Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 серпня 2019 р. Справа№200/2166/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Аканов О.О.,
при секретарі Нестеренко Н.Л.,
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Шалата С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до прокуратури Донецької області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, буд.6, код ЄДРПОУ 25707002) про визнання протиправним та скасування наказу №1084-к від 22.12.2018 року прокурора Лівочки О.В. про звільнення прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 юриста 1 класу ОСОБА_2 з посади в органах прокуратури за дії, що порочать звання прокурора та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 5,6 частини 1 статті 43 Закону України "Про прокуратуру"); визнання протиправним та скасування наказу №10-к від 08.01.2019 року в.о.прокурора Донецької області Лівочки О.В. про перенесення дати звільнення прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 юриста 1 класу ОСОБА_2 з 22 грудня 2018 року на 08 січня 2019 року; поновлення юриста 1 класу ОСОБА_2 на посаді прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 Донецької області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 січня 2019 року по дату прийняття рішення судом про поновлення на роботі,-
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 05.12.2018 №545дп-18 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів прокуратури. Рішення обґрунтоване тим, що в діях прокурора ОСОБА_2 наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених п.п.5,6 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру» - дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів позивачем оскаржено до Верховного Суду. 22 грудня 2018 року на підставі наказу №1084-к в.о. прокурора Донецької області Лівочки О.В. позивача звільнено з посади в органах прокуратури за дії, що порочать звання прокурора, та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 5,6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 05.12.2018 №545дп-18. 08 січня 2019 року наказом №10-к в.о. прокурора Донецької області Лівочки О.В. у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення позивача та надання ним відповідних листків непрацездатності перенесено дат звільнення з 22.12.2018 на 08.01.2019 року. Позивача ознайомлено з вказаними наказами.
Крім того, позивач зазначив, що наказ від 22 грудня 2018 року №1084-к прокурора Донецької області Лівочки О.В. про звільнення його з посади в органах прокуратури винесено в період його тимчасової непрацездатності, що прямо заборонено ч.3 ст.40 КЗпП України. В подальшому позивач перебував на лікарняному з 27.12.2018 до 04.01.2019 включно, що підтверджується листком непрацездатності. Після видужання 08.01.2019 позивач на виконання листа начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області прибув до прокуратури Донецької області, де йому вручили наказ №1084-к від 22.12.2018 та наказ №10-к від 08.01.2019 року. Вважає, що працівники прокуратури, маючи на руках листки непрацездатності позивача, розуміючи, що він станом на 08.01.2019 продовжує перебувати у щорічній відпустці, на врахували зазначені обставини та видали наказ №10-к, яким перенесли дату звільнення з 22.12.2018 на 08.01.2019 року. Зазначає, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст.12 Закону України «Про відпустки».
Крім того, зазначив, що з урахуванням оскарження ним рішення КДКП №545дп-18 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду його повноваження як прокурора, у зв`язку з наявністю рішення КДКП, можуть бути припинені лише з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішення Верховного суду про відмову у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №545дп-18 від 05.12.2018 року. Вважає, що відповідач в порушення вимог п.2 ч.2 ст.61 прийняв оскаржуване рішення, яким припинив його повноваження, як прокурора, за відсутності остаточного рішення Верховного суду про відмову у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №545дк-18 від 05.12.2018 року.
Посилаючись на те, що відповідачем грубо порушено встановлені законодавством про працю гарантій, позивач вважає такі дії керівництва прокуратури неправомірними та такими, що істотно порушують його права і свободи.
05 квітня 2019 року через відділ документообігу суду від прокуратури Донецької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на час прийняття наказу про звільнення ОСОБА_2 з посади останній був відсутній на роботі, офіційних відомостей про його місце перебування не було. У зв`язку з цим про звільнення його повідомлено письмово за адресою мешкання. У подальшому ОСОБА_2 надав листки непрацездатності, за якими від перебував на лікарняному з 13.12.2018 до 26.12.2018 та з 27.12.2018 до 04.01.2019 року. Зазначив, що факт вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, а також наявність підстав для накладення на нього дисциплінарного стягнення (звільнення) встановлювались виключно КДКП. Наказ виконувача обов`язків прокурора Донецької області про звільнення є похідним від рішення КДКП. Позивача прийнято прокуратурою, оскільки він перебуває у трудових правовідносинах саме з нею як юридичною особою. Законодавством не передбачено альтернативи щодо виконання або невиконання рішення КДКП про звільнення. Вказав на те, що забороняється звільнення на час лікарняного або відпустки лише з підстав, передбачених ч.1 ст.40 КЗпП України, а позивача звільнено на підставі ст.49 Закону України «Про прокуратуру». Положення КЗпП України щодо звільнення не можуть бути застосовані до звільнення прокурора. Крім того, для забезпечення прав позивача прокуратурою перенесено дату його звільнення на перший робочий день після лікарняного. Станом на 08.01.2019 року позивач не перебував у відпустці. Позивач після виходу на роботу мав би узгодити та подати відповідну заяву щодо дій з частиною відпустки, на яку припали 5 днів лікарняного. Невикористані 5 днів зазначеної відпустки позивачу компенсовано під час розрахунку при звільненні. Щодо неможливості подальшого перебування позивача на посаді прокурора зазначив, що вчинений ним дисциплінарний проступок має характер грубого порушення. Законом України «Про прокуратуру» не передбачено заборони звільнення на час оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Вказав на те, що з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні. Просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 16 травня 2019 року зупинено провадження у справі до набрання рішенням Верховного Суду у справі №9901/52/19 (провадження П/9901/52/19) законної сили.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року про зупинення провадження по справі №200/2166/19-а скасовано. Справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Позивач в судове засідання не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.
Суд приймає до уваги обставини, викладені позивачем у позові щодо поновлення пропущеного строку звернення, а тому суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Приморським РВ Маріупольського МВ УМВС України 26 червня 2001 року, РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 , ОСОБА_2 :
02.03.2017 року призначений прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності. наказ №628-к від 02.03.2017 (запис №12).
19.10.2018 року призначений прокурором Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури. наказ №833-к від 19.10.2018 (запис №13).
22.12.2018 року звільнений з посади прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 та органів прокуратури Донецької області за дії, що порочать звання прокурора, та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п.5,6 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру». наказ №1084-к від 22.12.2018 рішення КДК прокурорів від 05.12.2018 №545дп-18.(запис №14).
08.01.2019 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення ОСОБА_2 прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 та надання відповідних листів непрацездатності перенесено дату звільнення з 22 грудня 2018 року на 08 січня 2019 року. наказ №10-к від 08.01.2019 року. (запис №15).
Прокуратурою Донецької області листом від 27.08.2018 за вих.№11/1056-671вих18 на адресу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів надіслано дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором (прокурорами) дисциплінарного проступку (дисциплінарна скарга), відповідно до якої прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Донецької області ОСОБА_2, здійснюючи нагляд за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, у формі процесуального керівництва, з грудня 2017 року вимагав у підозрюваного за кримінальним провадженням грошові кошти в сумі 15 000 тис. доларів США за зміну міри запобіжного заходу із триманням під вартою на інший. З посиланням на матеріали службового розслідування за фактом можливого порушення Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Донецької області ОСОБА_2, матеріали кримінального провадження №4201800000000827 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, просили відкрити дисциплінарне провадження про вчинення прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Донецької області ОСОБА_2 дисциплінарного проступку.
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 05 грудня 2018 року №545дп-18 ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Листом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12.12.2018 №11/2/4-1482дс-247дп-18-14481вих18 Приморському відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 Донецької області, прокурору ОСОБА_2 повідомлено про прийняте рішення.
Наказом прокуратури Донецької області від 03.12.2018 року №2406 прокурору Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 юристу 1 класу ОСОБА_2 надано невикористану частину чергової відпустки за період роботи з 17.07.2017 по 16.07.2018 тривалістю 6 календарних днів та частину чергової відпустки за період роботи з 17.07.2018 по 16.07.2019 тривалістю 8 календарних днів з 04 грудня 2018 року.
Наказом прокуратури Донецької області від 22 грудня 2018 року №1084-к за дії, що порочать звання прокурора, та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики звільнено з посади прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 та органів прокуратури Донецької області юриста 1 класу ОСОБА_2 (пункти 5,6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Листом прокуратури Донецької області від 22.12.2018 №1595/961вих18 ОСОБА_2 повідомлено про прийнятий наказ та запропоновано прибути до відділу роботи з кадрами прокуратури області для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки.
Наказом прокуратури Донецької області від 08.01.2019 року №10-к у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 юриста 1 класу ОСОБА_2 на надання ним відповідних листків непрацездатності перенесено дату звільнення з 22 грудня 2018 року та 08 січня 2019 року.
Як вбачається з акту відмови від надання пояснень від 08.01.219 року прокурорами відділу з кадрами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , спеціалістом відділу роботи з кадрами ОСОБА_8 . зафіксовано, що 08.01.2019 року до кабінету 304 прокуратури області (м.Маріуполь, вул.Університетська,6) прибув ОСОБА_2 , колишній прокурор Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1, звільнений наказом прокурора області №1084-к від 22.12.2018. Він надав оригінал листка непрацездатності №АДГ 077493 за період з 27.12.2018-04.01.2019. Водночас відмовився надати письмове пояснення щодо факту відсутності на роботі в день звільнення (22.12.2018), усно пояснивши, що в цей день також перебував на лікарняному.
Як вбачається з листків непрацездатності серії АДГ №077379 і серії АДГ № ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні з 13.12.2018 по 22.12.2018 з датою виходу на роботу 27.12.2018 року та з 27.12.2018 по 03.01.2019 з датою виходу на роботу 05 січня 2019 року.
Як вбачається з табелю обліку використання робочого часу Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 прокуратури Донецької області ОСОБА_2 22 грудня 2018 року та 08 січня 2019 року проставлено відмітки «Р».
Згідно корегованого табелю обліку використання робочого часу Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 прокуратури Донецької області ОСОБА_2 22 грудня 2018 року проставлено відмітку «ТН».
Як вбачається з довідки, наданої спеціалістом відділу документального забезпечення прокуратури Донецької області до відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області вивченням вхідної кореспонденції ІС «ЄССА» органів прокуратури України за період з 13.12.2018-23.12.2018 встановлено, що з Маріупольської місцевої прокуратури №1 до відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області інформація щодо перебування на лікарняному ОСОБА_2 не надходила.
Як вбачається з розрахункового листа за жовтень 2018 позивачу оплачено відпустки по календарним дням та нараховано компенсацію відпустки в грудні 2018 та січні 2019 року.
Позивач зазначає предметом позову дії відповідача щодо винесення наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 та органів прокуратури Донецької області.
Заслухавши в судовому засіданні учасників справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд виходить з наступного.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час виникнення спору, далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону №1697-VII, керівник регіональної прокуратури призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.43 Закону №1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Відповідно до ч.1 ст.44 зазначеного Закону дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.
Відповідно до ч.2 ст.45 Закону №1697-VII право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
1) догана;
2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);
3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.62 зазначеного Закону подання про звільнення прокурора з посади вноситься Вищою радою правосуддя або Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у визначених законом випадках. Прийняття рішення про звільнення прокурора з посади здійснюється особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, виключно на підставі та в межах подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів чи Вищої ради правосуддя.
Зважаючи на норми частини 2 статті 11 Закону №504/96-ВР, існувала необхідність узгодження нового терміну надання позивачу щорічної основної відпустки з його роботодавцем, яким на той час виступала Маріупольська місцева прокуратура, шляхом погодження його заяви безпосереднім керівником та заступником керівника прокуратури згідно з розподілом обов`язків.
Вказане викладено в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі №821/1404/17.
Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності.
В силу положень частини 4 статті 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
В силу положень частини 4 статті 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, визначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також, аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, номер провадження К/9901/1664/18.
За такого правового врегулювання, призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VII, який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами.
Сторонами не заперечується, що позивач до моменту звільнення, працював на посаді прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів прокуратури прийнято Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів 05.12.2018р., в той час як оскаржуваний наказ видано відповідачем 22.12.2018р., тобто виключно на виконання вказаного рішення.
Крім того, судом встановлено, що відповідне рішення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів №545дп-18 від 05.12.2018 оскаржувалось позивачем в рамках справи №9901/52/19 року.
14.05.2019 за результатами розгляду справи №9901/52/19 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято ухвалу, якою залишено адміністративний позов ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення без розгляду.
Вищевказану ухвалу Верховного Суду позивач оскаржив до Великої Палати Верховного Суду, але апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення - повернути скаржнику. Таким чином ухвала Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду набрала законної сили
З огляду на викладене, Верховним Судом вже надано оцінку його законності та встановлено правомірність рішення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів №545дп-18 від 05.12.2018, яким передбачено застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Вищенаведене свідчить про дотримання відповідачем порядку накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади.
Натомість, в обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу №1084-к від 22.12.2018 позивач зазначив, що спірний наказ видано відповідачем у період його тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці з приводу чого слід зазначити наступне.
Судом встановлено та не спростовано позивачем, що обставини перебування позивача у період з 13.12.2018 по 22.12.2018 на лікарняному стали відомі відповідачу лише після прийняття спірного наказу від 22.12.2018 року, про, що свідчить табель виходу за грудень 2018 року.
При цьому, наказом №10-к від 08.01.2019 відповідачем змінено дату звільнення позивача на 08.01.2019, тобто з моменту виявлення та офіційного підтвердження факту перебування позивача у відповідний період на лікуванні відповідачем вчинено дії, спрямовані на відновлення порушених прав та інтересів позивача, допущених внаслідок приховування останнім істотної для органу прокуратури, як роботодавця, інформації,.
Інших достатніх доводів на підтвердження протиправності оскаржуваного наказу №1084-к від 22.12.2018, крім факту перебування позивача у стані тимчасової працездатності на момент видачі наказу, позивачем не наведено та судом не встановлено.
Що стосується посилання позивача на те, що наказ №10-к від 08.01.2019 року прийнято під час його перебування у відпустці, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Таким чином, з аналізу вказаної норми Закону вбачається, що, якщо позивач перебував в період відпустки на лікарняному, новий термін її надання повинен бути встановлений за згодою між позивачем та керівництвом прокуратури.
Крім вказаних загальних норм до прокурорів діють спеціальні норми.
Порядок надання відпусток прокурорам врегульовано Положенням про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженим наказом генеральної прокуратури України №351 від 18.12.2017, відповідно до абзацу 4 п.1, п.3 р.Х якого відпустки працівникам місцевої прокуратури (крім прокурорів) надаються наказами керівника місцевої прокуратури. Відпустки працівникам надаються з дотримання затверджених та доведених до них графіків на підставі їх заяв, поданих, як правило, не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки, узгоджених у місцевих прокуратурах - із керівництвом цієї прокуратури.
З вказаних норм вбачається, що для надання відпустки позивач мав подати заяву, на підставі якої видається наказ.
Позивачем такої заяви подано не було і питання про надання чи продовження йому відпустки вирішено не було.
Крім того, оскільки відпустку позивача не було продовжено або перенесено, відповідачем було компенсовано невикористані 5 днів зазначено відпустки, тобто відповідачем здійснені всі заходи щодо реалізації права позивача на відпустку або отримання компенсації за її невикористання.
Позовна вимога позивача про скасування наказу відповідача №10-к від 08.01.2019 задоволенню не підлягає, оскільки вказаним наказом лише внесено зміни до первинного наказу №1084-к від 22.12.2018 про звільнення позивача в частині дати звільнення з посади та з органів прокуратури - з 08.01.2019 року.
Вказаний наказ за своїм правовим значенням є управлінським рішенням суб`єкта владних повноважень (власника або уповноваженого ним органу), оскільки саме юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення відносин публічної служби - є наказ про звільнення особи з публічної служби.
Саме з наявністю первинного наказу про звільнення з публічної служби Кодексом адміністративного судочинства України пов`язано можливість розгляду і вирішення публічно - правових спорів такої категорії з огляду на положення ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Суд вважає, що виконання (реалізація) дисциплінарного стягнення стосовно звільнення позивача із займаної посади здійснено на підставі наказу №1084-к від 22.12.2018, з урахуванням внесених змін наказом №10-к від 08.01.2019 в частині дати звільнення, у зв`язку з отриманням офіційної інформації щодо перебування позивача на лікарняному у період видачі наказу про звільнення останнього, у зв`язку з чим підстави для визнання спірних наказів протиправними та їх скасування у суду відсутні.
Щодо позовних вимог позивача про звільнення його з посади прокурора до узгодження рішення КДКП в Верховному Суді, суд зазначає, наступне.
Пунктом 2 частини 2 статті 61 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що повноваження прокурора, крім Генерального прокурора, у зв`язку з рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора припиняються з дня, наступного за днем набуття статусу остаточного рішенням органу, до якого було оскаржено рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, - якщо рішення було оскаржено, однак скарга була відхилена.
Суд не приймає посилання позивача на п.2. ч.2 ст.61 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки позивача на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 05 грудня 2018 року №545дп-18 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Як встановлено судом позивачем оскаржено рішення КДКП від 05.12.2018 згідно ЄДР судових рішень тільки 22.01.2019 року тобто після спливу одного місяця для його оскарження.
Крім того, позивачем не повідомлено відповідача про намір щодо оскарження рішення КДКП від 05.12.2018, а тому відповідачу не було відомо про оскарження такого рішення позивачем до Верховного Суду при прийнятті наказу від 22.12.2018 року.
Водночас, оскільки суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо скасування виданих прокуратурою Донецької області наказів №1084-к від 22.12.2018 та №10-к від 08.01.2019, то похідні позовні вимоги про поновлення юриста 1 класу ОСОБА_2 на посаді прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 Донецької області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 січня 2019 року по дату прийняття рішення судом про поновлення на роботі не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що наказ в.о.прокурора Донецької області № 1084-к від 22 грудня 2018 року про звільнення з посади прокурора Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури №1 та органів прокуратури Донецької області та наказ від 08.01.2019 №10-к прийнято з дотриманням законодавства та не підлягають скасуванню, а тому похідні вимоги позивача також не підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заявленого 19 серпня 2019 року клопотання про витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що в задоволенні позову відмовлено, то такі витрати задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В И Р І Ш И В:
У задоволені позову - відмовити.
Вступну та резолютивну частину рішення виготовлено в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 19 серпня 2019 року. Повний текст рішення виготовлено 28 серпня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.О. Аканов
