ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 753/14205/16-к
провадження № 51-47км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено у повному обсязі. Стягнено на користь потерпілої в якості відшкодування матеріальної шкоди у сумі 15 406,80 грн, моральної шкоди у сумі 200 000 грн.
За вироком суду 22 жовтня 2015 року близько 19 години 23 хвилин, ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ГАЗ-33023», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Харківське шосе від вул. Вербицького в напрямку Харківської площі в м. Києві, допустив порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).
Порушення вищевказаних вимог ПДР з боку водія ОСОБА_6 полягало у тому, що останній проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, не зупинився та допустив виїзд автомобіля на пішохідний перехід. Не впевнившись у відсутності пішоходів, які не закінчили рух та знаходилися на пішохідному переході, продовжив рухатися по нерегульованому пішохідному переході та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка рухалась по пішохідному переході зліва направо відносно руху автомобіля та мала перевагу в русі. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до лікарні.
Порушення вимог п. 18.1 ПДР водієм ОСОБА_6 знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння пішоходу ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм стійкої втрати загальної працездатності).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений не погоджується із судовими рішеннями, просить їхскасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевий суд, безпідставно посилався на показання потерпілої та свідка ОСОБА_9 , оскільки вони спростовуються даними відеореєстратора з автомобіля, з яких вбачається що потерпіла порушила вимоги п.п. «а, б» п.4.14 ПДР, однак суд не обґрунтував свою позицію та не перевірив в порядку окремого доручення органу досудового розслідування в порядку ст. 333 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).
Зазначає, що під час проведення комісійної судово-медичної експертизи експерти для визначення втрати працездатності керувалися підзаконними нормативними актами, які втратили чинність.
Крім того, засуджений не погоджується із перекваліфікацією його дій з ч.1 на ч.2ст. 286 КК та вказує, що згідно висновку експерта від 11 лютого 2016 року № 128/е, встановлено, що його діями потерпілій було завдано тілесні ушкодженнясереднього ступеня тяжкості. Відповідно до висновку експерта від 17 липня 2018 року № 3-2018/o, експерти дійшли до думки, що у потерпілої через 3 роки після ДТП, наявні тяжкі тілесні ушкодженнячерез втрату нею 45% працездатності, що стало підставою для зміни обвинувачення з ч.1 на ч.2ст. 286 КК.
На підставі наявних у матеріалах справи медичних документів щодо потерпілої ОСОБА_8 , користуючись своїми процесуальними правами передбаченимист. 22 КПК, засуджений звернувся до судово-медичного експерта вищої кваліфікаційної категорії, який має стаж експертної роботи 18 років, із заявою про проведення незалежного дослідження обставин та тяжкості завданих потерпілій тілесних ушкоджень, за результатами проведення якого встановлено, що внаслідок вищезазначеної ДТП ОСОБА_8 отримала легкі тілесні ушкодження,які викликали короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 днів, але не більше як три тижні (21 день). При цьому, суд при винесенні рішення не прийняв до уваги вказаного висновку.
Зазначив, що 31 січня 2019 року захисник ОСОБА_10 заявив клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи, однак вказане клопотання судом першої інстанції не було розглянуто.
Окрім цього, вважає, що судами неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, а саме Закон України «Про амністію в 2016 році», в частині звільнення його лише від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі та не звільнення від додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
При залишенні додаткового покарання суди не врахували те, що він офіційно працює водієм і заробіток від цієї роботи є єдиним засобом існування для нього, його сім`ї та малолітньої доньки-інваліда, а позбавлення права керувати транспортними засобами позбавить його можливості утримувати сім`ю та забезпечувати потреби доньки.
Разом із тим, засуджений вважає безпідставною позицію суду щодо повного задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення з нього завданої їй моральної шкоди у розмірі200 000 грн., бо вказана сума є завищеною та не підйомною для ньогота його сімейного бюджету загалом, тому вважає таку суму моральної шкоди несправедливою та необґрунтованою.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не мотивував своїх висновків та не навів доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги.
У поданому запереченні на касаційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_11 просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Зазначив, що твердження засудженого про те, що потерпіла вибігла на пішохідний перехід внаслідок чого засуджений був позбавлений можливості уникнути зіткнення не відповідають висновку судової автотехнічної експертизи від 06 травня 2016 року №243ат та відеозапису з відеореєстратора.
Вказав, що засуджений та його захисник не звертались до суду першої інстанції з клопотанням про проведення певних слідчих дій.
Вважає, що судами надано належну оцінку висновкам судових експертиз, а засуджений не звертався до суду з клопотанням про допит експертів для усунення суперечностей.
Крім того, посилання засудженого на невірне застосування норм при проведенні експертизи є безпідставними, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 встановлено порядок та критерії для встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження, пов`язане з виконанням трудових обов`язків.
Вважає, що судом правильно вирішено цивільний позов та залишено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 наполягав на задоволенні касаційної скарги з доповненнями з підстав, зазначених у касаційній скарзі. Вказав, що справедливим є, на його думку, відшкодування потерпілій моральної шкоди у розмірі 50 000 70 000 грн.
Захисник засудженого адвокат ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу з доповненнями підзахисного. Зазначив, що судами не у повному обсязі досліджено відеозапис з відеореєстратора, в основу вироку безпідставно покладений висновок комісійної судово-медичної експертизи, при проведенні якої експертами застосовано підзаконні нормативні акти, які втратили чинність, що, незважаючи на надання ОСОБА_6 добровільної згоди на застосування амністії, засуджений не погоджується з кваліфікацією злочину за ч. 2 ст. 286 КК.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого. Вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Підкреслив, що на теперішній час засуджений навіть не намагався відшкодувати завдану злочином шкоду.
Потерпіла ОСОБА_8 не погоджувалася з доводами касаційної скарги з доповненнями засудженого з підстав, викладених її представником у письмових запереченнях.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, його захисника, прокурора та потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких небуло встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим непогіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чивиховного характеру.
Відповідно до ст.438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При перевірці кримінального провадження судом касаційної інстанції установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, та кваліфікацію його дій за цією нормою кримінального закону, судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених усукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку місцевого суду відповідно до статей 372, 404 КПК наведено докладні мотиви.
Зокрема, судами надано належну оцінку показанням самого засудженого, потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_12 .
Рішення про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується також дослідженими в суді письмовими доказами, зокрема: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 жовтня 2015 року; протоколом проведення слідчого експерименту від 15 лютого 2016 року; висновком судової автотехнічної експертизи від 06 травня 2016 року № 243ат; висновком комісійної судово-медичної експертизи від 17 липня 2018 року № 3-2018/о.
Крім того, судом першої інстанції було відтворено та надано оцінку відеозапису з відеореєстратора, встановленому на належному засудженому ОСОБА_6 автомобілі з якого вбачається, що наїзд на пішохода ОСОБА_8 відбувся на пішохідному переході, ділянка дороги була освітлена та на дорозі нанесена розмітка, що позначає пішохідний перехід. Тому суд дійшов правильного висновку, що показання потерпілої та свідків узгоджуються з відеозаписом.
Посилання засудженого на те, що місцевий суд не доручив органу досудового розслідування провести слідчі (розшукові) дії з метою перевірки обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК, по-перше, такі доручення судом надаються лише у випадках, коли такі обставини не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом і, по-друге, такі доручення суд може дати виключно за клопотанням сторони. Однак, відповідного клопотання стороною захисту під час судового розгляду не заявлялось.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг. Отже, посилання засудженого на порушення потерпілою вимог п.п. «а, б» п.4.14 Правил дорожнього руху України не є предметом касаційної перевірки.
Посилання засудженого на невідповідність висновків судово-медичних експертиз є також безпідставними, оскільки первинна судово-медична експертиза № 128/е визначила ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я більше 21 доби. Водночас, уже в цьому висновку експерта відображено, що хворобливі прояви, а саме функціональні порушення у виді патологічної неврологічної симптоматики, у потерпілої продовжувались.
Про це ж свідчили надані потерпілою та її представником до суду першої інстанції медичні документи, у зв`язку з чим, за клопотанням потерпілої, суд призначив комісійну судово-медичну експертизу, яка, з урахуванням нових отриманих доказів та медичних документів, у своєму висновку від 17 липня 2018 року № 3-2018/о дійшла до переконання, що ОСОБА_8 тілесні ушкодження отримала саме під час ДТП 22 жовтня 2015 року, з приводу яких лікувалась стаціонарно і інвалідність пов`язана з тілесними ушкодженнями, які потерпіла отримала 22 жовтня 2015 року. Комісія експертів судових медиків безпосередньо обстежила 20 червня 2018 року саму ОСОБА_8 та встановила у неї тяжкі тілесні ушкодженнячерез втрату нею 45% працездатності.
Крім того, колегія суддів зазначає, що підзаконні нормативні акти, якими керувалися під час проведення комісійної судово-медичної експертизи експерти для визначення втрати працездатності, є чинними. Доводи засудженого про те, що експерти повинні були застосовувати Порядок та Критерії встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 є безпідставними, оскільки цей нормативний акт має іншу сферу правового регулювання.
Суд погоджується з мотивуванням, викладеним у вироку суду першої інстанції щодо наданого стороною захисту висновку спеціаліста № 1842/16, оскільки зазначений документ не відповідає критеріям належності та допустимості відповідно до вимог ст.ст.85, 86 КПК. Як зазначив місцевий суд, на недопустимість цього доказу вказує те, що зазначений висновок був отриманий не в порядку, передбаченогоКПК, оскільки був проведений судовим медичним експертом не на підставі ухвали слідчого або суду, а на підставі самостійного звернення обвинуваченого до експертної установи. На неналежність цього висновку як доказу вказує те, що зазначений висновок не узгоджується та в цілому протирічить висновку комісійної судово-медичної експертизи № 3-2018/о від 17 липня 2018 року, під час якої були досліджена вся необхідна медична документація потерпілої ОСОБА_8 та було проведено безпосереднє обстеження потерпілої експертами. Натомість, в розпорядження спеціаліста, який склав висновок № 1842/16, не було надано жодного медичного документа потерпілої, та безпосередній огляд потерпілої під час проведення цього дослідження також не проводився. З вступної частини вказаного висновку вбачається, що фактично дослідження здійснювалось на підставі фотокопій матеріалів справи на 22 аркушах без конкретизації яких саме, завірених захисником, а не судом, при тому що оригінали медичної документації ОСОБА_8 захиснику не надавались. Крім того, при проведенні вказаного висновку був застосований вибірковий принцип дослідження та надана оцінка тілесним ушкодженням, отриманим потерпілою безпосередньо внаслідок зіткнення та вказано, що зміни головного мозку та неврологічна симпоматика, встановлення причинного зв`язку та визначення ступеню розладу здоров`я проводиться у відділі комісійних експертиз із залученням відповідних фахівців.
Посилання засудженого на те, що судом не було розглянуто клопотання захисника ОСОБА_10 про проведення повторної судово-медичної експертизи є безпідставним, оскільки в судовому засіданні 01 лютого 2019 року було відмовлено на даному етапі судового розгляду у задоволенні клопотання та роз`яснено право на повторне звернення з клопотанням, однак повторно з клопотанням сторона захисту не зверталась. Також у вироку суду зазначено про відсутність підстав для проведення повторної експертизи.
Щодо доводів про неправильне застосування Закону України «Про амністію у 2016 році» (далі Закон), Суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 Закону особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.
Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, ст. 15 Закону сконструйована таким чином, що звільнення осіб, на які поширюється його дія, від додаткового покарання, крім конфіскації майна, є правом, а не обов`язком суду.
Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 на підставі положень п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» лише від відбування основного покарання, що є правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Однак колегія суддів, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, приходить до висновку, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК, про необхідність зміни судових рішень, а саме звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», з огляду на відомості про сімейне становище засудженого, в тому числі і наявність у нього малолітньої хворої дитини, 2005 року народження, перебування на його утриманні інших членів родини, керування транспортним засобом, як єдиний вид його заробітку.
При вирішенні цивільного позову потерпілої судами було досліджено та надано належну оцінку тому, що з жовтня 2015 року ОСОБА_8 практично позбавлена можливості внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вести нормальний спосіб життя, відчуває фізичний біль і страждання, вимушена постійно звертатися за медичною допомогою, в тому числі лікуватися стаціонарно, отримала інвалідність і стан її здоров`я продовжує погіршуватися. У зв`язку з тим, що сталося, потерпіла багаторазово брала участь у слідчих діях і судових засіданнях, які, до того ж, через неявки засудженого і сторони захисту неодноразово переносилися, що також відображалось на її душевному стані і спричиняло душевні муки та ускладнювало повернення до нормального ритму життя.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 за доводами, аналогічними викладеним у касаційній скарзі, погодився з висновками місцевого суду та належними чином вмотивував прийняте рішення, яке відповідає вимогам статті 419 КПК.
Істотних порушень норм процесуального права, які перешкодили чи могли перешкодити ухвалити законні та обґрунтовані рішення, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що могли б стати підставами для скасуванняабо зміниоскаржуваних судових рішень під час перевірки провадження впорядку касаційної процедури, не встановлено.
За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 за доводами, викладеними у ній.
Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 441, 442 КПК, Законом України «Про амністію у 2016 році, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
В порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
