22-ц/812/1496/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №486/277/19 Категорія 59

Провадження № 22-ц/812/1496/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А. в приміщенні того ж суду о 10 год. 17 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кредитна спілка «Юж-кредит» (далі - КС «Юж-кредит»), про виключення записів про обтяження,-

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Южноукраїнський ВДВС) про зобов`язання відповідача виключити записи про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під реєстраційними номерами 5375516 та 5375793, зареєстровані 26 липня 2007 року на підставі постанови Южноукраїнського ВДВС від 23 липня 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що позивачка ОСОБА_1 вирішила розпорядитися своїм майном - житловим будинком, розташованим в м . Первомайську Миколаївської області. З цією метою вона звернулась до нотаріуса, який повідомив їй про наявність обтяження в державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер 5375516, зареєстрований 26 липня 2007 року Южноукраїнською державною нотаріальною конторою, на підставі постанови б/н Відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції від 23.07.2007 року.

При з`ясуванні обставин, було встановлено, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 липня 2004 року з позивачів на користь КС «Юж-Кредит» стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 3 739,44 грн., на підставі якого було видано виконавчий лист № 2-821. В подальшому в межах виконавчого провадження з виконання вищезазначеного судового рішення постановою державного виконавця Южноукраїнського відділу ДВС від 23 липня 2007 року було накладено обтяження на нерухоме майно належне позивачам.

Позивачі зазначали, що одразу після відкриття виконавчого провадження було виконане рішення суду. ОСОБА_2 сплатив в повному обсязі на користь КС «Юж-Кредит» заборгованість за договором позики. Наявність запису про обтяження відносно належного їм нерухомого майна створюють перешкоди у здійсненні права розпоряджатися своїм майном та таке право підлягає захисту в судовому порядку.

З огляду на зазначені обставини вони просили задовольнити їх позовні вимоги.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовували тим, що розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не вірно визначив зміст спірних правовідносин і фактичні обставини справи, тобто рішення ґрунтується на вимогі про зняття арешту з певного майна. Для цього суд за власною ініціативою перевірив наявність відомостей щодо майна позивачів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Натомість позивачі звернулися до суду з вимогами про виключення запису про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за певним реєстраційним номером від 2007 року, так як саме цей запис чинить їм перешкоди в розпорядженні належним їм майном. Зазначили, що не існує жодної правової, законної підстави для обмеження їх права розпорядження своїм нерухомим майном, навіть виконавче провадження, в якому виносилась постанова про арешт знищено.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в цілому відповідає.

Так, судом було встановлено, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 липня 2004 року було стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Кредитної спілки «Юж-кредит» заборгованість за договором позики та поруки в сумі 3739,44 грн. На підставі рішення суду були видані виконавчі листи відносно кожного боржника. Згідно виписки з бази ВП-спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 на користь КС «Юж-кредит» виконавче провадження було відкрито 19.10.2006 року, відносно ОСОБА_1 - 23.10.2006 року.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 31.01.2019 року за ОСОБА_2 не зареєстровано право власності на жодне нерухоме майно /а.с.14/, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою /а.с.10-12 / , а також квартиру АДРЕСА_2 . Правовстановлюючих документів на житловий будинок, земельну ділянку та квартиру суду не надано.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 31.01.2019 року постановою відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції від 23.07.2007 року без номеру накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 /а.с.13/ та ОСОБА_2 /а.с.14/.

Виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_1 , як вбачається із відповіді Южноукраїнського міського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 08.01.2019 року, повернутий стягувачу, про що винесена постанова від 30.06.2009 року. Оригінали виконавчих проваджень передано до архіву та знищено, відповідно до порядку роботи із документами в органах державної виконавчої служби. Згідно даних ВП-спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень підставою повернення виконавчого документу стягувачу було встановлення не проживання боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі та відсутність майна /а.с.86/.

Листом від 26.12.2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність у державного виконавця правових підстав для зняття обтяження №5375516 від 23.07.2007 року.

Позивачами та їх представником не надано жодної інформації стосовно дій позивача ОСОБА_2 щодо звернення до державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту з майна, направлення запиту тощо. У позовній заяві та доданих до неї документах відсутня інформація щодо будь-яких дій ОСОБА_2 , крім ствердження про повну сплату боргу за межами виконавчого провадження. Згідно даних ВП - спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень, наданих представником відповідача, підставою повернення виконавчого документу щодо нього стягувачу також було встановлення не проживання боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі та відсутність майна /а.с.88/.

У випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника або неможливості встановити місцезнаходження боржника (п.2, п.5 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент завершення виконавчого провадження) арешт майна не скасовується, оскільки стягувач не позбавлений можливості повторно звернути виконавчий документ до виконання.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржнику, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту ( ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виходячи з того, що позивачі по суті є боржниками у виконавчому провадженні, суд дійшов висновку, що на них не поширюються вимоги ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки для сторін виконавчого провадження передбачений інший порядок захисту їх прав шляхом оскарження дій виконавця, а отже ними обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав.

Крім того, суд виходив з того, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 31.01.2019 року за ОСОБА_2 не було зареєстровано право власності на жодне нерухоме майно /а.с.14/, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою /а.с.10-12/, а також квартиру АДРЕСА_2 .

Разом з тим, за оновленими даними станом на 12.03.2019 року згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно ні за ОСОБА_1 , ні за ОСОБА_2 не зареєстровано права власності на жодний об`єкт нерухомого майна /а.с.87, 91/.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, зернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Проте позивачами не надано жодного доказу того, що арештом майна порушено, оспорено або невизнано їх право на володіння, користування та розпорядження майном.

Верховний Суд у постанові №335/12353/17 від 15.05.2019 року визначив склад учасників у справах про зняття обтяжень у вигляді арешту з майна. Виходячи з системного тлумачення статей 16, 572, 589 ЦК України, статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», статті 1 Закону України «Про іпотеку» і роз`яснень пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Отже, позивачами невірно визначено коло осіб, які мають відповідати за порушення їх прав, а відтак позов пред`явлено до неналежного відповідача. клопотань про заміну відповідача протягом всього часу розгляду справи не надходило.

Проаналізувавши встановлені обставини у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачами невірно визначено коло осіб, які мають відповідати за порушення їх прав, а відтак позов пред`явлено до неналежного відповідача, невірно обрано спосіб захисту, а також не надано доказів, які б вказували на порушення їх прав, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Висновки суду щодо необґрунтованості позовних вимог відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до ст. 4 Закону заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження, підлягають державній реєстрації.

Обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З цього слідує, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі, зокрема, рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Припиняються обтяження на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. З цього слідує, що документ, який є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна має бути виданий органом, який ініціював виникнення/реєстрацію такого обтяження.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час внесення державним виконавцем запису про обтяження) арешт майна боржника застосовувався державним виконавцем для забезпечення реального виконання рішення, про що державним виконавцем виносилася постанова.

Згідно виписки з бази ВП-спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 на користь КС «Юж-кредит» виконавче провадження було відкрито 19.10.2006 року, відносно ОСОБА_1 - 23.10.2006 року.

Згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження у вигляді арешту на все нерухоме майно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано в реєстрі на підставі постанови відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції від 23.07.2007 року без номеру.

Тобто, запис про обтяження в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна був зареєстрований на законних підставах у відповідності до законодавства, яке діяло на той час. Даний факт учасниками справи не оспорюється.

Згідно даних ВП-спецпідрозділ Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавчі листи про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повернуто стягувачу 30.06.2009р. Підставою повернення виконавчого документу стягувачу було встановлення не проживання боржників за адресою, вказаною у виконавчому документі та відсутність майна.

Державним виконавцям в законодавстві про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень виділені окремо визначені функції. До таких функцій, зокрема, відносяться прийняття рішення в межах виконавчого провадження державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, в тому числі, винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, та відповідно - щодо припинення такого обтяження. Реєстрація такого рішення в ДРРП та відповідно - реєстрація рішення про припинення такого обтяження. При цьому, слово «рішення» в даному контексті означає не рішення, яке приймається за допомогою програмного забезпечення ДРРП, а рішення, що приймається державним виконавцем в межах його компетенції у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема - постанова про арешт майна боржника, постанова про зняття арешту з майна боржника. Саме ці документи є підставою для здійснення державним виконавцем реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Інших повноважень для роботи в ДРРП законодавець державним виконавцям не надає. З цього випливає, що державний виконавець здійснює реєстраційні дії в ДРРП виключно в межах наданих повноважень відповідно до Закону та виключно в процесі ведення виконавчого провадження. Тобто: реєструє виникнення/зміну/припинення обтяження на підставі процесуального документа, винесеного/оформленого ним відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а саме на підставі винесеної ним постанови у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження». Отже, реєстрація припинення обтяжень, які зареєстровані в ДРРП на підставі процесуальних документів державних виконавців, винесених згідно Закону України «Про виконавче провадження», проводиться державними виконавцями.

Листом від 26.12.2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність у державного виконавця правових підстав для зняття обтяження №5375516 від 23.07.2007 року.

У разі не згоди з відмовою державного виконавця зняти обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, позивачі як боржники у виконавчому провадженні мали право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Проте вони цим своїм правом не скористалися.

Те, що виконавче провадження на даний час припинено, давало позивачам підстави для звернення до суду з вимогами про зняття арешту в позовному провадженні.

Проте, як убачається з матеріалів справи позивачами вимоги про зняття арешту з нерухомого майна у даній справі в установленому законом порядку заявлені не були, а заявлені ними позовні вимоги виключно про зобов`язання Южноукраїнського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області виключити записи про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна без вирішення питання про скасування (зняття) арешту з майна та обґрунтування наявності підстав для такого скасування не є з урахуванням конкретних обставин у справі ефективним способом захисту прав позивачів.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вірно визначив зміст спірних правовідносин і фактичні обставини справи, оскільки суд в рішенні пов`язував заявлені ними вимоги з необхідністю вирішення питання про зняття арешту з певного майна, а вони просили тільки виключити запис про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за певним реєстраційним номером від 2007 року, так як саме цей запис чинить їм перешкоди в розпорядженні належним їм майном, не є підставою для скасування рішення, так як вирішення питання про виключення обтяження є реєстру заборон у вигляді арешту на нерухоме майно без одночасного вирішення питання про зняття цього арешту та наявності передбачених законом підстав для цього неможливо.

Не відповідають у зв`язку з цим обставинам справи також доводи апеляційної скарги про відсутність жодної правової, законної підстави для обмеження їх права розпорядження своїм нерухомим майном, з урахуванням того, що виконавче провадження, в якому виносилась постанова про арешт знищено, так як правомірність накладення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна позивачами у даній справі не оспорюється, а належних та допустимих доказів виконання рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 липня 2004 року про стягнення з позивачів на користь Кредитної спілки «Юж-кредит» заборгованості чи добровільного погашення боргу перед Кредитною спілкою «Юж-кредит» поза межами виконавчого провадження суду надано не було.

Крім того, відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Положення даної статті кореспондується наряду з іншим також у те, що позови повинні заявлятися до належних відповідачів.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими позовними вимогами.

Як убачається з матеріалів справи обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно було накладено для забезпечення виконання рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 липня 2004 року про стягнення з позивачів в солідарному порядку на користь Кредитної спілки «Юж-кредит» заборгованості за договором позики та поруки в сумі 3739,44 грн. Тобто, Кредитна спілка «Юж-кредит» є особою, в інтересах якої накладено арешт на майно, а за такого саме вона повинна бути відповідачем у справі.

Проте вимоги до Кредитної спілки «Юж-кредит» в установленому законом порядку заявлені не були.

За такого суд правомірно дійшов висновку, що позивачами невірно визначено коло осіб, які мають відповідати за порушення їх прав, невірно обрано спосіб захисту, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги, які містять суб`єктивний аналіз апелянтів як обставин справи, так і вимог діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає недоцільним, так як вони можуть стати предметом розгляду, у разі звернення позивачів з позовом до всіх належних відповідачів за захистом своїх прав у визначений законом спосіб.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 382 ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 09 вересня 2019 року