ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2019 року
м.Суми
Справа №591/5242/18
Номер провадження 22-ц/816/4795/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯВІР-СУМИ»,
відповідач – ОСОБА_1 ,
треті особи: управління державної архітектурної інспекції у Сумській області, державний реєстратор Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області Іщенко-Амбарцумян Людмила ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 ,
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року в складі судді Шелєхової Г.В., постановлену у м. Суми,
в с т а н о в и в:
У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯВІР-СУМИ» (далі - ТОВ «ЯВІР-СУМИ») пред`явило позов до ОСОБА_1 , треті особи: управління державної архітектурної інспекції у Сумській області, державний реєстратор Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області Іщенко-Амбарцумян Л.В., про визнання недійсними та такими, що не можуть бути підставою для реєстрації права власності документи, які були підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ТОВ «ЯВІР-СУМИ» права власності на обладнання - електричну щитову з кабельною електролінією та будівельні матеріали.
У лютому 2019 року позивач уточнив свої вимоги, просив визнати недійсними та такими, що не можуть бути підставою для реєстрації права власності документи, які були підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 : «трансформаторна, Д нерухомого майна» та «огорожа, 3 нерухомого майна» та визнати за позивачем право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: «трансформаторна, Д нерухомого майна» та «огорожа, 3 нерухомого майна».
14 березня 2019 року відповідачка подала письмове клопотання про закриття провадження у справі посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 20 ГПК України.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року провадження у справі закрито. Судове рішення мотивоване тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
03 вересня 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та направити справу для продовження розгляду до місцевого суду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що постановляючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції не правильно застосував норми пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України, не врахував відсутності між сторонами корпоративного спору, дійшов помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду у порядку ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що оскаржене судове рішення вважає законним і обґрунтованим, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 адвоката Матішинця В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Підстави закриття провадження у справі визначено у частині першій статті 255 ЦПК України. Зокрема згідно з пунктом 1, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивач ставить питання про визнання недійсними та такими, що не можуть бути підставою для реєстрації права власності документи, які були підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 «трансформаторна, Д нерухомого майна» та «огорожа, 3 нерухомого майна».
Згідно зі Статутом ТОВ «Явір-Суми» Поплавська Н.М., як учасник товариства, вносила до статутного фонду, належне їй на праві власності майно, в т.ч. і те, яке є предметом спору між сторонами ( а. с. 12- 18).
Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що даний спір виник між юридичною особою та її учасником, який вибув, щодо майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 3 частини першої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ТОВ «ЯВІР-СУМИ», як власник спірного майна, яке входить до статуту товариства, подало до загального суду позов до фізичної особи, що вийшла з числа учасників, та оформила за собою право власності на майно, внесене нею до статутного фонду товариства, яке є власністю товариства та перебуває на його балансі.
Тобто між позивачем та відповідачем наявний спір щодо права власності на майно належне до статутного фонду, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
Вказуючи, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд попередньої інстанції зважив на те, що корпоративні спори, стороною яких є фізична особа, що вийшла зі складу учасників, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України, як такі що підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Доводи апеляційної скарги про те, що спір у даній справі належить розглядати виключно у площині конфлікту між фізичною та юридичною особою щодо права власності на майно, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки зі змісту позовних вимог та підстав позову вбачається корпоративний характер спору між сторонами, який виник з приводу внесеної учасником товариства частки майна до статутного фонду, а також щодо права на вказане майно учасника після виходу зі складу товариства.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженої ухвали.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. 374, п. 4 ч.1 ст.376, ст.ст. 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2019 року.
Головуючий – В.І. Криворотенко
Судді: О.Ю. Кононенко
С.Г. Хвостик
