УХВАЛА
04 листопада 2019 року
Київ
справа №500/657/19
адміністративне провадження №К/9901/29435/19
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - "ГУ НП в Тернопільській області").
Тернопільський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 17 квітня 2019 року позов задовольнив, а саме:
- визнав протиправним та скасував наказ ГУ НП в Тернопільській області №3629 від 21 грудня 2018 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника поліції";
- визнав протиправним та скасував наказ ГУ НП в Тернопільській області №66о/с від 13 березня 2019 року "По особовому складу" - в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію";
- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника сектору технічного захисту інформації відділу режиму та технічного захисту інформації ГУ НП в Тернопільській області з 14 березня 2019 року;
- стягнув з ГУ НП в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2019 року по 17 квітень 2019 року в сумі 16402,40 грн.
Вказане рішення Восьмий апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 18 вересня 2019 року залишив без змін.
В своїй касаційній скарзі ГУ НП в Тернопільській області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху.
Згідно з частиною четвертою статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Проте, матеріали касаційної скарги, що надійшли до суду, не містять документа про сплату судового збору. Натомість, скаржник просить відстрочити сплату судового збору. Заяву мотивує відсутністю фінансування для сплати судового збору.
Частиною першою статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Умови, за яких суд може звільнити або розстрочити сплату судового збору та перелік суб`єктів, до яких такі умови застосовуються, визначені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Так, суд може звільнити від сплати судового збору за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Вищезазначені умови, за наявності яких можливо було б розстрочити сплату судового збору - у скаржника відсутні.
Крім того, відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Крім того, суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією з основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку з цим обставини, пов`язані з фінансуванням суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору.
Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя. У справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia", заява № 26746/05, п. 108-112) Європейський суд з прав людини нагадує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб ("Ashingdane v. the United Kingdom", Заява № 8225/78, п. 57).
З урахуванням викладеного, Верховний Суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.
Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Цією ж нормою встановлено ставку судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову майнового характеру, яка становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина третя статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначає, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Частиною четвертою статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Оскільки, ГУ НП в Тернопільській області подало касаційну скаргу на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, то судовий збір підлягає сплаті за ті вимоги, які задоволені судом.
Як вже зазначено вище, оскаржуваними судовими рішеннями задоволено вимоги немайнового та майнового характеру.
Так, суд визнав протиправним та скасував наказ ГУ НП в Тернопільській області №3629 від 21 грудня 2018 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника поліції"; визнав протиправним та скасував наказ ГУ НП в Тернопільській області №66о/с від 13 березня 2019 року "По особовому складу" - в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію"; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника сектору технічного захисту інформації відділу режиму та технічного захисту інформації ГУ НП в Тернопільській області з 14 березня 2019 року. Ці вимоги взаємопов`язані та по своїй суті складають одну вимогу немайнового характеру.
Крім того, оскаржуваними судовими рішеннями постановлено стягнути зі скаржника на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2019 року по 17 квітень 2019 року в сумі 16 402,40 грн. Тобто, суд задовольнив одну вимогу майнового характеру.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (чинному на час звернення позивача до суду) станом на 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 921 грн.
На основі цього, ГУ НП в Тернопільській області за подання касаційної скарги на судове рішення у спорі з вимогами майнового і немайнового характеру має сплатити 3 073,60 грн судового збору, з яких 1 536,80 грн за вимогу немайнового характеру (1 921 грн. х 0,4 х 200%) та 1 536,80 грн за вимогу майнового характеру (16 402,40 грн х 1% = 164,02 грн, що менше за 0,4 розміру прожиткового мінімуму, а тому збір за майнову вимогу повинен обраховуватися таким чином: 1 921 грн. х 0,4 х 200%).
На підставі викладеного, ГУ НП в Тернопільській області за подання касаційної скарги на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року повинне сплатити судовий збір в сумі 3 073,60 грн.
Реквізити для сплати судового збору:
УК у Печерському районі/Печерський район/22030102;
код отримувача ЄДРПОУ: 38004897;
банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)
код банку отримувача: 899998;
номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA678999980000031219207026007;
код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";
призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)";
символ звітності банку: 207.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для надання документа про сплату судового збору.
Керуючись статтями 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційна скарга буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
…………………………….
Н.М. Мартинюк
Суддя Верховного Суду
