Єдиний унікальний номер 229/1545/16-к
Номер провадження 11-кп/775/237/2018
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмут
в складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
представника потерпілої ОСОБА_9
розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Бахмут апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Запоріжжі, громадянина України, маючого повну середню освіту, одруженого, маючого неповнолітню дитину 2007 року народження, не працюючого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним за ст..286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 200000 грн., матеріальну шкоду в сумі 5950 грн., витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., всього -208950 грн, -
ВСТАНОВИЛА:
Обвинуваченим ОСОБА_6 було скоєне кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 ч.2 КК України, за наступних обставин.
28 жовтня 2015 року приблизно о 16 год.30 хв., обвинувачений ОСОБА_6 , керуючи на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобі серії НОМЕР_1 технічно справним транспортним засобом вантажним фургоном марки «MERSEDES-BENS SPRINTER» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 , діючи в порушення вимог п.12.4,п.12.9 «б» Правил дорожнього руху в Україні, відповідно до яких:
п.12.4 - У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.;
п.12.9- Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7 на ділянці дороги. Де встановлено дорожні знаки 3.29,3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил -
здійснюючи рух по проїжджій частині автодороги вул. Московській в м. Дружківці Донецької області зі сторони м. Краматорська, з перевищенням дозволеної швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах, а саме за швидкістю не менш ніж 80 км/год, в районі перехрестя вул. Московській з вул. Сахненка, діючи в порушення п.п.2.3.»б», 12.3 Правил дорожнього руху в Україні, відповідно до яких:
п.2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п.12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, маючи об`єктивну можливість в умовах необмеженої оглядовості спостерігати за дорожньою обстановкою та станом дорожнього покриття, не маючи перешкод технічного характеру, порушуючи швидкісний режим в межах населеного пункту, при виникненні небезпеки для руху, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд правою передньою частиною керованого ним автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER» реєстраційний номер НОМЕР_2 на пішохода ОСОБА_11 , який перетинав проїжджу частину вул. Московської в м. Дружківці Донецької області зліва направо відносно руху вказаного автомобілю.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді: забитої рани, саден, припухлостей, синців голови та обличчя, перелому кісток носу, крововиливів в м`які тканини голови, множених закритих переломів ребер справа і зліва по багатьом анатомічним лініям, крововиливів під плевру і тканину легень, розриву печінки, перелому лонних і сідничних кісток з обох сторін, забитої рани правого променезап`ясткового суглобу і правого стегна, саден і синців кінцівок, які в своїй сукупності, а також ушкодження грудної клітки, живота і тазу, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_11 в той же день помер у приміщенні травматологічного відділення КЛУ «Дружківська міська лікарня Донецької області». Причиною його смерті стала отримана тупа сполучена травма голови, груді, живота, тазу і кінцівок, яка супроводжувалася крововиливом у черевну і плевральну порожнини, що зумовило зупинку серцевої діяльності і дихання, припинення функцій центральної нервової системи.
Допущені обвинуваченим ОСОБА_6 порушення вимог п.12.3, п.12.4, п.12.9 «б» Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та її наслідками у вигляді заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 .
У апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 ставиться питання про скасування вироку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт вказує, що судом були допущені порушення норм матеріального та процесуального закону, а саме: свідчення потерпілої ОСОБА_8 є опосередкованими, оскільки остання не є очевидцем події; Показання свідка ОСОБА_12 є необ`єктивними за мотивами родинних зв`язків із загиблим. Недостовірність показань вказаного свідка при слідчому експерименті розкривається при аналізі повідомлених їм вихідних даних, які суперечать об`єктивним даним зафіксованим в протоколі огляду місця події, протоколі огляду транспортного засобу, висновку СМЕ. Крім того, експерти-автотехніки не мали в своєму розпорядженні об`єктивні, правильні і достовірні вихідні дані судово-медичної експертизи, що призвело до неповноти і неправильності висновків експертиз.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, потерпілу та представника потерпілої, які прохали залишити вирок без змін, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає, а вирок суду слід залишити без змін, за таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд не допустив цих порушень кримінального процесуального закону.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням положень ст.94 КПК України. Суд навів у вироку докладні мотиви прийнято рішення відповідно до вимог ч.3 ст.374 КПК України. Доводи апеляційної скарги, не викликають сумнівів у правильності судового рішення, й спростовуються зібраними у провадженні доказами.
Так, в основу вироку суд обґрунтовано поклав в т.ч. послідовні показання свідка ОСОБА_12 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а також приведений до присяги, відповідно до вимог ст.352 КПК України, та який під час судового розгляду кримінального провадження пояснював, що 28 жовтня 2015 року він разом з батьком ОСОБА_11 поверталися додому; побачили, що з правої сторони дороги рухається мікроавтобус білого кольору. Він подумав, що це маршрутне таксі, і, переходячи дорогу, почав «голосувати», а потім стояв на узбіччі. Автомобіль рухався в лівому ряду по своїй полосі руху зі швидкістю приблизно 80 км/год. Після нього через дорогу став переходити батько. На середині дороги він спіткнувся і впав та його збив автомобіль. Батько опинився за переднім мостом під автомобілем.
Потерпіла ОСОБА_8 , пояснювала в судовому засіданні, що ОСОБА_11 являвся її батьком. Зі слів брата ОСОБА_12 вона знає, що вони з батьком переходили дорогу, побачили автомобіль і вирішили, що це маршрутне таксі. Брат почав його зупиняти, а батько, переходячи дорогу, спіткнувся і впав у лівій смузі по ходу руху автомобіля. Він лежав між передніми і задніми колесами.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не визнавав та пояснював, що 28 жовтня 2015 року приблизно о 16 год. він їхав за кермом автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER» по вул. Московській в місті Дружківці Донецької області. Це був світлий час доби, покриття асфальту було сухе. Він рухався в правому ряду дороги зі швидкістю приблизно 60 км/год. Не доїжджаючи до перехрестя, побачив двох чоловіків, які підходили до проїжджої частини автодороги. Один з чоловіків став його зупиняти і він прийняв у лівий ряд. Коли він зрівнявся з цим чоловіком, в цей момент дорогу став перебігати чоловік похилого віку. Він продовжував рух у лівому ряду. Коли чоловік добігав до середини дороги, він спотикнувся і полетів під колеса автомобіля. Він почав гальмувати, чоловік намагався піднятися і він вдарив потерпілого. Гальмуючи, він намагався уходити вправо. Потерпілий був під днищем автомобіля, він його не переїхав, наїзд стався в кінці гальмового шляху. Він не вважав, що в період досудового розслідування в протоколі невірно вказане місце падіння пішохода, оскільки він вказував місце, де почав падати потерпілий, а слідчий вказав, що він там упав; не встановлений час руху пішохода в небезпечному напрямку з моменту виникнення небезпеки і до контакту.
Із протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28.10.2015 року вбачається, що місцем огляду є перехрестя вулиць Московської та Сахненка в м. Дружківці Донецької області. Дорожнє покриття асфальтобетонне, сухе. Без вибоїн та наслоїв, дорожнє покриття для двох напрямків, шириною 6.8м. Число смуг для руху назустріч напрямку огляду одна, їх ширина 6.8м. На проїжджій частині мається подвійна полоса розділу напрямку руху транспортних засобів, на самому перехресті розмітка відсутня для здійснення повороту на вул. Сахненка в м. Дружківці. Видимість конкретної перешкоди понад 100м. На місті пригоди зафіксоване положення автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER» і складена схема до протоколу огляду місця події.
Із протоколу огляду транспортного засобу від 28.10.2015 року вбачається, що був оглянутий автомобіль «MERSEDES-BENS SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_6 , на якому деформований передній номерний знак.
Із висновку експертизи технічного стану транспортного засобу № 887/889 від 15.02.2016 року вбачається, що в результаті ДТП автомобіль «MERSEDES-BENS SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні ушкодження: деформацію переднього номерного знаку. Рульове управління, гальмівна система автомобіля на момент події знаходились в працездатному стані і були відсутні технічні несправності, які б могли привести до втрати курсової стійкості та керованості автомобіля.
Із висновку судово-медичної експертизи № 155 від 17.11.2015 року, вбачається, що при дослідженні трупа ОСОБА_11 виявлені ушкодження: забита рана, садна, припухлості, синці голови і обличчя, перелом кісток носу, крововиливи в м`які тканини голови, множені закриті переломи ребер справа і зліва по багатьом анатомічним лініям, крововиливи під плевру і тканину легень, розрив тканини печінки, перелом лонних і сідничних кісток з обох сторін, забита рана правого променезап`ясткового суглоба і правого стегна, садна і синці кінцівок.
Усі ушкодження утворились від дії тупих предметів, в швидкій послідовності один за одним і в сукупності, а також ушкодження грудної клітки, живота і тазу, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.
Множинність, сукупність, характер і локалізація ушкоджень та механізм їх утворення свідчать про те, що вони утворилися в результаті транспортної травми. Зокрема, від удару виступаючими частинами автомобілю з подальшим здавленням тіла.
Враховуючи особливості ушкоджень, можна сказати, що переломи ребер утворилися від удару частинами автомобіля, що виступають, по спині ліворуч.
Смерть ОСОБА_11 стоїть в прямому причинному зв`язку з ушкодженнями і, настала від тупої сполученої травми голови, груді, живота, тазу і кінцівок, яка супроводжувалася крововиливом у черевну і плевральні порожнини, яке зумовило зупинку серцевої діяльності і дихання, припинення функції ЦНС.
Із протоколів проведення слідчого експерименту від 20.02.2016 року та від 27.04.2016 року за участі свідка ОСОБА_12 вбачається, що останній на місці розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди та механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_11 і за його участю була складена схема до протоколу слідчого експерименту.
Із протоколу слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 від 27.04.2016 року вбачається, що він на місці розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди та механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_11 і за його участю була складена схема до протоколу слідчого експерименту.
Із висновку судової авто-технічної і транспортно-трасологічної експертизи № 560/561 від 28.04.2016 року вбачається, що в умовах даної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 з моменту, коли пішохід похилого віку почав вибігати на проїжджу частину необхідно було розцінити дорожню обстановку, як небезпечну для руху і прийняти міри до зменшення швидкості руху аж до зупинки, що регламентовано вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України.
Водій автомобілю «MERSEDES-BENS SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом прийняття мір до зниження швидкості аж до зупинки, що регламентовано вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України.
В умовах даної дорожньо-транспортної пригоди дії водія ОСОБА_6 , як не відповідаючі вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, знаходились в прямому причинному зв`язку з настанням даної події.
Із висновку повторної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 5038/5039-16 від 27.03.2017 року вбачається, що у експертів відсутні підстави технічного характеру вважати неспроможними показання водія автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER» ОСОБА_6 , які він надавав в ході слідчого експерименту 27.04.2016 року в якості підозрюваного, та покази свідка ОСОБА_12 , які він надав в ході слідчих експериментів 20.02.2016 та 27.04.2016 року за його участю.
В наданих для проведення повторної експертизи матеріалах, в показаннях водія ОСОБА_6 , які він надав в ході слідчого експерименту 27.04.2017 року в якості підозрюваного та в показаннях свідка ОСОБА_12 , які він надав в ході слідчих експериментів 20.02.2016 та 27.04.2016 року за його участю, міститься достатній об`єм вихідних даних, який необхідний для вирішення питань відповідно до методики "Дослідження наїзду транспортних засобів на пішохода або інші перешкоди" (реєстраційний код 10.01.07).
В даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER», ОСОБА_6 регламентувались вимогами п.12.4,п.12.9 «б», п.12.3 Правил дорожнього руху України, згідно яких, здійснюючи рух в межах населеного пункту, він повинен був рухатись зі швидкістю, яка не перевищує дозволену 60 км/год, а з моменту виникнення небезпеки для руху, він повинен був негайно вжити заходів до зменшення швидкості аж до зупинки.
В умовах даної дорожньо-транспортної пригоди дії водія автомобіля «MERSEDES-BENS SPRINTER», ОСОБА_6 не відповідали вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України і знаходились у причинному зв`язку з настанням ДТП.
Суд дійшов правильного висновку та не прийняв, як докази: протокол проведення слідчого експерименту від 20 лютого 2016 року, проведений з ОСОБА_6 в якості свідка, та висновок №339/400 судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи від 15.04.2016 року, оскільки ці докази відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України є недопустимими.
Дослідивши висновок спеціаліста № 71 експертного автотехнічного дослідження, виконаного судовим автотехнічним експертом, аварійним комісаром ОСОБА_13 , колегія суддів зазначає наступне:
Підставою для проведення даного експертного дослідження була заява адвоката ОСОБА_7 (Вх. №7 від 12.09.2016), де були вказані обставини даної події, поставлені на дослідження 3 питання і задані вихідні дані, також для дослідження експерту ОСОБА_13 були надані копії матеріалів кримінального провадження № 2915050260001526 (на скількох аркушах не вказано). Однак кримінальному провадженню щодо даної дорожньо-транспортної пригоди на стадії розслідування присвоєно номер № 12015050260001526.
Як вбачається з автотехнічного дослідження № 71 від 16 вересня 2016 р., воно було проведено за вихідними даними, які суперечать та не відповідають механізму і обставинам даної події, встановлених в ході проведення слідчих експериментів.
Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновок № 71 експертного авто-технічного дослідження від 16.09.2016 року виконаного експертом ОСОБА_13 , проведено за вихідними даними, що не відповідає матеріалам кримінального провадження, і вихідним даним, зазначеним в заяві адвоката ОСОБА_7 (Вх. № 7 від 12.09.2016).
Крім того, колегія суддів вважає, що судом законно та вмотивовано було відмовлено у задоволенні клопотання захисту про винесення ухвали про надання доручення органу досудового розслідування у порядку ст. 333 КПК України про проведення повторного слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки для цього відсутні фактичні та процесуальні підстави, передбачені вказаним законом.
Наявні в матеріалах кримінального провадження протоколи слідчих експериментів, схеми та фототаблиці до них за участю підозрюваного ОСОБА_6 від 27.04.2016 та за участю свідка ОСОБА_12 від 20.02.2016 та від 27.04.2016 відповідають вимогам ст.ст. 104, 105, 240 КПК України, є належними, допустимими та достовірними доказами, досліджені судом 1 інстанції та оцінені відповідно до вимог ст.ст.94, 97 КПК України як кожен окремо, так і в сукупності з іншими доказами. Вони не містять суперечностей щодо механізму розвитку дорожньо-транспортної події, траєкторії руху транспортного засобу та пішохода, складені в присутності понятих, узгоджуються з даними слідової інформації відповідно до протоколу огляду місця події від 28.10.2015 р.
Протокол слідчого експерименту підозрюваним ОСОБА_6 від 27.04.2016 р. був підписаний без заперечень та зауважень.
Доводи апелянта про неправильні, неповні та необ`єктивні вихідні дані, отримані в результаті проведення слідчого експерименту із підозрюваним ОСОБА_14 27.04.2016 р. є необгрунтованими, безпідставними та невмотивованими з огляду в т.ч. на таке.
Повнота та технічна спроможність показань обвинуваченого ОСОБА_6 та вихідних даних, отриманих під час проведення за його участю слідчого експерименту 27.04.2016була предметом дослідження вищезазначених експертиз.
Згідно висновків вказаних експертиз у експертів були відсутні підстави технічного характеру вважати неспроможними показання водія ОСОБА_6 , які він давав в ході слідчого експерименту 27.04.2016 в якості підозрюваного, та покази свідка ОСОБА_12 , які він дав під час слідчих експериментів 20.02.2016 та 27.04.2016 за його участю.
Колегія суддів звертає увагу, що в рамках повторної автотехнічної експертизи технічна спроможність вихідних даних перевірена щодо швидкості руху транспортного засобу «MersedesBenzSprinter», щодо параметрів руху пішохода до місця початку його падіння в напрямку смуги руху автомобіля «MersedesBenzSprinter», щодо розташування місця початку падіння пристарілого пішохода в напрямку смуги руху автомобіля «MersedesBenzSprinter» та відповідно місця контактування останнього з пішоходом, щодо розташування автомобіля «MersedesBenzSprinter» відносно пішохода в момент початку падіння останнього в напрямку смуги руху транспортного засобу. Вихідні дані з технічної точки зору є спроможними.
Висновки судових експертиз судом досліджені та ним надана належна правова оцінка.
Також, згідно ч. 4 ст. 240 КПК України не допускається проведення слідчого експерименту, якщо при цьому створюється небезпека для життя і здоров`я осіб, які беруть у ньому участь, оточуючих, принижуються їхні честь і гідність, завдається шкода.
Слідчий експеримент повинен проводитись в умовах, максимально наближених до тих, які були на момент дорожньо-транспортної події (проїжджа частина, її розміри, обстановка, освітлення, тип, марка, завантаженість транспортного засобу, характер покриття поверхні дороги, статист має бути особою тієї ж статі з аналогічними антропометричними даними). У випадку невідповідності умов слідчого експерименту тим, що бути на момент ДТП, його результати є необ`єктивними та не можуть використовуватись у кримінальному провадженні.
Проведення слідчого експерименту за клопотанням сторони захисту в цій частині передбачало б відтворення дій із статистом (чоловіком похилого віку) щодо падіння престарілого пішохода після руху в темпі бігу на проїжджу асфальтобетонну поверхню дороги, що безумовно створило б небезпеку для його здоров`я чи заподіяння шкоди. Такі дії прямо суперечать вимогам ст. 240 КПК України і не можуть бути реалізовані з міркувань безпеки учасників слідчої дії.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта за тих підстав, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи щодо часу руху пішохода у небезпечному напрямку до моменту падіння, а також те, що в ході слідчих експериментів за участю підозрюваного ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 експериментальним шляхом була встановлена відстань, на якій знаходився транспортний засіб під керуванням ОСОБА_6 в момент початку падіння пішохода в напрямку смуги руху транспортного засобу, що склало 34,9 м. за показаннями підозрюваного ОСОБА_6 , і 26 м за показаннями свідка ОСОБА_12 , а також щодо встановлення місця контакту пішохода з автомобілем і воно розташоване на автомобілі «MersedesBenzSprinter» на відстані 0,9 м від його правої габаритної точки. Вказані параметри механізму дорожньо-транспортної події щодо розташування транспортного засобу перевірені експертним шляхом і згідно висновку повторної судової автотехнічної експертизи №5038/5039-16 від 27.03.2017 Дніпропетровського НДІСЕ з технічної точки зору є спроможними та можуть бути прийняті при дослідженні.
Згідно ст. 20 КПК України обвинувачений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.
Як встановлено у справі, обвинувачений ОСОБА_6 з початку судового розгляду в суді першої інстанції користувався послугами захисника адвоката ОСОБА_7 , надавав показання по суті пред`явленого обвинувачення під час його допиту у якості обвинуваченого, особисто брав участь у кримінальному провадженні. Фактів порушення права збирати і подавати докази встановлено не було.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Захисник, як суб`єкт доказування у судовому провадженні має право отримувати докази шляхом залучення експерта. Відповідне право закріплене у ч.3 ст.93 КПК України та у ч.2 ст.101 КПК України.
Захисник скористався своїм правом, тому доводи апелянта про порушення права на захист не заслуговують на увагу, в т.ч. з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.70 КПК України за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків у суді, невиконання інших обов`язків експерт несе відповідальність, установлену законом. Відповідно до ч.2 ст.102 КПК України у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Проте, дійсно, КПК України не передбачає механізмів щодо попередження судового експерта про кримінальну відповідальність в даній правовій ситуації щодо залучення експерта саме захисником.
Між тим, висновки автотехнічних досліджень №71 від 16.09.2016 р. і №9-4 від 16.06.2017 р., проведених за ініціативою захисту, є неповними через відсутність у експертів всіх матеріалів кримінального провадження, не можуть бути взяти до уваги за вищезазначених підстав.
Отже, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за наведених у вироку обставин ґрунтуються на повному, всебічному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, з дотриманням вимог ст.91 КПК України та підстверджені сукупністю належних, допустимих, достовірних доказів, досліджених судом яким суд з точки зору достатності та взаємозв`язку дав належну оцінку.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України є правильною.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання, суд відповідно до вказаної статті кримінального закону врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинених з необережності, конкретні обставини справи, зокрема суттєвість порушення обвинуваченим вимог Правил дорожнього руху України при керуванні транспортним засобом, а також те, що це потягло за собою тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого, позицію потерпілої про необхідність суворого покарання, наявність майнової шкоди; особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, за місцем мешкання характеризується позитивно, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину і призначив покарання в межах мінімального строку покарання, передбаченого кримінальним законом.
Призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.
Цивільний позов розглянуто у відповідності до вимог ст.ст.127-129 КПК України, апеляційні вимоги перевірені судом в порядку, передбаченому ст.404 КПК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
На ухвалу сторони можуть подати касаційні скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 3 місяців з дня проголошення цієї ухвали.
Судді:
