ПОСТАНОВА
Іменем України
16 жовтня 2019 року
Київ
справа №808/7287/14
адміністративне провадження №К/9901/12794/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 808/7287/14
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області
про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області,
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року (постановлену у складі колегія: головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області (далі також - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області (далі також - відповідач), в якому просило стягнути на користь позивача з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області витрати на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 травня 2014 року по 30 вересня 2014 року в розмірі 5 862,22 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач суми пенсії та витрати на її доставку за період з 01 травня 2014 року по 30 вересня 2014 року в розмірі 5 862,22 грн. не прийняв до заліку і не відшкодував, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.
Постанова суду мотивована тим, що витрати, понесені позивачем у зв`язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території республік колишнього СРСР) підлягають відшкодуванню за рахунок відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області - задоволено частково. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року - скасовано та прийняти нову постанову. Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області - задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області витрати понесені на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та пенсій у зв`язку з втратою годувальника, який помер від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 травня 2014 року по 30 вересня 2014 року по особам: ОСОБА_1 - 512,40 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_2 - 585,95 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_3 - 252,95 грн. (основний розмір пенсій), ОСОБА_4 - 750 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_5 - 318,40 грн. (317,15 грн. - основний розмір пенсії, 1,25 грн. - доставка), ОСОБА_6 - 687,80 грн. (682,40 грн. - основний розмір пенсії, 5,40 грн. - доставка), на зальну суму 3104 (три тисячі сто чотири) гривні 10 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходила з наявності підстав для часткового задоволення позову Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області щодо стягнення суми витрат з виплати пенсії у зв`язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання підлягають частковому задоволенню по особам: ОСОБА_1 - 512,40 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_2 - 585,95 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_3 - 252,95 грн. (основний розмір пенсій), ОСОБА_4 - 750 грн. (основний розмір пенсії), ОСОБА_5 - 318,40 грн. (317,15 грн. - основний розмір пенсії, 1,25 грн. - доставка), ОСОБА_6 - 687,80 грн. (682,40 грн. - основний розмір пенсії, 5,40 грн. - доставка), всього в сумі 3104,10 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана до суду 22 лютого 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/7287/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 15 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 808/7287/14 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 жовтня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що при виплаті з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на підприємствах розташованих на території колишнього СРСР та допомоги на поховання Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області понесені витрати на їх виплату та доставку на загальну суму 5 862 грн. 22 коп.
Під час звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності за період з травня 2014 по вересень 2014 року відповідачем не були прийняті до заліку наступні суми:
- по особах, які отримати травму за часів СРСР за межами України - 2 307, 35 грн.;
- пенсії у випадку, коли на час смерті годувальника утриманець був працездатним - 1 496,5 грн.;
- пенсії по втраті годувальника інваліда з дитинства - 318,4 грн.;
- пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за відсутності звернення за виплатами до Фонду ССНВВ - 687,70 грн.;
- пенсії по втраті годувальника за відсутності родинного зв`язку - 750,00 грн.;
- допомоги на поховання сім`ї померлого - 302,37 грн.
Всього за період з 01 травня 2014 року по 30 вересня 2014 року відповідачем не прийнято до заліку для відшкодування 5 862, 22 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга відповідач обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального прийняв постанову про часткове задоволення позову. Зокрема, відповідач зазначає, що не визнає суму пенсій, виплачених постраждалим на виробництві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 1351,30 грн., так як трудове каліцтво отримано ними за межами України. Крім того зазначає, що ті підприємства, де були травмовані вказані особи, не перераховують внески до бюджету відповідача.
25 квітня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи).
Статтею 1 Основ встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Згідно із статтею 12 Основ спори, що виникають із правовідносин за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.
Відповідно до пункту 1 статті 25 Основ за пенсійним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв`язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.
Частиною четвертою статті 26 Основ встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тобто тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
За змістом частини другої статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних з виконанням ними трудових обов`язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
При цьому, право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, в якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов`язане з виконанням нею трудових обов`язків. Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Статтею 2 Угоди СНД про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язані з виконанням ними трудових обов`язків, підписаної 09 вересня 1994 року між частиною держав колишнього СРСР, передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров`я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов`язаного з виконанням працівниками трудових обов`язків, після переїзду потерпілого на територію іншої сторони), смерті здійснюється роботодавцем сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров`я, смерті. Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у справі та пов`язані з відшкодуванням витрат Пенсійного фонду України, понесених у зв`язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік колишнього СРСР.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення, яка 13 березня 1992 року підписана Україною і набрала для неї чинності, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на виплату та доставку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за травень 2014 - вересень 2014 року на загальну суму 2 307, 35, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом України, зокрема, в постановах від 12 листопада 2013 року у справі № 21-394а13 та 31 березня 2015 року у справі № 21-2а15.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко
