ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
16 вересня 2019 року № 826/9793/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1
до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі- відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» від 19.05.2017 року №0003071306, №0003081306, форми «С» №003111306, форми «В4» №0003121306, №0003121306/1 та рішення №0003101306 з вимогою про сплату боргу( недоїмки) №Ф0003091306.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки №70/26-15-13-06-18/2700503433 від 24.04.2017 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
В судовому засіданні судом увалено про вирішення справи в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст 194 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши думку представників позивача та представника відповідачів, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( 2700503433 ) за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24.04.2017 року №70/26-15-13-06-18/ 2700503433 .
Згідно висновків Акту, перевіркою встановлено порушення суб`єктом перевірки :
- пп.16.1.2 ст. 16.1 ст.16, п.44.1 ст.44, п. 167.1 ст. 167, п. 177.2, пп. 177.2, пп.177.4.1 п.177.4, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями - неналежне ведення ФОП ОСОБА_1 в 2015 році обліку витрат та в 2016 році обліку валових доходів, що призвело до заниження оподатковуваного доходу в 2015 році на суму 72780 грн, в 2016 році на суму 397000 грн.
За результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 донараховано податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 60853,27 грн.;
- п.п.1.1 п.п.1.2 п.п.1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України - ФОП ОСОБА_1 занижено чистий дохід що оподатковується військовим збором в 2015 році на суму 72780 грн.
За результатами перевірки донараховано військового збору,що підлягає сплаті в бюджет за 2015 рік у сумі 1091,7 грн.;
- п.4, п.5, п. 6 ст.1, п1 ч.2 ст. 6, ч. 2 ст.7, ч. 11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - невірно визначено дохід, на який нараховується єдиний внесок, чим занижено до сплати у бюджет єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в 2014, 2015, 2016 роках на загальну суму 141382,62 грн.;
- п.198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України: ОСОБА_1 надано до перевірки податкові накладні попередньо включені до податкового кредиту з ПДВ на придбання запасних частин та матеріалів. За відсутності у ФОП ОСОБА_1 підтверджуючих документів, актів виконаних робіт щодо мети використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку цих товарів перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у 2015 році неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 14 566 грн.
- п.188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України - не нарахував податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування - балансової (залишкової) вартості, що склалась станом на початок звітного періоду, протягом якого здійснено продаж основних засобів - автомашин у загальній сумі ПДВ 261439грн.;
- п.п.1 ст. 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України - ФОП ОСОБА_1 не оприбутковано в 2016 році в книзі обліку доходів і витрат готівкові кошти в сумі 397000 грн, отримані від реалізації транспортних засобів.
На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- форми «Р» №0003071306 від 19.05.2017 року, яким до позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 70 066,59 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 60 853,27 грн, за штрафними санкціями - 15213,32 грн.;
- форми «Р» від 19.05.2017 року №0003081306 від 19.05.2017 року, яким позивачу збільшено сум грошового зобов`язання за платежем військовий збір на суму 1364,63 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням на 1091,70 грн., за штрафними санкціями - 272,93 грн.;
- форми «С» № 0003111306 від 19.05.2017 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 1985000 грн.;
- форми «В4» №0003121306 від 19.05ю2017 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 261439 грн.;
- форми «В4» 0003121306/1 від 19.05.2017 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 14566 грн;
та рішення №0003101306 від 19.05.2017 року з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф0003091306 від 19.05.2017 року, яким позивачу донараховано 141382,62 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції у розмірі 18859,50 грн.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачем було оскаржено спірне рішення податкового органу до Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України №8345/Б/99-99011-02.02.25 від 03.07.2017 року скарга залишення без задоволення, а рішення - без змін.
Не погоджуючись із даним податковими рішеннями, позивач звернувся до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).
Порядок проведення документальних планових перевірок передбачений статтею 77 ПК України.
Згідно п.77.1 ст. 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
Приписами п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Пунктом 177.1 статті 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167цього Кодексу.
Відповідно до п.177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з п.п.177.4.1 та пп.177.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Положеннями 177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат підприємця:
- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;
- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;
- документально не підтверджені витрати.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що чистий оподатковуваний дохід фізичної особи-підприємця за звітний податковий період визначається як різниця між отриманим від провадження господарської діяльності в грошовій та не грошовій формі доходом та документально підтвердженими витратами, що пов"язані з її здійсненням.
Однак суд зазначає, що при цьому, фізична особа-підприємець може віднести до складу витрат, витрати, що безпосередньо пов`язані з отримання доходів, перелік яких визначено пунктами 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України за умови, що факт понесення таких витрат підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку.
Як роз`яснив Вищий адміністративний суд України, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів у разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їхньому оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (інформаційний лист від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим резюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Перевіряючи оскаржувані рішення, прийняті відповідачем, на їх відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, контролюючим органом встановлено, що позивачем, завищено витрати щодо (не надано до перевірки документів для підтвердження безпосереднього віднесення до конкретного обєкта витрат) щодо придбаних автомобільних запчастин, матеріалів та ремонтних робіт на загальну суму 72780 грн.
Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.
Згідно статті 15 та п.п.16.1.3, п.п.16.1.4 ст.16 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.
Платник податків зобов`язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.п.162.1.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно із п.п.173.1.1 та п.п.173.1.2 ПК України 173.1. Дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Приписами п.173.3 ст. 173 ПК України передбачено, що у разі якщо стороною договору купівлі - продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов`язана виконати всі визначені розділом IV цього
Кодексу функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до п. 173.1 або п. 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі - продажу чи в окремій заяві.
Пунктом 173.4 ст.173 ПК України встановлено, що під час проведення операцій з відчуження об`єктів рухомого майна в порядку, передбаченому цією статтею, нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до органу ДПС за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку, в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу для податкового розрахунку.
Згідно п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними у пункті 167.1 статті 167 Кодексу.
Відповідно до статті 167 пункту 167.1 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01 січня 2014 року), ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Відповідно до статті 167 пункту 167.1 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01 січня 2015 року), якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.
Відповідно до статті 167 пункту 167.1 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01 січня 2016 року), ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Згідно з 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України).
Підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що зальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Відповідно до п.177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
У відповідності до п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат фізичними особами - підприємцями (на загальній системі оподаткування) встановлений наказом Міндоходів України від 16.09.2013 року № 481 (далі - Порядок № 481).
У пункті 1 Порядку № 481 зазначено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 481 записи у книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід
Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Судом встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 а КВЕД є 49.41 вантажний автомобільний транспорт.
Так, позивачем на підтвердження здійснення господарської діяльності було надано копії акта про надання послуг від 22.07.2015 року, податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, копію книги обліку доходів і витрат, банківські виписки, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, розпоряджання про зняття з експлуатації транспортних засобів.
Судом встановлено, що позивачем було подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, у якій в рядку 10.2 зазначено суму доходів від операції з продажів об`єкту рухомого майна у розмірі 397000 грн.
З акту перевірки вбачається, що в 2016 році платник податків ОСОБА_1 отримав дохід в сумі 397000 грн. від реалізації транспортних засобів, що були придбані ним і використовувались в для здійснення підприємницької діяльності, є доходами підприємця та повинні бути відображені ФОП в рядку 10.7 та додатку 2 податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, а не в рядку 10.2.
Проте, суд не погоджується з твердженням податкового органу, так як в матеріалах справи наявне розпорядження №1/12 від 29.2.2015 року, яким ФОП знято з експлуатації транспортні засоби та припинено їх використання у господарській діяльності.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не використовувались в підприємницькій діяльності в 2016 році автомобілі.
При цьому, відповідачем не спростовано жодним чином ненадання позивачем первинних документів для підтвердження господарських операцій, в той час як позивачем надано підтвердження витрат.
З урахуванням наведеного податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19.05.2017 року №0003071306 є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 19.05.2017 року №0003081306, суд виходив з наступного.
Згідно пп. 1.1, 1.2 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Обєктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу
Підпунктом 1.4 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України передбачено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Підпунктом 1.3 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України визначено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від обєкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
В акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 занижено чистий дохід що оподатковується військовим збором в 2015 році на суму 72780 грн.
Враховуючи, що порушення, викладені в акті перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, про що судом зазначено вище, відповідно донарахування позивачу грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» та штрафних (фінансових) санкцій також є безпідставним. Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464 визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно ч.2 ст. 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ст. 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Відповідно до пп. 3 п. 1 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року N 449 (далі - Інструкція N 449), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 5 Розділу ІV Інструкції N 449 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції: платники, визначені підпунктом 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) пункту 1 розділу II цієї Інструкції, здійснюють розрахунок єдиного внеску за календарний рік до 10 лютого наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується єдиний внесок, враховується кількість календарних місяців, у яких отримано дохід (прибуток).
Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується відповідна ставка, зазначена в пункті 3 розділу III цієї Інструкції.
Так, єдиний внесок повинен сплачуватись із тієї суми доходу, з якої сплачується податок на доходи фізичних осіб. Оскільки, висновки контролюючого органу про заниження доходу не знайшли свого підтвердження, під час судового розгляду, в зв`язку з чим рішення №0003101306 з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф0003091306 є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп.198.3,198.5 ст.198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 у 2015 році неправомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 14556 грн, та не нараховані податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування - балансової (залишкової) вартості, що склались станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено продає основних засобів-автомашин у звальній сумі ПДВ 261439 грн.
Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Також відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з приписами п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Суд зазначає, що відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що загальна сума транспортних засобів складає 397000 грн, сума ПДВ від продажу 79400 грн.
Відповідно до приписів ст. 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Судом встановлено, що продаж автомобілів було здійснено платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 та сплачено відповідно податки.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідачем не надано доказів та жодним чином не підтверджено суму видатків податкового кредиту, в той час, як позивачем надано належним чином оформлені первинні документи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень форми «В4» №0003121306, №0003121306/1 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Щодо податкового повідомлення-рішення форми «С» №003111306 від 19.05.2017 року, то суд зазначає, що підставою прийняття оскаржуваного рішення став висновок податкового орган щодо неоприбутквання в книзі обліку доходів та витрат готівкових коштів в сумі 397000 грн. отриманих від реалізації транспортних засобів.
Проте суд зазначає, що зазначені в акті автомобілі придбані ОСОБА_1 ., як фізичною особою.
При цьому, як було встановлено судом в матеріалах справи наявне розпорядження №1/12 від 29.2.2015 року, яким ФОП знято з експлуатації транспортні засоби та припинено їх використання у господарській діяльності.
Таким чином, висновки контролюючого органу про порушення п.п.1 ст. 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України - ФОП ОСОБА_1 не оприбутковано в 2016 році в книзі обліку доходів і витрат готівкові кошти в сумі 397000 грн, отримані від реалізації транспортних засобів не знайшли підтвердження під час судового розгляду, в зв`язку з чим рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі Щокін проти України, зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини застосовуються судами як джерело права.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Як наслідок, з урахуванням викладеного в сукупності, в суду є підстави для висновків про те, що відповідачем в рамках даної адміністративної справи не доведено в цілому належними та допустимими доказами правомірності винесених та оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» від 19.05.2017 року №0003071306, №0003081306, форми «С» №003111306, форми «В4» №0003121306, №0003121306/1 та рішення №0003101306 з вимогою про сплату боргу( недоїмки) №Ф0003091306, а отже останні є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 194,243-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» від 19.05.2017 року №0003071306, №0003081306, форми «С» №003111306, форми «В4» № 0003121306 , № 0003121306 /1 та рішення №0003101306 з вимогою про сплату боргу( недоїмки) №Ф0003091306.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витри у вигляді судового збору у розмірі 8 000, 00 грн. (вісім тисяч гривень).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Суддя Н.Г. Вєкуа
