ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
КИЇВСЬКОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
10 жовтня 2019 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Журавля О.О.,
суддів - Павленко О.П., Тютюн Т.М.,
при секретареві - Сич К.Ю.,
за участю прокурора Карпука Ю.А., представника потерпілої Петренка П.І, та, шляхом проведення відеоконференцзв`язку, обвинуваченого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката Козака А.В.,
у відкритому судовому засіданні в розташуванні суду розглянула матеріали кримінального провадження № 12015100020009277 відносно ОСОБА_1 , з апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року, яким
ОСОБА _1 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, одружений, приватний підприємець, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки. На підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання.
Цивільний позов прокурора до обвинуваченого «Про відшкодування витрат на лікування» - задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги витрати на лікування в сумі 8 687 грн. 52 коп.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 «Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди» - задоволено в повному обсязі та стягнуто: матеріальну шкоду в сумі 15 406 грн. 80 коп., моральну шкоду в сумі 200 000 гривень.
Справа № 753/14205/16
Апеляційне провадження:№ 11-кп/824/1816/2019
Головуючий у суді першої інстанції:Домарєв О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Журавель О .О
Вироком також стягнуто з ОСОБА_1 , процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 880 грн. 40 коп. на користь держави.
Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційну скаргу обвинуваченого, судова колегія, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА _1 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Порушення ОСОБА_1 п. 18.1 Правил дорожнього руху України, виразилися в тому, що 22 жовтня 2015 року, близько 19 год. 23 хв. керуючи технічно справним транспортним засобом марки «ГАЗ-33023», д.н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, рухаючись в місті Києві проїзною частиною вул. Харківське шосе від вул. Вербицького в напрямку Харківської площі, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що знаходиться в м. Києві по вул. Харківське шосе, в районі буд. № 210, не зупинився та допустив виїзд автомобіля на пішохідний перехід. Не впевнившись у відсутності пішоходів, які не закінчили рух та знаходилися на пішохідному переході, продовжив рухатися по нерегульованому пішохідному переході та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка рухалась по пішохідному переході зліва направо відносно руху автомобіля та мала перевагу в русі. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та несправедливим, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вирок щодо нього та ухвалити новий вирок, в межах якого перекваліфікувати його дії з ч.2 на ч.1 ст. 286 КК України, зменшивши розмір завданої потерпілій моральної шкоди з максимального до розумних розмірів та звільнити його від додаткового покарання у вигляді позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки на підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений ОСОБА_1 зазначає наступне.
ОСОБА_1 не погоджується із перекваліфікацією його дій з ч.1 на ч.2 ст. 286 КК України, та вказує, що згідно висновку експерта № 128/е від 11.02.2016 року, встановлено, що діями ОСОБА_1 потерпілій було завдано тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.Відповідно до висновку експерта № 3-2018/o від 17.07.2018 року, експерти прийшли до думки, що у потерпілої через 3 роки після ДТП, наявні тяжкі тілесні ушкодження через втрату нею 45% працездатності, що стало підставою для зміни обвинувачення з ч.1 на ч.2 ст. 286 КК України. Такий висновок обвинувачений вважає упередженим, не об`єктивним та таким, що не відповідає дійсності та обставинам справи, який зроблено на підставі застарілих нормативних актів.
На підставі наявних у матеріалах справи медичних документів щодо потерпілої ОСОБА_2 , користуючись своїми процесуальними правами передбаченими ст. 22 КПК України, ОСОБА_1 звернувся до судово-медичного експерта вищої кваліфікаційної категорії, який має стаж експертної роботи 18 років, із заявою про проведення незалежного дослідження обставин та тяжкості завданих потерпілій тілесних ушкоджень, за результатами проведення якого встановлено, що внаслідок вищезазначеної ДТП ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 днів, але не більше як три тижні (21 день). При цьому, суд при винесенні рішення не прийняв до уваги вказаного висновку.
Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_1 вважає, що суд, порушуючи вимоги ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» від 22 грудня 2016 року, звільнив його лишевід відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі та не звільнив від додаткового покарання у вигляді позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. При цьому, не врахувавши те, що він офіційно працює водієм і заробіток від цієї роботи є єдиним засобом існування для нього, його сім`ї та малолітньої доньки-інваліда, а позбавлення права керування транспортними засобами позбавить його можливості утримувати сім`ю та забезпечувати потреби доньки щодо лікування та придбання ліків.
Разом із тим, ОСОБА_1 вважає безпідставною позицію суду щодо повного задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення з нього завданої їй моральної шкоди у розмірі 200 000 грн., бо вказана сума є завищеною та не підйомною для нього та його сімейного бюджету загалом, тому вважає таку суму моральної шкоди завищеною та необґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційних вимог зі змінами в частині необхідності не скасувати вирок та ухвалити новий вирок, а змінити вирок, перекваліфікувавши скоєне обвинуваченим з ч.2 на ч.1 ст. 286 КК України, застосувавши до додаткового покарання п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" та зменшивши до мінімально можливих меж розмір стягнення на відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій; представника потерпілої та прокурора - які заперечили можливість задоволення апеляційних вимог, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши та обговоривши доводи учасників апеляційного розгляду в сукупності з матеріалами кримінального провадження, судова колегія визнає наступне.
Всупереч міркуванням апелянта та сторони захисту в апеляційному засіданні, суд першої інстанції досить повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено дослідив надані сторонами докази, в тому числі і докази, які надала сторона захисту та які покладені в основу апеляційних вимог.
Досліджені докази суд повно та правильно виклав у вироку, проаналізував та оцінив у плані відносності, належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності з іншими доказами, і в плані достатності для висновків по суті кримінального провадження і на цих підставах прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 за описаних у вироку обставин порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого на пішохідному переході здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, та кваліфікував скоєне за ч.2 ст. 286 КК України.
Свої висновки суд переконливо обґрунтував і вмотивував посиланнями на конкретні докази, які були ним безпосередньо досліджені та норми матеріального і процесуального права, давши належну оцінку доводам обвинуваченого і доказам, покладеним стороною захисту в обгрунтування своєї правової позиції.
При цьому суд першої інстанції правильно поклав в основу своїх висновків показання потерпілої ОСОБА_2 , свідків - очевидців досліджуваної події ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , причому останній підкреслив, що сам він перед пішохідним переходом зупинився і надав дорогу пішоходам, в тому числі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в той час як водій автомобіля, який рухався в зустрічному напрямку, тобто ОСОБА_1 , дороги пішоходам не надав і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2
Показання потерпілої та вказаних свідків були послідовними, суперечностей між собою не мали, свідок ОСОБА_5 , який раніше учасників ДТП не знав, у результатах справи не має жодної особистої зацікавленості, підстав недовіряти показанням свідків зі справи не вбачається та не наведені такі підстави і апелянтом та стороною захисту в апеляційному засіданні.
До того ж, в апеляційному засіданні обвинувачений свою провину в порушенні правил дорожнього руху за обставин, як вони описані у вироку, не заперечував і не просив про скасування вироку за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, а просив лише про перекваліфікацію скоєного з ч.2 на ч.1 ст. 286 КК України.
Показання потерпілої та свідків підтверджені об`єктивно зафіксованими в протоколах огляду місця події, слідчого експерименту за участю потерпілої, запису камери відеореєстратору, висновках судової автотехнічної експертизи відомостями, а тому суд правильно поклав саме ці докази в основу свого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.
Що стосується заперечення відносно правильності кваліфікації його діяння саме за ч.2 цієї правової норми, то це питання також було ретельно досліджене судом першої інстанції.
При цьому суду було відомо, що первинна судово-медична експертиза № 128/е визначила ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я більше 21 доби (т. 2, а. с. 52-57).
Водночас, уже у цьому акті експертизи відображено, що хворобливі прояви - функціональні порушення у виді патологічної неврологічної симптоматики у потерпілої продовжувались.
Про це ж свідчили надані потерпілою та її представником до суду першої інстанції медичні документи, у зв`язку з чим, за клопотанням потерпілої, суд призначив комісійну судово-медичну експертизу, яка, з урахуванням нових добутих доказів та медичних документів, у своєму висновку № 3-2018/о від 17 липня 2018 року прийшла до переконання, що ОСОБА_2 тілесні ушкодження отримала саме під час ДТП 22 жовтня 2015 року, з приводу яких лікувалась стаціонарно, а потім - амбулаторно у лікаря невролога за місцем проживання; з 27 червня по 6 липня 2016 року вона знову лікувалась стаціонарно з приводу "наслідків перенесеної черепно-мозкової травми. Епісиндрому (стан після судомного нападу 27 червня 2016 року); під час огляду 23 липня 2017 року у неї виявлені посмикування у правих кінцівках; 3 липня 2017 року їй був встановлений діагноз "Наслідки органічного ураження ЦНС (травматичного генезу), епісиндром з простими парціальними (по типу Джексонівських) нападами, цефалгічний синдром, а після проведення інструментальних досліджень виявлені епілептиформні елементи, кістозно-гліозні зміни лобної та скроневої часток правої гемісфери головного мозку; в подальшому, з 31 серпня по 8 вересня ОСОБА_2 знову лікувалась стаціонарно з уточненим діагнозом, а з 12 вересня 2017 року їй була встановлена IIIгрупа інвалідності по основному захворюванню "Наслідки перенесеної важкої черепно-мозкової травми, контузії головного мозку (22 жовтня 2015 року) у вигляді посттравматичної енцефалопатії II ст. з двосторонньою пірамідною недостатністю, лікворною гіпертензією,лікворно-динамічними розладами, частими стійкими цефалгіями, інтелектуально-мнестичними зниженнями", і інвалідність пов`язана з тілесними ушкодженнями, які потерпіла отримала 22 жовтня 2015 року.
Комісія експертів судових медиків безпосередньо обстежила 20 червня 2018 року саму ОСОБА_2 та встановила у неї, в тому числі і в результаті отримання об`єктивних даних під час огляду та інструментальних досліджень МРТ головного мозку, електроенцефалографії, наслідки спричиненого комплексу ушкоджень головного мозку, які призвели до органічного ураження ЦНС (рубцово-атрофічних (кістозно-гліозних) змін лобної та скроневої часток головного мозку, з дисфункцією мезенцефальних структур, судомною готовністю мозку.
Відповідаючи на запитання щодо ступеню тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 на період проведення комісійної експертизи, експерти послалися на діючі "Правила судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", "Таблицю відсотків втрати загальної працездатності в результаті різноманітних травм...", Інструкцію № 2 про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи, Роз`яснення Головного судово-медичного експерта і констатували, що на час проведення цієї експертизи у ОСОБА_2 наявна стійка втрата загальної працездатності на 45%, відповідно до ст. 2, підпункту "б", вказаної "Таблиці", що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (т.2, а. с. 168-180).
Ці висновки зроблені комісією компетентних, незацікавлених у справі, експертів - судових медиків, зі стажем роботи від 21 до 17 і 13 років, вищої, четвертої та п`ятої категорії, до складу якої входить експерт - кандидат медичних наук, на підставі ретельного дослідження всіх матеріалів кримінальної справи, медичної документації, особистого огляду та інструментального дослідження потерпілої.
Хід досліджень експерти досить повно виклали у акті експертизи, послалися при цьому на медичну документацію і результати власних досліджень, переконливо вмотивували свої висновки та обґрунтували їх також посиланнями на діючі нормативно-правові акти, А тому суд першої інстанції поклав їх в основу свого висновку про спричинення ОСОБА_2 в результаті ДТП саме тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікував скоєне ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України.
З вказаних вище підстав судова колегія з названими висновками суду першої інстанції погоджується, бо вони ґрунтуються на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, яких достатньо було і для висновку по суті кримінального провадження.
Водночас, суд першої інстанції з достатньою повнотою проаналізував також і висновки спеціаліста - судово-медичного експерта № 1842/16 від 8 листопада 2018 року (т.3, а. с. 7-9), відповідно до яких описані в наданих спеціалістові медичних документах тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_2 станом на 9 листопада 2015 року відносились до категорії легких тілесних ушкоджень, на чому і ґрунтуються доводи апелянта та сторони захисту в апеляційному засіданні щодо необхідності перекваліфікації кримінального правопорушення на ч.1 ст. 286 КК України.
Однак, вивчення самого висновку спеціаліста вказує, що він не вийшов, і не міг вийти, за межі наданих йому матеріалів, у тому числі медичної документації на ім`я ОСОБА_2 ; вказав, що зафіксовані об`єктивними методами досліджень кістозно-гліозні зміни головного мозку та неврологічна симптоматика можуть бути наслідком як черепно-мозкової травми так і іншими факторами. І зазначив, що встановлення причинного зв`язку між травмою та кістозно-гліозними змінами головного мозку, судомною готовністю головного мозку, визначення ступеню розладу здоров`я проводиться у відділі комісійних експертиз із залученням відповідних фахівців.
Саме така комісійна експертиза із залученням відповідних фахівців і була проведена в період з 5 січня по 17 липня 2018 року.
Спеціаліст - судово-медичний експерт у висновку № 1842/16 крім іншого також наголосив, що Під розладом здоров`я належить розуміти безпосередньо пов`язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився на підставі об`єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК. Аналізуючи надані йому документи, спеціаліст також зауважив, що на підставі цих документів виставлений потерпілій діагноз може бути відповідно до пункту 1.8 Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності дорівнювати 10-30 відсоткам втрати працездатності.
Комісія ж експертів - судових медиків, проводячи експертні дослідження з урахуванням нових медичних даних, отриманих уже в 2017 році і в результаті безпосереднього обстеження, в тому числі і інструментальними методами, самої потерпілої, констатувала подальший, порівняно з 2016 роком, коли спеціаліст робив свої висновки, розвиток ушкодження здоров`я і визначила, в межах своєї компетенції, що процент стійкої (постійної) втрати працездатності у потерпілої на час проведення комісійної експертизи становив 45 відсотків, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Отже, суперечностей у висновках спеціаліста і висновках комісійної експертизи, про які помилково твердить апелянт і сторона захисту в апеляційному засіданні, в дійсності не існує, а тому суд правильно поклав в основу своїх висновків саме висновки комісійної судово-медичної експертизи, та відхилив висновки спеціаліста - судово-медичного експерта.
Таким чином, в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає, бо висновки суду в частині настання в результаті ДТП для здоров`я потерпілої наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень і кваліфікація вчиненого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України відповідають сукупності належних, допустимих та достовірних доказів.
Не може бути задоволена апеляційна скарга і в частині прохання про зменшення до мінімально можливого розміру матеріального відшкодування за спричинену потерпілій моральну шкоду.
Як встановлено у справі, протягом з жовтня 2015 року ОСОБА_2 практично позбавлена можливості внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вести нормальний спосіб життя, відчуває фізичний біль і страждання, вимушена постійно звертатися за медичною допомогою, в тому числі лікуватися стаціонарно, отримала інвалідність і стан її здоров`я продовжує погіршуватися. У зв`язку з тим, що сталося, потерпіла багаторазово брала участь у слідчих діях і судових засіданнях, які, до того ж, через неявки обвинуваченого і сторони захисту неодноразово переносилися, що також відображалось на її душевному стані і спричиняло душевні муки та ускладнювало повернення до нормального ритму життя.
Уже в силу вказаного, встановлений судом, в межах загально прийнятих судами України розмірів у подібних випадках, є правильним і не може бути визнаний завищеним, навіть з урахуванням сімейного становища винуватця, наявності у нього утриманців, у тому числі й хворої доньки, на якому він наголошує в апеляційній скарзі.
При цьому мається на увазі, що сам він протягом фактично чотирьох років в добровільному порядку заходів до відшкодування потерпілій моральної шкоди не вживав.
Ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 році" сконструйована так, що можливість звільнення особи, на яку поширюється дія цього закону, можуть бути за рішенням суду звільнені не лише від основного, але і від додаткового покарання, крім конфіскації майна.
Тобто, звільнення ОСОБА_1 від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом є не обов`язком, а правом суду.
У цьому конкретному випадку суд визнав неможливим звільнення обвинуваченого від відбування додаткового покарання, пославшись на конкретні обставини справи, відомості про особу обвинуваченого, тяжкість наслідків від скоєного ним, відсутність обставин, які пом`якшували б покарання.
Попри певні недоліки стилю викладення цього вмотивування, судова колегія зі вказаним рішенням погоджується.
При цьому маються на увазі, що конкретні обставини справи полягають в сенсі вирішення питання про додаткове покарання у тім, що ОСОБА_1 допустив грубе порушення правил дорожнього руху, бо вчинив наїзд на потерпілу на пішохідному переході, коли інші водії свої транспортні засоби зупинили, даючи пішоходам можливість перейти проїжджу частину; тяжкість наслідків від скоєного ОСОБА_1 полягає в тім, що тяжкі тілесні ушкодження були спричинені молодій жінці, 1996 року народження, яка внаслідок цього стала інвалідом і стан її здоров`я протягом після травми і до цього часу погіршується; відомості про особу обвинуваченого в цьому контексті слід розуміти як його поведінку після досліджуваної події, під час досудового слідства та в судових засіданнях,численні неприбуття в суд, внаслідок чого суд першої інстанції приймав рішення про його приводи.
Що ж стосується відомостей про сімейне становище обвинуваченого, в тому числі і наявність у нього малолітньої хворої дитини, 2005 року народження, перебування на його утриманні інших членів родини, керування транспортним засобом, як єдиний вид його заробітку, то ці відомості були відомі суду першої інстанції, але не стали, і в силу вище викладеного, не могли стати, підставою для звільнення його від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, в тому числі і в порядку застосування акту амністії.
На цих підставах судова колегія визнає рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим, вмотивованим і справедливим, а тому і в цій частині відмовляє в задоволенні апеляційної скарги.
Таким чином, не вбачаючи приводів та підстав для зміни чи скасування вироку і задоволення апеляційної скарги, керуючись ст. ст. 404, 40к5, 407 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року відносно нього залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, вона може бути оскаржена касаційним порядком безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення.
Судді:
