ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 640/22398/18
адміністративне провадження № К/9901/2778/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
представника позивача - Селецької О.В.,
представника відповідача - Пінчука Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Селецької Олени Віталіївни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 вересня 2019 року (головуюча суддя - Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Єгорова Н.М., судді - Епель О.В., Федотова І.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У грудні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ДФС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 на підставі недійсного наказу від 13 квітня 2018 року №6617 та порушеного порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення такої перевірки;
- визнати незаконним та скасувати складений за результатами такої перевірки акт від 27 червня 2018 року №2915/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 ;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 1 серпня 2018 року №0087974203, №0087984203, №0087994203, №0088004203, №0088014203;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 1 серпня 2018 року №0088034203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
- визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 1 серпня 2018 року № Ф-222 та від 4 вересня 2018 року № Ф-162956-17;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 4 грудня 2018 року №240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу від 4 грудня 2018 року № 240831-17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ДФС у м. Києві від 4 грудня 2018 року №240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу від 4 грудня 2018 року №240831-17; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, представник позивача звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення в частині відмови в задоволенні позову й прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що контролюючим органом було порушено процедуру призначення й проведення податкової перевірки платника податку, а встановлені проведеною перевіркою обставини - не відповідають дійсності.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти аргументів її заявника, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року замінено Головне управління ДФС у місті Києві, його правонаступником, - Головним управлінням ДПС у місті Києві.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги своєї касаційної скарги, просила задовольнити скаргу в повному обсязі. Окремо звертала увагу на тому, що в рішенні ДФС України від 8 жовтня 2018 року, прийнятому за наслідками розгляду скарги ФОП ОСОБА_1 на прийняті ГУ ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення, констатовано необґрунтованість висновку посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві про те, що зараховані на відповідні банківські рахунки грошові кошти в сумі 51213,92 грн, отримані готівкою безпосередньо ФОП ОСОБА_1 , оскільки перевіркою цього не досліджувалось. Однак суди цього не врахували та безпідставно визнали правомірним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Окрім того, просила суд звернути увагу на те, що контролюючим органом протиправно не було розраховано базу для нарахування єдиного внеску на підставі Книги доходів та витрат, та в порушення вимог закону розраховано базу для нарахування єдиного внеску на рівні максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечував, наголошуючи на дотриманні контролюючим органом процедури проведення податкової перевірки та правомірності прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, ухвалені судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
За встановленими судами обставинами справи в період з 19 червня 2018 року по 23 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з питань повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатом якої складено акт №2915/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 від 27 червня 2018 року.
За наслідками розгляду поданих позивачем заперечень на акт перевірки, рішенням (листом) ГУ ДФС у м. Києві від 27 липня 2018 року №35845/Н/26-15-42-03-27 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
На підставі встановлених перевіркою порушень 1 серпня 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0087974203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 11763,69 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 9410,95 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 2352,74 грн; №0087984203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 980,32 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 784,25 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 196,07 грн; №0087994203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 246301,25 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями на суму 197041,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 49260,25 грн; №0088004203, яким застосовано штрафні санкції за порушення Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №13, в сумі 85,00 грн; №0088014203, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 1,00 грн; 0088024203, яким за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг застосовано штрафні санкції в сумі 261415,15 грн.
Крім того, на підставі акту перевірки відповідачем прийнято рішення від 1 серпня 2018 року №0088034203 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким за порушення абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на загальну суму 4695,44 грн.
10 серпня 2018 року позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України (далі- ДФС України), за результатом розгляду якої ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 1 серпня 2018 року №0087974203, №0087984203, №0087994203, №0088004203, №0088014203 та скасувала податкове повідомлення-рішення від 1 серпня 2018 року №0088024203 в частині застосування штрафних санкцій за сумами грошових коштів, отриманих платником податків на банківські рахунки.
Далі, 4 грудня 2018 року відповідачем прийнято рішення №240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу №240831-14, в якій зазначено, що станом на 3 грудня 2018 року сума податкового боргу платника податків становить 284741,06 грн.
Вважаючи неправомірними дії контролюючого органу щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та незаконним складений за наслідками такої перевірки акт, а також вважаючи протиправними прийняті відповідачем рішення, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 4 грудня 2018 року №240831-17 про опис майна у податкову заставу та податкову вимогу від 4 грудня 2018 року № 240831-17, суд першої інстанції виходив з їх передчасності (суми за податковими повідомленнями-рішеннями є неузгодженими з огляду на факт їх судового оскарження, а відтак, не набули статусу податкового боргу).
Що стосується решти позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого повністю погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів і аргументів, якими позивач мотивувала свій позов, а висновки податкового органу, які слугували підставою прийняття спірних рішень, - суд визнав законними й такими, що відповідають обставинам справи.
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з пунктом 73.3 статті 73 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
За приписами пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (підпункт 78.1.1); виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (підпункт 78.1.4).
Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За змістом абзацу шостого пункту 42.4 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Перевіряючи дотримання контролюючим органом процедури призначення й проведення податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач фактично реалізував надану йому наказом компетенцію на проведення перевірки, за результатом якої складено акт, отже, правові наслідки оспорюваного наказу та дії на підставі наказу є вичерпаними. З огляду на допуск позивачем посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві до проведення позапланової виїзної перевірки, суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дій ГУ ДФС у м. Києві щодо проведення перевірки платника податків та в частині визнання незаконним і скасування складеного за результатами такої перевірки акта не підлягають задоволенню.
Поряд із тим, за правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21 лютого 2020 року), «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
У ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».
З огляду на приписи частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюючи касаційний перегляд судових рішень касаційний суд не може оминути наявності висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, оскільки це безпосередньо впливає на права особи.
Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
У цьому аспекті варто зазначити, що аналізуючи положення ПК України в розрізі процедури проведення податкових перевірок, Верховний Суд у справі №160/2116/19 (рішення від 12 серпня 2020 року) зазначив, що завчасне (до початку перевірки) повідомлення про час та місце її проведення перевірки є гарантією права платника податку на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку, а також необхідних пояснень з питань, що слугували призначенню податкової перевірки. Так, вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує із зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків.
До того ж ще Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі 21-425а14 зробив правовий висновок відповідно до якого, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягає першочерговому дослідженню.
Так, за наслідками розгляду справи суди дійшли висновку про законність призначення й проведення податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 , обґрунтовуючи це тим, що позивачем не надано пояснень та документів на їх підтвердження на обов`язковий запит контролюючого органу від 30 березня 2018 року. З`ясовуючи дату отримання позивачем означеного запиту, апеляційний суд виходив з того, що такий отриманий 11 травня 2018 року, як про це зазначено в її апеляційній скарзі. Що стосується дати отримання позивачем наказу про призначення перевірки, суди, з урахуванням відомостей, відображених у листі ГУ ДФС у м. Києві, вважали, що копію наказу від 29 травня 2018 року № 9152 вручено позивачеві 1 червня 2018 року.
Проте Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Процесуальним законом чітко визначені способи встановлення (доведення) обставин справи та юридичних фактів, на підставі яких суд приймає рішення в адміністративній справи. Так, засобами доказування в адміністративному судочинстві є, зокрема, письмові, речові і електронні докази; показання свідків (частина друга статті 72 КАС України).
Залежно від способу утворення докази поділяються на первинні та похідні. Первинні докази - це докази, які безпосередньо формуються під впливом подій (фактів), що встановлюються та перевіряються у судовому засіданні, тобто є першоджерелами. Натомість, похідні докази відтворюють зміст іншого доказу, тобто несуть у собі інформацію, що зафіксована в них не внаслідок самих обставин, а завдяки перенесенню їх з іншого джерела.
За можливості обставини у справі повинні бути встановлені саме на підставі первинних доказів, оскільки при використанні похідних доказів збільшується ймовірність викривлення фактичних обставин справи. Водночас похідні докази можна використовувати для перевірки первинних доказів. Своєю чергою дієвість адміністративного судочинства істотно залежить від того, наскільки повно і всебічно підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, достовірний висновок про існування тих чи інших юридичних фактів, що мають значення для правильного вирішення справи, можна зробити виключно із прямих неспростовних доказів чи із достатньої сукупності незаперечних непрямих, за умови, що вони не є суперечливими.
Однак, вирішуючи спір, суди не встановили з належних та допустимих доказів обставини направлення позивачеві запиту контролюючого органу від 30 березня 2018 року про надання інформації та її документального підтвердження, а також дійсну дату його отримання позивачем. Саме від останньої події й обраховується строк для прийняття контролюючим органом наказу про призначення перевірки.
Окрім того, обґрунтовуючи свої вимоги позивачем в судах обох інстанцій наголошувалось на тому, що наказ про призначення перевірки від 29 травня 2018 року отримано нею 1 серпня 2018 року, тобто вже після фактичного проведення перевірки. На підтвердження такого аргументу позивач надавала листи ГУ ДФС у м. Києві, які відображали інформацію щодо дати вручення їй копії наказу.
Враховуючи, що виданню наказу про проведення перевірки передує факт надання/ненадання платником податків відповіді на запит контролюючого органу (з огляду на обставини справи), а право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому до початку проведення перевірки вручено копію наказу про її проведення у порядку, визначеному ПК України, наведені вище обставини безпосередньо стосуються предмета доказування у межах спірних правовідносин і їх достовірне встановлення має ключове значення для вирішення даного спору.
Суд касаційної інстанції, своєю чергою, позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи й надавати їм оцінку з огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ.
Статтею 353 КАС України (в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження в цій справі) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині задоволених позовних вимог судові рішення предметом касаційного оскарження не були та, відповідно, Верховним Судом не переглядались, а тому підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Селецької Олени Віталіївни задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко
Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2021 року.
