Постанова

іменем України

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 161/3483/17

провадження № 51-7496км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201703000000010, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Рожище Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він своїми умисними діями, які виразились у зловживанні владою та службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використанні службовою особою влади та службового становища, всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364 КК (в редакції Закону від 13 травня 2014 року №1261-VII), за таких обставин.

Так, 8 вересня 2015 року ОСОБА_6 знаходячись на своєму робочому місці, що в приміщенні центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспорту з обслуговування м. Луцька, Луцького, Рожищенського, Маневицького та Ківерцівського районів (вул. Підгаєцька, 3, у м. Луцьку Волинської області), перебуваючи на посаді фахівця вищевказаного центру, маючи доступ до наявних баз даних щодо реєстрації, перереєстрації транспортних засобів, зокрема: НАІС, ДДАІ, МВС України, зловживаючи владою та своїм службовим становищем, діючи умисно, в інтересах невстановлених досудовим розслідуванням фізичних осіб, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для інших фізичних осіб, провівреєстрацію транспортного засобу, марки «INFINITI ЕХ 35», кузов № НОМЕР_1 , як ввезеного з-за кордону та розмитненого у режимі «Імпорт» по вантажно-митній декларації за № 205070000/2015/042666, на ОСОБА_7 , з видачею державних номерних знаків НОМЕР_2 , та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Разом з тим, він, достовірно знаючи, що надані йому для реєстрації транспортного засобу документи, які підтверджують факт розмитнення автомобіля та його власність, є підробленими, оскільки довідка-рахунок серії НОМЕР_4 , згідно бази даних «НАІС» видавалась ПП «Брок Авто», на транспортний засіб, марки «VOLKSVAGEN GOLF», а не на автомобіль, який реєструвався, а вантажно-митна декларація за №205070000/2015/042666, в базах даних, зокрема: НАІС, ДДАІ, МВС України, відсутня, а за інформацією митниці, транспортний засіб за вказаною митною чи за будь-якою іншою декларацією не розмитнювався, діючи умисно, в порушення вимог, передбачених ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ за №1388, від 7 вересня 1998 року та пунктів 3.1., 3.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України за №379, від 11 серпня 2010 року, він, достовірно знаючи, що документи за розмитнення вказаного вище транспортного засобу за наявними базами даних АІС «Довідка-рахунок», «Митний документ», «Автомобіль», «Документ» відсутні, довідка-рахунок є підробленою, обов`язкові митні платежі не сплачені, всупереч інтересам служби та покладених на нього завдань, використовуючи надану владу та службове становище, провів державну реєстрацію не розмитненого транспортного засобу, марки «INFINITI ЕХ 35», кузов № НОМЕР_1 на ОСОБА_7 , та видав державні номерні знаки НОМЕР_2 , і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , чим дозволив його вільне використання на митній території України третіми невстановленими досудовим слідством особами, при цьому діяв у інтересах останніх з метою одержання ними неправомірної вигоди, у виді ненадходження обов`язкових митних платежів в сумі 634 501, 70 грн, дозволивши їм таким способом уникнути сплати вищезгаданих обов`язкових митних платежів до бюджету, тобто одержати неправомірну вигоду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам в сумі 634501,70 грн, що у 2015 році, в двісті п`ятдесят і більше разів перевищувало неоподаткований мінімум доходів громадян.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку із недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та фізичної особи ОСОБА_8 в частині, що стосується його інтересів, а вирок суду без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Крім іншого, вказує на те, що апеляційний суд, всупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 21 січня 2016 року (№5-249кс15) та постанові Верховного Суду від 1 лютого 2018 року (51-37км18), безпідставно та без належних мотивів відхилив клопотання прокурора про дослідження письмових доказів, що підтверджують винуватість обвинуваченого та які судом першої інстанції було оцінено з порушеннями, неповністю, а також однобічно та упереджено. Стверджує, що апеляційний суд належним чином не дослідив матеріали кримінального провадження, а своє рішення мотивував лише окремими посиланнями, формально переписаними із вироку суду, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів. Разом з цим, суд апеляційної інстанції дав оцінку наявній в матеріалах справи Інструкції оператора комп`ютерного набору, яку сам безпосередньо не досліджував. Також, судом не дано оцінку оригіналам документів, на підставі яких здійснювалась реєстрація автомобіля, та на яких є підписи ОСОБА_6 , як уповноваженої особи, яка здійснювала реєстрацію та перевірку документів по базах даних, що підтверджується висновками почеркознавчих експертиз. Стверджує, що відсутність посадової інструкції, яку було знищено, не є підставою для виправдання ОСОБА_6 , оскільки це не єдиний доказ того, що останній був наділений певними повноваженнями. Твердження суду про те, що ОСОБА_6 не є суб`єктом злочину необґрунтовані, а наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи на спростування такого висновку, апеляційним судом не перевірені. Крім того в ухвалі суду в порушення вимог ст.372 КПК відсутній номер кримінального провадження. Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.

Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК та обґрунтовано виправдав останнього.

Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 , з яким погоджується й колегія суддів.

Так, безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК, є встановлений законодавством та посадовими інструкціями порядок здійснення зокрема службовими особами органів державної влади своїх повноважень. Суб`єктом злочину є службова особа, яка визнається такою у зв`язку із вчиненням нею певних дій, характер і зміст яких обумовлюється покладенням на особу конкретних обов`язків, передбачених посадою. З Об`єктивної сторони злочин полягає у зловживанні владою або зловживанні службовим становищем, що слід розуміти як умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживання владою або службовим становищем передбачають наявність взаємозв`язку між службовим становищем особи та її поведінкою, що виражається в незаконних діях або бездіяльності.

Під час розгляду кримінального провадження місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення ні під час досудового розслідування, ні судового розгляду, не надано достатньо доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонується стороною обвинувачення.

Разом із цим суд, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, а саме накази МВС України № 72 від 30 січня 2013 року та № 379 від 11 серпня 2010 року, дійшов висновку, що вони свідчать лише про встановлений порядок проведення роботи з державної реєстрації (перереєстрації) та обліку призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортних засобів усіх типів, однак не про порядок здійснення службовими особами органів державної влади, зокрема фахівцем ОСОБА_9 , своїх повноважень.

Крім того, судом досліджено посадову Інструкцію оператора комп`ютерного набору Територіального сервісного центру ВМС 0741, з якої вбачається, що саме до повноважень оператора комп`ютерного набору входить, зокрема перевірка даних транспортних засобів та власника по відповідних базах. Про результати перевірки, оператор ставить відповідну відмітку на заяві з особистим підписом та зазначенням дати проведення перевірки, прізвища та посади. До матеріалів долучає роздруківку результатів пошуку за вказаними базами, із зазначенням дати перевірки, та завірений особистим підписом. Здійснює контроль за оформленням заяв громадян, формує та накопичує справи необхідними документами, які стали підставою для реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів, відповідними підтвердженнями та перевіряє повноту сплати власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів). Несе персональну відповідальність, зокрема, за законність, обґрунтованість в прийнятті рішень стосовно проведення реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів.

З огляду на викладене, обов`язок по перевірці наданих документів для реєстрації транспортних засобів по відповідних базах даних покладений саме на оператора комп`ютерного набору, за що він несе персональну відповідальність, а не на фахівця Центру, яким працював ОСОБА_6 з 21 серпня 2014 року. А факт того, що фахівець Центру мав доступ до відповідних баз даних по перевірці реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів, не може свідчити про те, що така перевірка була його службовим обов`язком і входила до його функціональних обов`язків.

Крім того, будучи допитаним у суді першої інстанції, ОСОБА_6 винуватість у вчиненні злочину не визнав та пояснив, що він, займаючи посаду фахівця центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспорту, 8 вересня 2015року провів реєстрацію транспортного засобу, марки «INFINITI ЕХ 35», кузов № НОМЕР_1 , як ввезеного з-за кордону та розмитненого у режимі «Імпорт» по вантажно-митній декларації за№205070000/2015/042666 на ОСОБА_7 з видачою номерних знаків НОМЕР_2 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . При цьому він зазначив, що допускає той факт, що при здійсненні реєстрації (перереєстрації) вказаного транспортного засобу, міг не перевірити по базах даних, надані йому для реєстрації документи, оскільки це не входить до його службових обов`язків і не передбачено його посадовою Інструкцією.

Разом з цим, як убачається з дослідженого судом акту про відібрання на знищення і знищення закритих номенклатурних справ, закритих журналів в управлінні ДАІУМВСУкраїни у Волинській області, затвердженого 6 листопада 2015 року, функціональні обов`язки (посадові інструкції) працівників ЦНП було знищено, а посадову Інструкцію оператора комп`ютерного набору Територіального сервісного центру МВС 0741, з якою був ознайомлений ОСОБА_6 (про що свідчить підпис останнього), затверджено лише 7листопада 2015 року, тобто після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Врахувавши наведене, ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.364КК. А твердження сторони обвинувачення про те, що фахівець ОСОБА_9 , є суб`єктом вищевказаного злочину, на думку суду, є лише припущенням, оскільки це не підтверджується посадовою Інструкцією, функціональними обов`язками, чи іншими нормативно-правовими актами.

Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 , наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до вимог ст.419КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 , зазначивши, що стороною обвинувачення не було надано відповідних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_10 був наділений повноваженнями по перевірці документів для реєстрації транспортного засобу по базах даних, а той факт, що останній, як фахівець Центру, мав доступ до таких баз, не свідчить про те, що така перевірка була його службовим обов`язком.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що взаємозв`язок між діями, поставленими ОСОБА_6 в провину, з його службовим становищем відсутній, як і відсутній прямий причинний зв`язок між його діями та тими наслідками, які інкримінувалися органом досудового слідства. Крім того, висунуте ОСОБА_6 обвинувачення не містить жодного обґрунтування зв`язку між ним та іншими (фізичними або юридичними) особами, особистої зацікавленості обвинуваченого сприяти реалізації незаконних інтересів таким особам (наявність відповідних домовленостей, одержання ОСОБА_6 будь-якої винагороди за таке сприяння чи розрахунок на її одержання тощо) і спрямованості умислу ОСОБА_6 на одержання цими особами неправомірної вигоди.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Доводи прокурора про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів, на думку Суду є безпідставними, виходячи з нижченаведеного.

Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 23 КПК).

Крім того, апеляційний суд, залишаючи незмінним вирок районного суду, навів вичерпні мотиви прийнятого ним рішення, у тому числі з посиланням на докази, які були дослідженні судом першої інстанції та не заперечувалися сторонами обвинувачення і захисту.

Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції незмінним, а тому він

по-новому (інакше) не тлумачив доказів, оцінених у суді першої інстанції.

Під час перегляду кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення.

Касаційна скарга прокурора не містить конкретних доводів про невідповідність вимогам кримінального процесуального закону дослідження, проведеного як місцевим, так і апеляційним судом. По суті прокурор наводить власну оцінку доказів на користь винуватості ОСОБА_6 , відмінну від оцінки суду.

Доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційними судом, оскільки в оскаржуваній ухвалі відсутній номер кримінального провадження, на думку колегії суддів, є неспроможним, з огляду на те, що таке порушення не вплинуло на законність та обґрунтованість прийнятого рішення у даному кримінальному провадженні, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК не є істотним.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3