Постанова

іменем України

24 вересня 2019року

м.Київ

справа № 229/1545/16-к

провадження № 51-8335км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду (далі Суд) ускладі:

головуючогоОСОБА_1 ,суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Оскаржені судові рішення

1. Дружківський міський суд Донецької області вироком від 30 жовтня 2017 року засудив ОСОБА_7 зачастиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

2.Суд визнав доведеним, що 28 жовтня 2015 року приблизно о 16:30 на перехресті вулиць Московської та Сахненка в м.Дружківці Донецької області ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», порушуючи вимоги пункту 12.4, підпункту «б» пункту 12.9, підпункту «б» пункту 2.3, пункту 12.3 Правил дорожнього руху, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину дороги, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

3.Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 8 серпня 2018 року залишив без змін вирок районного суду.

Вимоги і доводи касаційної скарги

4.У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

5.Захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням статті419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), оскільки вцьому рішенні суд не надав відповідей на аргументи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту. Він зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою недопустимість показань потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , протоколів огляду місця події та транспортного засобу. Також захисник вважає, що суди безпідставно відмовили упроведенні повторного слідчого експерименту та удолученні висновку експерта, наданого захистом. Крім того, апеляційний суд не надав відповіді на довід сторони захисту про стягнення моральної шкоди звідповідачів із зазначенням принципу солідарності.

6.У письмових запереченнях потерпіла ОСОБА_11 просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення. Вважає, що суд правильно застосував норми процесуального та матеріального права і належно обґрунтував оскаржене судове рішення.

Позиції учасників касаційного розгляду

7.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

8.Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту іпросив залишити судові рішення без зміни, вважаючи їх законними йобґрунтованими.

Оцінка Суду

9.Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені ускарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні скарги необхідно відмовити зогляду натаке.

10.Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, а також правової оцінки обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

11.Суд зазначає, що хоча захисник у касаційній скарзі стверджує про недопустимість показань свідка ОСОБА_12 та протоколів огляду місця пригоди та транспортного засобу, він не вказує на те, які саме правила допустимості були порушені судами, і його доводи в касаційній скарзі зводяться до оцінки достовірності цих доказів.

12.Суд нагадує, що оцінка достовірності доказів є завданням суду першої інстанції та у випадках, передбачених кримінальним процесуальним законом, суду апеляційної інстанції. Касаційний суд перевіряє, чи були дотримані при наданні та дослідженні доказів процесуальні правила, які забезпечують можливість сторонами належним чином представити суду свої докази, спростувати докази, надані іншими учасниками провадження, та довести суду переконливість своєї позиції. У разі, якщо такі можливості суд забезпечив, незгода сторони з оцінкою доказів судом сама по собі не свідчить про порушення процесуального закону і не є підставою для скасування судового рішення в касаційному порядку.

13.Доводи, висловлені стороною захисту в касаційній скарзі, не дають підстав ставити під сумнів висновок суду про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, зробленому на підставі безпосереднього дослідження всудовому засіданні доказів, які суд оцінив відповідно до вимог статті 94 КПК.

14.У своїх висновках суди попередніх інстанцій спиралися на свідчення очевидця події та засудженого, протоколи огляду місця події та транспортного засобу, результати слідчих експериментів, а також на висновок експертів від 27березня 2017 року. В результаті досліджень експерти дійшли висновку, що якщо прийняти за момент виникнення небезпеки момент початку руху потерпілого, то засуджений мав можливість уникнути наїзду на потерпілого шляхом зниження швидкості руху до повної зупинки. Враховуючи розбіжності між показаннями засудженого та свідка, експерти зробили альтернативні розрахунки для двох версій події, однак дійшли висновку, що за будь-якої з цих версій їх висновок залишається незмінним.

15.При визначенні можливості для ОСОБА_7 своєчасно виявити таку небезпеку, щоби вчинити дії, які вимагаються згаданими правилами, суди, крім інших доказів, спиралися на показання самого засудженого, які він надавав у суді. Так, засуджений стверджував, що хоча й розумів, що потерпілий, вибігши на проїзну частину дороги, створив перешкоду для руху його автомобіля, однак не вжив жодних заходів, передбачених, зокрема, підпунктом «б» пункту 12.3 Правил дорожнього руху, розраховуючи на те, що потерпілий залишить смугу руху його автомобіля до того, як він наблизиться до траєкторії його руху. Засуджений визнавав, що почав екстрене гальмування, лише коли потерпілий спіткнувся і«клубком покотився» на його смугу руху.

16.Усукупності з іншими доказами, представленими стороною обвинувачення, ціпоказання засудженого доводять поза розумним сумнівом його винуватість уінкримінованому злочині.

17.За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що засуджений не виконав вимог Правил дорожнього руху, зокрема пункту 12.3, який передбачає обов`язок водія у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Суди правильно також визначили, що обов`язок вжити таких заходів виникає з моменту виникнення «небезпеки для руху або перешкоди», і засуджений, за його власним визнанням, таких заходів одразу після виникнення небезпеки не вжив, самонадіяно розраховуючи на сприятливий розвиток дорожньої обстановки.

18.Суд погоджується з тим, що показання потерпілої ОСОБА_13 , наведені увироку, є показаннями з чужих слів і не можуть бути використані для доведення винуватості засудженого. Однак за обставин цієї справи Суд не вважає, що згадка у вироку цих показань істотно вплинула на правильність судового рішення. Яквідзначив захисник, ці показання повторюють показання свідка ОСОБА_12 , і суд першої інстанції у вироку прямо зазначив, що свідчення про події на дорозі потерпіла дає зі слів цього свідка. За таких обставин Суд не має підстав вважати, що ці показання були використані судом для встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди.

19.Також Суд не вважає відмову судів першої та апеляційної інстанцій упроведенні повторного слідчого експерименту порушенням кримінального процесуального закону. Як свідчать матеріали справи, сторона захисту в судах попередніх інстанцій не обґрунтувала необхідності проведення такої слідчої дії та не вказала, які саме обставини потребують перевірки експериментальним шляхом під час проведення слідчого експерименту.

20.Захисник у касаційній скарзі також указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовли у долученні до справи висновку експерта від 16 червня 2017 року, наданого стороною захисту, що порушило право на захист засудженого. Суд погоджується з тим, що сторону захисту не може бути обмежено у наданні суду доказів, у тому числі експертних висновків. Суд уже вирішував подібне питання в іншій справі і зазначав, що якщо для оцінки експертного висновку, наданого стороною захисту, суду необхідно пересвідчитися, що експерт, який надав висновок, розуміє наслідки надання ним завідомо недостовірного висновку, або з`ясувати інші питання, що мають значення для оцінки достовірності експертного дослідження, суд має за клопотанням сторони викликати експерта, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновкута надати сторонам можливість піддати експерта перехресному допиту[1]. Таким чином, Суд не погоджується з доводами, наведеними апеляційним судом на обґрунтування недопустимості цього висновку.

21.Однак Суд вважає, що за обставин цієї справи відмова суду долучити висновок експерта від 16 червня 2017 року не становить істотного порушення кримінального процесу, що тягне за собою скасування судових рішень.

22.Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «вимога справедливого судочинства не накладає на суд обов`язку призначати експертизу або інші слідчі заходи лише тому, що сторона цього вимагає. Коли захист наполягає під час розгляду на допиті свідка або отриманні інших доказів (таких як висновок експерта, наприклад), національний суд вправі вирішувати, чи необхідно або розумно прийняти ці докази для розгляду у суді. Національний суд має право, додержуючись вимог зазначеної Конвенції, відмовитися викликати свідків, що запропоновані захистом»[2].

23.Суд вважає, що у цій справі стороні захисту були надані достатні можливості для з`ясування питань, що потребують експертних знань. Під час розгляду в суді першої інстанції сторона захисту надала висновок експерта від 16 вересня 2016року, який був прийнятий судом як доказ. На цей висновок сторона обвинувачення надала позицію з його критичним аналізом. 30 вересня 2016 року за клопотанням сторони обвинувачення суд з метою усунення сумнівів, які виникли при розгляді кримінальної справи, призначив повторну судово-автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу, на вирішення якої поставив, у тому числі, й питання, запропоновані стороною захисту. За результатами повторного експертного дослідження експерти надали висновок від 27 березня 2017 року, який містив відповіді й на ці запитання.

24.Крім того, в касаційній скарзі сторона захисту не зазначає, які саме обставини, покладені в основу вироку, спростовуються висновком експерта від 16 червня 2017 року, і яке значення він мав для правильного вирішення справи.

25.Таким чином, Суд вважає, що в обставинах цієї справи відмова суду долучити до справи висновок експерта від 16 червня 2017 року не може вважатись істотним порушенням кримінального закону у значенні статті 412 КПК і не тягне за собою скасування судових рішень.

26.Що стосується солідарної відповідальності, то відповідно до частини 1 статті 1190 Цивільного кодексу України солідарну відповідальність перед потерпілим несуть особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Оскільки страхова компанія не є винуватцем події, тому вона не може нести солідарну відповідальність перед потерпілим разом із засудженим. Сторона захисту вкасаційній скарзі не обґрунтувала, чому правило про солідарну відповідальність має застосовуватися до обставин цієї справи. Перевіривши вирок у частині задоволення цивільного позову, Суд вважає його законним іобґрунтованим.

27.Усупереч твердженням у касаційній скарзі суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність установлення місцевим судом фактичних обставин справи та правової кваліфікації, надав відповіді на всі доводи, наведені вапеляційній скарзі, та обґрунтовано залишив її без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення.

28.Суд вважає, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам статті 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, атакож вимогам статті 419 КПК щодо змісту ухвали суду апеляційної інстанції.

29.Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 серпня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення йоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_14

[1] Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №697/2272/14-к, § 28, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80035996.

[2] Huseyn and Others v. Azerbaijan, nos.35485/05,45553/05,35680/05and36085/05, § 196, 26 July 2011; Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia, nos.11082/06and13772/05, §§ 718 and 721, 25 July 2013; Poletan and Azirovik v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, nos.26711/07et al., § 95, 12 May 2016.