ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2019 року

Київ

справа №344/4760/15-а

адміністративне провадження №К/9901/13849/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, треті особи - Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Бабій О.М. від 21 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М., Матковської З.М. від 16 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківського міської ради (далі - відповідач), треті особи - Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - треті особи), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27 січня 2015 року № 22.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач з дотриманням всіх вимог чинного законодавства щодо початку робіт з реставрації з пристосуванням горища над своєю квартирою отримав у Департаменті містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. Незважаючи на це, відповідач неодноразово розглядав питання про скасування виданих позивачу містобудівних умов та обмежень. Про засідання виконкому з даного питання позивач жодного разу не був повідомлений. В оскаржуваному рішенні відсутня інша мотивація для скасування містобудівних умов та обмежень, окрім посилання на подання прокуратури м. Івано-Франківська від 12 травня 2014 року. Зазначає, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено можливості скасування містобудівних умов та обмежень з наведених підстав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виконавчий комітет рішенням від 27 січня 2015 року № 22 скасовував не своє рішення, а рішення Департаменту містобудування та архітектури, що не є порушенням законодавства в контексті правових позицій Конституційного Суду України (рішення від 16 квітня 2009 року). Скасування рішення Департаменту було обґрунтованим, оскільки останнє прийняте з порушенням встановленої процедури, зокрема, позивачем не отримано належної згоди власників суміжних квартир в будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 11 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/4760/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року в адміністративній справі № 344/4760/15-а суддею-доповідачем Берназюком Я.О. та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 20 серпня 2019 року.

У зв`язку з неявкою учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи у касаційному порядку, розгляд справи було перенесено на 10 вересня 2019 року.

09 та 10 вересня 2019 року від учасників справи надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у зв`язку з чим суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі зібраних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію права власності.

Треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є власниками чи співвласниками квартир № 14 , № 16, № 19 в цьому ж будинку, що підтверджується свідоцтвом про прав власності та витягами про реєстрацію права власності.

Будинок АДРЕСА_1 є пам`яткою архітектури місцевого значення, охоронний номер 177-ІФ.

16 жовтня 2013 року позивач звернувся із заявою до Єдиного реєстраційного центру (далі - КП «ЄРЦ»), в якій повідомив про те, що має намір переобладнати належне йому приміщення площею 42 м кв., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з долученням приміщення загального користування площею 42 м кв., які використовуються як горище над квартирою позивача.

Позивачем до початку проведення робіт з реконструкції ним було вчинено такі дії:

вивішено два оголошення щодо початку робіт (вказаний факт сторонами не заперечується);

повідомлено мешканців будинку щодо намірів реконструкції та зібрано підписи - згоди мешканців на реконструкцію (дотримання вказаної вимоги відповідачем та третіми особами заперечується);

повідомлено письмовою заявою КП «ЄРЦ» (копію заяви надано позивачем);

виготовлено проект реконструкції та отримано містобудівні умови і обмеження (копію витягу з проекту та копію містобудівних умов та обмежень надано позивачем;

подано до Інспекції ДАБК в Івано-Франківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт (копію надано позивачем);

укладено охоронний договір з відділом охорони культурної спадщини та музейної справи Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА (копію відповіді, яка підтверджує укладення договору надано позивачем);

отримано висновок ліцензійної проектної організації щодо технічного стану конструкцій та можливості проведення вказаної реставрації з пристосування горища до квартири (копію надано суду.

02 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримав від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради затверджені містобудівні умови та обмеження на реставрацію з пристосуванням горища над квартирою № 15 .

До прокуратури м. Івано-Франківська звернулися треті особи, які стверджували, що позивачем не було належним чином отримано згоди всіх власників квартир в будинку для проведення реставрації з приєднанням горища до квартири.

В результаті подання прокуратури м. Івано-Франківська, звернень деяких власників квартир в будинку, 27 січня 2015 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданих ОСОБА_1

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що органи місцевого самоврядування наділені правом змінювати або скасовувати акти підконтрольних їм управлінь виключно за наявності обґрунтованих підстав, які у спірних правовідносинах відсутні.

Виконавчий комітет Івано-Франківського міської ради подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість вимог касаційної скарги; просить залишити постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до підпункту 9 пункту «а» частини першої ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 230/13-01/1/01 від 02 грудня 2013 року видано та затверджено Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради затверджено рішенням Івано-Франківської міської ради № 307-11 від 14 липня 2011 року.

Згідно з положеннями пунктів 1.1. та 1.2 Положення про Департамент містобудування та архітектури Департамент є структурним підрозділом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Департамент утворюється Івано-Франківською міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету, міському голові.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації;

виконання підготовчих та будівельних робіт;

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Порядок видачі містобудівних умов та обмежень у м. Івано-Франківську врегульовано Положенням про порядок підготовки та надання містобудівних умов та обмежень, яке затверджене рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 698 від 11 листопада 2011 року.

Пунктом 2.2.1 вказаного Положення визначено, що у випадку здійснення намірів щодо реконструкції приміщень будівель і споруд додатково подається, зокрема, завірена нотаріально згода власників суміжних приміщень, або згода власника будівлі (у випадках використання чи долучення приміщень загального користування).

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири. яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені їм забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

З указаної вище статті вбачається, що власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна в будинку вже згаданих приміщень загального користування, опорних конструкцій та обладнання і, відповідно, співвласниками самого будинку.

Згідно із положеннями статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Зокрема, у статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що допоміжні приміщення у багатоквартирному житловому будинку, включаючи горища, підвали, шахти та ін., належать на праві спільної власності власниками квартир такого будинку. Особливості реалізації права власності співвласниками багатоквартирного житлового будинку визначається Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 1304/8585/12.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право:

1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників;

2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника;

3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання;

4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом;

5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії;

6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника;

7) інші права, визначені законом.

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 7 цього ж Закону визначено, що співвласники зобов`язані, зокрема, забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у пункті 5 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 230/13-01/1/01 від 02 грудня 2013 року зазначено, що реконструкція здійснюється на підставі документу, що підтверджує право власності на нерухоме майно - свідоцтва на право власності на спадщину за законом від 27 липня 2012 року. Разом з тим, реконструкція квартири АДРЕСА_1 здійснюється шляхом долучення горища над квартирою № 15 .

На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що для отримання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію зазначеного об`єкта ОСОБА_1 , крім свідоцтва про право власності на квартиру, мав подати нотаріально завірену копію згоди власників суміжних приміщень, як того вимагає пункт 5 Положення про порядок підготовки та надання містобудівних умов та обмежень № 698. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме - горища над квартирою АДРЕСА_1 , містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням, встановленого законодавством порядку.

Стосовно доводів скаржника про те, що виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не має повноважень щодо скасування містобудівних умов та обмежень, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 6 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено що серед інших органів, управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється органами місцевого самоврядування.

Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування проектної документації (стаття 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно з положеннями статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада є колегіальним органом, проводить роботу сесійно, рішення ради приймається на її пленарному засіданні. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет міської ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також посадових осіб.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що виконавчий комітет міської ради уповноважений скасовувати акти підпорядкованих їм органів, у тому числі з питань містобудівної діяльності, якщо такі прийнятті з порушенням законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що голові Івано-Франківської міської ради було направлено подання Прокуратури міста Івано-Франківська № 109-1652 від 12 травня 2014 року, у якому зазначалось, що прокуратурою на підставі чисельних звернень мешканців будинку проведено перевірку дотримання містобудівного законодавства при реконструкції квартири № 15 з приєднанням горища АДРЕСА_1 та виявлено, що містобудівні умови та обмеження на реконструкцію вказаного об`єкта видано з порушенням, оскільки усі співвласники багатоквартирного будинку не надавали своєї згоди на приєднання горища.

Дане питання перебувало на розгляді у виконавчому комітеті починаючи з лютого 2014 року. Протягом цього періоду неодноразово проводилися наради з даного приводу на яких були присутні як мешканці будинку так і представники позивача, що підтверджується копіями протоколів спільних нарад.

Протокольним рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 22 від 27 січня 2015 року вирішено скасувати містобудівні умови та обмеження № 230/13-01/1/01 від 02 грудня 2013 року, видані Департаментом містобудування та архітектури, а також зобов`язано Департамент підготувати звернення до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області щодо скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири № 15 з пристосуванням горища над квартирою у будинку АДРЕСА_1 .

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 22 від 27 січня 2015 року прийняте у межах повноважень, визначених Законом, є правомірним, оскільки скасовані цим рішенням містобудівні умови та обмеження було видано з порушенням встановленого законодавством порядку та за відсутності документів, що підтверджують право на долучення до квартири горищ житлового будинку, які знаходяться у спільній власності власників житлового будинку.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко