ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №824/95/17-а

касаційне провадження №К/9901/15527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2017 (суддя Левицький В.К.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 (головуючий суддя Біла Л.М., судді: Гонтарук В.М., Граб Л.С.) у справі № 824/95/17-а за позовом Чернівецького обласного військового комісаріату до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Чернівецький обласний військовий комісаріат звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 10.11.2016 № 0062021303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 22.05.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.09.2017 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2017 залишив без змін.

Чернівецький обласний військовий комісаріат звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2017, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним і скасувати оскаржуваний акт індивідуальної дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4, 7, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).

Зокрема, зазначає, що він не міг здійснити відповідні видатки станом на 20.09.2016 та 20.10.2016 у зв`язку з відсутністю коштів для виплати грошового забезпечення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, у тому числі таблицю 4 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суми грошового забезпечення та на суми допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами», а саме: 19.09.2016 звіт за серпень 2016 року, де в таблиці 4 рядку 2 визначено суму грошового забезпечення, на яку нараховується єдиний внесок, у розмірі 2067904,68 грн., а в рядку 6 загальну суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті, на рівні 454939,03 грн.; 11.10.2016 звіт за вересень 2016 року, де в таблиці 4 рядку 2 визначено суму грошового забезпечення, на яку нараховується єдиний внесок, у розмірі 2260527,84 грн., а в рядку 6 загальну суму єдиного внеску, яка підлягає сплаті, на рівні 497316,12 грн.

Відповідно до інтегрованої картки платника станом на 31.08.2016 за Чернівецьким обласним військовим комісаріатом обліковувалась переплата за серпень у розмірі 124094,67 грн., а станом на 30.09.2016 за вересень у розмірі 168355,68 грн.

Фактично єдиний внесок позивачем сплачено 26.09.2016 за серпень 2016 року, попри визначений у звіті від 19.09.2016 № 9172258437 термін сплати, 20.09.2016 та 26.10.2016 за вересень 2016 року, попри вказаний у звіті від 11.10.2016 № 9190230704 термін сплати, 20.10.2016.

В зв`язку з цим 10.11.2016 відповідачем прийнято рішення № 0062021303, згідно з яким за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано штраф у розмірі 131960,96 грн. та нараховано пеню в сумі 3958,84 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому частиною дванадцятою цієї статті передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що порушення встановлених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. Роботодавці, в свою чергу, зобов`язані сплачувати нарахований єдиний внесок у встановлений законодавством строк незалежно від виплати заробітної плати та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок.

При цьому законодавець не ставить у залежність виконання обов`язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов та фінансового стану платника, у тому числі від виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації).

Несвоєчасна виплата заробітної плати або інших виплат і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за яке встановлена відповідальність, можливість звільнення від якої не передбачена.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі № 824/95/17-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк