № 156 від 12.10.2018 громадянину Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує честь, гідність, поводження чи покарання.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України.
Рішенням Державної міграційної служби України № 20-19 від 19.02.2019 відхилена скарга громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 від 29.10.2018 на наказ УДМС в Київській області № 358 від 12.10.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
Позивач , не погодився із наказом та рішенням відповідачів звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачі не надали достатньої уваги питанням, які потребують з`ясуванню, та, відповідно, дають можливість достеменно дійти висновку про очевидну необґрунтованість заяви громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку суду, відповідачі діяли без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямоване це рішення, з огляду на що наказ № 358 від 12.10.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення № 20-19 від 19.02.2019 про відхилення скарги громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (Закон - № 3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначені поняття:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа , яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 5 Закону № 3671 встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зокрема , частиною другою статті 5 Закону № 3671 визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Частиною четвертою статті 5 Закону № 3671 передбачено, що особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною шостою цієї ж статті встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Стаття 6 Закону № 3671 передбачає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Стаття 7 вказаного Закону № 3671 визначає порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стаття 8 цього Закону № 3671 встановлює порядок попереднього розгляду заяв.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Управлінням Верховного Комісара ООН (УВКБ), яке є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, розроблено з метою забезпечення міжнародного захисту біженців та здійснення нагляду за дотриманням їх прав та основних свобод відповідно до норм міжнародного права тематичні рекомендації «Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців».
Згідно з пунктів 45, 66, вказаного документа, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пунктом 195 передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З матеріалів справи вбачається, що з інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Сомалі за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки надана інформація під час співбесід щодо фактів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину є не переконливою, суперечливою, яка не дає підстав вважати, що позивач зазнав переслідувань за конвенційними ознаками.
Так , позивач у своїй заяві повідомляв, що представники « Аль- Шабаб» увірвалися в будівлі та вбили братів, а позивач врятувався через те, що знаходився в іншій кімнаті. Однак, під час співбесіди повідомив зовсім іншу інформацію, а саме те, що представники « Аль- Шабаб» вбили братів, коли вони грали в пінг-понг на подвір`ї, а позивач врятувався, оскільки разом із сестрами знаходився у будинку.
Надані пояснення щодо вбивства представниками « Аль -Шабаб» його двох рідних братів - зовсім різні за своїм змістом, та вказують на очевидну неправдоподібність тверджень позивача, оскільки є непослідовними та суперечливими.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач на Батьківщині переслідувався за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності політичних переконань, що був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля чи приймав активну участь у політичному житті країни.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що підставою для виїзду позивача з країни погодження могло стати загальне нестабільне становище та політична криза на території країни громадянської належності, натомість його твердження щодо персональної загрози від представників терористичного угрупування "Аль-Шабааб" є суперечливими, неправдоподібними та недоведеними.
Крім того, залишаючи країну постійного місця проживання, позивач прямував через місто Адіс - Абеба (Ефіопія), де пробув 7 днів, а далі попрямував до Російської Федерації (м. Москва), де пробув 1 місяць. Заявник зазначив, що за захистом ні в Ефіопії, ні в Російській Федерації не звертався. Прибув до України нелегально 15.08.2018 та 25.09.2018 звернувся із заявою до УДМВС у Київській області.
В силу імперативних положень абзацу 6 частини першої статті 6 Закон № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною 22 статті 1 цього ж Закону "третя безпечна країна" - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, позивач досить тривалий час перебував у третіх безпечних країнах та мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання. При цьому, вказуючи на переслідування з боку угрупування "Аль-Шабаб", доказів функціонування вказаної організації на території Ефіопії та в тому числі Російської Федерації позивачем не надано.
В той же час, згідно з додатком до Конвенції про статус біженців 1951 року Ефіопія ратифікувала Конвенцію та Протокол 10.11.1969. При цьому доказів невідповідності Ефіопії умовам, визначених Законом для третьої безпечної країни, позивачем не наведено, зокрема, інформації з доповідей Генерального Секретаря Ради Безпеки ООН з приводу порушень прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, щодо Ефіопії та ін.
З цих підстав, колегія суддів вважає, що відповідачами доведено правомірність прийнятих ними наказів. Спірні рішення є правомірними, оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою, у заявника відсутні умови надання йому статусу, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону, встановлені та підтверджені належними та допустимими доказами обставини, пояснення позивача, колегія суддів доходить висновку про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на Батьківщині , а звернення до органів ДМС мало на меті лише легалізацію перебування позивача на території України.
У зв`язку з чим, колегія суддів вважає необхідним відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Громадянина Федеративної Республіки Сомалі - ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 25.11.2019.
Головуючий-суддя:
А.Ю. Кучма
Судді:
Л.В. Бєлова
І.О. Лічевецький
