ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
03 вересня 2019 року № 640/22398/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до
Головного управління Державної фіскальної служби у Києві
про
визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування акту, рішень, вимоги та податкового повідомлення - рішення
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі недійсного наказу від 13 квітня 2018 року № 6617, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві, та порушеного порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення такої перевірки;
- визнати незаконним та скасувати складений за результатами такої перевірки акт від 27 червня 2018 року № 2915/26-15-42-03-30/2666804582 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та з питань повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року № 0087974203, № 0087984203, № 0087994203, №0088004203, №0088014203;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року № 0088034203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
- визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 01 серпня 2018 року № Ф-222 та від 04 вересня 2018 року № Ф-162956-17;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що контролюючим органом незаконно призначено перевірку, а отже в даному випадку за її результатом акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Крім того, позивачка зазначає, що контролюючим органом прийнято спірні податкові повідомлення-рішення (рішення, вимога) з порушенням вимог законодавства без дослідження всіх первинних документів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, відповідач вказує, що позивачем ні під час перевірки, ні під час адміністративного оскарження контролюючому органу не надано будь-яких пояснень та підтверджуючих документів щодо неправомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено запит від 30 березня 2018 року №14014/Н/26-15-42-03-27 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо отриманих доходів та заявлених в податкових деклараціях витрат, понесених в ході провадження підприємницької діяльності за 2017 рік, оскільки згідно декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік сума одержаного доходу ФОП ОСОБА_1 складає 1240646,80 грн., станом на 30 березня 2018 року платником ПДВ не зареєстровано.
Також, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено запит від 31 травня 2018 року №25812/Н/26-15-42-03-27 про надання пояснень та засвідчених особистим підписом копій відповідних документів за період 2016, 2017 роки.
В період з 19 червня 2018 року по 23 червня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №6617 від 13 квітня 2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та з питань повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатом якої складений акт №2915/26-15-42-03-30/2666804582 від (далі - акт перевірки).
З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачкою:
-пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 9410,95 грн, а саме: за 2016 рік на суму 9410,95 грн;
-пункту 16-1 підпункту 10 розділу XX Податкового кодексу України, не нараховано та не сплачено до бюджету військовий збір на загальну суму 784,25 грн., а саме: за 2016 рік в розмірі 784,25 грн;
-пункту 1 частини 2 статті 6, частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», занижено єдиний соціальний внесок за 2016 рік у сумі 13028,35 грн., за 2017 рік у сумі 3934,61 грн.;
-пункту 181.1 статті 181, пункту 183.2 статті 183, статті 187 Податкового кодексу України, занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 197041,00 грн, а саме по періодах: за березень 2017 року в сумі 13421,00 грн; за квітень 2017 року в сумі 19466,00 грн; за травень 2017 року в сумі 14779,00 грн; за червень 2017 року в сумі 18254,00 грн; за липень 2017 року в сумі 20104,00 грн; за серпень 2017 року в сумі 20975,00 грн; за вересень 2017 року в сумі 21465,00 грн; за жовтень 2017 року в сумі 25495,00 грн; за листопад 2017 року в сумі 19662,00 грн; за грудень 2017 року в сумі 23422,00 грн;
-пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», не проведення розрахункових операцій на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведенні у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів;
-пункту 2.6 постанови Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», не оприбуткування готівки в касі (не здійснення обліку готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО та банківських виписок (еквайринг)) на загальну суму 52283,03 грн, у тому чисті: в січні 2016 року на суму 92,62 грн, в жовтні 2016 року на суму 1046,01 грн, в листопаді 2016 року на суму 23,10 грн, в грудні 2016 року на суму 51121,31 грн;
-пункту 2 розділу II Положення, ФОП ОСОБА_1 проводила розрахункові операції без використання режиму попереднього програмування окремим рядком розміру ставки та загальної суми «Акцизного податку» за всіма зазначеними в чеку товарами.
Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подано до ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки від 25 липня 2018 року №2, за результатом розглядом яких листом ГУ ДФС у м. Києві від 27 липня 2018 року №35845/Н/26-15-42-03-27 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 01 серпня 2018 року:
-№0087974203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 11763,69 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 9410,95 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 2352,74 грн;
- №0087984203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 980,32 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 784,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 196,07 грн;
-№0087994203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 246301,25 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 197041,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 49260,25 грн;
-№0088004203, яким застосовано штрафні санкції та або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 85,00 грн;
-№0088014203, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 1,00 грн;
-№0088024203, яким за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг застосовано штрафні санкції в сумі 261415,15 грн.
Крім того, на підставі акту перевірки відповідачем прийнято рішення від 01 серпня 2018 року №0088034203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, за яким за порушення абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суб`єкту господарювання збільшено суму грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на загальну суму4695,44 грн.
Не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачкою 10 серпня 2018 року подано скаргу до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - ДФС України), за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 08 жовтня 2018 року №15504/У/99-99-11-02-01-14, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 01 серпня 2018 року №0087974203, №0087984203, №0087994203, №0088004203, №0088014203 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року №0088024203 в частині застосування штрафних санкцій по сумам грошових коштів, отриманих платником податків на банківські рахунки, а скаргу ФОП ОСОБА_1 . - частково задоволено.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято 04 грудня 2018 року рішення №240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу №240831-14, в якій зазначено, що станом на 03 грудня 2018 року сума податкового боргу платника податків становить 284741,06 грн.
Незгода позивача з вказаними рішеннями суб`єкта владних повноважень зумовила її звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В частині позовних щодо визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі недійсного наказу від 13 квітня 2018 року № 6617, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві, та порушення порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення такої перевірки, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган має право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Аналогічні положення закріплені в пункті 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245.
За змістом пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин, зокрема, коли: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених ст. 39 цього Кодексу; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; у разі проведення зустрічної звірки; в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до абзацу 11 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.
Як вже зазначалось судом, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено запит від 30 березня 2018 року №14014/Н/26-15-42-03-27 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо отриманих доходів та заявлених в податкових деклараціях витрат, понесених в ході провадження підприємницької діяльності за 2017 рік, оскільки згідно декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік сума одержаного доходу ФОП ОСОБА_1 складає 1240646,80 грн, станом на 30 березня 2018 року платником ПДВ не зареєстровано.
Також, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено запит від 31 травня 2018 року №25812/Н/26-15-42-03-27 про надання пояснення та засвідчені особистим підписом копії відповідних документів за період 2016, 2017 роки.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачкою не заперечується факт того, що запитувані контролюючим органом пояснення та їх документальне підтвердження нею не надано.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з пункту 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Підпунктом 78.1.4 пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
За таких обставин, у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена. Суб`єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб`єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.
Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно з пунктом 78.5 статті 78 Податкового кодексу України, допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. З метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.
Враховуючи, що позивачкою на запит контролюючого органу не надано пояснення та документи на їх підтвердження, суд приходить до висновку, що перевірку призначено за наявності підстав, визначених підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Позивачка в позовній заяві зазначає, що наказ від 13 квітня 2018 року №6617 був виданий до направлення 11 травня 2018 року супровідним листом за вих. №22021/Н/26-15-42-03-27 запиту від 30 березня 2018 року за вих. №14014/Н/26-15-42-03-21, а наказ від 29 травня 2018 року №9152, який в акті перевірки не вказаний, був виданий за дві доби до направлення запиту від 31 травня 2018 року за вих.. №25812/Н/26-15-42-03-21, тобто в обох випадках з порушенням вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України в частині надання передбаченого законом строку для подання відповіді на вказані запити.
Так, в матеріалах справи міститься лист від 29 серпня 2018 року №44952/26-15-42-03-27 за підписом заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві, в якому повідомлялося, що до початку перевірки 01 червня 2018 року ФОП ОСОБА_1 було пред`явлено службове посвідчення та направлення на перевірку від 01 червня 2018 року №2109/Н/26-15-42-03-27, а також вручено копію наказу від 29 травня 2018 року №9152, яке отримано платником податків, що підтверджується підписом останнього.
Крім того, в вищезазначеному листі міститься інформація, що в акті перевірки у вступній частині «Розділі І» міститься описка в номері і даті наказу, а саме, зазначено: «наказ від 13 квітня 2018 року №6617», замість: «наказу від 29 травня 2018 року №9152», про що вже неодноразово повідомлялося у відповідях на адвокатські запити (вх. до ГУ ДФС у м. Києві №798/Адв).
Також, в матеріалах справи міститься копія наказу ГУ ДФС у м. Києві від 29 травня 2018 року №9152 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ФОП ОСОБА_1 , який надано позивачкою.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що наявність описки у вступній частині акту перевірки не може слугувати фактом неправомірності проведення самої перевірки.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі недійсного наказу від 13 квітня 2018 року № 6617, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби в місті Києві, та порушеного порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення такої перевірки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування, складеного за результатами перевірки акту від 27 червня 2018 року № 2915/26-15-42-03-30/2666804582 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та з питань повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року», суд зазначає наступне.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24 грудня 2010 року № 21-25а10, у разі коли платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Так, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, при цьому, якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами. Саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе, водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідач фактично реалізував надану йому наказом компетенцію на проведення перевірки, за результатом якої складено акт, отже правові наслідки оспорюваного наказу та дії на підставі наказу є вичерпаними, а тому його скасування не може призвести до правових наслідків відновлення порушеного права позивачки, про наявність якого вона стверджує та за захистом якого вона звернулася до суду, що виключає можливість задоволення позовних вимог у даному випадку.
До аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд в постановах: від 23 липня 2019 року по справі №826/21805/15 (адміністративне провадження №К/9901/9310/18), від 17 квітня 2018 року по справі №826/12612/17, від 13 березня 2018 року по справі №804/1113/16, від 20 лютого 2018 року по справі №826/1205/16, від 10 травня 2018 року по справі №806/2127/16.
Як свідчать наявні матеріали справи, позапланова виїзна перевірка позивачки була ініційована на підставі оскаржуваного наказу, проводилась в присутності позивачки, та наданням останньою первинних документів для проведення перевірки.
Таким чином, суд вважає обставини про допущення працівників контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки ФОП, проведення такої перевірки та оформлення її результатів відповідним актом перевірки такими, що підтверджуються документально.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач скористалась правом у відповідності до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на подання в установленому порядку до контролюючого органу заперечення до акта перевірки.
Отже, враховуючи вищенаведене та встановлені судом обставини допуску позивачкою посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві до проведення позапланової виїзної перевірки згідно з направленням від 01 червня 2018 року №2109/Н/26-15-42-03-27 та наказу від 29 травня 2018 року №9152, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року №0088014203, суд зазначає наступне.
Відповідач вказує, що у періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року встановлені факти непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій (далі - РРО) при продажу товарів у готівковій та/або безготівковій формі із застосуванням платіжних карток (еквайрінг), неоприбуткування у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі фіскальних звітних чеків та банківських виписок (еквайрінг) на загальну суму 52283,03 грн., а саме: у січні 2016 року на суму 92,62 гривні; у жовтні 2016 року на суму 1046,01 гривні; у листопаді 2016 року на суму 23,10 гривні; у грудні 2016 року на суму 51121,31 гривні.
Позивачка у відповіді на відзив зазначає, що грошові кошти в сумі 1069,11 грн та зараховані на відповідні банківські рахунки ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 51213,92 грн, а всього 52283,00 грн були оприбутковані у відповідних книгах обліку та включені до складу оподаткованого доходу за 2016 рік.
Судом досліджено копію книги обліку розрахункових операцій, яка міститься в матеріалах справи, та встановлено відсутні 2-звіти (не роздруковані) у січні 2016 року на суму 92,62 гривні; у жовтні 2016 року на суму 1046,01 гривні; у листопаді 2016 року на суму 23,10 гривні; у грудні 2016 року на суму 51121,31 гривні, проте відповідно до банківських виписок з рахунку ПАТ КБ «Приватбанк» та АТ «Аваль-Банк», фінансово-господарські операції проводились на загальну суму 52283,03 грн.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Згідно пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборівзастосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: вчинене вперше - 1 гривня.
При цьому, суд наголошує, що позивачкою до матеріалів справи не додано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували виявлені контролюючим органом в ході проведення перевірки вище зазначені порушення вимог чинного законодавства України.
Отже, суд вважає, що контролюючим органом вірно встановлено, що позивачем неоприбутковано у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі фіскальних звітних чеків та банківських виписок на загальну суму 52283,03 грн, а отже, податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року №0088014203 прийнято у відповідності до вимог законодавства.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року №0088004203, суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви позивачка вважає, що Законом не вимагалося та не вимагається використання режиму попереднього програмування окремим рядком розміру ставки та загальної суми «Акцизного податку» за всіма зазначеними в чеку товарами, і тому вимогами пункту 6 частини 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадськогохарчування та послуг» не передбачена відповідальність за попущення пункту 2 розділуII Положення про формута зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ФОП ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року використовувала у своїй підприємницькій діяльності РРО, а саме: модель РРО - «МАРІЯ-301МТМ», дата виготовлення РРО - 12 липня 2013 року, дата введення в експлуатацію РРО - 03 квітня 2014 року, заводський (серійний) номер РРО - МА1140036725, дата реєстрації РРО в ДПІ - 03 квітня 2014 року; модель РРО - «МINI-Т400ME», дата виготовлення РРО - 04 квітня 2016 року, дата введення в експлуатацію РРО - 08 квітня 2016 року, заводський (серійний) номер РРО - ПБ4101414582, дата реєстрації РРО в ДПІ - 08 квітня 2016 року; модель РРО - «МINI-Т400ME», дата виготовлення РРО - 05 січня 2017 року, дата введення в експлуатацію РРО - 19 січня 2017 року, заводський (серійний) номер РРО - ПБ4101419839, дата реєстрації РРО в ДПІ - 19 січня 2017 року.
Під час перевірки ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що у періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року позивачкою проведено розрахункових операцій через РРО без використання режиму попереднього програмування окремим рядком розміру ставки та загальної суми «Акцизного податку» за всіма зазначеними в чеку товарами.
Відповідно до пунктів 1, 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування (для пального із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.
Згідно з пунктом 1 розділу II Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (на далі - Положення №13), фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - касовий чек) - розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).
Пунктом 2 розділу II даного Положення визначені обов`язкові реквізити касового чеку, зокрема: найменування господарської одиниці; адреса господарської одиниці; для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери "ПН"; для СГ, що не є платниками ПДВ, - податковий номер або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), перед яким друкуються великі літери "ІД" (ідентифікаційні дані); якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) не дорівнює одиниці виміру, - кількість, вартість придбаного товару (отриманої послуги); вартість одиниці виміру товару (послуги); код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством); назва товару (послуги); літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої вартості товару (послуги) (для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ); позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит, тощо) та суму коштів за цією формою оплати; загальну вартість придбаних товарів (отриманих послуг) у межах чека, перед якою друкується слово "СУМА" або "УСЬОГО"; для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери "ПДВ"; для СГ роздрібної торгівлі, що здійснюють реалізацію підакцизних товарів та зареєстровані платниками акцизного податку (СГ, що зареєстровані платниками іншого податку, крім ПДВ), - окремим рядком розмір ставки такого податку, загальну суму такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкується назва такого податку. У реквізиті "Акцизний податок" його назва наводиться згідно з Кодексом. За потреби дозволяється використовувати скорочення; порядковий номер касового чека, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина) проведення розрахункової операції; фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери "ФН"; напис "ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК" та найменування або логотип виробника.
В свою чергу, акцизний податок - це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції) (підпункт 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування акцизним податком є операції з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Згідно підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 Податкового кодексу України, базою оподаткування акцизним податком, у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок, є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.
Пунктом 215.1 статті 215 Податкового кодексу України встановлено, що до підакцизних товарів належать, зокрема, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну.
Відповідно до підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України для пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставка податку становить 5 відсотків.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що одним із обов`язкових реквізитів касового чеку повинний бути акцизний податок.
Суд зазначає про те, що в матеріалах справи не міститься розрахункових документів (чеків), надрукованих із застосуванням РРО, а тому встановити наявність всіх обов`язкових реквізитів касового чеку, зокрема і «Акцизного податку», як зазначено в акті перевірки, не можливо.
Механізм застосування фінансових санкцій, передбачених Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», визначений Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року № 790 (на далі - Порядок).
Пункт 2 вищевказаного Порядку встановлює, що фінансові санкції застосовуються за порушення, передбачені статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
До суб`єктів господарювання, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом (пункт 3 Порядку).
Пунктом 6 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування (для пального із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.
Таким чином, встановивши факт порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідач обґрунтовано прийняв оскаржуване рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року №0088004203 не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року № 0087984203, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України.
Згідно із підпунктом 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПКУ, зокрема, для резидента - загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування та іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту (підпункт 1.4).
Підпунктом 1.5 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 Кодексу, а саме: з доходів у вигляді заробітної плати - роботодавці, які виплачують такі доходи на користь платника податку; з інших доходів - податкові агенти для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні, а також платник податку для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.
Відповідно до підпункту 1.6 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом, згідно з підпунктом 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (якщо оподатковуваний дохід надається у не грошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання)).
Відповідно до пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України за ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, передбачено штраф в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
За підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України встановлено нарахування пені при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.
Відповідачем було встановлено, що позивачем занижено оподаткованого доходу на загальну суму 52283,03 грн за 2016 рік, що призвело до не сплати військового збору за 2016 рік - 784,25 грн.
Позивачкою під час перевірки та розгляду справи жодних доказів на спростування встановлених порушень не надано, зазначені висновки відповідача не спростовані.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року № 0087984203 прийнято відповідачем правомірно, а тому позовні вимоги позивачки в даній частині не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року№ 0087974203, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпунктом 164.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно пунктів 177.1 та 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що контролюючим органом вірно зроблено висновок, що позивачкою неоприбутковано у книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі фіскальних звітних чеків та банківських виписок на загальну суму 52283,03 грн.
В результаті зазначеного, перевіркою повноти визначення оподатковуваного доходу (чистого доходу) встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік в сумі 52283,03 грн, внаслідок чого не нараховано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2016 рік в сумі 9410,95 грн.
Враховуючи норми права, суд приходить до висновку, що контролюючим органом правомірно встановлено завищення позивачкою валових витрат за 2016 рік на суму 52283,03 грн, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року№ 0087974203 прийнято в межах наданих відповідачу повноважень та не підлягає скасуванню.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року № 0087994203, суд зазначає наступне.
ГУ ДФС в місті Києві вказує, що в періоді з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року ФОП ОСОБА_1 не була платником ПДВ, але за наслідками перевірки (згідно банківських виписок, книг обліку розрахункових операцій, книг обліку доходів і витрат) було встановлено, що фізична особа-підприємець від здійснення операцій господарської діяльності протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищила 1000000 грн., (без урахування податку на додану вартість) та не зареєструвалася платником податку на додану вартість.
За даними перевірки ФОП ОСОБА_1 загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню протягом 12 календарних місяців з 01 березня 2016 року по 28 грудня 2017 року, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), а саме, складає 1032342,31 гривень.
Позивачка зазначає, що за даними книги обліку доходів та витрат за період з 01 березня 2016 року по 28 грудня 2017 року загальна сума від здійснення ФОП ОСОБА_1 операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню, сукупно становить 976527,74 грн, що не перевищує 1000000,00 грн.
Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов`язковим.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Згідно з пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за №1686/24218, затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення.
Форму Книги обліку доходів та витрат, має містити такі графи для заповнення: 1. Період обліку (день, місяць, квартал, рік); 2. Сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності; 3. Сума повернутих коштів за товари (роботи, послуги); 4. Загальна сума отриманого доходу, яка підлягає декларуванню (гр. 2 - гр. 3); 5. Витрати, пов`язані з господарською діяльністю або провадженням незалежної професійної діяльності: реквізити документа, що підтверджує понесені витрати; сума витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг); витрати на оплату праці найманих осіб; інші витрати, пов`язані з одержанням доходу; 6. Сума чистого оподатковуваного доходу (гр. 4 - гр. 6 - гр. 7 - гр. 8).
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що позивачкою не було відображено в Книзі обліку доходів та витрат дохід, а саме, готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі банківських виписок, зокрема на рахунки по АТ «Альфа-Банк», та не відображено даних при застосуванні платіжних карток (еквайрінг).
Також суд звертає увагу, що позивачкою надано вибірково сторінки з Книги обліку доходів та витрат, а саме, відсутні дані за лютий 2016 року та грудень 2017 року та вибірково надано сторінки Книги обліку розрахункових операцій (стор. 31-54).
З огляду на викладені обставини, суд доходить висновку, що формування валового доходу позивачки відбувалося з порушенням вимог законодавства, які не відображені належним чином у Книзі обліку доходів та витрат, що було встановлено відповідачем під час перевірки.
Відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Згідно пункту 183.10 статті 183 Податкового кодексу України, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначені штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання.
Так, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України здійснила заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 197041 грн., а саме, по періодах: за березень 2017 року в сумі 13421грн; за квітень 2017 року в сумі 19466грн; за травень 2017 року в сумі 14779грн; за червень 2017 року в сумі 18254грн; за липень 2017 року в сумі 20104грн; за серпень 2017 року в сумі 20975грн; за вересень 2017 року в сумі 21465грн; за жовтень 2017 року в сумі 25495грн; за листопад 2017 року в сумі 19662грн; за грудень 2017 року в сумі 23422грн.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року № 0087994203 прийнято відповідачем у відповідності до вимог законодавства, а позовні вимоги позивача в даній частині не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 01 серпня 2018 року № 0088034203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 01 серпня 2018 року № Ф-222 та від 04 вересня 2018 року № Ф-162956-17, суд зазначає наступне.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Позивачка, з урахуванням вказаної норми Закону, є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пункту 1 частини 2 статті 6 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини 1 статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 7 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Згідно з частини 3 статті 9 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 вказаного Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частини 8 статті 9 Закону).
Частиною 12 статті 9 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з частиною 3 статті 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Так, частиною 4 статті 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно із пунктом 3 частини 11 статті 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01.01.2015 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 5 відсотків, а після 01.01.2015 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Оскаржувані рішення контролюючого органу, а саме: вимога та рішення про застосування фінансових санкцій є похідними від податкового повідомлення-рішення з податку на доходи фізичних осіб, в результаті чого відповідач правомірно донарахував єдиний внесок та штрафні санкції та відповідно прийняв вимогу про сплату боргу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.
В частині щодо визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17, суд зазначає наступне.
Так, Податковий кодекс України розмежовує поняття податкового зобов`язання і грошового зобов`язання, де відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. А згідно підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
З системного аналізу вказаних норм податкового законодавства вбачається, що податкове зобов`язання визначається у разі відсутності порушення норм податкового законодавства платником податків в податковій декларації або контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні; грошове ж зобов`язання може включати в себе штрафні санкції та визначається у разі порушення норм податкового законодавства самостійно платником податків в порядку, передбаченому ст.50 Податкового кодексу України, або контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні.
Згідно пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
За змістом пункту 37.2 статті 37 Податкового кодексу України податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.
При цьому відповідно до пункту 57.2 статті 57 Податкового кодексу України, у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в ст.297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
В той же час, згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Тобто, по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у контролюючого органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов`язання, то контролюючий орган зобов`язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов`язання, зокрема сформувати податкову вимогу.
В свою чергу, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
З урахуванням вказаної різниці між грошовим та податковим зобов`язанням, у тому числі, у встановлених статтею 57 Податкового кодексу України строках їх сплати, момент початку нарахування пені для таких зобов`язань визначається по-різному.
Підстави та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків врегульовано статті 59 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).
У вищенаведеному пункті Податкового кодексу України зазначено, що податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Крім того, розділом ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 30.06.2017 №610, визначено, що податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.
Враховуючи вказане та виходячи з аналізу вищенаведених норм, підставою для формування та направлення контролюючим органом податкової вимоги платнику податків є встановлення відповідної обставини, зокрема, платником податків не сплачено узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.
За приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що підставою для прийняття контролюючим органом вказаної вище податкової вимоги є податкові повідомлення-рішення від 01 серпня 2018 року№ 0087974203та № 0087994203, які позивачем оскаржено до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що контролюючим органом передчасно винесено спірну податкову вимогу, оскільки суми за податковими повідомленнями-рішеннями від 01 серпня 2018 року № 0087974203 та № 0087994203 є неузгодженими та не набули статусу податкового боргу.
Отже позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17 є обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, частково не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржених рішень з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням викладеного, суд вбачає наявними підстави для присудження позивачці судового збору в сумі 6483,0 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17 про опис майна у податкову заставу та подакову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві від 04 грудня 2018 року № 240831-17.
4. В іншій частині позовних відмовити.
5. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судовий збір в сумі 6483 (шість тисяч вісімсот три) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко
