ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/13267/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Козак Т. В. (адвокат),
відповідача - Андишули А. М. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства ?ДТЕК Донецькі електромережі? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 (головуючий - Коробенко Г. П., судді: Козир Т. П., Тищенко А. І.) у справі
за позовом Акціонерного товариства ?ДТЕК Донецькі електромережі?
до Державного підприємства ?Енергоринок?
про визнання недійсним одностороннього правочину.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 04.10.2018 Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", ЕК, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства ?Енергоринок? (далі - ДП ?Енергоринок?, ДПЕ, Підприємство) про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину Підприємства щодо зарахування здійснених позивачем оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 (далі - договір від 19.08.2008, Основний договір) на загальну суму 209714665,80 грн, у рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015 (далі - договір від 12.06.2015).
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що здійснивши неправомірне зарахування вищевказаних оплат, відповідач порушив умови договору від 19.08.2008.
3. 23.10.2018 Товариство подало заяву про зміну предмета позову, в якій просило суд: 1) визнати недійсним односторонній правочин ДП ?Енергоринок? щодо зарахування оплат, здійснених АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за договором від 19.08.2008 на загальну суму 242290439,65 грн у рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі договору від 12.06.2015, з моменту його вчинення (далі - оспорюваний правочин); 2) зобов`язати ДП "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 договору від 19.08.2008, а саме зарахувати кошти за куплену у жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року електроенергію за договором від 19.08.2008 на загальну суму 242290439,65 грн у рахунок погашення заборгованості за договором від 19.08.2008, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 (суддя Босий В. П.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин Підприємства щодо зарахування оплат, здійснених позивачем понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за договором від 19.08.2008 на загальну суму 242290439,65 грн, в рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі договору від 12.06.2015, з моменту його вчинення. Зобов`язано відповідача виконати умови пункту 6.5 договору від 19.08.2008 щодо зарахування коштів за куплену у жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за договором від 19.08.2008 на загальну суму 242290439,65 грн, у рахунок погашення заборгованості за договором від 19.08.2008, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
5. Рішення мотивоване тим, що виключне право визначати, яка саме заборгованість, тобто за який період і в якому розмірі, сплачується за договором від 12.06.2015, належить позивачу, тоді як жодних погоджень щодо зарахування відповідачем спірної суми грошових коштів у рахунок оплати перетоків електричної енергії позивач не надавав. При вчиненні оспорюваного одностороннього правочину із зарахування коштів, які надійшли від позивача за одним договором, у рахунок погашення заборгованості за іншим договором, відповідач порушив статті 188, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 525, 539, 615 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
7. Постанова аргументована посиланням на положення статті 20 ГК України, статей 15, 16, 202, 203 ЦК України, статей 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статей 46, 80, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку, що заява АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" від 23.10.2018 не є заявою про зміну предмета позову, а фактично є іншим позовом, оскільки позивачем заявлено нову (додаткову) позовну вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем у вересні 2018 року за договором від 19.08.2008, у рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором від 12.06.2015, а також про виконання зобов`язання в натурі шляхом виконання умов пункту 6.5 договору від 19.08.2008, у зв`язку з чим суд першої інстанції не повинен був приймати зазначену заяву позивача до розгляду і мав вирішувати спір за вимогою, наведеною у первинній позовній заяві, чого місцевим господарським судом зроблено не було.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про неправильне визначення позивачем як одностороннього правочину, дій відповідача із зарахування коштів, які надійшли від позивача в якості оплати за договором від 19.08.2008 та які є переплатою, натомість отримання грошових коштів та їх зарахування на рахунок відповідача є господарською операцією, а не правочином, оскільки дії відповідача з віднесення суми переплати шляхом відображення її у бухгалтерському обліку вчиняються вже після отримання ним коштів, тобто після завершення господарської операції, коли відповідне зобов`язання вже виконано, як наслідок, чинним законодавством не передбачено такого способу судового захисту як внесення змін до бухгалтерського обліку шляхом визнання недійсною господарської операції відповідача із зарахування переплат позивача за договором у даних бухгалтерського обліку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 16, 202, 203, 525, 538, 615 ЦК України, статей 6, 20, 188 ГК України, статті 151 Закону України "Про електроенергетику", статей 1, 3, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 4- 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2015 №263 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження" (далі - постанова КМУ №263) та статей 2, 5, 46, 277 ГПК України, наголошуючи, що: 1) предметом позову є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину та прямо похідні від неї вимоги щодо застосування наслідків визнання його недійсним (у вигляді реституції); 2) необхідність подання позивачем саме заяви про зміну предмета позову за умов незмінності підстави позову викликана виключно неправомірними діями Підприємства із зарахування переплати за договором від 19.08.2008 у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015, тобто відбулося вчинення триваючого правочину шляхом односторонньої зміни ДП ?Енергоринок? умов двостороннього договору від 19.08.2008 і виконання цього договору відповідачем у зміненому на власний розсуд вигляді, починаючи із жовтня 2017 року; 3) апеляційний суд взагалі не надав оцінки неправомірним триваючим діям відповідача, через які позивач був змушений змінити предмет позову; 4) у свою чергу, позовна вимога про зобов`язання ДП "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 договору від 19.08.2008 є таким способом судового захисту прав Товариства як примусове виконання обов`язку в натурі; 5) зарахування переплат за договором не є господарською операцією та позивач не заявляв вимог щодо внесення змін до бухгалтерського обліку відповідача, так як спірні грошові кошти вже перебували на момент зарахування на рахунку ДП "Енергоринок" і залишилися там після вчинення оспорюваного правочину, наслідки якого виникли виключно для позивача і жодним чином не вплинули на загальний баланс (фінансовий стан) Підприємства; 6) якщо заява про зміну предмета позову вже була прийнята судом до розгляду і розглянута, то зміна (скасування) рішення у цій частині можлива лише у випадку якщо суд, який переглядає справу, дійшов висновку про необґрунтованість позову та незаконність рішення по суті; 7) здійснивши перезарахування коштів з одного договору на інший, відповідач вчинив односторонній правочин, зі змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - зміна правовідносин сторін, а саме збільшення кредиторської заборгованості Товариства за договором від 19.08.2008 і зменшення такої заборгованості за договором від 12.06.2015.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11. 19.08.2008 між ДП "Енергоринок" та АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" укладено Основний договір, за умовами якого відповідач продає, а позивач купує електроенергію в ОРЕ (оптовий ринок електроенергії) та здійснює її оплату відповідно до умов цього договору.
12. Порядок здійснення розрахунків визначено у розділі 6 Основного договору, відповідно до пунктів 6.1, 6.2 якого оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР (Інструкція про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України) грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також з інших рахунків ЕК. Перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця з урахуванням умов пункту 6.3 і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов пунктів 6.4 та 6.5 цього договору та окремих рішень Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 6.5 Основного договору (у редакції додаткової угоди від 18.11.2011 №7745/07) сума, яка була сплачена ЕК понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць (з урахуванням пункту 6.4 цього договору), зараховується сторонами як погашення заборгованості за електричну енергію, яка виникла після 01.01.2015, а в разі її відсутності зараховується в рахунок погашення заборгованості з найдавнішим терміном її виникнення, крім заборгованості, реструктуризованої за договорами, укладеними на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV, з урахуванням ПДВ. У випадку відсутності простроченої заборгованості сума, яка була сплачена ЕК у розрахунковому місяці понад повну поточну оплату вартості електричної енергії за розрахунковий місяць, зараховується за згодою сторін як авансовий платіж на наступний розрахунковий період або як платіж згідно з письмовим повідомленням ЕК відповідно до договору реструктуризації заборгованості між ДПЕ та ЕК (крім договору про реструктуризацію заборгованості, укладеного на виконання Закону України від 23.05.2005 №2711-ІV).
У пункті 6.6 Основного договору сторони погодили, що ЕК не вказує призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ЕК на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ДПЕ (тобто у разі розподілу коштів Уповноваженим банком на підставі затвердженого НКРЕКП алгоритму ОРЕ).
13. Пунктом 11.6 Основного договору передбачено, що строк його дії становить з 01.09.2008 до 31.12.2008. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії.
14. На виконання вимог постанови КМУ №263 між сторонами укладено договір від 12.06.2015, за умовами пунктів 1.1, 5.2, 5.3, 10.1 якого відповідач продає, а позивач купує різницю перетоків електричної енергії, переміщеної з контрольованої території на неконтрольовану територію, та здійснює її оплату відповідно до умов цього договору. Цей договір укладено у зв`язку з проведенням антитерористичної операції та розділенням ОРЕ на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (контрольована територія, КТ), та окуповану територію і територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (неконтрольована територія, НКТ) на підставі частини 4 статті 23 Закону України "Про електроенергетику" (у редакції Закону від 07.04.2015 №284-VIII) та постанови КМУ №263. Оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії позивач здійснює грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідачем, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. При здійсненні платежів позивач повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому обов`язково зазначається відповідний договір та розрахунковий місяць. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та згідно з частиною 3 статті 631 ЦК України його умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.05.2015, і діє протягом терміну дії постанови КМУ №263.
15. У жовтні 2017 року Товариство закупило електроенергію на суму 334811350,58 грн, але при цьому перерахувало у вказаному місяці на рахунок відповідача оплату у більшому розмірі, а саме у сумі 370608028,56 грн, що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат на рахунок відповідача. Суму переплати позивач у листі від 08.11.2017 №61-1746 просив відповідача зарахувати у рахунок погашення заборгованості за вказані періоди з жовтня по грудень 2017 року за судовими рішеннями у справах №20/2, №39/49, №908/999/15-г, №905/707/16, а також як авансовий платіж на листопад 2017 року за Основним договором.
Підприємство у листі №07/51-4-13409 від 14.11.2017 повідомило позивача про здійснені ним зарахування, зокрема суму 35400360,43 грн, сплачену позивачем понад повну поточну вартість купленої у жовтні 2017 року за Основним договором електричної енергії, зараховано у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015.
16. У листопаді 2017 року Товариство закупило електроенергію на суму 390614809,10 грн і сплатило у цьому місяці на рахунок відповідача 363138625,39 грн, що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат на рахунок відповідача. Також за розрахунками позивача врахуванню підлягала сума переплати жовтня 2017 року, яку позивач просив відповідача зарахувати як авансовий платіж на листопад 2017 року за Основним договором у cумі 34207725,33 грн. Тобто загальна сума надходжень в ОРЕ у рахунок оплати вартості електроенергії, купленої у листопаді 2017 року за Основним договором, становила 397346350,72 грн, а сума оплати понад повну поточну вартість - 6731541,62 грн, яку позивач у листі від 11.12.2017 №61/1976 просив відповідача зарахувати як авансовий платіж за грудень 2017 року за Основним договором.
Відповіді на цей лист від Підприємства не надійшло.
17. У грудні 2017 року відповідно до акта купівлі-продажу електроенергії Товариство закупило електричну енергію на суму 396254997,79 грн і згідно з довідкою про надходження коштів на рахунок відповідача здійснило оплату у цьому місяці на загальну суму 525638356,14 грн. За розрахунками позивача, з урахуванням переплати у листопаді 2017 року у сумі 6731541,62 грн, загальна сума надходжень в ОРЕ у рахунок оплати вартості електроенергії, купленої у грудні 2017 року за Основним договором становила 532369897,76 грн, з них переплата - 136114889,97 грн, яку позивач у листі від 10.01.2018 №61/18 просив відповідача зарахувати як авансовий платіж на січень 2018 року за Основним договором.
Однак Підприємство у листі від 12.01.2018 №07/51-4-598 повідомило позивача про зарахування сплачених ним у грудні 2017 року коштів у рахунок погашення заборгованості за рішеннями суду у справах №20/2, №39/49, №908/999/15-г, №905/707/16, №905/1563/16, №905/453/17, тобто заборгованості за Основним договором минулих періодів і заборгованості за договором від 12.06.2015. Отже, відповідач зарахував 100714539,54 грн, сплачених позивачем за електричну енергію за Основним договором, у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015.
18. У липні 2018 року Товариство закупило електричної енергії на суму 298969518,68 грн та перерахувало на рахунок відповідача у вказаному місяці 372997909,17 грн, що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії та довідкою щодо здійснення оплат. Сума переплати становить 74028390,49 грн, яку позивач у листі від 08.08.2018 №61/1062 просив відповідача зарахувати у рахунок оплати за судовим рішенням від 21.04.2016 у справі №905/707/16 (фактично це заборгованість за лютий 2015 року за Основним договором) та як авансову оплату за електроенергію, придбану в серпні 2018 року за Основним договором.
У листі від 13.08.2018 №07/51-4-10444 Підприємство погодило таке зарахування. Проте у листі від 17.09.2018 №01/51-4-11941 відповідач повідомив позивача про коригування суми зарахованих коштів, сплачених позивачем у липні 2018 року понад повну поточну вартість електроенергії, шляхом зарахування 73599765,83 грн, сплачених Товариством понад повну поточну вартість купленої у липні 2018 року електричної енергії за Основним договором, у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015.
19. У вересні 2018 року відповідно до акта купівлі-продажу електроенергії Товариство закупило електроенергії на суму 15167184,42 грн та згідно з довідкою щодо здійснення оплат перерахувало на рахунок відповідача у зазначеному місяці 47742958,27 грн. Суму переплати - 32575773,85 грн позивач у листі від 08.10.2018 №61/1304 просив відповідача зарахувати у рахунок оплати електроенергії, купленої за Основним договором, а саме згідно з відповідними графіками виплат заборгованості відповідно до судового рішення від 05.05.2015 у справі №908/999/15-г.
Однак Підприємство у листі від 11.10.2018 №01/51-4-13249 повідомило позивача про зарахування цих коштів у рахунок погашення заборгованості за судовим рішенням від 26.04.2018 у справі №905/2882/17, тобто за різницю перетоків електричної енергії, купленої позивачем протягом 2017 року на підставі договору від 12.06.2015.
20. Отже, за період жовтня-грудня 2017 року, липня та вересня 2018 року відповідач здійснив зарахування грошових коштів у сумі 242290439,65 грн, сплачених позивачем за Основним договором, у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015.
Позиція Верховного Суду
21. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі вимоги і доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
22. Спір між сторонами виник внаслідок того, що позивач вважає безпідставним та неправомірним проведене відповідачем зарахування коштів, сплачених за одним договором, в рахунок погашення боргу за іншим договором, визначаючи такі дії Підприємства як односторонній правочин щодо зарахування оплат з моменту його вчинення.
23. Частиною 3 статті 46 ГПК України позивачу надано право на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
24. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Підставою позову в цій справі є порушення відповідачем умов пункту 6.5 договору від 19.08.2008 шляхом неодержання згоди Товариства на зарахування коштів, надміру сплачених за одним договором, у рахунок погашення заборгованості позивача за іншим договором.
25. Оскільки норма частини 3 статті 46 ГПК України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, спрямованої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
26. Як вбачається зі змісту позовної заяви від 04.10.2018 та правильно зазначено судом апеляційної інстанції, Товариство спочатку заявило одну вимогу немайнового характеру - про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину ДП ?Енергоринок? щодо зарахування оплат, здійснених позивачем понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за Основним договором (договором від 19.08.2008) на загальну суму 209714665,80 грн, у рахунок оплати заборгованості, що виникла за іншим договором (договором від 12.06.2015), укладеним між тими самими сторонами.
27. У подальшому позивач 23.10.2018 подав заяву про зміну предмета позову, в якій він фактично скоригував свою первісну вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем, понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором від 19.08.2008 на загальну суму 209714665,80 грн, у рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором від 12.06.2015, доповнивши наведені у позовній заяві періоди, за які відповідач здійснив зарахування коштів, що надійшли від позивача за договором від 19.08.2008, новим періодом (вересень 2018 року), та збільшивши таким чином суму здійсненого відповідачем зарахування з 209714665,80 грн до 242290439,65 грн.
28. Крім того, Товариство заявило нову (додаткову) позовну вимогу немайнового характеру, а саме про зобов`язання відповідача виконати умови пункту 6.5 договору від 19.08.2008 шляхом зарахування коштів за куплену у жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за Основним договором електроенергію на загальну суму 242290439,65 грн у рахунок погашення заборгованості за цим договором, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
29. Колегія суддів зазначає, що чинним процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд виходячи з її змісту, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: 1) подання іншого (ще одного) позову, 2) збільшення або зменшення розміру позовних вимог, 3)об`єднання позовних вимог, 4) зміну предмета або підстав позову.
При цьому при поданні вказаної заяви про зміну предмета позову позивач мав дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.
Водночас касаційна інстанція зауважує, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо у заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №918/350/16, від 27.06.2018 у справі №910/18802/17 та від 28.03.2019 у справі №910/23066/17).
30. Отже, суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, правомірно врахував зазначені вище правові позиції Верховного Суду і дійшов правильного висновку, що заява Товариства від 23.10.2018 не є заявою про зміну предмета позову, а фактично є іншим (новим) позовом, оскільки позивач заявив нову (додаткову) позовну вимогу про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину відповідача щодо зарахування оплат, здійснених позивачем у вересні 2018 року за договором від 19.08.2008 у рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором від 12.06.2015, а також про примусове виконання зобов`язання в натурі шляхом виконання умов пункту 6.5 договору від 19.08.2008 та абзацу 3 пункту 6.3 ІВКОР (додаток 4 до договору між членами Оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996) та зарахування коштів за куплену в жовтні-грудні 2017 року, липні та вересні 2018 року за Основним договором електроенергію на загальну суму 242290439,65 грн у рахунок погашення заборгованості за цим договором, з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав.
Наведеним спростовується непослідовне твердження скаржника про те, що предметом розглянутого місцевим судом позову є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину та прямо похідні від неї вимоги щодо застосування наслідків визнання його недійсним (у вигляді реституції), оскільки таке твердження суперечить як положенням пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, згідно з яким одним зі способів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, так і подальшим доводам скаржника, за змістом яких він визнає той факт, що позовна вимога про зобов`язання ДП "Енергоринок" виконати умови пункту 6.5 договору від 19.08.2008 є таким способом судового захисту прав Товариства як примусове виконання обов`язку в натурі.
31. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не повинен був приймати заяву АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" від 23.10.2018 до розгляду та мав вирішувати спір за вимогою, наведеною у первинній позовній заяві.
При цьому місцевий господарський суд, приймаючи рішення за результатами розгляду позовних вимог з урахуванням зазначеної заяви, належним чином не обґрунтував того, у чому зокрема відбулася зміна саме первісної позовної вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину ДП "Енергоринок" із зарахування коштів, які надійшли від позивача за одним договором, у рахунок погашення заборгованості за іншим договором.
32. За таких обставин, Верховний Суд вважає правильною позицію апеляційного суду щодо перегляду цієї справи виключно в межах вимог, викладених у позовній заяві від 04.10.2018, без урахування заяви Товариства від 23.10.2018 про зміну предмета позову.
33. При цьому касаційна інстанція відхиляє передчасні аргументи скаржника про те, що апеляційний суд взагалі не надав оцінки неправомірним триваючим діям відповідача, через які позивач був змушений змінити предмет позову, оскільки за змістом частини 3 статті 3 та частини 2 статті 237 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, а при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак суд апеляційної інстанції цілком правомірно скасував рішення від 29.01.2019 як таке, що прийняте місцевим господарським судом з порушенням частини 3 статті 46 ГПК України, а саме за результатами розгляду нових позовних вимог, які наразі не можуть бути предметом цього судового провадження.
34. Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним одностороннього правочину ДП ?Енергоринок? щодо зарахування оплат, здійснених позивачем понад повну поточну вартість електроенергії, купленої у жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за Основним договором (договором від 19.08.2008) на загальну суму 209714665,80 грн, у рахунок оплати заборгованості, що виникла за іншим договором (договором від 12.06.2015), укладеним між тими самими сторонами, з огляду на таке.
35. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
36. У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
37. Позивач вважає одностороннім правочином дії відповідача із зарахування коштів, які надійшли від позивача як оплата за Основним договором та які є переплатою за цим договором, у рахунок оплати за іншим договором між цими ж самими сторонами, оскільки здійснивши перезарахування коштів з одного договору на інший, відповідач вчинив односторонній правочин, зі змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - зміна правовідносин сторін, а саме збільшення кредиторської заборгованості Товариства за договором від 19.08.2008 і зменшення такої заборгованості за договором від 12.06.2015.
38. Відхиляючи наведені доводи Товариства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: дії з отримання грошових коштів та їх зарахування на рахунок відповідача є господарською операцією, а не правочином у розумінні статті 202 ЦК України, оскільки дії Підприємства з віднесення суми переплати шляхом відображення їх у своєму бухгалтерському обліку вчиняються вже після отримання ним коштів, тобто після завершення господарської операції, коли відповідне зобов`язання вже виконано; відсутність відображення даних у бухгалтерському обліку не є свідченням того, що господарська операція не відбулася (відсутня), як і наявність такого відображення (віднесення та зарахування) не є доказом припинення зобов`язань, якщо такого виконання не відбулося; фактично таке відображення переплат (віднесення, зарахування) у даних бухгалтерського обліку свідчить про вчинення відповідної господарської операції, але не впливає на виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків, як це передбачено у статті 202 ЦК України.
39. Верховний Суд не погоджується з викладеною правовою позицією апеляційного суду та вважає її помилковою з огляду на таке.
40. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
41. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
42. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
43. Порядок визначення відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (далі - Порядок), затверджено постановою НКРЕКП від 13.06.2013 №700 (далі - постанова №700).
44. Відповідно до пункту 1.1 Порядку ним визначено методологію розрахунку нормативу відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території (далі - ЕЗТ), та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії з урахуванням Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України, тобто визначає порядок встановлення алгоритму розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕЗТ.
45. У преамбулі постанови №700 зазначено нормативно-правові акти, на підставі яких затверджено Порядок, серед яких, зокрема, Закон України "Про електроенергетику" та Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 №1136. При цьому, у постанові Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 №1136 передбачено, що її дія не поширюється на неконтрольовану територію згідно з постановою Кабінету Міністрів України №263 від 07.05.2015.
46. Правовий аналіз Порядку та норм законодавства, на підставі яких його затверджено, свідчить про те, що алгоритм розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕЗТ встановлюється НКРЕКП виключно для КТ.
47. Суд першої інстанції врахував, а апеляційний суд не спростував лист НКРЕКП від 25.01.2018 №767/28.2/7-18, у якому зазначено, що дія алгоритму ОРЕ поширюється виключно на договірні відносини між ДП "Енергоринок" та ПАТ "ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО" (попередня назва позивача) за куповану електроенергію на контрольованій українською владою території; ДП "Енергоринок" не повинно включати у довідку про наявність/відсутність простроченої заборгованості ПРТ (постачальника електричної енергії за регульованим тарифом) перед оптовим постачальником електричної енергії заборгованість за договором від 12.06.2015; відомості про наявність зазначеної заборгованості мають подаватися окремо і носять довідковий характер.
48. Як встановлено місцевим судом та не заперечується відповідачем, обсяг придбаної у спірних місяцях електроенергії підтверджується наявними у матеріалах справи і підписаними сторонами актами купівлі-продажу електроенергії. Обсяг перерахованих коштів з поточного рахунка зі спеціальним режимом використання позивача на відповідний рахунок відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідок щодо здійснення оплат на рахунок ДП "Енергоринок" за спірний період, а факт надходження зазначених коштів саме на виконання Основного договору та алгоритму ОРЕ підтверджується даними щодо призначення платежу цих коштів, а саме: "Розподіл коштів за електричну енергію згідно постанови НКРЕКП від…", тобто постанов про алгоритм перерахування коштів на відповідний місяць, що встановлюється тільки для КТ.
49. Неможливість погашення заборгованості з різниці перетоків електричної енергії (НКТ) за рахунок переплати, яка утворилася за результатами ведення АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" діяльності з постачання електричної енергії на КТ, підтверджується умовами договорів, укладених між позивачем і відповідачем.
Так, згідно з пунктами 6.1 та 6.3 Основного договору оплату за куплену електричну енергію ЕК здійснює відповідно до ІВКОР, кожного банківського дня розрахункового місяця (відповідно до алгоритму).
50. Натомість згідно з пунктами 5.2 та 5.3 договору від 12.06.2015 оплату за куплену різницю перетоків електричної енергії ЕК (позивач) здійснює грошовими коштами, шляхом перерахування суми, зазначеної у виставленому ДПЕ рахунку-фактурі, на поточний рахунок з спеціальним режимом використання ДПЕ, відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.
Таким законодавством для ринку на НКТ є постанова КМУ №263, отже, сторони у договорі від 12.06.2015 визначили особливий порядок розрахунків, який істотно відрізняється від порядку, передбаченого договором від 19.08.2008.
51. Відповідно до статті 525 і частини 3 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.
52. Частиною 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
53. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.
54. За змістом положень частини 3 статті 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.
55. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).
56. Зважаючи на те, що в силу імперативних положень пункту 3 частини 3 статті 202 ЦК України односторонній правочин ДП "Енергоринок" може створювати обов`язки для Товариства лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з позивачем, а з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та Підприємством не доведено існування чи настання відповідних випадків, у тому числі щодо наявності згоди позивача на зарахування відповідачем спірної суми грошових коштів у рахунок оплати вартості перетоків електричної енергії, колегія суддів вважає, що оформлений листами ДП "Енергоринок" від 14.11.2017 №07/51-4-13409, від 12.01.2018 №07/51-4-598 та від 17.09.2018 №01/51-4-11941 оспорюваний правочин є односторонньою відмовою відповідача від договору від 19.08.2008, спрямованою на припинення зобов`язань Товариства за договором від 12.06.2015, як наслідок, цей правочин вчинено Підприємством з порушенням вимог чинного цивільного законодавства та умов пункту 6.5 договору від 19.08.2008.
57. За таких обставин касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що, здійснивши перезарахування коштів з одного договору на інший, відповідач вчинив односторонній правочин, зі змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - зміна правовідносин сторін, а саме збільшення кредиторської заборгованості Товариства за договором від 19.08.2008 та зменшення такої заборгованості за договором від 12.06.2015.
58. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає таким, що не має істотного значення для правильного вирішення цього спору, висновок апеляційного суду про те, що чинним законодавством не передбачено такого способу судового захисту цивільних прав як внесення змін до бухгалтерського обліку шляхом визнання недійсною господарської операції відповідача із зарахування переплат позивача за договором від 19.08.2008 при веденні Підприємством свого бухгалтерського обліку, який (висновок) передчасно покладено в основу рішення про відмову у позові.
59. Натомість Верховний Суд не погоджується з помилковим висновком апеляційного суду про те, що сама лише заявлена позивачем вимога (визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування відповідачем коштів, отриманих за одним договором, у рахунок погашення заборгованості за іншим договором) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку з причин відсутності механізму виконання такого рішення, оскільки за змістом пункту 2 частини 1 статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є обов`язок відповідача здійснити реституцію, тобто повернути незаконно зараховані кошти за куплену в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором від 19.08.2008 електроенергію на загальну суму 209714665,80 грн, у рахунок подальшого погашення заборгованості за договором від 19.08.2008 з найдавнішим терміном її виникнення, строк оплати якої настав, що з огляду на допущене позивачем процесуальне порушення та з урахуванням положень частини 3 статті 46 і частини 3 статті 300 ГПК України може бути предметом іншого позовного провадження.
60. Колегія суддів враховує доводи скаржника про те, що необхідність подання позивачем саме заяви про зміну предмета позову при умов незмінності підстави позову викликана виключно неправомірними діями Підприємства із зарахування переплати за договором від 19.08.2008 у рахунок погашення заборгованості за договором від 12.06.2015, тобто упродовж листопада 2017 року та січня і вересня 2018 року відбулося вчинення триваючого правочину шляхом односторонньої зміни ДП ?Енергоринок? умов двостороннього договору від 19.08.2008 і виконання цього договору відповідачем у зміненому на власний розсуд вигляді, починаючи з жовтня 2017 року.
Натомість колегія суддів зауважує, що зазначені процесуальні дії позивача мають вчинятися своєчасно та виключно у межах положень процесуального закону, чого наразі не відбулося.
61. Зважаючи на правильно обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав, колегія суддів приймає до уваги обґрунтовані твердження скаржника про те, що зарахування переплат за договором є господарською операцією, а позивач не заявляв вимог щодо внесення змін до бухгалтерського обліку відповідача, так як спірні грошові кошти вже перебували на момент зарахування на рахунку ДП "Енергоринок" і залишилися там після вчинення оспорюваного правочину, наслідки якого виникли виключно для позивача і жодним чином не вплинули на загальний баланс (фінансовий стан) Підприємства.
62. Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що якщо заява про зміну предмета позову вже була прийнята судом до розгляду і розглянута, то зміна (скасування) рішення в цій частині можлива виключно у випадку, якщо суд, який переглядає справу, дійшов висновку про необґрунтованість позову та незаконність рішення по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
63. Адже з матеріалів справи вбачається, що допущене місцевим судом істотне процесуальне порушення, яке полягало у прийнятті до розгляду та подальшому розгляді іншого (нового) позову (про примусове виконання зобов`язання в натурі шляхом виконання відповідачем умов пункту 6.5 договору від 19.08.2008), призвело до прийняття неправильного по суті рішення, оскільки скаржником не наведено належного обґрунтування на спростування тих обставин, що без заявлення нової позовної вимоги само по собі визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування відповідачем грошових коштів, отриманих від позивача, не призведе до реального відновлення його порушених майнових прав.
64. В свою чергу, касаційна інстанція не погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Підприємства, необґрунтованість і невідповідність яких чинному законодавству та фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками.
65. У разі, коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судами попередніх інстанцій з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим, висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.
66. З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій достатньо повно встановили фактичні обставини справи, однак при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права відповідно, внаслідок чого висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог (у редакції позовної заяви від 04.10.2018) не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні всіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи, то Верховний Суд вбачає підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позову (у редакції позовної заяви від 04.10.2018).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
68. За змістом частин 1 та 3 статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
69. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, та зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права (стаття 46 ГПК України), а також допущено неправильне застосування норм матеріального права (статей 16, 202, 203, 215, 216, 615 ЦК України), колегія суддів вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
70. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника зі сплати судового збору у сумі 3524 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства ?ДТЕК Донецькі електромережі? задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №910/13267/18 скасувати.
Прийняти нове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним з моменту вчинення односторонній правочин Державного підприємства ?Енергоринок? щодо зарахування здійснених Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі" оплат понад повну поточну вартість електроенергії, купленої в жовтні-грудні 2017 року та липні 2018 року за договором купівлі-продажу електроенергії від 19.08.2008 №4863/01 на загальну суму 209714665,80 грн, в рахунок оплати заборгованості, що виникла за договором купівлі-продажу різниці перетоків електричної енергії №11296/01 від 12.06.2015.
Стягнути з Державного підприємства ?Енергоринок? (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 21515381) на користь Акціонерного товариства ?ДТЕК Донецькі електромережі? (84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Комерційна, 8; ідентифікаційний код 00131268) 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
Наказ доручити видати Господарському суду міста Києва.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю. Я. Чумак
Судді: Т. Б. Дроботова
К. М. Пільков
