П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/17556/16

Провадження № 11-484апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Північного територіального командування Національної гвардії України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року (суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року (судді Чаку Є.В., Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.),

УСТАНОВИЛА:

11 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила:

- адміністративний позов до управління Північного територіального командування Національної гвардії України задовольнити, для чого надати судовий захист правам і свободам позивача, про які йдеться у позовній заяві;

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, що зазначене у витягу з протоколу житлово-побутової комісії в/ч НОМЕР_1 від 14 вересня 2016 року № 12;

- зобов`язати відповідача ухвалити нове рішення, яким надати ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що під час військової служби у військовій частини НОМЕР_1 вона була зарахована на квартирний облік та перебувала у списках на першочергове отримання житла з 18 жовтня 2005 року. До згаданої військової частини для розподілу серед черговиків було передано двокімнатну квартиру в селі Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області, яка згідно з установленою черговістю мала бути передана сімї позивачки, однак рішенням житлово-побутової комісії від 14 вересня 2016 року № 12 їй було відмовлено в наданні квартири у зв`язку з наявністю у неї прав на іншу квартиру в місті Світловодськ Кіровоградської області.

На переконання ОСОБА_1 , рішення відповідача про відмову у наданні їй згаданої вище квартири порушує її права на одержання житла із державного фонду, достатній життєвий рівень, свободу від дискримінації за ознаками майнового стану, свободу у виборі місця проживання та використання своєї власності без завдання шкоди інтересам сімї, які встановлені Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовцівта членів їх сімей».

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що спір у цій справі виник поза межами публічно-правових відносин та віднесений до юрисдикції цивільного суду.

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цими судами ухвали та направити справу для продовження розгляду.

Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі мотивована тим, що спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачкою та державою Україна у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 військової служби. Вимогою ж адміністративного позову ОСОБА_1 є прохання про надання судового захисту правам і свободам, які, на думку позивачки, їй гарантовані державою у відповідних законах, однак є порушеними, і факт їх порушення є предметом доказування саме в адміністративній справі за правилами адміністративного судочинства з офіційним з`ясуванням судом особи суб`єкта владних повноважень, якому належить відповідати за цим позовом.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокремаспори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права на отримання житла. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права ОСОБА_1 на одержання житла, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Наведене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування норм права при вирішенні питання юрисдикції судів щодо спорів у подібних правовідносинах, висловленому, зокрема, у справах № 806/104/16 та № 815/2551/15 (постанови від 18 квітня та 20 вересня 2018 року № 11-166апп18, 11-640апп18 відповідно).

Зважаючи на суб`єктний склад та характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі такого висновку не спростовують.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко Т.О. Анцупова В.В. Пророк С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук О.М. Ситнік М.І. Гриців О.С. Ткачук Ю.Л. Власов В.Ю. Уркевич Д.А. Гудима О.Г. Яновська О.Р. Кібенко